Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №524/6250/22 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/6250/22 Номер провадження 22-ц/814/3643/26, 22-ц/814/3406/26Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Карпушина Г.Л.; суддів Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Ніколаєнко Олени Миколаївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 квітня 2026 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 травня 2026 року у справі за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 379570,32 грн.

В обгрунтування позову вказувало, що 03.10.2018 між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір. На підставі вищевказаної анкети-заяви Відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості. Оскільки відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, станом на 08.09.2022 утворилася заборгованість у розмірі 379570,32 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 судові витрати в сумі 26742,24 грн.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 травня 2026 року заяву адвоката Ульянової Юлії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 в частині вирішення питання про стягнення судових витрат - залишено без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду АТ КБ « Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить рішення районного суд скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що кредитний договір укладений у відповідності до норм чинного законодавства. Користування кредитними коштами та часткове їх погашення свідчить про погодження позичальника із всіма умовами. Вказує, що суд безпідставно відмовив в задоволенні вимог щодо повернення фактично отриманих коштів (тіла кредиту).

Враховуючи викладене просив задовольнити позов в повному обсязі.

Окрім того із апеляційної скаргою на ухвалу суду від 21 травня 2026 року звернулась ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить ухвалу суд скасувати, а справу направити для продовження розгляду.

Скарга мотивована тим, що зава про ухвалення додаткового рішення було подано в строки передбачені чиним законодавством, тому у суду були відсутні підстави для залишення її без розгляду.

Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи були присутні представники сторін, інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Районним судом встановлено, що 14.08.2018 ОСОБА_2 було підписано паспорт споживчого кредиту(т. 1, а.с. 18-19, 196-198). 03.10.2018 ОСОБА_2 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08.09.2022 заборгованість за кредитним договором від 03.10.2018 становить 379570,32 грн та складається з тіла кредиту. Також у справ було призначено експертизу документів фінансово-кредитних операцій.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, матеріали справи не містять підтверджень, а тому позивач безпідставно списував відсотки та комісії в рахунок погашення заборгованості, а також позивачем не надано доказів наявності заборгованості у визначеному ним розмірі.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, а також строк та порядок повернення кредиту у визначеному розмірі та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 03.10.2018 року.

Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.

Із виписки про рух коштів вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, частково погашала наявну заборгованість.

Разом з тим, із виписки про рух коштів вбачається, що банком списувалися відсотки та комісії за користування кредитними кошами, що не узгоджено сторонами, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Таким чином, оскільки позивач не довів належними доказами факт погодження між сторонами розміру відсотків та порядку їх повернення, нарахування позивачем відсотків та комісії за користування кредитом є необґрунтованим.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

Встановивши, що анкета-заява від 03.10. 2018 року та паспорт споживчого кредиту не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, комісію, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.01.2020 у справі № 643/5521/19 та від 18.05.2022 у справі № 697/302/20.

Із виписки про рух коштів за договором б/н за період з 03.10.2019 року по 09.09.2022 року вбачається, що різниця між загальним розміром витрат (967284,32 грн) та загальною сумою фактично повернутих позичальником банку коштів 916144грн) становить 51140,32грн, а тому саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь АТ КБ» ПриватБанк».

Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позову на 18,29% слід стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ КБ « ПриватБанк» судові витрати за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2290,97 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Пунктами 1, 4 частини третьої статті 133ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Разом з тим, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 137ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовані частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини восьмої статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом із тим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 03.10.2019 р у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 р у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 р у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 р у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 р у справі № 753/1203/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В обгрунтування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої представником відповідача надано: копію договору про надання правової допомоги, акт про надання послуг. Вартість послуг становить 30000 грн.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, ціну позову, зважаючи на співмірність витрат на правову допомогу та складність даної справи, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та обсяг фактично витраченого часу за надані послуги, апеляційний суд дійшов до висновку, що заявлені представником відповідача витрати в суді першої інстанції на суму 30000 грн. не відповідають критерію розумності, не зовсім є співрозмірними із складністю виконаної роботи, а їх відшкодування, за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, матиме надмірний характер.

Колегія суддів вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. Також у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з позивача на користь відповідача витрати за проведення експертизи у розмірі 4891,16 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Ніколаєнко Олени Миколаївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" та Ульянової Юлії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 квітня 2026 року та ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 21 травня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 03.10.2018 року у розмірі 51140,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" судові витрати у розмірі 2290,97 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення експертизи та на правничу допомогу у розмірі у розмірі 8891,16 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : ___________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ___________________ Т.В. Одринська __________________ В.П. Пікуль