Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №761/22927/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22927/26

Провадження № 2/761/12649/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Матвєєвої Ю.О.,

при секретарі Каніковського Б.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», про визнання права власності (майнових прав) на об`єкт будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності (майнових прав) на об`єкт будівництва.

Свої позовні вимоги Позивач мотивує тим, що 16.01.2015 року між ним та Відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 144/1/ШК, за умовами якого Відповідач зобов`язався забезпечити будівництво та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046, право на спорудження якого виникло у Відповідача на підставі договору №28/05 - ФЗ/14 від 28.05.2014, укладеного між Державним ВНЗ «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ», та передати Позивачеві майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру, розташовану у будинку за будівельною адресою АДРЕСА_2 , кількість кімнат 2, загальна площа 63,9 кв.м.

Позивач зазначає, що виконав свій обов`язок за Договором купівлі-продажу майнових прав № 144/1/ШК зі здійснення сплати 100% вартості майнових прав на користь Відповідача, проте Відповідач будівництво будинку, в якому розташований об`єкт інвестування, не завершив, в експлуатацію його не введено.

З огляду на наведене, Позивач вбачає суттєве порушення умов укладеного договору та порушення його прав як добросовісного інвестора, оскільки він не отримав те, на що розраховував, укладаючи договір із Відповідачем. Окрім того, Позивач вказує, що, зважаючи на вказане, він не має впевненості в тому, що на об`єкт інвестування не претендує жодна інша особа, оскільки на державному рівні його права як інвестора щодо саме цієї квартири не визнано.

Відтак Позивач просив визнати за ним майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: квартиру, розташовану у будинку за будівельною адресою квартиру, розташовану у будинку за будівельною адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046), секція 1, поверх 20, квартира 141, кількість кімнат 2, загальна площа 63,9 кв.м.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2026р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

01.07.2026 року Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якому Відповідач заперечує проти позовних вимог. Відповідач зазначає, що фактично позовна заява обґрунтована Позивачем помилковим тлумаченням пункту 2.4. Договору купівлі-продажу майнових прав № 144/1/ШК, який визначає запланований, а не остаточний строк завершення будівництва, та твердженням про порушення Відповідачем такого строку, що, на переконання Позивача, є свідченням порушення його прав. Відповідач вказує, що будь-яких інших посилань на обставини, які вказують на порушення прав Позивача, - позовна заява не містить. Окрім цього, Відповідач зауважував у відзиві, що задоволення позову неможливе також й з огляду на те, що його задоволення фактично змінить зміст положень Договору купівлі-продажу майнових прав № 144/1/ШК, без відповідної позовної вимоги Позивача, без жодних обґрунтувань та доказів існування умов визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, а також, що Позивачем не надано жодного доказу у підтвердження факту укладення будь-якого, визначеного ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» Договору, що, на думку Відповідача, свідчить про неспроможність припущень Позивача про можливість застосування до наявних правовідносин положень Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Ухвалою від 27.08.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її до розгляду по суті

Представник позивача просив розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача.

Представник відповідача - адвокат Мороз С.С. надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.01.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (далі - Відповідач) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 144/1/ШК (далі - Договір) зі ОСОБА_1 (далі - Позивач).

Відповідно до умов Договору Відповідач продає, а Позивач купує майнові права на Об`єкт нерухомості у вигляді квартири, спорудження якої здійснює Відповідач.

Відповідно до п. 2.1. вказаного Договору ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» як Продавець продає, а ОСОБА_1 як Покупець купує, майнові права на Об?єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до п. 2.2. вказаного Договору Об?єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є Об?єкт нерухомості, розташований в Об?єкті капітального будівництва з визначеними Договором характеристиками (у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ). У свою чергу за Договором ОСОБА_1 повинен прийняти Об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі згідно з вимогами Договору.

Відтак за Договором Відповідач зобов`язався забезпечити будівництво та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046, право на спорудження якого виникло у Відповідача на підставі договору №28/05 - ФЗ/14 від 28.05.2014, укладеного між Державним ВНЗ «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (далі - Об`єкт капітального будівництва; Будинок), та передати Позивачеві майнові права на Об`єкт нерухомості - квартиру, розташовану у будинку за будівельною адресою АДРЕСА_2 , кількість кімнат 2, загальна площа 63,9 кв.м. (далі - Об`єкт нерухомості; Квартира) (розд. 1 - 2 Договору).

