Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №922/3295/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/3295/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства охоронне агентство "Р-4"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 (у складі колегії суддів: Тихий П.В. (головуючий), Жельне С.Ч., Плахов О.В.)

та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2026 (суддя Шарко Л.В.)

за позовом Приватного підприємства охоронне агентство "Р-4"

до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини"

за участю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про стягнення 6 747 676,64 грн

1. Стислий зміст обставин справи

1.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 20.12.2024 у справі № 922/3295/24 частково задовольнив позов Приватного підприємства охоронне агентство "Р-4" (надалі - Підприємство, Стягувач, Скаржник) та стягнув з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (надалі - Товариство, Боржник) 4 485 131,05 грн основного боргу за договором про охорону від 23.12.2020 № 260/8 ТД, 935 808,15 грн інфляційних втрат, 195 426,32 грн трьох процентів річних та 80 971,20 грн судового збору.

1.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 зазначене рішення в оскарженій частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних залишено без змін.

1.3. 07.04.2025 на виконання судових рішень видано відповідний наказ.

1.4. Державний виконавець 11.04.2025 відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1, приєднав його до зведеного виконавчого провадження № 67200421 та зупинив вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з включенням пакета акцій Боржника до переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

1.5. 03.06.2026 Стягувач звернувся до державного виконавця із заявою про поновлення виконавчого провадження.

1.6. У зв`язку з непоновленням виконавчих дій 15.06.2026 Стягувач подав до Господарського суду Харківської області скаргу, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (надалі - Відділ) та зобов`язати його усунути порушення прав Стягувача, зокрема шляхом поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Скаргу обґрунтовано тим, що тривале зупинення виконавчих дій через незавершеність приватизації Боржника ставить виконання судового рішення у залежність від обставин, строк настання яких не визначений, та порушує право Стягувача на судовий захист і мирне володіння майном. На підтвердження своєї позиції Скаржник послався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23.

1.7. Заперечуючи проти скарги, Відділ зазначив, що зупинення виконавчих дій із наведеної підстави є обов`язком державного виконавця. Відомості про припинення приватизації Боржника або закінчення однорічного строку з дня її завершення відсутні, тому підстав для поновлення виконавчих дій немає.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2026, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2026, у задоволенні скарги відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що включення пакета акцій Боржника у розмірі 75,22407664 % до переліку об`єктів великої приватизації державної власності зумовлює обов`язкове зупинення виконавчих дій відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". Обставини, які стали підставою для такого зупинення, не припинилися, а передбачених законом умов для продовження примусового виконання рішення суди не встановили.

При цьому суди врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16, щодо спрямованості такого обмеження на забезпечення суспільного інтересу у приватизації державного майна. Суд першої інстанції також послався на постанови Верховного Суду від 02.03.2026 у справі № 922/481/17 та від 13.03.2026 у справі № 922/482/17 і зазначив про можливість компенсації за необґрунтовану затримку виконання судового рішення.

Посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 суди відхилили з огляду на відмінність спірних правовідносин, оскільки зазначена справа стосувалася стягнення заробітної плати та належних при звільненні виплат, тоді як у цій справі виконується рішення про стягнення договірної заборгованості. Суди також зазначили, що застосовану норму закону не скасовано та не визнано неконституційною.

Суд апеляційної інстанції додатково врахував стратегічне значення Боржника для економіки і безпеки держави, а також його включення наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.12.2024 № 167 до переліку підприємств, вчинення виконавчих дій щодо яких зупиняється у період воєнного стану.

Доводи про необґрунтовану затримку виконання судового рішення апеляційний суд відхилив, пославшись на одночасність відкриття виконавчого провадження та зупинення виконавчих дій.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємство просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 12 частини першої статті 34, частини п`яту та сьому статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", ототожнивши наявність підстав для первісного зупинення виконавчих дій із правомірністю їх подальшого зупинення протягом невизначеного строку.

Наголошує, що предметом оскарження є бездіяльність державного виконавця щодо непоновлення виконавчих дій. Тому судам належало оцінити, чи виправдовує незавершеність приватизації Боржника подальше невиконання судового рішення з урахуванням тривалості такого обмеження та його наслідків для Стягувача.

На думку Скаржника, перебування Боржника у переліку об`єктів приватизації з 2019 року за відсутності визначених строків її завершення або припинення фактично ставить виконання судового рішення у залежність від невизначеної у часі події, на настання якої Стягувач не може впливати.

