Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/4140/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/4140/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026

у справі №910/4140/26 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 5 515 956, 60 грн

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд міста Києва рішенням від 13.07.2026, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 29.09.2026 у справі №910/4140/26, позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 1 612 405,45 грн 3% річних, 3 882 130,42 грн інфляційних втрат та 82 418,04 грн судового збору. У решті позову суд першої інстанції відмовив.

15.07.2026 позивачем подано до Господарського суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення. У поданій заяві останній просить суд покласти на відповідача 32 000,00 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду цієї справи.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 стягнув з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з складності спору предмету та підстав позову у справі №910/4140/26, та вже сформовану судами, незмінну, та сталу судову практику у подібних правовідносинах, що не потребує для представника позивача у таких справах додаткового часу та великих зусиль на ознайомлення з судовою практикою, та підготовку відповідних процесуальних документів. Суд першої інстанції детально проаналізувавши опис наданих позивачу адвокатських послуг, з урахуванням характеру спірних правовідносин та ціни позову, взявши до уваги наявність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також оцінюючи фактичні витрати позивача, з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, зменшив розмір адвокатських витрат з покладанням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн.

Не погодившись із ухваленим судом першої інстанції додатковим рішенням, 12.08.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 в частині задоволення заяви позивача і ухвалити в цій частині нове додаткове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки апелянт вважає, що Договір про надання професійної правничої допомоги від 14.01.2026 №2026/25 є неукладеним, так як він не містить істотної умови - ціни послуг.

За твердженням відповідача, розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, дана справа не викликала публічного інтересу, не мала впливу на репутацію позивача. Вартість участі представника у судових засіданнях є завищеною, оскільки судові засідання тривали всього 2 хвилини (підготовче засідання 10.06.2026), 2 хвилин (підготовче засідання 24.06.2026), 14 хвилин (розгляд справи по суті 13.07.2026).

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 13.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 29.09.2026 о 12 год. 25 хв.; витребував матеріали справи №910/4140/26 з Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/4140/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 31.08.2026.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти задоволення, посилаючись на те, що сторони за Договором про надання професійної правничої допомоги №2026/25 від 14.01.2026 погодили вартість послуг у фіксованому розмірі із відображенням в актах приймання-передачі наданих послуг. Згідно акта приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2026 вартість наданих адвокатських послуг складає 32 000,00 грн. Крім того, суд першої інстанції вже зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з заявлених 32 000,00 грн до 20 000,00 грн, а тому їх подальше зменшення не відповідатиме принципам розумності, пропорційності та реальності таких витрат.

У судовому засіданні 29.09.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 в частині задоволення заяви позивача і ухвалити в цій частині нове додаткове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви.

Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу складатиме 60 000,00 грн.

Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).

Судом встановлено, що 14.01.2026 між позивачем (Клієнт) та адвокатом Загайкевич Світланою Михайлівною (Адвокат) укладено Договір №2026/25 про надання професійної правничої допомоги (далі за текстом - Договір), за умовами якого Адвокат зобов`язався надавати послуги з професійної правничої допомоги по захисту прав та законних інтересів Клієнта під час цивільного, господарського, адміністративного та кримінального провадження, юридичної консультації, правового інформування та іншої юридичної допомоги, пов`язаної з діяльністю Клієнта та його посадових осіб, а Клієнт зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити надані Адвокатом послуги.

Відповідно до пункту 3.1 Договору представництво та захист прав та законних інтересів Клієнта, а також надання йому необхідної професійної правничої допомоги під час господарського провадження, пов`язаного з діяльністю Клієнта, відповідно до умов цього Договору, здійснюється на платній основі.

Пунктами 3.2 та 3.3 Договору сторони погодили, що винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва та наданих інших видів правової допомоги Клієнту у судових справах обчислюється у фіксованому розмірі та зазначається в актах приймання-передачі наданих послуг. Остаточний розмір витрат Клієнта та фактично надані Адвокатом послуги відповідно до умов цього Договору підтверджуються оформленими сторонами у встановленому законодавством порядку актами приймання-передачі наданих послуг. Клієнт перераховує Адвокату кошти згідно суми, обумовленої в Акті приймання-передачі наданих послуг.

Цей Договір набирає чинності з дня підписання Сторонами даного Договору та діє до 31.12.2026 та у будь-якому разі до повного та належного його виконання (пункту 5.1 Договору).

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг б/н від 14.07.2026 (а.с. 182) сторони погодили, що вартість наданих адвокатських послуг складає 32 000,00 грн без ПДВ.

Відповідно до вище наведеного акта вбачається, що позивачу було надано наступні адвокатські послуги:

- складання позовної заяви - 15 000,00 грн;

- правовий аналіз відзиву на позовну заяву, підготовка та подання відповіді на відзив - 5 000,00 грн;

- участь адвоката в трьох судових засіданнях - 12 000,00 грн (участь адвоката в одному судовому засіданні становить 4 000,00 грн).

Відповідно до платіжної інструкції №294776 від 14.07.2026 позивач здійснив оплату за надання правничої допомоги на суму 32 000,00 грн (а.с. 183).

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

Як становлено судом, сторони за Договором погодили, що винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва та наданих інших видів правової допомоги Клієнту у судових справах обчислюється у фіксованому розмірі та зазначається в актах приймання-передачі наданих послуг. Остаточний розмір витрат Клієнта та фактично надані Адвокатом послуги відповідно до умов цього Договору підтверджуються оформленими сторонами у встановленому законодавством порядку актами приймання-передачі наданих послуг. Клієнт перераховує Адвокату кошти згідно суми, обумовленої в Акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг б/н від 14.07.2026 сторони погодили, що вартість наданих адвокатських послуг складає 32 000,00 грн без ПДВ.

Доводи апелянта про те, що Договір є неукладеним, оскільки сторони не погодили істотну умову - ціну послуг не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов відповідно до частини першої статті 638 ЦК України.

Отже, ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору.

Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №926/2308/19.

Судом апеляційної інстанції з наявних у даній справі доказів встановлено, що Договір сторонами виконано, як у частині надання Адвокатом послуг, так і у частині оплати Клієнтом наданих Адвокатом послуг, що дає підстави дійти висновку про те, що Договір є укладеним.

Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 вказав, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Відповідач у суді першої інстанції своїм правом, визначеним статтею 126 ГПК України, скористався, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції подав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за наявною у відкритому доступі інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» є учасником численних аналогічних судових спорів про стягнення заборгованості з відповідача - ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» за договорами постачання електричної енергії, а тому відповідні спори розглядаються з урахуванням уже сформованої судами практики.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що участь представника позивача у таких справах не потребує додаткового часу та великих зусиль на ознайомлення з судовою практикою та підготовку відповідних процесуальних документів. А тому, враховуючи характер спірних правовідносин та ціни позову, наявність обґрунтованих заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, а також оцінюючи фактичні витрати позивача, з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, суд першої інстанції підставно зменшив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 20 000,00 грн.

Доводи апелянта про те, що у суді першої інстанції він просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу із визначенням розміру, який підлягає до стгненню є дискреційним повноваженням суду.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, враховуючи правильність висновків суду першої інстанції, відсутні підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню при вирішенні про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

З урахуванням того, що за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не сплачується, то розподіл судового збору у такому випадку не здійснюється.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4140/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 12.10.2026 у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В. з відпустці з 02.10.2026 по 11.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова