Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №279/6861/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/6861/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.

Категорія 83 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О. С.,

суддів Талько О. Б., Шалоти К. В.,

з участю секретаря

судового засідання Драч Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/6861/25 за позовом ОСОБА_1 до Коростенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Коростенська міська державна нотаріальна контора, про зняття заборони з майна та припинення обтяження

за апеляційною скаргою Коростенської міської ради

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л. А.,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати заборону відчуження нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 , накладену Коростенською міською державною нотаріальною конторою 12.07.2006 року №3451117, внесену на підставі повідомлення №70 від 02.08.1950 року Житомирським облкомбанком; власник: ОСОБА_2 , архівний запис №78 від 16.04.1951 року.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 18.03.2019 приватним нотаріусом Коростенського нотаріального округу Житомирської області було посвідчено договір купівлі- продажу, відповідно до якого вона придбала у власність у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №641 та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 1810700000:02:021:0132, зареєстровано в реєстрі за №642.

Зазначала, що під час продажу належних їй житлового будинку та земельної ділянки дізналася, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис від 12.07.2006 року за № 3451117 про заборону на нерухоме майно, накладений Коростенською міською державною нотаріальною конторою, який внесено на підставі повідомлення №70 від 02.08.1950 року Житомирським облкомбанком; об`єкт обтяження: інше, не вказано, адреса: АДРЕСА_1 ; власник ОСОБА_2 , причина відсутності коду; інша причина відсутності коду. У додаткових даних зазначено, архівний запис №78 від 16.04.1951 року.

При купівлі-продажу вищезазначеного майна будь–які заборони і обтяження виявлені не були, та про їх наявність ніхто її не повідомляв.

Зазначена заборона, що наявна у Єдиному реєстрі заборон, перешкоджає ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії з належним їй майном. Вважає, що порушено її право на володіння, користування та розпорядження майном, тому просила позовну заяву задовольнити.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2026 року позов задоволено. Знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме: будинку АДРЕСА_1 , накладену Коростенською міською державною нотаріальною конторою 12.07.2006 року №3451117, внесену на підставі повідомлення №70 від 02.08.1950 року Житомирським облкомбанком; власник: ОСОБА_2 , архівний запис №78 від 16.04.1951 року, скасовано.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, Коростенська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до неналежного відповідача, оскільки відповідно до чинного законодавства України зняття заборони відчуження нерухомого майна є завершальною стадією вчинення нотаріальної дії, передбаченої ст. 73 Закону України «Про нотаріат», та здійснюється виключно нотаріусом, а не посадовими особами органів місцевого самоврядування. Нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) у тому числі на підставі рішення суду.

Вказує, що в уточненій позовній заяві залучення Коростенської міської ради як відповідача у справі мотивоване лише тим, що, на думку позивача, Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради має вносити до Реєстру відомості про скасування заборони. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Звертає увагу, що Коростенська міська рада у даній справі: - не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено обтяження на нерухоме майно позивача; - не є заінтересованою особою у справі або суб`єктом правовідносин з позивачем; - не є органом, який виконуватиме рішення суду, адже зняття заборони є нотаріальною дією та здійснюється виключно нотаріусами, зокрема, на підставі відповідного судового рішення, а тому не є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу спірних правовідносин, проте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права допустив помилку в частині визначення суб`єктного складу, а саме задовольнивши позов до Коростенської міської ради, суд поклав відповідальність на неналежного відповідача, який не є носієм відповідного матеріального обов`язку та не порушував прав позивача.

Зазначає, що місцевим судом прийнято рішення щодо особи, яка не була залучена як відповідач у порядку, встановленому ст. 51 ЦПК України. У первісній позовній заяві, поданій до суду у листопаді 2025 року, позивач визначив відповідачем – Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради. Надалі, 05 січня 2026 року від представника позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій відповідачем було зазначено вже Коростенську міську раду. Ухвалою від 07 січня 2026 року зазначену уточнену позовну заяву було прийнято до розгляду.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Однак, уточнена позовна заява позивача не містить ознак жодної з перелічених вище процесуальних дій: вона не передбачає зміни предмета чи підстав позову, а також не стосується збільшення, зменшення або об`єднання позовних вимог. Уточнена позовна заява позивача є ідентичною до первісної позовної заяви, не містить нових підстав чи предмета позову, а спрямована виключно на заміну відповідача з Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради на Коростенську міську раду. Водночас, порядок заміни неналежного відповідача регламентований ст. 51 ЦПК України, відповідно до частини другої якої заміна відповідача здійснюється за відповідним клопотанням позивача, а не шляхом подання уточненої позовної заяви. При цьому, про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється відповідна ухвала. Прийняття судом першої інстанції уточненої позовної заяви, зміст якої зводиться виключно до заміни відповідача, не замінює собою обов`язку суду першої інстанції діяти у спосіб, визначений ст. 51 ЦПК України. Таким чином, залучивши до справи Коростенську міську раду у якості відповідача всупереч передбаченому ст. 51 ЦПК України порядку, суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення до закінчення встановленого в ухвалі від 07 січня 2026 року строку для подання відповідачем відзиву на уточнену позовну заяву.

Ухвалою від 07 січня 2026 року суд першої інстанції прийняв до розгляду уточнену позовну заяву та встановив строк для подання відповідачем відзиву на уточнену позовну заяву в 15 днів з дня отримання копії ухвали. Копію такої ухвали було отримано відповідачем 13 січня 2026 року, що підтверджується відповідним штампом із вхідним номером. З урахуванням зазначеного, встановлений судом строк для подання відповідачем відзиву на уточнену позовну заяву спливав 28 січня 2026 року. 21 січня 2026 року в строк для подання відзиву, встановленого судом у зазначеній вище ухвалі, відповідачем на адресу суду надіслано відзив на уточнену позовну заяву та заяву про застосування наслідків пропущення процесуального строку та залишення уточненої позовної заяви без розгляду. Зазначені відзив та заяву суд першої інстанції отримав 22 січня 2026 року, що підтверджується відповідними відмітками канцелярії суду на копіях зазначених документів. 31 січня 2026 року Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради отримав лист суду першої інстанції від 22.01.2026 р. № 279/6861/25/2782/2026 та копію рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, яке прийняте 21 січня 2026 року, тобто за день до отримання зазначених вище відзиву та заяви. Таким чином, суд першої інстанції 21 січня 2026 року ухвалив рішення до закінчення встановленого в ухвалі від 07 січня 2026 року строку для подання відповідачем відзиву на уточнену позовну заяву, який спливав 28 січня 2026 року, та за день до надходження до суду 22 січня 2026 року відзиву на уточнену позовну заяву та заяви про залишення її без розгляду, чим допустив грубе порушення норм процесуального права позбавивши відповідача можливості реалізувати передбачене процесуальним законом право на висловлення своїх заперечень шляхом подання відзиву. Такі дії суду першої інстанції є прямим порушенням принципу змагальності сторін (ст. 2, 12, 13 ЦПК України).

Таким чином, крім порушення строків на подання відзиву на уточнену заяву, суд першої інстанції також проігнорував вже наявні в матеріалах справи заперечення відповідача від 27.11.2025.

Звертає увагу, що місцевим судом також не застосовано наслідків пропущення процесуального строку для вчинення процесуальної дії за відсутності заяви позивача про поновлення пропущеного процесуального строку. Провадження у даній справі було відкрито 10 листопада 2025 року відповідною ухвалою суду першої інстанції. Уточнена позовна заява була подана позивачем до суду 05 січня 2026 року. Таким чином, з дня відкриття провадження у справі до дня вчинення позивачем процесуальної дії у вигляді подання уточненої позовної заяви пройшло більше 50 днів. При цьому позивач не заявляв в уточненій позовній заяві клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для вчинення вищезазначеної процесуальної дії. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). За таких обставин, суд першої інстанції зобов`язаний був перевірити дотримання позивачем процесуальних строків при поданні уточненої позовної заяви та застосувати передбачені ЦПК України наслідки її подання після закінчення процесуальних строків, тобто залишити її без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, на думку скаржника, допустив грубе порушення норм процесуального права, оскільки прийняв до розгляду та поклав в основу свого рішення документ, який згідно із законом мав бути залишений без розгляду, що призвело до неправильного вирішення справи.

На переконання скаржника, позивач у даній справі обрав неналежний спосіб захисту, пред`явивши у порядку спрощеного позовного провадження позов спочатку до Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради, а потім з порушенням норм процесуального права до Коростенської міської ради, яка не має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем. На думку скаржника, у даній справі «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, оскільки юридична особа в інтересах якої накладено заборону відчуження майна не існує, а нотаріус може бути залучений до участі у справі тільки як третя особа, яка у випадках, передбачених законом, виконує судове рішення. Пред`явлення позову до органу місцевого самоврядування, державного реєстратора або нотаріуса, які не створюють перешкод у здійснені позивачем права користування та розпорядження його власністю, не призводить до реального відновлення прав, а лише створює штучне судове провадження.

