Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №541/2489/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/2489/25 Номер провадження 22-ц/814/4582/26Головуючий у 1-й інстанції Третяк О. Г. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залы суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області, Виконавчий комітет Машівської селищної ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

26 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області, Виконавчий комітет Машівської селищної ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.

Позивач мотивувала позов тим, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину: сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син постійно проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , позивач самостійно утримує та виховую його. Син навчається в 3 класі опорного закладу загальної середньої освіти Селещинський ліцей Машівської селищної ради Полтавської області.

Відповідач ОСОБА_2 з 2021 року проживає окремо. Відповідач з 2023 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у вихованні та утриманні дитини.

Судовим наказом Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.05.2021 року з відповідача було стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу. Аліменти відповідач не сплачує. Відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизначених норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу та не відвідує сина. Весь свій час відповідач витрачає виключно на себе. Вихованням та утриманням дитини займається позивач. Відповідач про справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідує разом з дитиною дитячого лікаря та жодних інших закладів, в тому числі розважального чи виховного напрямку. Все вищезазначене, на думку позивача, свідчить, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивач вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав. Позивач має постійне місце для проживання з дитиною, за адресою: АДРЕСА_1 , належні умови для проживання дитини. Позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_1 .. Чоловік позивачки має постійну роботу та дохід, з турботою ставиться до дитини. Дитина влаштована у шкільний заклад, гарно характеризується керівництвом закладу. Позивач просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Машівської селищної ради Полтавської області, Виконавчий комітет Машівської селищної ради, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В доводах апеляційної скарги зазначає, що дане рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним доказам.

Стверджує, що син постійно проживає разом із матір`ю, самостійно утримує та виховує, відповідач ОСОБА_2 з 2021 року проживає окремо, батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у вихованні та утриманні дитини.

Акцентує увагу суду, що відповідач не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизначених норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу та не відвідує сина.

Крім того вказувала не неспівмірність стягнутих витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 прохає апеляційну скаргу подану ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2026 року без змін.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи був присутній представник відповідача, інші особи, які брали участь в розгляді справи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що сторони: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , перебували у шлюбі, зареєстрованому у Київському районному у місті Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 27.01.2017 року, актовий запис № 13, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 червня 2021 року у справі Справа № 541/1082/21 (а.с. 11-12).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в свідоцтві про народження якого сторони записані батьками, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 березня 2017 року (а.с. 14).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 19 березня 2022 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с. 13).

Як вбачається з довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1106041-2022 від 28.07.2022 року та акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 13.05.2025 року, Відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих виконавчим комітетом Машівської селищної ради № 08-07/12/177 від 19.06.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають та мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5, 7, 9).

Відповідно до судового наказу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 травня 2021 року по справі № 541/1081/21 із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18 травня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 10).

Згідно з довідкою Опорного закладу загальної середньої освіти Селещинського ліцею Машівської селищної ради Полтавської області від 13.05.2025 року № 01-16/111, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 3 класі опорного закладу загальної середньої освіти Селещенський ліцей Машівської селищної ради Полтавської області. Батько ОСОБА_2 , в ОЗЗСО Селещенському ліцеї Машівської селищної ради Полтавської області був у жовтні 2023 року. Контакту із класним керівником не підтримує (а.с. 8).

Виконавчим комітетом Машівської селищної ради Полтавської області як органом опіки і піклування був наданий письмовий висновок органу опіки та піклування Машівської селищної ради про недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для встановлення факту ухилення батьком від виконання своїх батьківських обов`язків та у зв`язку із тим, що не достатньо надано інформації, яка підтверджує факт ухилення (а.с. 39-40, 179-181).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо сина, а встановлені обставини та надані відповідачем докази, зокрема щодо його прагнення спілкуватися з дитиною, участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, сплати аліментів і коштів на лікування, свідчать про наявність у нього інтересу до життя та потреб дитини. Суд також врахував відсутність установлених фактів жорстокого поводження з дитиною, зловживання алкоголем чи наркотичними засобами, її експлуатації або вчинення щодо неї кримінальних правопорушень, а також висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою сімейно-правової відповідальності, яка може бути застосована лише за умови доведеності винної, свідомої та систематичної поведінки батька, спрямованої на ухилення від виконання батьківських обов`язків. Врахувавши також встановлені судом обставини перешкоджання відповідачу у спілкуванні з дитиною та наявність судового рішення про визначення способу його участі у вихованні сина, суд дійшов висновку, що належних і достатніх доказів на підтвердження підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, позивачем не надано, а позбавлення відповідача батьківських прав у цьому випадку не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 27.01.2017 року, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14.06.2021 року у справі № 541/1082/21. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 повторно одружилася та змінила прізвище.

Судовим наказом Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.05.2021 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Згідно з довідкою закладу освіти, батько востаннє відвідував сина у жовтні 2023 року та не підтримує контакту з класним керівником. Водночас орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки не встановлено достатніх та обґрунтованих даних про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно статей 12,13,81ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами свідомого, винного та систематичного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо сина. Натомість матеріалами справи підтверджується, що відповідач вживав заходів для участі у вихованні дитини, цікавився її життям і станом здоров`я, прагнув підтримувати з нею спілкування, здійснював матеріальне забезпечення, зокрема сплачував аліменти та кошти на лікування, а також звертався до органів опіки та суду з метою реалізації свого права на участь у вихованні сина. При цьому доказів жорстокого поводження з дитиною, зловживання алкоголем чи наркотичними засобами, її експлуатації або вчинення щодо неї кримінального правопорушення не встановлено.

За таких обставин сама по собі недостатня участь відповідача у вихованні чи матеріальному забезпеченні дитини, на що посилалася позивачка, без доведення свідомого та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків не є достатньою підставою для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Колегія суддів також враховує наявність судового рішення про визначення способу участі відповідача у вихованні дитини та встановлені обставини створення перешкод у спілкуванні батька із сином, у зв`язку з чим підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Разом з тим колегія суддів, доводи позивача про не співмірність стягнутих витрат на правничу допомогу, вважає обґрунтованими, та виходячи з предмету спірних правовідносин, обставин справи, приходить до висновку щодо визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню, до 10000 грн.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави часткового задоволення доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2026 року – змінити, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь відповідача до 10000 грн.

В іншій частині рішення суду – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: __________________ С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна