Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №904/28/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/28/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Власов Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Цвілюка Б.В.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" - Іванчик П.В., Ісайко В.С.,

Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича - Жилюк В.Р.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Цифротех" - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 (суддя Манько Г.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 (колегія суддів: Андрейчук Л.В., Вінніков С.В., Висоцький А.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" (далі - ТОВ "Сінтрафора Дніпро")

до відповідачів:

1) Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича,

2) Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Хрипти Володимира Івановича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цифротех" (далі - ТОВ "Цифротех"),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (далі - ПрАТ "СК "УНІКА"),

про стягнення 202 630 євро.

СУТЬ СПОРУ

1. ТОВ "Цифротех" замовило у ТОВ "Сінтрафора Дніпро" перевезення електронної техніки з Нідерландів до України. Для виконання замовлення товариство залучило ФОП Юрченка Г.А., а той - ФОП Хрипту В.І. Останній прийняв вантаж до перевезення, проте під час стоянки в Німеччині вантаж було викрадено.

2. ТОВ "Сінтрафора Дніпро", яке зобов`язалося перед замовником відшкодувати вартість втраченого товару, звернулося з позовом до обох підприємців. Суди стягнули з фактичного перевізника - ФОП Хрипти В.І. повну вартість вантажу - 202 630 євро у гривневому еквіваленті на день виконання рішення. У позові до ФОП Юрченка Г.А. суд апеляційної інстанції відмовив.

3. Перевізник оскаржує ці рішення. Він вважає, що суди безпідставно відмовили йому в застосуванні передбаченого міжнародною конвенцією ліміту відповідальності - 8,33 спеціального права запозичення за кілограм втраченої ваги брутто. На його думку, недбалість під час вибору стоянки не є навмисним правопорушенням, за якого цей ліміт не застосовується.

4. Позивач наполягає на повному відшкодуванні. Він посилається на значну вартість електронної техніки, тривалу нічну стоянку автомобіля на неохоронюваному майданчику та невжиття перевізником належних заходів безпеки.

5. Перед Верховним Судом постали такі питання:

- чи тотожні підстави відповідальності перевізника за втрату вантажу та підстави позбавлення його права на обмеження розміру відшкодування;

- чи достатньо встановити грубу недбалість перевізника, щоб застосувати ст.29 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення;

- чи можна визначити остаточну суму стягнення в касаційному провадженні на підставі обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

6. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, виходячи з таких мотивів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. 25.07.2025 ТОВ "Цифротех" (замовник) та ТОВ "Сінтрафора Дніпро" (виконавець) уклали договір №25/07-2025 про надання послуг з транспортного обслуговування (далі - Договір транспортного обслуговування, Договір).

8. За умовами п.1.1 зазначеного Договору замовник замовляє, а виконавець за плату і за рахунок замовника виконує або організовує виконання послуг з перевезення вантажу у внутрішньому та міжнародному сполученні.

9. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що виконавець надає послуги з організації та планування перевезень вантажів, отримання необхідних документів, виконання митних та інших формальностей, контролю за проходженням та одержанням вантажів, проведення взаєморозрахунків, а також забезпечення перевезення вантажів власним транспортом або із залученням до такого перевезення третіх осіб.

10. Відповідно до п.6.6 Договору виконавець несе повну матеріальну відповідальність за пошкодження або втрату вантажу в розмірі фактичної вартості пошкодженого або втраченого вантажу, а також зобов`язаний компенсувати всі інші документально підтверджені витрати замовника, які пов`язані із втраченим або пошкодженим вантажем, протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної претензії від замовника.

11. Пунктом 6.7 Договору сторони погодили, що виконавець несе відповідальність за діяння, дії та бездіяльність третіх осіб, залучених виконавцем для виконання умов договору, у повному обсязі.

12. 19.11.2025 ТОВ "Цифротех" надало заявку на міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Heijen (Нідерланди) - Київ (Україна). Місцем завантаження зазначено Heijen (Нідерланди). Вантаж включав побутову техніку, а саме контролери DualSense, бездротові гарнітури Pulse Elite, консолі PlayStation 5 Slim та інші товари. Його загальна вартість становила 202 630 євро.

13. Для організації перевезення ТОВ "Сінтрафора Дніпро" залучило ФОП Юрченка Г.А. на підставі договору від 04.01.2022 №04012022 про надання послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та транспортно-експедиторського обслуговування. Заявку на спірне перевезення оформлено 20.11.2025; у ній вантаж визначено як "побутова техніка, запчастини".

14. 24.11.2025 ФОП Юрченко Г.А. (експедитор) та ФОП Хрипта В.І. (перевізник) уклали договір №724/11/25 на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України і в міжнародному сполученні. Фактичне перевезення здійснював ФОП Хрипта В.І. Прямого договору між ним та ТОВ "Сінтрафора Дніпро" не було.

15. 27.11.2025 перевізник прийняв вантаж у місті Heijen (Нідерланди). Прийняття підтверджене міжнародною автомобільною товарно-транспортною накладною (далі - CMR-накладна), в якій вантажовідправником зазначено Arvato Netherlands B.V., а вантажоодержувачем - ТОВ "Цифротех". Вантаж прийнято без зауважень.

16. Відомості про товар містилися також у пакувальних документах та рахунках-фактурах №4264378759 і №4264378775. Суди досліджували документи щодо придбання товару ТОВ "Цифротех" у Sony Interactive Entertainment Europe Ltd та його експортного оформлення.

17. Під час міжнародного перевезення вантаж було втрачено. Втрата сталася під час тривалої стоянки транспортного засобу з вантажем на відкритому майданчику біля автобану в Німеччині, який не був спеціалізованою охоронюваною стоянкою та не мав огородження, шлагбаума і відеоспостереження.

18. 02.12.2025 ТОВ "Цифротех" направило ТОВ "Сінтрафора Дніпро" претензію №02/12 про відшкодування вартості втраченого товару у сумі 202 630 євро. Листом від 05.12.2025 ТОВ "Сінтрафора Дніпро" визнало свою відповідальність та просило надати відстрочку виплати грошової компенсації.

19. 04.12.2025 ТОВ "Сінтрафора Дніпро" звернулося до ФОП Хрипти В.І. з претензією про відшкодування 202 630 євро.

20. 19.02.2026 ТОВ "Цифротех" та ТОВ "Сінтрафора Дніпро" уклали угоду №1 про визнання боргу (далі - Угода №1).

21. Відповідно до п.1.1 Угоди №1 ТОВ "Сінтрафора Дніпро" підтвердило та визнало, що з 28.11.2025 має зобов`язання перед ТОВ "Цифротех", строк виконання якого настав, на загальну суму 10 386 347,75 грн, що станом на 19.02.2026 за курсом Національного банку України становило еквівалент 202 630 євро. Угода визначала порядок погашення боргу за графіком (п.2.1 Угоди №1).

22. Суд першої інстанції встановив здійснення ТОВ "Сінтрафора Дніпро" платежів на користь ТОВ "Цифротех": 26.02.2026 - 1 000 000 грн, 27.02.2026 - 500 000 грн, 04.03.2026 - 1 000 000 грн.

23. Відповідальність ФОП Хрипти В.І. була застрахована у ПрАТ "СК "УНІКА". Страховик надав пояснення про ліміт покриття 100 000 доларів США та невиплату відшкодування через ненадання повного переліку документів, визначених договором страхування.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

24. ТОВ "Сінтрафора Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Юрченка Г.А. та ФОП Хрипти В.І., в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів суму збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення.

25. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Сінтрафора Дніпро" послалося на те, що:

- між ним та ТОВ "Цифротех" був укладений договір про надання послуг з транспортного обслуговування, відповідно до умов якого позивач зобов`язався організувати перевезення вантажу замовника та нести повну матеріальну відповідальність за його втрату або пошкодження, у тому числі за дії залучених до перевезення третіх осіб;

- на виконання умов зазначеного договору ТОВ "Цифротех" надало заявку на міжнародне перевезення побутової техніки за маршрутом Heijen (Нідерланди) - Київ (Україна) загальною вартістю 202 630 євро, для організації чого ТОВ "Сінтрафора Дніпро" залучило ФОП Юрченка Г.А. на підставі договору транспортно-експедиторського обслуговування, який, у свою чергу, залучив до фактичного здійснення перевезення ФОП Хрипту В.І.;

- 27.11.2025 ФОП Хрипта В.І. прийняв вантаж до перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR-накладною), однак під час здійснення міжнародного перевезення вантаж було втрачено внаслідок його викрадення, у зв`язку з чим ТОВ "Цифротех" звернулося до позивача з претензією про відшкодування вартості втраченого товару;

- відповідно до п.6.6 та п.6.7 договору про надання послуг з транспортного обслуговування ТОВ "Сінтрафора Дніпро" несе перед замовником повну відповідальність за втрату вантажу та за дії осіб, залучених до виконання договору;

- у зв`язку із втратою вантажу у ТОВ "Сінтрафора Дніпро" виник обов`язок відшкодувати ТОВ "Цифротех" його вартість, що підтверджується претензією замовника, визнанням позивачем своєї відповідальності та укладеною між сторонами Угодою №1 про визнання боргу від 19.02.2026.

26. ТОВ "Сінтрафора Дніпро" вважає, що саме дії ФОП Юрченка Г.А. та ФОП Хрипти В.І. призвели до втрати вантажу та виникнення у нього збитків у розмірі вартості такого вантажу, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідачів у судовому порядку.

27. ФОП Юрченко Г.А. проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що фактичним перевізником спірного вантажу був ФОП Хрипта В.І., який прийняв вантаж до перевезення без будь-яких зауважень та був відповідальним за його збереження з моменту прийняття до моменту доставки. ФОП Юрченко Г.А. зазначив, що він вжив всіх необхідних заходів для належної організації перевезення, а тому підстави для покладення на нього відповідальності за втрату вантажу відсутні.

28. ФОП Хрипта В.І. проти задоволення позову також заперечував, посилаючись, зокрема, на відсутність між ним та позивачем будь-яких договірних правовідносин, відсутність у позивача належного права вимоги на заявлену суму збитків, а також на те, що заявлені вимоги не ґрунтуються на належній правовій підставі. Крім того ФОП Хрипта В.І. вказував на відсутність підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

29. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.04.2026 позов задовольнив; стягнув з ФОП Хрипти В.І. на користь ТОВ "Сінтрафора Дніпро" збитки у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення, а також судовий збір у розмірі 121 220,89 грн.

30. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване таким:

- позивач прийняв на себе повну матеріальну відповідальність перед ТОВ "Цифротех" за втрату вантажу, у тому числі за дії третіх осіб;

- саме ФОП Хрипта В.І. прийняв товар до перевезення та не забезпечив його збереження; це спричинило обов`язок позивача компенсувати замовнику вартість товару;

- право позивача на відшкодування підтверджується умовами Договору транспортного обслуговування, претензією замовника, Угодою №1 та здійсненими платежами;

- наявними доказами не підтверджено солідарного обов`язку відповідачів; ФОП Юрченко Г.А. належно виконав обов`язки з організації перевезення, а відповідальним за втрату вантажу є фактичний перевізник;

- вартість вантажу підлягає стягненню з ФОП Хрипти В.І. за ст.22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК);

- витребувані відповідачем докази не вплинуть на доведеність спірних обставин, а причини неявки представника, зазначені в клопотанні про відкладення розгляду, належно не підтверджені.

31. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 01.07.2026 змінив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026:

- абзац 1 резолютивної частини виклав в такій редакції: "Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтрафора Дніпро" до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про відшкодування збитків задовольнити частково";

- доповнив резолютивну частину після абз.2 новим абзацом такого змісту: "У задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича відмовити";

- в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 залишив без змін.

32. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким:

- Угода №1 не створила новий борг, а зафіксувала зобов`язання, яке виникло внаслідок втрати вантажу; ще до звернення до суду замовник пред`явив претензію, а позивач визнав відповідальність;

- стаття 22 ЦК охоплює не лише здійснені витрати, а й витрати, які необхідно здійснити; подальші платежі підтверджують реальність зобов`язання, а передача права вимоги за п.4.6 Угоди №1 має додаткове значення;

- відсутність прямого договору між позивачем та фактичним перевізником не усуває відповідальності останнього за вантаж, прийнятий за CMR-накладною; відповідальність експедитора перед своїм клієнтом і відповідальність перевізника мають самостійні підстави;

- суд першої інстанції не поклав ст.1191 ЦК в основу рішення як самостійну підставу задоволення позову; за своєю природою заявлена вимога є вимогою про відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням зобов`язання;

- до перевезення з Нідерландів до України застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі також - Конвенція CMR); перевізник не довів підстав звільнення від відповідальності за статтями 17, 18 Конвенції CMR;

- викрадення вантажу та розслідування кримінального правопорушення самі по собі не підтверджують, що перевізник не міг уникнути втрати; він не довів вжиття всіх необхідних заходів безпеки;

- професійний перевізник мав самостійно оцінити ризики перевезення коштовної електронної техніки; відсутність спеціальних інструкцій замовника не усуває цього обов`язку;

- зупинка на відкритому неохоронюваному майданчику без огородження та відеоспостереження, недостатнє страхове покриття та ненадання документів страховику свідчать про грубу недбалість;

- така поведінка відповідно до ст.29 Конвенції CMR позбавляє перевізника права на обмеження відповідальності за ст.23 Конвенції CMR; тому належить відшкодувати повну вартість товару;

- звернення з позовом до двох відповідачів дозволяло позивачу обрати суд за місцезнаходженням одного з них; спір має змішаний характер, тому доводи про виключну підсудність відхилено;

- відмова у відкладенні розгляду не порушила права відповідача на захист; він реалізував процесуальні права шляхом подання документів;

- мотиви рішення суду першої інстанції щодо відсутності відповідальності ФОП Юрченка Г.А. не відповідали його резолютивній частині; цю невідповідність необхідно усунути.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

33. 23.07.2026 ФОП Хрипта В.І. через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026; ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги частково; стягнути з ФОП Хрипти В.І. збитки у розмірі 1 361 831,00 грн.

34. В касаційній скарзі зазначено, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 є п.1 та п.3 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

35. Так, скаржник зауважує, що Центральний апеляційний господарський суд неправильно застосував ч.3 ст.23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №910/8392/16 та від 05.03.2020 у справі №910/1584/19 щодо меж відповідальності за втрату вантажу.

36. Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст.29 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, у подібних правовідносинах.

37. Доводи скаржника зводяться, зокрема, до такого:

- до спірного міжнародного перевезення застосовується ліміт 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ) за кілограм втраченої ваги брутто; фактична вартість товару не скасовує цього ліміту; надбавку до провізної плати за статтями 24, 26 Конвенції CMR не погоджено;

- за наведеними скаржником даними CMR-накладної вага вантажу становила 2 752,10 кг, а вартість СПЗ - 59,403785 грн; сума відшкодування за його розрахунком становить 1 361 831 грн і може бути скоригована судом відповідно до курсу на дату рішення;

- суди першої та апеляційної інстанцій у справах про викрадення вантажу під час стоянки застосовували ліміт ст.23 Конвенції CMR;

- суд апеляційної інстанції навів ч.1 ст.29 Конвенції CMR не в офіційно оприлюдненій редакції та підмінив передбачені цією нормою навмисне правопорушення або прирівняну до нього поведінку оцінкою "недбалості" та "нехтування ризиками";

- жодна норма законодавства України не прирівнює недбалість до навмисного правопорушення; умисел передбачає усвідомлення перевізником настання втрати вантажу та бажання цього наслідку; складу такого правопорушення суди не встановили;

- втрата вантажу попри вжиття всіх залежних від перевізника заходів є підставою звільнення від відповідальності за ч.2 ст.17 Конвенції CMR, а не підставою її обмеження; покладений на перевізника ст.18 Конвенції CMR тягар доказування стосується лише звільнення; обставини, визначені ст.29 Конвенції CMR, умисел і причинний зв`язок має довести позивач;

- замовник не визначав вантаж як вантаж значної вартості та не давав інструкцій щодо його охорони чи страхування; заявка містила лише назву "побутова техніка, запчастини" і вагу "до 15 т"; законодавство не знає поняття вантажу значної вартості;

- стоянку здійснено на облаштованому майданчику відпочинку на автобані у час обов`язкового відпочинку водія; водій залишався в кабіні, причіп був опломбований і заблокований; підробку пломб після стоянки виявити не вдалося;

- за п.6.2 договору №724/11/25 на транспортно-експедиційне обслуговування використання CMR-страхування узгоджується заздалегідь, чого зроблено не було; за п."е" ч.2 ст.6 Конвенції CMR інструкції відправника щодо страхування зазначаються в накладній, яка їх не містить; договір добровільного страхування не є частиною договору перевезення, а недоліки врегулювання страхового випадку після втрати вантажу не могли її спричинити;

- документи німецької поліції підтверджують розслідування особливо тяжкої крадіжки з транспортного засобу та пошкодження пломб третіми особами; доказів навмисних дій перевізника або водія немає.

38. Також скаржник повторює довід про те, що на дату звернення до суду позивач не мав права вимоги, оскільки Угоду №1 укладено після подання позову, а ст.1191 ЦК до спірних відносин не застосовується (постанова Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №910/5040/17). Крім того, скаржник посилається на окрему думку судді суду апеляційної інстанції, мотиви якої збігаються з доводами скарги.

39. 31.08.2026 ТОВ "Сінтрафора Дніпро" подало відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

40. Відзив обґрунтований, зокрема, таким:

- зміст ч.1 ст.29 Конвенції CMR є чітким і не потребує нового висновку Верховного Суду; питання про те, чи досягає поведінка перевізника рівня грубої недбалості, яка прирівнюється до навмисного правопорушення, є питанням оцінки доказів, а скаржник прагне їх переоцінки всупереч ст.300 ГПК;

- стандарт "неналежного виконання, яке прирівнюється до навмисного правопорушення" відповідає категорії грубої необережності та розмежуванню форм вини за ст.614 ЦК;

- за довідкою німецької поліції стоянка тривала з 18:00 27.11.2025 до 08:00 28.11.2025 на майданчику Rastplatz Lecht автобану А57; перевізник знав про вартість вантажу з товаросупровідних документів, не вжив співмірних заходів безпеки та не забезпечив достатнього страхового покриття; така сукупність обставин є свідомим нехтуванням очевидними ризиками;

- наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин (нетривалі зупинки, інший характер вантажу, суброгаційні вимоги страховиків) і не містять висновків у подібних правовідносинах;

- розбіжність у наведенні тексту ч.1 ст.29 Конвенції CMR є термінологічною відмінністю перекладу і змісту норми не змінює;

- вартість вантажу була задекларована в інвойсах, пакувальному листі, експортній декларації та CMR-накладній, що є додатковою підставою незастосування ліміту;

- довід про відсутність права вимоги не охоплений підставами відкриття касаційного провадження; прохальна частина скарги про стягнення 1 361 831 грн свідчить про визнання скаржником позову по суті; право вимоги виникло з моменту втрати вантажу, а не з укладення Угоди №1; позивач сплатив ТОВ "Цифротех" загалом 5 000 000 грн;

- окрема думка судді є особистою позицією, не є частиною постанови і не має обов`язкового значення.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

41. Верховний Суд ухвалою від 12.08.2026 відкрив касаційне провадження за скаргою ФОП Хрипти В.І., її розгляд призначив у відкритому судовому засіданні на 07.10.2026.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж касаційного перегляду

42. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

43. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.300 ГПК).

44. У цій справі касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК щодо застосування статей 23, 29 Конвенції CMR.

45. Натомість доводи про відсутність у позивача права вимоги на дату звернення до суду, значення Угоди №1 та незастосовність ст.1191 ЦК скаржник не пов`язує з жодною з підстав, передбачених ч.2 ст.287 ГПК, а тому відповідно до ч.1 ст.300 ГПК Верховний Суд їх не оцінює.

46. Крім того, ці доводи не узгоджуються з вимогами самої касаційної скарги. Скаржник не просить відмовити в позові, а просить стягнути з нього 1 361 831 грн, тобто визнає обов`язок відшкодувати втрату вантажу і оспорює лише розмір відшкодування.

47. Висновок про відмову в позові до ФОП Юрченка Г.А. також не є предметом касаційного перегляду.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК

(І) щодо застосування Конвенції CMR та меж відшкодування за втрату вантажу

48. За змістом ч.1 ст.1 Конвенції CMR вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

49. Суди встановили, що спірне перевезення здійснювалося з Нідерландів до України та було оформлено CMR-накладною. Застосовність Конвенції CMR до цього перевезення сторони не заперечують.

50. Згідно з ч.2 ст.10 ЦК якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Відповідне правило для господарського судочинства передбачене ч.8 ст.11 ГПК.

51. Частини 1, 2 ст.23 Конвенції CMR визначають, що якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

52. Отже, основою компенсації є вартість вантажу в місці та на час його прийняття до перевезення. Вартість установлюють за біржовим котируванням, поточною ринковою ціною або звичайною вартістю товару такого ж роду і якості.

53. Водночас ч.3 ст.23 Конвенції CMR у редакції Протоколу від 05.07.1978 передбачає граничний розмір відшкодування - 8,33 розрахункової одиниці за кілограм відсутньої ваги брутто. Йдеться про спеціальні права запозичення, визначені Міжнародним валютним фондом (СПЗ).

54. Таким чином вартість товару та межа відповідальності виконують різні функції. Перша визначає обсяг втрати, друга обмежує компенсацію за цю втрату. Встановлення інвойсної вартості саме по собі не дозволяє стягнути її понад конвенційний ліміт.

55. Відповідно до ч.7 ст.23 Конвенції CMR суму, обчислену в СПЗ, перераховують в національну валюту держави, суд якої розглядає відповідну справу, на підставі вартості цієї валюти станом на дату винесення рішення чи на дату, погоджену сторонами. Ця норма не передбачає визначення конвенційного ліміту за курсом на майбутню дату фактичного виконання.

56. Право на підвищену компенсацію може випливати з декларування вартості чи спеціального інтересу в доставці за статтями 24, 26 Конвенції CMR або з позбавлення перевізника права на ліміт за ст.29 Конвенції CMR. Кожна з цих підстав має власні умови.

57. Загальне правило про повне відшкодування за ст.22 ЦК не усуває спеціального ліміту, встановленого Конвенцією CMR. Сама ч.3 ст.22 ЦК допускає відшкодування в меншому розмірі, якщо це передбачено договором або законом.

58. Так само обов`язок ТОВ "Сінтрафора Дніпро" перед ТОВ "Цифротех" за їхнім Договором транспортного обслуговування не визначає розмір відповідальності фактичного перевізника. Натомість підлягають застосуванню правила, які регулюють саме його відповідальність за міжнародне перевезення.

59. Це узгоджується і з ч.1 ст.28 Конвенції CMR, яка передбачає, що у тих випадках, коли, відповідно до застосовуваного законодавства, у зв`язку з втратою, ушкодженням чи простроченням у доставці, що виникли при перевезенні, яке підпадає під дію цієї Конвенції, може бути висунута позадоговірна вимога, перевізник може посилатися на положення цієї Конвенції, які виключають його відповідальність або визначають чи обмежують компенсацію, яка підлягає сплаті.

60. Тому зміна правового обґрунтування вимоги не є способом обійти конвенційний ліміт.

(ІІ) щодо висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник

61. У постанові від 04.11.2019 у справі №910/8392/16 Верховний Суд розглядав вимогу страховика після виплати відшкодування за втрачений вантаж. Суд застосував обмеження відповідальності за ст.23 Конвенції CMR та вказав на необхідність урахування ч.7 цієї статті щодо дати перерахунку СПЗ.

62. У справі №910/8392/16 відшкодування було обчислено на дату страхового випадку. Верховний Суд визнав, що такий розрахунок не відповідав правилу про дату рішення або погоджену сторонами дату, та направив справу на новий розгляд.

63. У постанові від 05.03.2020 у справі №910/1584/19 Верховний Суд залишив без змін рішення про обмежене відшкодування за втрачену частину вантажу. Відповідальність експедитора була погоджена договором у межах Конвенції CMR і суд застосував розрахунок, пов`язаний із вагою втраченого товару.

64. Спірне питання у справі №910/1584/19 стосувалося насамперед підстав відповідальності та оцінки доказів. Постанова від 05.03.2020 не містить висновку щодо умов застосування ст.29 Конвенції CMR, зокрема, щодо такої поведінки, яка встановлена з боку перевізника у справі, що переглядається.

65. Та відмінність, що в зазначених справах позивачами були страховики, не нівелює значення висновків про конвенційні межі компенсації за втрату вантажу. Водночас ці висновки також не свідчать про безумовне застосування ліміту за наявності доведених обставин, передбачених ст.29 Конвенції CMR.

66. У цій справі суд першої інстанції визначив відшкодування за загальною нормою ст.22 ЦК без застосування конвенційного обмеження. Суд апеляційної інстанції визнав дію цього обмеження, проте відмовив у його застосуванні через грубу недбалість перевізника.

67. Отже, суд апеляційної інстанції в цілому не залишив поза увагою висновки про межі компенсації за ст.23 Конвенції CMR. Разом з тим такі висновки суду є передчасними, виходячи з таких міркувань.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п.3 ч.2 ст.287 ГПК

(І) щодо розмежування відповідальності, звільнення від неї та втрати права на ліміт

68. Скаржник заперечує прирівнювання встановленої судом недбалості до навмисного правопорушення. Позивач натомість вважає, що професійний статус перевізника, очевидність ризику та відсутність належних заходів безпеки є достатніми для застосування ст.29 Конвенції CMR.

69. Для відповіді на спірне питання необхідно розмежувати такі три категорії: виникнення відповідальності перевізника, звільнення від цієї відповідальності та розмір компенсації, коли відповідальність уже виникла.

70. За ч.1 ст.17 Конвенції CMR перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки. Частина 2 цієї статті визначає, зокрема, обставини, за яких перевізник звільняється від відповідальності.

71. Згідно з ч.1 ст.18 Конвенції CMR тягар доказування того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в ч.2 ст.17, лежить на перевізнику. Отже, сам факт крадіжки не підтверджує неможливості уникнути відповідних обставин та запобігти їх наслідкам.

72. Однак відсутність підстав звільнення від відповідальності ще не означає відсутності права на обмеження її розміру. Стаття 23 Конвенції CMR застосовується саме тоді, коли перевізник зобов`язаний компенсувати втрату вантажу. Вимога довести підстави повного звільнення для користування лімітом позбавляла б це правило самостійного змісту.

73. За ч.1 ст.29 Конвенції CMR перевізник не має права посилатися на положення цього розділу, які виключають чи обмежують його відповідальність або які переносять тягар доказування, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов`язків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення.

74. Довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції навів цю норму не в офіційно оприлюдненій редакції, самостійного значення не має. Різниця між "умисними неправомірними діями" та "навмисним правопорушенням" є термінологічною і змісту норми не змінює. Помилка суду полягає не в цитуванні норми, а в її застосуванні.

75. Частина 2 ст.29 Конвенції CMR поширює це правило на агентів, службовців та інших осіб, залучених перевізником, коли вони виконують покладені на них обов`язки. Тому суд має оцінити і поведінку водія, якщо саме з нею пов`язується втрата вантажу.

76. Норма містить дві альтернативні підстави. Для першої необхідно встановити навмисне правопорушення, що спричинило збиток. Для другої - встановити конкретне неналежне виконання обов`язків, його причинний зв`язок зі збитками та норму законодавства держави суду, яка прирівнює цю поведінку до навмисного правопорушення.

77. Стаття 29 Конвенції CMR не передбачає позбавлення ліміту за будь-якої необережності, навіть якщо суд характеризує її як грубу. Оцінка ступеня необачності не замінює перевірки встановлених цією статтею умов.

78. Згідно з ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Ця стаття розрізняє форми вини та встановлює презумпцію вини, але не прирівнює необережність до умислу.

79. Законодавство України, яке застосовує суд у цій справі, не містить норми, яка прирівнювала б необережність, у тому числі грубу, до умислу для цілей відповідальності перевізника. Там, де закон надає грубій необережності самостійне значення, він називає її окремо від умислу (ч.3 ст.950, ч.2 ст.1193 ЦК). Ступінь необережності впливає на розмір відповідальності лише у випадках, прямо передбачених законом, і не змінює її форми.

80. Умисел як форма вини означає, що особа усвідомлювала протиправний характер своєї поведінки, передбачала її наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання. Для цілей ст.29 Конвенції CMR достатньо встановити такий умисел щодо порушення, яке спричинило збиток, у перевізника або особи, за яку він відповідає. Встановлення причетності до самого викрадення для цього не є обов`язковим.

81. Тому суд, який відмовляє в застосуванні ліміту, має встановити умисел перевізника або залучених ним осіб щодо конкретного порушення, яке спричинило втрату вантажу. Посилання на ст.614 ЦК та підвищений стандарт професійної обачності такої оцінки не замінює, оскільки воно обґрунтовує наявність вини, але не її умисну форму.

82. Таким чином, ст.29 Конвенції CMR вимагає окремої оцінки характеру порушення та причинного зв`язку. Недоведеність підстав звільнення за статтями 17, 18 Конвенції CMR не є достатньою підставою для втрати права на ліміт за ст.23 Конвенції CMR.

(ІІ) щодо тягаря доказування та значення кримінального розслідування

83. Суд апеляційної інстанції поклав на перевізника обов`язок довести неможливість уникнути втрати вантажу не лише для звільнення від відповідальності, а й для застосування її ліміту. Такий підхід змішує різні правові механізми.

84. За ч.1 ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, який вимагає компенсації понад конвенційний ліміт на підставі ст.29 Конвенції CMR, має довести обставини цього винятку.

85. Обов`язок перевізника довести підстави звільнення від відповідальності також зберігається. Проте з невиконання цього обов`язку не можна без додаткового обґрунтування висновувати про навмисний характер порушення.

86. За статтями 79, 86 ГПК ці обставини оцінюють за правилами вірогідності доказів та їх сукупності. Пряме зізнання водія або перевізника не є єдиним можливим доказом умислу. Суд може враховувати сукупність обставин поведінки, але має пояснити, як вони підтверджують саме умисел, а не необережність.

87. Водночас Верховний Суд не погоджується з доводом скаржника в тій частині, в якій він пов`язує застосування ст.29 Конвенції CMR виключно зі встановленням причетності перевізника або водія до самого викрадення. Предметом оцінки є також власне порушення перевізником обов`язку щодо збереження вантажу, якщо воно вчинене умисно та спричинило збиток.

88. Розслідування крадіжки або порушення пломб третіми особами не доводить автоматично ні відсутності цивільної відповідальності перевізника, ні навмисного характеру його поведінки. Кожне з цих питань має власний предмет доказування.

89. Для вирішення господарського спору не є обов`язковою попередня наявність обвинувального вироку щодо перевізника чи водія. Відсутність такого вироку не перешкоджає оцінці доказів в порядку, передбаченому ГПК, але при цьому не дозволяє замінити доказування припущенням про умисел.

(ІІІ) щодо вибору стоянки, інструкції замовника та професійної обачності

90. Суд апеляційної інстанції послався на тривалу зупинку автомобіля з коштовною електронною технікою на відкритому майданчику без охорони, огородження та відеоспостереження. Ці обставини мають значення для оцінки виконання перевізником обов`язку забезпечити збереження вантажу.

91. Посилання скаржника на відсутність докладних інструкцій замовника саме по собі не усуває цього обов`язку. Професійний перевізник має враховувати характер вантажу та доступні за конкретних умов заходи безпеки. За відсутності спеціальних договірних умов застосовуються також вимоги, що звичайно ставляться до належного виконання зобов`язання (ст.526 ЦК).

92. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.10.2022 у справі №904/7906/21. У цій справі спір виник через втрату комплектуючих комбайна під час внутрішнього перевезення. Верховний Суд вказав на необхідність дослідити звичайну практику та запобіжні заходи, яких розумно очікувати від перевізника, навіть коли закон і договір не містять докладного переліку дій.

93. Зазначений висновок релевантний для відповіді на довід про відсутність інструкцій. Водночас у справі №904/7906/21 не вирішувалося питання позбавлення права на ліміт за ст.29 Конвенції CMR. Правило про належну обачність не можна переносити на це питання без перевірки спеціальних умов Конвенції CMR.

94. Отже, відсутність окремої вказівки користуватися охоронюваною стоянкою не означає, що будь-яке місце зупинки було належним. Водночас саме порушення стандарту обачності ще не доводить навмисного правопорушення.

95. Доводи про обов`язковий відпочинок водія, його перебування в кабіні, доступність безпечніших стоянок та можливість запобігти втраті необхідно оцінювати в сукупності. Обов`язковість відпочинку пояснює необхідність зупинки, але сама по собі не визначає належності обраного місця та заходів захисту.

96. Верховний Суд не встановлює заново ці обставини. Проте він перевіряє, чи пояснив суд апеляційної інстанції, як встановлені ним факти відповідають саме умовам ст.29 Конвенції CMR. Такого окремого обґрунтування оскаржувана постанова не містить, а висновок про грубу недбалість безпосередньо ототожнено із втратою права на ліміт.

(ІV) щодо страхування та причинного зв`язку із втратою вантажу

97. Суд апеляційної інстанції додатково послався на ліміт страхування відповідальності у 100 000 доларів США та ненадання відповідних документів страховику. Однак страхове покриття і межі цивільної відповідальності перевізника є різними питаннями.

98. Обсяг відповідальності перед особою, яка має право на відшкодування, визначається правилами перевезення. Договір зі страховиком визначає умови покриття цієї відповідальності та виплати страхового відшкодування. Наявність чи відсутність такого покриття не замінює ст.23 Конвенції CMR.

99. Скаржник обґрунтовано зазначає, що ні п.6.2 договору №724/11/25 на транспортно-експедиційне обслуговування, ні CMR-накладна, яка за п."е" ч.2 ст.6 Конвенції CMR могла б містити інструкції відправника щодо страхування, не покладали на нього обов`язку застрахувати вантаж на повну вартість. Відсутність такого обов`язку не вирішує питання безпеки перевезення. Водночас суд не може робити висновок про втрату права на ліміт лише з того, що страхова сума є меншою за вартість товару.

100. Для застосування ст.29 Конвенції CMR порушення повинно спричинити той збиток, компенсація якого є предметом спору. Суд апеляційної інстанції не пояснив, як розмір страхового покриття пов`язаний із викраденням вантажу.

101. Обставина ненадання документів для врегулювання страхового випадку після втрати товару також не свідчить про причини його викрадення. Така поведінка може мати наслідки у страхових правовідносинах, але сама по собі не підтверджує підстав для застосування ст.29 Конвенції CMR щодо втрати вантажу.

102. Тому наведені мотиви про страхування не усувають необхідності довести передбачений ст.29 Конвенції CMR характер порушення під час перевезення та його причинний зв`язок зі збитками.

(V) щодо декларування вартості

103. Позивач посилається на зазначення вартості товару в інвойсах, експортній декларації та інших товаросупровідних документах. Скаржник заперечує, що такі відомості є декларуванням вартості в розумінні ст.24 Конвенції CMR.

104. За ст.24 Конвенції CMR відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізного платежу, задекларувати у вантажній накладній вартість вантажу, що перевищує ліміт, зазначений у ч.3 ст.23, і в такому випадку декларована сума замінює такий ліміт.

105. Стаття 26 Конвенції CMR передбачає, що відправник може, за умови сплати узгодженої надбавки до провізного платежу, встановити суму спеціального відсотка при доставці на випадок втрати, ушкодження чи прострочення в доставці вантажу в узгоджений термін. Якщо зроблена заява щодо спеціального відсотка при доставці, то незалежно від компенсацій, передбачених статтями 23, 24 і 25, може вимагатися відшкодування додаткових втрат або збитків в межах заявленого відсотка.

106. Відомості про ціну товару для купівлі-продажу чи митного оформлення підтверджують його вартість, але не є автоматично погодженням підвищеної відповідальності перевізника. Слід перевірити саме виконання умов статей 24 або 26 Конвенції CMR, включно із записом у накладній та домовленістю про додаткову плату.

107. Оскаржувані рішення не містять встановлених обставин виконання цих спеціальних умов. Суд апеляційної інстанції відмовив у застосуванні ліміту на підставі ст.29 Конвенції CMR, а не на підставі належно встановленого декларування за статтями 24, 26 цієї Конвенції.

108. Верховний Суд зазначає про необхідність розмежувати ці механізми та про недостатність самої недбалості для застосування ст.29 Конвенції CMR.

(VІ) висновок щодо застосування ч.1 ст.29 Конвенції CMR

109. Для позбавлення перевізника права на обмеження компенсації за ст.23 Конвенції CMR на підставі її ч.1 ст.29 суд має встановити, що збиток спричинено навмисним правопорушенням перевізника або особи, за яку він відповідає за ч.2 ст.29 Конвенції CMR, тобто умисним (прямим чи непрямим) порушенням обов`язків щодо збереження вантажу, яке перебуває у причинному зв`язку з його втратою.

110. Друга підстава ч.1 ст.29 Конвенції CMR відсилає до законодавства держави суду. Законодавство України не містить норми, яка прирівнювала б необережність, у тому числі грубу, до навмисного правопорушення. Тому висновок про грубу недбалість перевізника, зокрема через вибір неохоронюваної стоянки, сам по собі не позбавляє його права на ліміт.

111. Обставини, які утворюють виняток за ст.29 Конвенції CMR, доводить особа, яка на нього посилається. Презумпція вини перевізника та недоведеність підстав звільнення від відповідальності не свідчать про умисність правопорушення.

112. У цій справі суд апеляційної інстанції не дотримався такого підходу. Він визнав достатніми для застосування ст.29 Конвенції CMR невжиття всіх заходів обачності, зупинку на неохоронюваному майданчику та обставини страхування, не встановивши умислу перевізника або водія щодо порушення, яке спричинило втрату вантажу.

113. Тому доводи скаржника за п.3 ч.2 ст.287 ГПК є обґрунтованими. Однак це не означає автоматичного звільнення перевізника від відповідальності або встановлення касаційним судом остаточного розміру відшкодування.

114. Неправильне застосування статей 23, 29 Конвенції CMR призвело до того, що суди визначили компенсацію за повною вартістю товару, не встановивши обставин, необхідних для застосування конвенційного ліміту або правомірного відступу від нього.

115. В оскаржуваних рішеннях не досліджено доказів щодо втраченої ваги брутто, не визначено дату та вартість СПЗ, не перевірено виконання умов статей 24, 26 Конвенції CMR. Також, висновок про застосування ст.29 Конвенції CMR ґрунтується на змішуванні підстав відповідальності й умов втрати права на її обмеження.

116. Ці недоліки мають суттєве значення для визначення розміру стягнення. Тому вимога скаржника одразу ухвалити нове рішення про стягнення 1 361 831 грн не може бути задоволена на підставі вже встановлених судами обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

118. Відповідно до п.2 ч.1 ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

119. За положеннями п.1 ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК.

120. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч.4 ст.310 ГПК).

121. У цій справі підтвердилися підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК. Неналежне дослідження доказів й мотивування щодо істотних для суми належної компенсації обставин не відповідає вимогам статей 86, 236 ГПК. Оскільки такі порушення допущені обома судами, то справа в цій частині підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

122. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведені висновки, розмежувати умови статей 17, 18, 23 та 29 Конвенції CMR, оцінити наявні докази з дотриманням правил доказування та встановити обставини, необхідні для визначення розміру компенсації.

123. Зокрема, суду потрібно перевірити, чи виконані умови статей 24, 26 Конвенції CMR, і чи доведено позивачем умисний характер порушення перевізника або водія за ст.29. За відсутності доведених підстав підвищеної компенсації належить установити втрачену вагу брутто та здійснити перерахунок СПЗ за ч.7 ст.23 Конвенції CMR на дату рішення. Самої наявності інвойсної вартості для незастосування ліміту недостатньо.

Судові витрати

124. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат, натомість такий буде здійснено за результатами нового розгляду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі №904/28/26 скасувати в частині задоволення позовних вимог до фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича.

3. Справу №904/28/26 у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

Ю. Власов