Позивачка скористалась своїм правом та через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що по суті спору рішення суду першої інстанції є правильним: воно відновлює порушене право власності позивача у спосіб, прямо передбачений законом. Доводи апеляційної скарги стосуються майже виключно процесуальних питань та питання суб`єктного складу і не спростовують ані факту порушення права позивача, ані обґрунтованості висновку суду про необхідність зняття заборони.

Доводи апелянта про те, що зняття заборони є виключно нотаріальною дією, а тому належним відповідачем може бути лише нотаріус (нотаріальна контора), є помилковими та ґрунтуються на неповному тлумаченні законодавства про державну реєстрацію речових прав.

Саме відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради як державний реєстратор уповноважений вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення обтяження на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Отже, орган, у структурі якого діє цей реєстратор, є особою, яка забезпечує виконання судового рішення про зняття заборони, а відтак — належним відповідачем у спірних правовідносинах. Водночас відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради є структурним підрозділом, який не наділений статусом окремої юридичної особи та самостійною процесуальною дієздатністю. Носієм відповідних повноважень і належним відповідачем є саме юридична особа — Коростенська міська рада (її виконавчий комітет). Тому уточнення позивачем відповідача шляхом зазначення Коростенської міської ради не лише не погіршило становища відповідача, а навпаки — усунуло початковий недолік позову і привело суб`єктний склад у відповідність до закону.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 295/7291/20 та на необхідність звернення в порядку окремого провадження (за аналогією зі ст. 277 ЦК України) є безпідставним і не може бути підставою для скасування рішення.

Доводи апелянта про порушення порядку заміни відповідача, передбаченого ст. 51 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення з огляду на таке. По-перше, уточнену позовну заяву було прийнято до розгляду ухвалою суду від 07.01.2026, копію якої відповідач отримав; відповідачу було надано строк для подання відзиву; відповідач реалізував свої процесуальні права, подавши як відзив, так і заяву про застосування наслідків пропущення процесуального строку. Таким чином, відповідач був обізнаний про свій процесуальний статус, отримував усі процесуальні документи та не був позбавлений можливості захищати свої права. По-друге, за змістом ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки належним відповідачем у справі є саме Коростенська міська рада (розділ 2 цього відзиву), уточнення відповідача жодним чином не вплинуло і не могло вплинути на правильність вирішення справи по суті. По-третє, не підлягає застосуванню й посилання апелянта на ч. 3 ст. 376 ЦПК України (ухвалення рішення щодо особи, яка не була залучена до участі у справі), оскільки Коростенська міська рада була залучена до участі у справі, отримувала процесуальні документи та подавала заяви по суті, тобто є учасником справи, а не особою, що не була залучена до участі в ній.

Посилання скаржника щодо ненадання оцінки відзиву від 27.11.2025, на думку позивача, не вплинуло на правильність рішення. Відзив від 27.11.2025 був поданий стосовно первісно зазначеного відповідача — Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради — і містив єдиний по суті довід: про неналежність цього відповідача. Цей довід був врахований і фактично знятий самим уточненням суб`єктного складу — зазначенням як відповідача юридичної особи (Коростенської міської ради), а по суті відповідь на нього наведено в розділах 2–3 цього відзиву.

Вказує, що доводи апелянта про необхідність застосування наслідків пропущення процесуального строку та залишення уточненої позовної заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України є суперечливими та безпідставними. Апелянт одночасно стверджує два взаємовиключні твердження: з одного боку — що уточнена позовна заява є ідентичною первісній, не змінює ні предмета, ні підстав позову; з іншого — що вона є процесуальною дією, обмеженою строком, передбаченим ч. 3 ст. 279 ЦПК України, і має наслідки пропущення строку. Якщо уточнена заява не змінює предмета чи підстав позову (як на цьому наполягає сам апелянт), то вона не є тією процесуальною дією, строк вчинення якої обмежений першим судовим засіданням (ч. 3 ст. 49 ЦПК України), а отже, правила про залишення її без розгляду застосуванню не підлягають. Уточнення суб`єктного складу шляхом зазначення належної юридичної особи замість її структурного підрозділу не належить до процесуальних дій, наслідком пропуску строку вчинення яких є залишення документа без розгляду. Суд першої інстанції правомірно прийняв уточнену позовну заяву до розгляду ухвалою від 07.01.2026.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2019 посвідченого приватним нотаріусом Коростенського нотаріального округу Житомирської області є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстровано в реєстрі за №641 та згідно договору купівлі- продажу їй належить земельна ділянка площею 0,1000 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер - 1810700000:02:021:0132, зареєстровано в реєстрі за №642.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна, сформованого 27.10.2025 номер інформаційної довідки 449445874, міститься інформація про тип обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження № 3451117, зареєстровано: 12.07.2006 за № 3451117 реєстратором: Коростенська міська держана нотаріальна контора, на підставі обтяження: повідомлення. 70, 02.08.1950 Житомирський облкомунбанк, об`єкт обтяження: інше не вказано, адреса АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 . Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, додаткові дані: архівний запис №78 від 16.04.1951, заявник Коростенська міська державна нотаріальна контора (а.с. 12).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав, індексний номер витягу: 404565431, сформованого 20.11.2024, міститься актуальна інформація про об`єкт речових прав: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1788662718107; тип об`єкта: земельна ділянка, кадастровий номер: 1810700000:02:021:0132, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень: номер запису про обтяження: 57641130 від 20.11.2024, вид обтяження: податкова заборона, можливість відчуження: заборона відчужувати, відомості про суб`єкта обтяження: Орган державної влади: Державна податкова служба України, Боржник: ОСОБА_1 (а.с. 13).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що правовою підставою для реєстрації в Державному реєстрі нерухомого майна обтяження на нерухоме майно позивача є заборона на відчуження нерухомого майна, яка накладена нотаріусом, який не має можливості здійснити дії по зняттю заборони за відсутністю належного повідомлення про відсутність обтяження, оскільки юридична особа - Житомирський облкомунбанк, не існує на сьогоднішній день. Однак існуюча заборона на відчуження та зареєстроване обтяження порушують права та інтереси власника майна, тому вони підлягають захисту шляхом зняття заборони на нерухоме майно.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися, виходячи з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див.: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивачка звертаючись до суду з позовом, зазначила відповідачем у даній справі Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Коростенської міської ради.

05 січня 2026 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву із зазначенням в якості відповідача Коростенську міську раду Житомирської області, яка ухвалою суду від 07.01.2026 року прийнята до розгляду.

Заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що Коростенська міська рада є неналежним відповідачем у справі.

Як роз`яснив в пунктах 2, 4 своєї постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03 червня 2016 року відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI). У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України. У випадку безоплатної передачі майна юридичній особі ця особа також є відповідачем у справі. У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор. У разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Відповідно до положень ч.1 ст.96 ЦК України самостійно за своїми зобов`язаннями відповідає юридична особа.

Згідно ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням положень цивільного процесуального кодексу, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року виснувано: «спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, провадження 14-431цс19).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21, провадження № 61-2303св23.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК України).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»)».

Таким чином, позов у даній справі повинен бути пред`явлений до особи, в інтересах якої накладено обтяження - Житомирський облкомунбанк або його правонаступник, а також до боржника - ОСОБА_2 .

Коростенська міська рада у даній справі: - не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено обтяження на нерухоме майно позивача; - не є заінтересованою особою у справі або суб`єктом правовідносин з позивачем; - не є органом, який виконуватиме рішення суду, адже зняття заборони є нотаріальною дією та здійснюється виключно нотаріусами, зокрема, на підставі відповідного судового рішення. Фактів та доказів, які б свідчили про протилежне, у рішенні суду першої інстанції або у заявах по суті справи, поданих позивачем, не наведено. Усе вищевикладене беззаперечно доводить, що Коростенська міська рада не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом.

Колегія апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги, що оскільки позивачем пред`явлено позов до Коростенської міської ради, яка є неналежним відповідачем у справі, тому в задоволенні позову слід відмовити через пред`явлення його до неналежного відповідача.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, взявши до уваги позицію учасників судового розгляду справи викладену у процесуальних документах, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд у силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом.

З огляду на відсутність визначених процесуальним законом підстав для залучення на стадії апеляційного розгляду належних відповідачів, а також те, що суд першої інстанції розглянув справу за неналежного суб`єктного складу, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову із зазначених вище підстав. В той же час, позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до суду, визначивши коло всіх належних відповідачів у справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з позивачки ОСОБА_1 на користь Коростенської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Коростенської міської ради задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 січня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Коростенської міської ради про зняття заборони з майна та припинення обтяження.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Коростенської міської ради понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий Коломієць О. С.

Судді Талько О. Б.

Шалота К.В.