Пунктом 2.4. Договору визначено запланований термін будівництва та введення в експлуатацію Об?єкта капітального будівництва.

Сторони встановили, що Відповідач має отримати правовстановлюючі та інші документи на Об`єкт капітального будівництва і взагалі є відповідальним за введення Об`єкта капітального будівництва в експлуатацію й передання його Позивачеві (розд. 3, 5 Договору).

Згідно із п. 4.2. Договору сторони встановили, що при укладенні Основного договору 100% ціна об`єкта (сума Договору) разом з ПДВ складає 699 600 грн. 00 коп.

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

На виконання вимог Договору ОСОБА_1 було сплачено на користь ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» грошові кошти у розмірі повної вартості майнових прав, що підтверджується самим Відповідачем та слідує з Довідки від 02.06.2017 року про 100% фінансування згідно Договору № 144/1/ШК купівлі-продажу майнових прав від 16.01.2015 року.

Відтак будівництво та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва Відповідач зобов`язався забезпечити у встановлений Договором термін. Проте Відповідач у зазначений термін будівництво Будинку не завершив, відповідно, в експлуатацію його не введено не лише у вказаний у Договорі термін, але будівництво Будинку і введення його в експлуатацію не було завершено й станом на час розгляду справи.

Вищенаведені встановлені факти й обставини також цілковито визнаються та не заперечується сторонами справи.

Отже, з боку Відповідача вбачається суттєве порушення умов укладеного Договору.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Судом не встановлено порушення Позивачем взятих на себе зобов`язань за Договором, що зокрема мало б наслідки одностороннього розірвання Договору, яке передбачено п. 8.3 Договору.

Отже, Позивачем було повністю дотримано умови Договору, на відміну від Відповідача, з вини якого так і не було завершено будівництво і не було отримано правовстановлюючих та інших документів, обумовлених Договором.

Тому з огляду на умови Договору з боку Позивача відсутні будь-які порушення його умов, водночас встановлено порушення його умов з боку Відповідача.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (статті 317 Цивільного кодексу України).

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованою законом від 17.07.97 №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У ч. 1 ст. 190 ЦК України вказується, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право на житло, держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, право приватної власності набувається в порядку визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а також право власності є непорушним.

13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в Постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань за відсутності факту введення будинку в експлуатацію ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо). У разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснювалось закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

У Постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15) Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність позивача за відповідних обставин захищати свої майнові права, а не права власності, яке ще не виникло.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказала, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: звернення до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу; визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Зі змісту ст.ст. 328, 331 ЦК України випливає, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості. Тому саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав (статті 392, 388 ЦК України).

Отже, зважаючи на наведене та виходячи з фактів та обставин, встановлених судом при розгляді цієї справи, суд власне доходить до висновку, що оскільки ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» як Продавцем (забудовником) не було виконано належним чином взяті на себе зобов`язання, що мало наслідком відсутність факту введення будинку в експлуатацію, то порушені права Позивача мають бути захищені шляхом визнання майнових прав на об`єкт будівництва.

Тому з огляду на вищевикладене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання за Позивачем майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва.

За змістом ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Розмір витрат Позивача у зв`язку з розглядом цієї справи становить 10 000,00 грн. витрат на отримання професійної правничої допомоги (слідує із наявних копій Договору про надання правової допомоги № 10/11/25-ЮП/ІL від 11.11.2025 року та Акта-розрахунку виконаних робіт № 1 від 06.06.2026 року).

За положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України між сторонами підлягає розподілу розмір витрат на правничу допомогу адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу судом за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною (третьою особою), чи тільки має бути сплачено. Ця правова позиція є усталеною і підтверджується зокрема Постановами Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 23.12.2021 року у справі № 923/560/17, від 02.09.2020 року та від 10.11.2021 року у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 року у справі № 178/1522/18.

Тому суд доходить до висновку про необхідність стягнення вищевказаних судових витрат із Відповідача на користь Позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання права власності (майнових прав) на об`єкт будівництва задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) майнові права (право власності) на об`єкт будівництва - квартиру, розташовану у будинку за будівельною адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046), секція 1, поверх 20, квартира 141, кількість кімнат 2, загальна площа 63,9 кв.м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (код ЄДРПОУ 31108022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на отримання професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у розмірі 10 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» (код ЄДРПОУ 31108022) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя Ю.О. Матвєєва

23 вересня 2026 року