Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №552/851/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/851/26 Номер провадження 22-ц/814/3017/26Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Панченка О.О., Чумак О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 23 квітня 2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 23.04.2025-100002060, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 217 днів.

Позивач вказував, що відповідно до договору від 23 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, в свою чергу, відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на час звернення позивача з позовом, утворилась заборгованість у розмірі 16 600,00 грн, що складається з тіла кредиту 5 000,00 грн, процентів 7 750,00 грн, комісії 450,00 грн та 900,00 грн, неустойки 2 500,00 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.04.2025-100002060 від 23 квітня 2025 року у розмірі 16 600,00 грн та понесені судові витрати за сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.04.2025-100002060 від 23 квітня 2025 року у розмірі 14 100,00 грн, понесені судові витрати в розмірі 2 261,43 грн, всього стягнуто 16 361,43 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року не погодилася відповідачка та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, просила рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року по справі № 552/851/26 змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.04.2025-100002060 від 23 квітня 2025 року у розмірі 5 000,00 грн, понесені судові витрати в розмірі 801,93 грн, а всього стягнути 5 801,93 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Також відповідачка просила стягнути з ТОВ «Споживчий центр» на її користь судові витрати з оплати послуг адвокатського бюро «Калінін і Партнери» (далі - АО «Калінін і Партнери») за надання професійної правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції в розмірі 4 000,00 грн та судовий збір в розмірі 3 633,60 грн.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року по справі № 552/851/26 прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті.

Не заперечуючи факту виникнення кредитних відносин, звертає увагу, що підпадає під дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки її чоловік є учасником бойових дій.

Акцентує увагу, що вимоги про стягнення з відповідачки комісії за обслуговування кредиту в розмірі 900,00 грн та за надання кредиту в розмірі 450,00 грн задоволенню не підлягає, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач, посилаючись на погодження між сторонами умов договору, вказує на правову позицію викладену Верховним Судом в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження 14-53цс21).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову складає 16 600,00 грн, що є меншим ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7 та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 23 квітня 2025 року укладено кредитний договір (оферти) № 23.04.2025-100002060, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 217 днів.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, в свою чергу, відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Договором від 23 квітня 2025 року встановлено, що при його укладенні сторони передбачили, що сума кредиту складає 5 000,00 грн; строком на 217 днів; дата повернення 25 листопада 2025 року; комісія складає 450,00 грн за надання кредиту; 450,00 грн у кожному з двох чергових періодів, орієнтована загальна вартість кредиту 14 100,00 грн, загальні витрати за кредитом 9 100,00 грн.

Щодо меж апеляційного розгляду

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подана в частині незгоди відповідачки зі стягненням заборгованості по відсотках та комісії, тому в іншій частині судове рішення не переглядається.

Позиція апеляційного суду

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами статей 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За положеннями статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

За правилами статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин першої, п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року в справі № 426/4264/19.

Як убачається з матеріалів справи, доказів того, що чоловік відповідачки був саме призваний на військову службу за призовом під час мобілізації надано не було.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 була належним чином повідомленою про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.57), тобто відповідачка не скористалася своїм правом та не надала докази на підтвердження вище вказаних обставин, як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції.

Щодо стягнення комісії

Разом з тим, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути заборгованість за одноразовою комісією (пов`язаною з наданням кредиту) 450,00 грн та додаткової комісії (за обслуговування заборгованості) 900,00 грн.

Водночас, згідно частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк не уповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та законних інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена, як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

Разом з тим, відповідно до пункту 9 кредитного договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 900,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №308/628/16-ц вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Враховуючи, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надання позичальнику будь-яких додаткових послуг, за які умовами кредитного договору передбачено сплату комісії, а тому саме по собі включення до договору умови про сплату комісії не є достатнім доказом надання відповідної послуги споживачу.

Колегія суддів приходить до висновку, що, за відсутності доказів надання таких послуг, підстави для стягнення комісії за обслуговування відсутні.

Відтак, нарахування позивачем комісії за обслуговування в розмірі 1 350,00 грн (450,00+900,00) здійснювалося всупереч вимогам законодавства, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги є слушними.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), як на підставу для застосування такого висновку до спірних правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини та правове регулювання, які були предметом оцінки Верховного Суду у зазначеній справі, відрізняються від обставин цієї справи, що виключає можливість безпосереднього застосування сформульованого у ній правового висновку.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

В апеляційній скарзі представник відповідача просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, проте підстави для стягнення таких витрат відсутні виходячи із наступного.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.

Підсумовуючи вказане, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що АО «Калінін і Партнери» надає правничу допомогу відповідачці в суді апеляційної інстанції, що підтверджується довіреністю на справу № 552/851/26 від 09 квітня 2026 року, ордером про надання правничої допомоги № б/н/26 від 29 квітня 2026 року та договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 12 квітня 2026 року.

З вище вказаних документів вбачається, що всі вони укладені вже після постановлення рішення місцевого суду, інших доказів, що АО «Калінін і Партнери» надавало правничу допомогу відповідачці до постановлення судового рішення матеріали справи не містять, отже в апеляційного суду відсутні будь-які підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомого понесених відповідачкою в суді першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно з пунктом другим частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно, апеляційну скаргу відповідачки слід задовольнити частково.

Рішення в частині стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту в сумі 450,00 грн та комісією за обслуговування в розмірі 900,00 грн – скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією – відмовити.

Змінити рішення в частині стягнення загальної суми боргу, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором, виходячи із розрахунку 12 750,00 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 7 750,00 грн – заборгованість за відсотками.

Щодо судових витрат

Щодо судових витрат зі сплати судового збору в суді першої інстанції

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, відповідно позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено на 76,81% тому розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача складають 2 044,76 грн (замість 2 261,43 грн).

Щодо витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції

Оскільки сторони не заявили клопотання про стягнення судових витрати в суді апеляційної інстанції в тому числі і сторона відповідача, представник якою просив стягнути судові витрати саме за розгляд справи в суді першої інстанції, підстави для розподілу витрати в суді апеляційної інстанції відсутні.

Щодо судових витрат зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції

Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційні вимоги відповідачки (з урахуванням меж апеляційного перегляду) на 14,84% то з ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути на користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 481,57 грн.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Калінін Сергій Костянтинович – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року – в частині стягнення заборгованості за комісією скасувати, та ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за комісією – відмовити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2026 року - в частині стягнення загальної суми заборгованості та судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.04.2025-100002060 від 23 квітня 2025 року у розмірі 12 750,00 грн (замість 14 100,00 грн).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 044,76 грн (замість 2 261,43 грн).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 481,57 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді О.О. Панченко

О.В. Чумак