Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №539/4737/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/4737/25 Номер провадження 22-ц/814/3851/26, 22-ц/814/4501/26Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2026 року та на додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору поділу майна дійсним та визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору добровільного поділу майна, що придбане подружжям, визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в порядку поділу спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд з вищевказаним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У позові вказала, що 05.03.2022 уклала шлюб з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 5322886601:01:003:0625, що розташована за даною адресою.

Спадкову справу на майно померлого ОСОБА_3 було відкрито за її заявою та заявою дочки померлого ОСОБА_3 . Також з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на спадкове майно померлого, звернулася колишня дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ..

Позивачка вказує, що 28.12.2020 між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір добровільного поділу майна, що придбане подружжям в зареєстрованому шлюбі, відповідно до якого ОСОБА_3 виділяється у особисту приватну власність вищевказаний житловий будинок та вищевказана земельна ділянка, автомобіль марки PEUGEOT реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також інше рухоме майно, що знаходиться у житловому будинку, а ОСОБА_6 виділяється у особисту приватну власність автомобіль марки Renault реєстраційний номер НОМЕР_2 , чотири металеві контейнери з торгівельними місцями на території підприємства «Лубенський ринок Полтавської облспоживспілки», товар в обороті, який знаходиться у цих контейнерах, інше рухоме майно, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 .

В рахунок компенсації рівності часток, в момент підписання договору ОСОБА_3 було передано ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 17 000 доларів США, що підтверджується відміткою про отримання коштів у договорі добровільного поділу майна, що придбано подружжям у зареєстрованому шлюбі.

Разом з тим, вказаний договір не був посвідчений нотаріально, хоча між сторонами цього договору досягнуто всіх істотних умов договору та договір фактично було виконано ними.

Позивачка стверджує, що дії ОСОБА_4 порушують її права на користування спадковим майном, оскільки у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено через неможливість встановити склад спадкового майна, що саме становить спадкову масу: цілий будинок та земельна ділянка чи частки у праві на них.

На підставі вищевикладеного позивачка прохає визнати дійсним договір добровільного поділу майна, що придбано подружжям в зареєстрованому шлюбі, укладений 28.12.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , та визнати за нею ОСОБА_2 право власності у порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також 1/2 земельної ділянки з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,15 га, кадастровий номер 5322886601:01:003:0625, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи відповідачкою ОСОБА_4 було подано до суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору добровільного поділу майна, що придбане подружжям, визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в порядку поділу спільного майна подружжя, яка була прийнята до спільного розгляду.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору поділу майна дійсним та визнання права власності в порядку спадкування було залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним договору добровільного поділу майна, що придбане подружжям, визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в порядку поділу спільного майна подружжя було задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно 11409205.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на частку земельної ділянки з кадастровим номером 5322886601:01:003:0625, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5 185 грн 91 коп. судового збору.

ОСОБА_4 в особі свого представника адвоката Кузьмич Н.О. звернулася в суд із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі №539/4737/25.

У заяві вказано, що рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.05.2026 було частково задоволено позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору добровільного поділу майна, що придбане подружжям, визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в порядку поділу спільного майна подружжя.

Разом з тим, під час винесення рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат які були понесені ОСОБА_4 при розгляді справи, які складаються з коштів за надання професійної правничої допомоги. На підставі вищевикладеного, прохає ухвалити додаткове рішення у даній справі, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму коштів сплачених за надання професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн.

Додатковим рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року заяву позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 11 250 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини вимог заяви було відмовлено.

З вказаними рішеннями суду не погодились ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та подали апеляційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2026 року та на додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року.

В апеляційній скарзі прохають рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.05.2026 року скасувати повністю. Ухватили нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору поділу майна дійсним та визнання права власності в порядку спадкування задовільнити повністю. Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання недійсним договору добровільного поділу майна, що придбане подружжям, про визнання права власності на частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в порядку поділу спільного майна подружжя.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що Лубенський міськрайонний суд Полтавської області під час винесення оскаржуваного рішення не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні з цього питання, не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Акцентує увагу суду, що 28.12.2020 між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено договір добровільного поділу майна, що придбане подружжям в зареєстрованому шлюбі. Крім того зазначає, що судом першої інстанції, не взято до уваги, що з дня укладення договору про поділ майна та передачі грошових коштів (28.12.2020) ОСОБА_2 проживає у спірному будинку, здійснює поточний ремонт, підтримує будинок та подвір`я в належному санітарно-технічному стані, обробляє присадибну ділянку, має оригінали правовстановлюючі документи на майно, а ОСОБА_9 жодного разу не підняла питання щодо власності на нерухоме майно та рухоме майно яке було передане ОСОБА_3 на умовах договору, лише після смерті ОСОБА_3 забажала отримати частку житлового будинку та земельну ділянку, за які 28.12.2020 отримала кошти. Крім того, нотаріального посвідчення договору не відбулось у зв`язку з ухиленням ОСОБА_9 від його посвідчення.

Крім того в апеляційній скарзі прохають скасувати додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму витрат на правову допомогу, оскільки задоволена сума у розмірі 11250 грн, не є пропорційною до складності справи та значно завищеною, тому заявлені витрати не відповідають критерію розумності їхнього розміру.

Відзив на адресу Полтавського апеляційного суду не надходив.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні позивачка, відповідач ОСОБА_4 та їх представники, інші особи, які брали участь в розгляді справи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 23.10.1999 року по 14.12.2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі (а.с.123-124).

Під час шлюбу, 10.12.2009 року, ОСОБА_3 придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, під час цього шлюбу ОСОБА_3 набув у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5322886601:003:0625, площею 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності від 04.08.2014 року). Право власності одержано на підставі рішенням Засульської сільської ради від 20.08.2012 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_3 площею 0,15 га по АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, передано безоплатно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,15 га.

Після розірвання шлюбу, 28.12.2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підписали договір добровільного поділу майна подружжям в зареєстрованому шлюбі.

В договорі сторони визначили перелік спільного сумісного майна , яке вони набули в шлюбі: автомобіль марки Peugeot модель Partner, 2011 року випуску, автомобіль Renoult Megane, 2012 року випуску, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 5322886601:003:0625 за цією ж адресою, металеві контейнери з торговими місцями на території підприємства «Лубенський ринок Полтавської облспоживспілки» за № 151, 137/138, 901, 902, інше рухоме майно. Сторони визначили вартість такого майна.

Відповідно до п.п.6, 7, 8 договору сторони дійшли згоди про виділ ОСОБА_3 в особисту власність автомобіля марки Peugeot модель Partner, 2011 року випуску, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки кадастровий номер 5322886601:003:0625 за цією ж адресою, частини рухомого майна. В свою чергу ОСОБА_6 у власність виділяється автомобіль Renoult Megane, 2012 року випуску, металеві контейнери, товар в обороті, частину рухомого майна. ОСОБА_3 зобов`язався передати ОСОБА_6 в рахунок компенсації рівності часток 17 000 дол. США.

Вказаний договір не був посвідчений нотаріально.

05.03.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (актовий запис № 49, свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 05.03.2022 року).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 суду повідомили, що після укладення договору від 28.12.2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 користувалися автомобілем Peugeot модель Partner, 2011 року випуску, натомість ОСОБА_4 - автомобілем Renoult Megane, 2012 року випуску, який потім продала. Також вказали, що ОСОБА_4 продовжила користуватися контейнерами на ринку, натомість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали в спірному будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , помер.

Після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса з питання оформлення спадкового майна звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .. Постановою приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області від 17.09.2025 року заявникам відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через неможливість безспірно встановити склад спадкового майна.

З метою вирішення спору сторони звернулися до суду.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи ОСОБА_2 про дійсність договору добровільного поділу майна подружжя від 28.12.2020 року не підтверджені належними та переконливими доказами. Зокрема, не доведено, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, його положення відповідали їхній дійсній волі, а також що одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. Саме по собі фактичне користування сторонами майном, визначеним у договорі, не свідчить про його виконання. Відтак підстав для визнання договору дійсним відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України суд не встановив, а похідні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на частину спадкового майна також задоволенню не підлягають.

Задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок, набутий ОСОБА_3 під час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому за ОСОБА_4 підлягає визнанню право власності на відповідну частину цього майна. Водночас земельна ділянка була набута ОСОБА_3 у порядку безоплатної приватизації та є його особистою приватною власністю, однак з огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна право на неї підлягає переходу разом із правом на будинок. Щодо вимоги про визнання договору від 28.12.2020 року недійсним суд першої інстанції зазначив наступне, що даний договір є нікчемним у силу закону, а тому визнання його недійсним судом не вимагається та не є належним способом захисту.

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того ОСОБА_4 документально було підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги та враховуючи часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 підлягає стягненню 11250 грн витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За правилами частини другої статті 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Зазначена частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.

Відповідно до ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки встановлені у справі обставини та надані сторонами докази свідчать про те, що житловий будинок, набутий ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_4 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим ОСОБА_4 має право на відповідну частку у ньому. Водночас земельна ділянка була набута ОСОБА_3 у порядку безоплатної приватизації, а тому є його особистою приватною власністю, однак з урахуванням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна право на неї підлягає визначенню разом із правом на житловий будинок.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору добровільного поділу майна подружжя від 28.12.2020 року дійсним, оскільки такий договір, предметом якого, зокрема, був поділ нерухомого майна, нотаріально не посвідчений, а доказів досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, відповідності його положень їхній дійсній волі та ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення не надано. Саме фактичне користування сторонами майном, визначеним у договорі, не свідчить про виконання його умов. Водночас вимога про визнання цього договору недійсним також не підлягає задоволенню, оскільки недодержання вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення має наслідком нікчемність правочину, а визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині витрат на правову допомогу, яке було ухвалено додатковим рішенням від 04 червня 2026 року, оскільки позивачем за зустрічним позовом було документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, крім того суду витрат відповідають критерію розумності та пропорційності розміру понесених витрат на правничу допомогу.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Оскільки рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2026 року та на додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: ___________________ Г.Л. Карпушин

Судді: ___________________С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна