Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №703/4447/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 703/4447/25

Провадження № 2/761/3665/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

за участі:

секретаря: Капуста Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом, в якому просила суд:

- визнати кредитний договір ТОВ «Споживчий центр» від 03.08.2024 №03.08.2024-100000010 недійсним;

- зобов`язати ТОВ «Споживчий центр» внести відомості в реєстр (бюро кредитних історій) про відсутність кредитних боргових зобов`язань ОСОБА_1 перед ТОВ «Споживчий центр».

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 03 серпня по 29 серпня 2024 року представник ТОВ «Споживчий центр» в телефонному режимі повідомив позивачці про наявність заборгованості за кредитним договором №03.08.2024-100000010, який нібито був укладений між нею та відповідачем ТОВ «Споживчий центр». Згідно інформації АТ КБ «ПриватБанк» позивачка на даний час обліковується як особа, яка має заборгованість за кредитним договором в розмірі 138 000 грн. Оскільки, позивачка оспорюваний кредитний договір не оформляла і кошти не отримувала, 05.09.2024 вона звернулася до ВП №2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області із заявою про вчинення відносно неї відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України.

На звернення позивачки від 10.03.2025 щодо надання оспорюваного кредитного договору та документів, що стали підставою для його укладання, відповідач надіслав останній копію кредитного договору, укладеного в електронній формі.

Як зазначила у позові позивачка, з змісту оспорюваного кредитного договору, який надіслав відповідач, неможливо встановити коли він був укладений, реквізити сторін в ньому не зазначені, протоколи накладених електронних підписів відсутні.

Щодо інформації, яка міститься в оспорюваному кредитному договорі, що кошти позичальник надав на рахунок № НОМЕР_1 , а код (одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору) Е367 позивачці був надісланий нібито на її контактний номер телефону: НОМЕР_2 , позивачка зазначила в позові, що згідно відповіді АТ «Сенс Банк» станом на 30.04.2025 на її ім`я в банку рахунки не відкривалися, платіжні інструменти до них не випускалися; згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» у банку відсутня будь-яка інформація щодо ТОВ «Споживчий центр»; номер телефону: НОМЕР_2 , який в оспорюваному кредитному договорі вказаний, як контактний номер ОСОБА_1 ніколи їй не належав.

Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14.07.2025 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про визнання правочину недійсним передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22.08.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлені процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

01.11.2025 від відповідача ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що 03.08.2024 позивачка в особистому кабінеті позичальника https://sgroshi.com.ua/kabinet/, який знаходиться на офіційному сайті ТОВ «Споживчий центр» https://sgroshi.com.ua/ додала картку на яку бажає отримати кредит 5355572252715535. Саме на цю картку НОМЕР_3 відповідачем було перераховано суму кредиту в розмірі - 15 000 грн., що підтверджується квитанцією №470572920 від 03.08.2024 з призначенням платежу: Видача за договором кредиту №03.08.2024-100000010. Також, відповідно до листа ТОВ «УПР» вих. №210-0907 від 09.07.2025, у якому зазначено, що була успішно виконана банком транзакція з реквізитами: 03.08.2024 00:12:00 на суму 15 000 грн., номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 470572920, призначення платежу: Видача за договором кредиту №03.08.2024-100000010. ТОВ «УПР» співпрацює з ТОВ «Споживчий центр» як клієнтом на підставі договору про надання послуг в системі ІРау.ua. Перерахування коштів за кредитним договором

було здійснено безготівково шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_3 через технологічного партнера ТОВ «УПР» (сервіс ІРау.ua).

З наведеного вбачається, що грошові кошти перераховані Товариством на карту НОМЕР_3 , яку позивачка вказала в особистому кабінеті https://sgroshi.com.ua/kabinet/. Грошові кошти за кредитним договором № 03.08.2024-100000010 були перераховані на карту НОМЕР_3 , номер якої було вказано безпосередньо позивачкою у кредитному договорі та який вона підписала, що не заборонено жодною нормою чинного законодавства.

Також відповідач у відзиві заначив, що ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору №02.08.2024-100002848 пройдено ідентифікацію, шляхом використання СистемиBankID Національного банку у відповідності до «Порядку використання Системи BankID Національного банку».

02.08.2024 року клієнт здійснюючи реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства через Веб-сайт Товариства обрав свій банк, для проходження ідентифікації за допомогою Системи BankID НБУ. Після чого Клієнт здійснив авторизацію на стороні банку та дозволив останньому передати Товариству свої ідентифікаційні дані. Під час ідентифікації позичальника - ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи, зокрема, отримано інформацію відносно прізвища, ім`я та по батькові, а саме ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 . При реєстрації та входу в особистий кабінет позичальника при укладенні договору №02.08.2024-100002848, позивачкою було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_2 . Також, відкриття кредитного договору № 03.08.2024-100000010 від 03.08.2024 підтверджено за фінансовим номером клієнта 0983043506, який вона зазначила під час проходження ідентифікації. В подальшому, фінансовий номер не змінювався. Саме на цей номер телефону НОМЕР_2 були відправлені та доставлені одноразовий ідентифікатор яким підписані кредитні договори № 02.08.2024-100002848 від 02.08.2024 та №03.08.2024-100000010 від 03.08.2024.

Відповідач вважає, що дії позивачки, яка уклала з відповідачем кредитний договір, користувалася виданим кредитом, повернула, а згодом пред`явила позов про визнання наступного кредитного договору недійсним, суперечать її попередній поведінці і є недобросовісною.

18.11.2025 від позивачки ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивачка зазначила, зокрема, що у відзиві відповідач посилається на вимоги щодо укладення правочинів в електронній формі, але, при цьому, оскаржуваний кредитний договір був укладений всупереч всім вимогам. Відповідач не враховував, що позивачка при подачі позовної заяви надала довідку з АТ «Сенс Банк», в якій чітко вказано що, на ім`я ОСОБА_1 у банку рахунки не відкривались, платіжні інструменти до них не випускались, тобто, жодних рахунків у позивачки в даному банку не має і ніколи не було.

19.11.2025 від відповідача ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» надійшли заперечення, відповідно до змісту якого, позивачкою до позовної заяви долучено довідку АТ «Сенс Банк» від 30.04.2025 №20840-33.4-б/б, в якій відсутній підпис будь-якої особи та печатка банку. Вказаний лист та інформацію позивачкою відповідачу раніше не надавались. Тому у відповідача виникають сумніви в достовірності цієї довідки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2025 задоволено клопотання представника відповідача про витребування від АТ «Сенс Банк» наступну інформацію: чи є ОСОБА_1 держателем карти № НОМЕР_3 , виданої АТ «Сенс Банк»; прізвище, ім`я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих 03.08.2024 на карту № НОМЕР_3 , виданої АТ «Сенс Банк» в сумі - 15 000 грн. (номер транзакції в системі iPay.ua- 470572920, Код авторизації: 516001, Час операції: 03.08.2024, 00:11, Призначення платежу: Видача за договором кредиту №03.08.2024-1000000104); виписку по картці № НОМЕР_3 , виданої АТ «Сенс Банк», за період з 01.08.2024 по 06.08.2024.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися в установлений законом порядок, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що за змістом цивільного процесуального законодавства відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду, сторонами подано всі заяви по суті справи, від АТ «Сенс Банк» надійшла інформація, витребувана судом відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2025, а отже, наявні у матеріалах справи докази є достатніми для повного та всебічного вирішення справи по суті, а тому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Суд, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 (надалі по тексту - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим Законом встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону № 675-VIII електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною 3 ст. 11 Закону № 675-VIII передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно ст. 12 Закону № 675-VIII, яка визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно п. 6 ч. 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 675-VIII одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, для підписання договору кредиту (позики) в електронній формі позичальнику надається одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Беручи до уваги положення п.п. 6, 12 ст. 3 Закону № 675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Аналіз вищевказаних положень Закону свідчить про те, що належними та допустимими доказами на підтвердження особи позичальника є його електронний підпис, використання якого неможливо без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, який відправляється на телефон позичальника або його електронну пошту для підтвердження підписання договору. Оскільки в договорі містяться персональні дані позичальника, без використання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт кредитодавця, договір кредиту (позики) не може бути укладений.

Вказане свідчить про те, що укладання договору в електронній формі можливо лише через інформаційно-комунікаційну систему кредитодавця за допомогою електронного цифрового підпису усіма сторонами правочину або електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора.

Предметом цього позову є оскарження позивачкою кредитного договору від 03.08.2024 № 03.08.2024-100000010, укладеного в електронній формі. За твердженням відповідача, заявку на отримання кредиту та укладення самого договору було підтверджено й підписано одноразовим ідентифікатором (Е367), надісланим смс-повідомленням на належний позивачці фінансовий номер телефону: 0983043506.

Позивачка стверджує, що вона ніколи не укладала кредитний договір з відповідачем, даний договір є наслідком шахрайських дій невідомих осіб, кошти за кредитним договором їй не перераховували, а отже, договір укладений поза її волею.

При цьому, відповідач стверджує, що грошові кошти за кредитним договором №03.08.2024-100000010 були перераховані на карту № НОМЕР_3 , яка видана АТ «Сенс Банк» та номер якої було вказано безпосередньо позивачкою у кредитному договорі, який вона підписала.

На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.11.2025 АТ «Сенс Банк» направило листа №3192-БТ-32.3/2026 від 21.05.2026 з інформацією, витребуваної судом, відповідно до змісту якого, фізична особа ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , не є клієнтом банку та не є держателем картки № НОМЕР_3 , виданої АТ «Сенс Банк». Запитувану картку № НОМЕР_3 відкрито на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , рахунок до картки НОМЕР_6 (валюта Українська гривня).

Також банком до листа долучено виписку про рух коштів по карті/рахунку зазначеної особи за період з 01.08.2024 по 06.08.2024 з відображенням зарахування коштів в сумі 15 000 грн. в межах наявних даних по контрагентам клієнта.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 12 ст. 11 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2021 у справі № 441/1325/16-ц зроблено висновок, що правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно із вимогами ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.03.2021 у справі № 688/3874/18 прийшов до висновку, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З урахуванням того, що особа не підписувала кредитний договір і недійсність кредитного договору у випадку недодержання письмової форми встановлена законом то цей договір є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно відмовити з цієї підстави.

Велика Палата Верховного Суду у п. 84 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 роз`яснила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки, не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факту укладення та підписання позивачкою оспорюваного кредитного договору. Оскільки, факт підписання договору стороною не встановлено, такий правочин (кредитний договір від 03.08.2024 №03.08.2024-100000010) є неукладеним (нікчемним), що виключає можливість визнання його недійсним. З огляду на це, заявлена позовна вимога про визнання кредитного договору недійсним є неналежним способом захисту порушеного права, а тому, з цих підстав позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Позовні вимоги про зобов`язання ТОВ «Споживчий центр» внести до бюро кредитних історій відомості про відсутність у ОСОБА_1 кредитних зобов`язань також не підлягають задоволенню, оскільки, позивачка не довела, що її права порушені, беручи до уваги доданий до позовної заяви витяг із Єдиного реєстру боржників, який свідчить про відсутність будь-якої інформації про неї, як про боржника.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 203, 204, 215, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 142, 229, 258, 259, 263- 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Пзов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання правочину недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: