Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №541/5065/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/5065/25 Номер провадження 22-ц/814/4975/26Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Дряниця Ю.В.,

судді Одринська Т.В., Чумак О.В.,

секретар Чемерис А.К.,

з участю представника позивачки – адвоката Чернюк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 липня 2026 року, постановлені суддею Городівським О.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: комунальне підприємство «Миргородська управляюча компанія, про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

30.12.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, уточнивши його вимоги заявою від 24.02.2026. В обґрунтування підстав позову зазначає, що є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Із січня 2021 року, за згоди позивачки, у належній їй квартирі проживав ОСОБА_2 разом із членами своєї сім`ї, про що між сторонами укладено договір найму житла від 03.01.2021. За умов такого договору відповідач взяв на себе зобов`язання, серед іншого, використовувати квартиру лише для проживання, дбати про її збереження та підтримувати в належному стані, а також нести відповідальність перед власником та третіми особами у зв`язку із володінням та користуванням квартирою, своєчасно вносити плату за найм житла та за комунальні послуги, за спільною домовленістю, в обумовлений термін, повернути власнику таке майно у належному стані.

05.11.2025 приблизно о 22-40 год у належній їй квартирі сталася пожежа. Причинами займання стало нехтування відповідачем Правилами пожежної безпеки в Україні, який залишив на столі в кімнаті електропродожувач, а сам ліг спати. Унаслідок короткого замкнення електромережі, яке виникло в електропродовжувачі, залишеному відповідачем без нагляду, сталося займання речей та легкозаймистих матеріалів спочатку в житловій кімнаті, а у подальшому по всій квартирі. При цьому, відповідач негайно не повідомив про пожежу за телефоном «101» та не вжив самостійних заходів щодо її ліквідації, а втік з квартири на вулицю.

Обставини викладеного свідчать про вину відповідача, як заподіювача шкоди, яке презуміюється, та є підставою стягнення з відповідача на користь позивачки у рахунок відшкодування майнової шкоди 1 071 279,38 грн та моральну шкоду, яка склала 112 000,00 грн.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26.06.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовлено.

При постановленні такого рішення міськрайонний суд виходив із відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а саме: протиправності у поведінці відповідача та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14.07.2026 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн на відшкодування витрат, у зв`язку із розглядом справи на оплату професійної правничої допомоги.

Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що витрати відповідача на правову допомогу підтверджені належними доказами, а розмір стягнення відповідає вимогам співмірності, розумності та ґрунтується на вимогах закону.

Позивачка оскаржила такі рішення міськрайонного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, просить рішення міськрайонного суду скасувати, хвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, компенсувавши понесені позивачкою судові витрати за рахунок відповідача.

Вважає, що поза увагою міськрайонного суду залишився той факт, що відповідач не заперечує факт проживання у належній позивачці квартирі, а відтак, існування між сторонами договору найму житла і обставини викладеного, на думку сторони позивача, за правилами частини першої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Зазначає, що на момент виникнення пожежі, вона, позивачка, не проживала у квартирі, передавши її у користування відповідача, а тому не могла забезпечувати пожежну безпеку. Відтак, саме відповідач, як наймач, був зобов`язаний слідкувати за безпечним використанням власних електроприладів різної потужності та розумного навантаження на електромережу, а також за належним технічним станом його електроподовжувачів.

Наголошує, що зміст Акту про пожежу та Висновку про причини виникнення пожежі не свідчать про відсутність вини відповідача, зокрема, у недбалому користуванні електроприладами. Тоді як наявні у справі докази доводять, що саме протиправна поведінка відповідача, як заподіювача шкоди, зумовлена його бездіяльністю, яка проявилася у відсутності належного і постійного контролю за безпечним використанням електропродовжувача відповідно до його технічних характеристик, класу захисту від перевантаження та короткого замкнення, спричинила виникнення пожежі.

Вважає витрати відповідача на правничу допомогу не підтвердженими належними доказами, оскільки стороною відповідача не надано суду детальний опис робіт, а постановлений до стягнення розмір витрат надмірним та таким, що не відповідає розумності та співмірності.

Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлені ухвали апеляційного суду від 18.08.2026.

20.08.2026 до апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача - адвоката Педорича В.І. на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Вважає недоведеним належними доказами факт існування між сторонами зобов`язання на умовах договору найму житла, про наявність якого також нічого не вказано в Акті про пожежу від 06.11.2025. Натомість, у висновку про причини пожежі від 10.11.2025 указано, що документом на підставі якого фізична особа користується житлом є довіреність на право власності майна. Таким чином, саме позивачка, як власник житла несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки, що узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованою у справі №902/435/18 від 24.06.2019.

Звертає увагу, що пункт 1 Розділу 8 Правил пожежної безпеки України, на порушенні якого наполягає позивачка, стосуються дій громадянина у разі виявлення ним ознак пожежі, тоді як відповідач не міг самостійно повідомити службу «101» про пожежу, оскільки його мобільний телефон знищено при пожежі, що зафіксовано в пункті 16 Висновку, але він вжив всіх можливих заходів та невідкладно сповістив про пожежу через третіх осіб - сусідів.

02.09.2026 до апеляційного суду надійшли пояснення третьої особи КП «Миргородська управляюча компанія», у яких остання суду повідомила, що аварія трапилася за межами експлуатаційної відповідальності підприємства, а саме на внутрішньоквартирній мережі, що знаходиться в межах відповідальності власника (наймача) квартири.

У суді апеляційної інстанції представник позивачки доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 08.02.2013, зареєстрованим в реєстрі за №255./а.с.6 т.1/

08.02.2013 ОСОБА_1 довіреністю за усним договором уповноважила ОСОБА_3 управляти та розпоряджатися належною їй квартирою АДРЕСА_1 ./а.с.10 т.1/

06.11.2025 Миргородським РУ ЦЗ та ПД ГУ ДСНС України в Полтавській області складено акт про пожежу, об`єкт пожежі: квартира АДРЕСА_1 ./а.с.21-23 т.1/

10.11.2025 ГУ ДСНС України в Полтавській області складено висновок про причини виникнення пожежі, зі змісту якого убачається наступне.

Об`єкт пожежі та його адреса: багатоквартирний житловий будинок, квартира АДРЕСА_1 (п.1).

Власник (користувач) та/або балансоутримувач об`єкта пожежі (постраждалий) чи його представник: власник ОСОБА_3 (п.2).

Дата та час виникнення пожежі: 05.11.2025 о 22-40 год (час орієнтовний) (п.3).

Дата та час проведення огляду об`єкта пожежі: огляд об`єкту пожежі здійснювався з 23-00 год 05.11.2025 по 03-05 год 06.11.2025 (п.4).

Документи на підставі яких фізичною або юридичною особою здійснюється використання об`єкта пожежі: довіреність на право власності майна (п.7).

Порушення (невиконання) вимог законодавства у сфері пожежної безпеки на об`єкті пожежі: відсутні (п.8).

Осередок пожежі: під час огляду події установлено, що осередок виникнення пожежі є подовжувач, який знаходився на столі у кімнаті внаслідок короткого замкнення, що вказують на сліди оплавлення проводів (п.13).

Інформація, отримана під час опитування свідка пожежі: гр. ОСОБА_2 на момент пожежі спав у квартирі, де виникла пожежа. Прокинувшись, помітив загорання на столі, де був розміщений подовжувач. Після цього намагався самостійно загасити пожежу, однак через невдалу спробу вибіг із квартири, щоб сповістити сусідів (п.14).

Наслідки пожежі: пошкоджено кв.116 площею 47,9 кв.м; знищено вікна - 3 шт, балкон, міжкімнатні двері - 4 шт, внутрішнє облицювання стін квартири, підлога та стелі на площі 47,9 кв.м, побутова техніка (варочна поверхня, духова шафа, витяжка, боллер, холодильник, мікрохвильова піч, посудомиюча машина, індукційно варильна поверхня), генератор, радіостанція - 4 шт, телевізор, меблевий кухонний гарнітур, меблевий гарнітур ванної кімнати, вхідні двері, сантехніка туалету, ванної та кухні, радіатори - 5 шт, меблі в кухні та вітальні, особисті речі ОСОБА_3 .

Мобільний телефон ОСОБА_2 , його паспорт та водійське посвідчення останнього, а також ОСОБА_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ Ford Fiesta M5 НОМЕР_1 , автомобільні ключі від авто Ford Fiesta Peugeot 308, РНОКПП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , диплом магістра та спеціаліста ХНУПС за спеціальністю авіаційне обладнання ОСОБА_2 , диплом бакалавра педагогічний університет за фахом психолог, трудовик, закордонний паспорт ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчення офіцера ОСОБА_2 , військова перепустка ОСОБА_2 , військовий жетон ОСОБА_2 , банківські картки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , особисті речі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , побутова техніка ОСОБА_5 , довідка ф1 ОСОБА_2 , свідоцтво про народження дитини ОСОБА_6 , актовий запис про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , свідоцтво про базову середню освіту ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , атестат про повну середню освіту ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актовий запис про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 збитки прямі - 1 600 000,00 грн. Загиблих та травмованих осіб не виявлено (п.16).

Причини виникнення пожежі: коротке замкнення електромережі (п.18)./а.с.17-20 т.1/

14.11.2025 жителі за адресою: АДРЕСА_3 , склали Акт про фактичне проживання осіб, за яким за адресою: АДРЕСА_4 проживали орендарі ОСОБА_2 , 1995 р.н., та ОСОБА_4 , 1995 р.н., із листопада 2021 року по листопад 2025 року./а.с.11 т.1/

На підтвердження фактичного проживання відповідача за вказаною адресою, стороною позивача надано виписку з карток за період із 01.01.2021 по 28.12.2025; а на підтвердження спричиненої майнової шкоди - фотознімки квартири після пожежі./а.с.12-15, 25-40 т.1/

Відповідно до висновку судового експерта Федорова Д.Ф., складеного 01.12.2025 за результатами експертного будівельно-технічного дослідження на замовлення ОСОБА_1 №78, розмір матеріальної шкоди завданої квартирі АДРЕСА_1 , унаслідок пожежі, яка сталася 05.11.2025 складає на дату складання висновку: 869 357,00 грн./а.с.41-62 т.1/.

28.11.2025 АТ «Полтаваобленерго» листом №10.73/27710 повідомило, що 05.11.2025, у тому числі близько 22-40 год, не зафіксовано планових відключень електропостачання будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Також у оператора системи розподілу станом на 05.11.2025 не зафіксовані технологічні порушення з виникненням перенапруги у електромережі від якої заживлений вище вказаний будинок. За заявкою від чергової ГУ ДСНС України у Полтавській області у зв`язку із виникненням у будинку пожежі, Оператором системи розподілу було здійснено відключення електропостачання будинку за вказаною адресою із 23:15 05.11.2025 до 01:40 06.11.2025./а.с.82 т.1/

Згідно із висновок експертного товарознавчого дослідження від 27.01.2026 №ЕД-19/117-25/27026-ТВ, складеного головним судовим експертом відділу товарознавчих та гемологічних досліджень Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Шурдук І.В., розмір матеріального збитку (шкоди) завданого власнику майна, знищеного і пошкодженого пожежею, а саме: шафи - купе в передпокої довжиною 2,90 м, висотою 2,50 м; тумби під раковину у ванній кімнаті; шафи навісної у ванній кімнаті; кухонного гарнітура; меблевого гарнітура у вітальні; столу для комп`ютера; холодильника «PRIVILEG KS 16042»; електрогенератора «MXR3500»; мікрохвильової печі «SAMSUNG ME73AR»; посудомийної машини «PIRAMIDA DWN 4510»; варильної поверхні індукційної «WHIRLPOOL WSQ 2760 BF» станом на 05.11.2025 становив 201 922 гривні 88 копійок./а.с.106-128 т.1/.

У суді першої інстанції допитано в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, міськрайонний суд виходив із того, що сторонами визнається проживання відповідача у належній позивачці квартирі, у якій 05.11.2025 сталась пожежа. Водночас, сторона позивача посилається на наявність письмового договору найму житла від 03.01.2021, факт укладення якого заперечує відповідач, як і сплату коштів у рахунок орендної плати.

Між тим, із огляду на фактичне проживання відповідача у квартирі позивачки у період з 2021 року по листопад 2025 року, а також регулярне надходження на банківський рахунок останньої грошових коштів від відповідача у вказаний період, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір найму житла.

Водночас, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення даного договору у письмовій формі та встановлення ним зобов`язання відповідача, як наймача відшкодовувати шкоду, завдану майну наймодавця, в незалежності від причин заподіяння такої шкоди та наявності його вини. Тоді як за відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, як того вимагають приписи статей 22, 1166 ЦК України, а саме: протиправності у поведінці відповідача та причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, міськрайонний суд визнав відсутніми підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішення міськрайонного суду в частині стягнення понесених відповідачем правничих витрат, вмотивовано тим, що такі витрати підтверджені належними доказами, а розмір стягнення відповідає вимогам співмірності та розумності.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення міськрайонного суду в межах доводів апеляційної скарги, із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 20 ЦК України регламентовано здійснення права на захист. Тлумачення наведеної норми, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (постанова Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21)).

Диспозитивно розпорядившись належними їй правами, позивачка пов`язує порушене право із тим, що відповідач, як наймач житла, на підставі письмового договору найму житла від 03.01.2021, допустив порушення умов зобов`язання, а саме, не забезпечив належного і постійного контролю за безпечним використанням електропродовжувача відповідно до його технічних характеристик, класу захисту від перевантаження та короткого замкнення, що зумовило виникнення пожежі, та, як наслідок, завдало їй майнову та моральну шкоду.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, серед іншого, є: договори та інші правочини (пункт перший); завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт третій).

Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 811 ЦК України імперативно встановлює, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Проте закон не передбачає нікчемності правочину в разі порушення наведеної вимоги закону, як і не свідчить про його неукладеність. Оскільки як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір найму (оренди) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний. Наведене відповідає сталій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій у справі №227/3760/19-ц від 26.10.2022.

При постановленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції правильно застосував наведені норми матеріального права та установивши фактичне проживання відповідача у квартирі позивачки на платній основі упродовж чотирьох років, дійшов вмотивованого висновку про те, що між сторонами у вказаний період існували зобов`язання на умовах договору найму житла.

Між тим письмова форма такого правочину сторонами не дотримана і доказів на спростування викладеного позивачем не надано, як і не доведено встановлення ним зобов`язання відповідача, як наймача, відшкодовувати шкоду, завдану майну наймодавця, незалежно від причин заподіяння такої шкоди та наявності його вини.

Доводи апеляційної скарги, що поза увагою міськрайонного суду залишився той факт, що відповідач не заперечує факт проживання у належній позивачці квартирі, а відтак, існування між сторонами договору найму житла і обставини викладеного, на думку сторони позивача, за правилами частини першої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню, колегія суддів до уваги не приймає. Оскільки такі твердження сторони позивача не відповідають позиції відповідача, який заперечує факт укладення письмового договору найму житла, та зводяться до довільного трактування норм процесуального закону на власну користь.

За встановлених обставин, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1166 ЦК України, якими визначено підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Так, за змістом частини першої наведеної норми майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості під час покладення на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинний зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли конкретна поведінка стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палата Верховного Суду в постановах від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 03.09.2019 у справі №916/1423/17.

Із огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, тоді як позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Наведений процесуальний обов`язок стороною позивача не виконано та не надано належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між такими його діями та спричиненою шкодою.

При цьому, колегія суддів ураховує, що як із матеріалів справи убачається, що 05.11.2025 у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_1 , сталася пожежа.

Причини виникнення пожежі установлені у відповідному висновку Миргородського РУЦЗ та ПР ГУ ДСНС України у Полтавській області від 10.11.2025, а саме: коротке замкнення електромережі.

При складенні такого висновку предметом дослідження були інші ймовірні причини виникнення пожежі, зокрема, підпал, які не знайшли свого підтвердження. Тоді як АТ «Полтаваобленерго» підтверджено, що станом на 05.11.2025 у оператора системи розподілу не зафіксовані технологічні порушення з виникненням перенапруги у електромережі від якої заживлений будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Посилання позивачки у доводах апеляційної скарги на те, що зміст Акту про пожежу та Висновку про причини виникнення пожежі не свідчать про відсутність вини відповідача, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що зводяться до особистого сприйняття причин пожежі, пов`язуючи її із недбалим користуванням відповідачем електроприладами та його бездіяльності, які в ході судового розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження.

Твердження позивачки, що відповідач допустив порушення Правилам пожежної безпеки в Україні, спростовуються пунктом 8 Акту про пожежу, складеним 06.11.2025 Миргородським РУ ЦЗ та ПД ГУ ДСНС України в Полтавській області, де зазначено, що порушення (невиконання) вимог законодавства у сфері пожежної безпеки на об`єкті пожежі: відсутні. При цьому, колегія суддів погоджується із доводами сторони відповідача, що останній не міг самостійно повідомити службу «101» про пожежу, оскільки його мобільний телефон знищено при пожежі, що зафіксовано в пункті 16 Висновку, але він вжив всіх можливих заходів та невідкладно сповістив про пожежу через третіх осіб - сусідів.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що саме відповідач, як наймач, був зобов`язаний слідкувати за безпечним використанням власних електроприладів різної потужності та розумного навантаження на електромережу, а також за належним технічним станом його електроподовжувачів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами четвертою, п`ятою статті 319 ЦК України зазначено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 322 ЦК України).

Нормами статей 151, 156, 177 ЖК України визначено, що громадяни (власники, наймачі, члени їх сімей) зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержувати правил утримання жилого будинку і придомової території, правил пожежної безпеки, додержувати чистоти і порядку в під`їздах, кабінах ліфтів, на сходових клітках і в інших місцях загального користування.

Частиною шостою статті 55 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що обов`язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

За встановлених обставин саме позивачка, яка, як власник, несе відповідальність за пожежну безпеку в жилому приміщенні її квартири. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, сформованою у справі №902/435/18 від 24.06.2019, яка за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою для застосування.

Стосовно підставності стягнення правничих витрат та їх розміру, колегія суддів ураховує наступне

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14-ц.

При постановленні додаткового рішення, суд першої інстанції наведені норми процесуального права та позицію Верховного Суду правильно застосував, врахувавши, як особливості предмета спору, так і складність справи, витрачений адвокатом час та обсяг наданих ним послуг (складання процесуальних документів та участь у судових засіданнях), постановивши до стягнення правничі витрати у розмірі 20 000,00 грн.

Підстав вважати, що при визначенні розміру стягнення правничих витрат міськрайонний суд не врахував критерії реальності адвокатських витрат, колегія суддів відхиляє, оскільки їх перелік змістовно викладено у мотивах оскаржуваного рішення. Тоді як, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справі №922/1964/21 від 19.12.2022, сама по собі відсутність детального опису робіт із зазначенням витраченого часу не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні правничих витрат.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до довільного трактування норм матеріального права та цитування позицій нерелевантної до фактичних обставин цієї справи практики Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції по суті спору та додаткове рішення, яким вирішено розподілу судових витрат, слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2026 року та додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Ю.В. Дряниця

Судді Т.В. Одринська

О.В. Чумак