При цьому суди не перевірили пропорційності втручання у його майнові права та не встановили, яким чином виконання судового рішення перешкоджає приватизації, збереженню виробництва або отриманню найвищої ціни за об`єкт приватизації. Саме зупинення виконавчих дій не припиняє зобов`язань Боржника, а тому, за доводами Скаржника, не свідчить про підвищення його вартості.

У цьому контексті Скаржник посилається на неправильне застосування статей 8, 19, 55, 129, 129-1 Конституції України та неврахування гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статтею 1 Першого протоколу до неї, з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини у справах "Шмалько проти України" та "Юрій Миколайович Іванов проти України".

Також Скаржник стверджує, що суди безпідставно не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, чим порушили частину п`яту статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частину четверту статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначає, що подібність правовідносин у порівнюваних справах належало визначати щодо примусового виконання судових рішень та правомірності тривалого зупинення виконавчих дій. Відмінність підстав виникнення присудженої заборгованості, на його думку, не виключає застосування наведеного висновку, оскільки в обох випадках виконавчі дії зупинено у зв`язку з приватизацією боржника на підставі однакових норм закону.

На підтвердження цих доводів Скаржник посилається, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин, викладені у постановах від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

3.3. Ухвалою Суду від 21.09.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на підставі абзацу другого частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

3.4. 25.09.2026 від Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Управління посилається на необґрунтованість її доводів та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

3.5. 06.10.2026 від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому воно просить закрити касаційне провадження у справі № 922/3295/24. На обґрунтування цього клопотання Товариство зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23.06.2025 у справі № 922/3840/21 уже виклав висновок щодо порушеного у касаційній скарзі питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені Скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.3. Виходячи зі змісту оскаржуваної постанови та доводів касаційної скарги, предметом касаційного перегляду у цій справі є питання правомірності непоновлення виконавчих дій у зв`язку з незавершенням приватизації Боржника відповідно до пункту 12 частини першої статті 34, частин п`ятої та сьомої статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням тривалості такого зупинення та гарантій обов`язковості і своєчасного виконання судового рішення, передбачених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до неї.

З приводу наведеного Суд зазначає таке.

4.4. Частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

4.5. Стосовно застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" Верховний Суд послідовно виходить із того, що включення єдиного майнового комплексу боржника державного або комунального підприємства чи пакета акцій (часток) у розмірі понад 50 відсотків статутного капіталу боржника господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації є передбаченою законом обов`язковою підставою для зупинення виконавцем виконавчих дій (пункт 40 постанови від 06.12.2023 у справі № 911/862/22, пункт 4.23 постанови від 22.04.2024 у справі № 906/547/23, пункти 7.25, 7.26 постанови від 15.05.2024 у справі № 906/136/23).

При цьому зазначене правило має загальний характер та не передбачає розмежування залежно від характеру судового рішення чи окремого виду виконавчих дій (пункт 7.16 постанови від 11.09.2020 у справі № 905/183/18, пункт 3.5 постанови від 23.02.2023 у справі № 924/705/20).

Верховний Суд також зазначав, що таке зупинення є встановленим законом обмеженням права стягувача на виконання судового рішення, спрямованим на забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією державного майна у процесі приватизації. Водночас це обмеження має тимчасовий характер, оскільки стягувач не позбавляється можливості отримати виконання судового рішення після припинення обставин, які зумовили зупинення виконавчих дій (пункт 5.5 постанови від 24.05.2023 у справі № 904/11045/15, пункт 5.3 постанови від 22.03.2024 у справі № 910/17385/19, пункт 7.27 постанови від 15.05.2024 у справі № 906/136/23).

4.6. Отже, Закон України "Про виконавче провадження" пов`язує настання передбачених пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону обставин із обов`язковим зупиненням виконавчих дій

4.7. Зупинення виконавчого провадження унеможливлює вчинення виконавцем будь-яких виконавчих дій до усунення обставин, які зумовили таке зупинення, та поновлення виконавчого провадження постановою виконавця. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 796/165/18 та від 11.01.2023 у справі № 346/434/20.

4.8. Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство, попередня назва якого Акціонерне товариство "Турбоатом", включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р Боржника включено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

4.9. Відтак зупинення вчинення виконавчих дій щодо Боржника відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є наслідком прямо встановленої законом заборони на їх вчинення у разі перебування відповідного об`єкта державної власності у процедурі приватизації.

Зазначене правове регулювання спрямоване на забезпечення визначеного законом порядку розпорядження державним майном та недопущення його примусової реалізації поза межами процедури приватизації.

4.10. Судами також встановлено, що наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.12.2024 № 167 Товариство включено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій щодо яких зупиняється у період воєнного стану.

4.11. Відтак, доводи Скаржника про необґрунтовану затримку виконання судового рішення у зв`язку саме з тривалим перебуванням Боржника у процедурі приватизації наведених висновків не спростовують.

4.12. Ураховуючи установлені судами обставини включення Боржника до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. При цьому, оскільки обставини, які зумовили таке зупинення, не припинилися, передбачені законом підстави для поновлення вчинення виконавчих дій відсутні.

4.13. Положення пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є чинними, неконституційними не визнавалися та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

4.14. Щодо доводів Скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23, та помилковість висновків судів про нерелевантність цієї постанови до спірних правовідносин Суд зазначає таке.

4.15. У пунктах 25, 26, 31, 32 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібність правовідносин слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. При цьому основним є змістовий критерій, який передбачає порівняння характеру прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Суб`єктний та об`єктний критерії мають додаткове значення. Подібність правовідносин у кожному випадку визначається з урахуванням обставин конкретної справи.

4.16. Суд ураховує, що у справі № 335/1961/23 предметом розгляду була скарга фізичної особи на дії державного виконавця у зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові сум.

Як відображено у пунктах 124, 125 постанови Верховного Суду від 13.03.2026 у справі № 922/482/17, вирішуючи справу № 335/1961/23, Верховний Суд урахував тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання обставин, з якими пов`язано їх відновлення, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення. З огляду на сукупність цих обставин суд касаційної інстанції вирішив справу без застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", застосувавши норми Конституції України як норми прямої дії.

Отже, висновок Верховного Суду у справі № 335/1961/23 сформований з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи та не містить загального висновку про незастосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх правовідносинах, у яких боржника включено до переліку об`єктів приватизації.

4.17. Такий підхід застосовувався Верховним Судом при вирішенні питання про можливість урахування висновків, викладених у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23.

Так, у пунктах 123, 124, 125, 126 та 131 постанови від 13.03.2026 у справі № 922/482/17 Верховний Суд, розглянувши аналогічний довід скаржника, визнав правовідносини неподібними. У пункті 131 цієї постанови Суд виходив, зокрема, з того, що на відміну від справи № 335/1961/23 у справі № 922/482/17 не було встановлено обставин тривалого невиконання судового рішення внаслідок зупинення виконавчих дій.

Крім того, у пунктах 132, 133, 134 та 136 цієї постанови Верховний Суд урахував фактичне здійснення заходів з приватизації, нетривалий період примусового виконання судового рішення, можливість його подальшого виконання після завершення або припинення процедури приватизації, а також наявність передбаченого законом суспільного інтересу у збереженні цілісності майнового комплексу державного підприємства.

Аналогічний підхід викладений у пунктах 50, 50.1 та 50.2 постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 922/881/17. У цій справі Верховний Суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про нерелевантність посилання на постанову від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 та врахував, що висновок у зазначеній справі сформовано з огляду на інший характер спірних правовідносин та інші фактичні обставини.

4.18. У справі, що переглядається, суди встановили, що виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрите, а вчинення виконавчих дій у ньому зупинено одночасно у зв`язку з наявністю передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" підстави. При цьому суди встановили відповідність такого зупинення визначеним законом умовам та порядку.

На відміну від справи № 335/1961/23, у цій справі суди не встановили надмірної тривалості зупинення виконавчих дій. Також відсутня правова невизначеність щодо обставин, з настанням яких закон пов`язує їх поновлення, а саме з завершенням або припиненням відповідної процедури приватизації.

Крім того, суди виходили з того, що таке зупинення має визначену законом мету, пов`язану зі збереженням об`єкта державної власності у межах процедури приватизації та недопущенням його примусової реалізації поза межами цієї процедури.

Отже, обставини, які мали визначальне значення для висновків Верховного Суду у справі № 335/1961/23, у справі, що переглядається, відсутні.

4.19. Суд також ураховує, що у пунктах 127, 128 постанови від 13.03.2026 у справі № 922/482/17 Верховний Суд звернув увагу на постановлення 26.06.2024 у справі № 335/1961/23 ухвали про звернення до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання стосовно конституційності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" та на прийняття Пленумом Верховного Суду постанови від 06.09.2024 № 12 про відповідне звернення.

Станом на 08.10.2026 у справі № 4/343(24) відкрито конституційне провадження, яке з 10.12.2024 розглядається Великою палатою Конституційного Суду України.

4.20. За таких обставин, ураховуючи критерії подібності правовідносин, визначені у пунктах 25, 26, 31, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, а також підхід, викладений у пунктах 123, 124, 125, 126, 131 постанови Верховного Суду від 13.03.2026 у справі № 922/482/17 та пунктах 50, 50.1, 50.2 постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 922/881/17, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про нерелевантність до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2024 у справі № 335/1961/23.

Доводи касаційної скарги у цій частині правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

4.21. Суд також ураховує, що питання правомірності зупинення виконавчих дій щодо Товариства та наявності підстав для їх поновлення вже було предметом оцінки Верховного Суду.

Так, у справі № 922/3840/21 стягувач, оскаржуючи постанови державного виконавця про зупинення виконавчих дій, просив, зокрема, поновити відповідні виконавчі провадження, посилаючись також на тривалість їх зупинення.

У пунктах 35, 37, 38, 39, 49 постанови від 23.06.2025 у справі № 922/3840/21 Верховний Суд, установивши включення Боржника до переліку об`єктів великої приватизації державної власності та відсутність обставин, які свідчили б про припинення підстав для зупинення виконавчих дій, погодився з висновками судів про правомірність такого зупинення та відсутність підстав для задоволення вимоги про поновлення виконавчих проваджень.

У пунктах 37, 39 цієї постанови Верховний Суд також зазначив, що відповідне обмеження переслідує визначену законом суспільно значиму мету, а приписи пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є доступними, чіткими, однозначними та передбачуваними для учасників відповідних правовідносин.

4.22. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 25.06.2026 у справі № 922/881/17. У пунктах 47, 48, 49 цієї постанови Суд виходив з того, що за відсутності доказів завершення або припинення приватизації боржника відсутні передбачені законом підстави для поновлення виконавчих дій.

4.23. Отже, у наведених справах Верховний Суд не визнав саму по собі тривалість зупинення виконавчих дій достатньою підставою для їх поновлення. Визначальним для вирішення цього питання є встановлення припинення обставин, з якими Закон України "Про виконавче провадження" пов`язує таке зупинення, з урахуванням конкретних обставин відповідної справи.

4.24. Суд також вважає недоведеними аргументи Скаржника про неправильне застосування судами статей 8, 19, 55, 129, 129-1 Конституції України та неврахування гарантій, установлених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статтею 1 Першого протоколу до неї.

4.25. Наведені норми дійсно гарантують обов`язковість судового рішення та право особи на його виконання. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою "судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції, а у пункті 51 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд охоплює виконання остаточного судового рішення без невиправданих затримок.

Водночас із зазначених висновків не випливає, що будь-яке передбачене законом зупинення виконавчих дій саме по собі становить порушення права на справедливий суд або права на мирне володіння майном.

Частина друга статті 129-1 Конституції України прямо передбачає, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пункт 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" є складовою такого законодавчо визначеного порядку та покладає на виконавця обов`язок зупинити вчинення виконавчих дій за наявності передбачених ним обставин.

Отже, застосування виконавцем чинного припису закону за встановлених ним умов саме по собі не свідчить про недотримання статті 19 Конституції України, а навпаки відповідає обов`язку органу державної влади діяти на підставі та у спосіб, визначені законом.

Суд також враховує, що постановою Пленуму Верховного Суду від 06.09.2024 № 12 до Конституційного Суду України внесено подання щодо відповідності пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" статтям 8, 19, 55, 129, 129-1 Конституції України. Однак саме звернення з таким поданням та відкриття конституційного провадження не мають наслідком втрату цією нормою чинності. За частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, сам факт наявності конституційного подання не є самостійною підставою для незастосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Посилання Скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Шмалько проти України" та "Юрій Миколайович Іванов проти України" наведеного не спростовують, оскільки сформульовані в них висновки стосуються обов`язку держави забезпечити реальне та своєчасне виконання остаточного судового рішення та недопустимості його невиконання або невиправданого затягування.

Водночас зазначені рішення не виключають можливості встановлення законом тимчасових обмежень щодо вчинення виконавчих дій за умови їх правової визначеності, легітимної мети та відсутності надмірного втручання у право стягувача на виконання судового рішення.

За встановлених у цій справі обставин застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" саме по собі не свідчить про порушення гарантій, передбачених Конституцією України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до неї.

4.26. З огляду на викладене Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства охоронне агентство "Р-4" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2026 у справі № 922/3295/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко