Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/4140/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/4140/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 (повний текст складено 15.07.2026)

у справі №910/4140/26 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»

до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

про стягнення 5 515 956, 60 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» (далі за текстом - позивач) 10.04.2026 звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 3 903 551,15 інфляційних втрат, 1 612 405,45 грн 3% річних та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0239-09021 від 01.07.2019 (далі за текстом - Договір) в частині порушення строків сплати за надані послуги, внаслідок чого позивач нарахував відповідачу 3 903 551,15 інфляційних та 1 612 405,45 грн 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Господарський суд міста Києва рішенням від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 1 612 405,45 грн 3% річних, 3 882 130,42 грн інфляційних втрат та 82 418,04 грн судового збору. У решті позову суд першої інстанції відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем належними та допустимим доказами прострочення відповідачем грошового зобов`язання, що є підставою для відповідальності відповідача відповідно до положень частини другої статті 625 України. Водночас суд першої інстанції, здійснивши перевірку правильності нарахування заявлених позивачем до стягнення сум, дійшов висновку про часткове задоволенні позовних вимог, оскільки позивач при розрахунку інфляційних втрат не здійснив заокруглення індексу інфляції до десятого числа після коми.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, 04.08.2026 відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 в частині задоволення позову про стягнення 1 074 936, 97 грн 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув 3% річних та відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру річних з 3% до 1%, що становить 537 468,48 грн, тобто на 1 074 936,97 грн менше від заявленої позивачем та задоволеної судом суми. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №917/992/22, як на правовий висновок стосовно можливості зменшення судом річних з 3% до 1%.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.08.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 залишив без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 29.09.2026 о 12 год. 15 хв.

31.08.2026 матеріали справи №910/4140/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідача, зазначає, що три проценти річних є законодавчо встановленим розміром річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання і це є мінімальним розміром, тобто зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.09.2026 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 в частині задоволення позову про стягнення 1 074 936, 97 грн 3 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 29.09.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП, Регулятор) від 14.06.2018 №429 позивач є постачальником електричної енергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

У свою чергу, відповідач відповідно до отриманої ліцензії є оператором системи передачі та здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаної енергетичної системи України.

01.07.2019 між позивачем, як Постачальником, та відповідачем, як Замовником, укладено Договір, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов`язків із закупівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає Замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором. Замовник сплачує Постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього Договору (а.с. 20-21).

У подальшому сторонами вносились зміни до Договору шляхом підписання додаткових угод.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вартість та порядок оплати Послуги визначаються відповідно до Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 року № 641 (далі за текстом - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом Постачальником послуг.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що Постачальник послуг зобов`язаний здійснювати розрахунок вартості Послуги виходячи із фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за «зеленим» тарифом відповідно до Порядку; затверджувати вартість Послуги у Регулятора відповідно до Порядку.

Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії ПУП, що надається за розрахунковий місяць, розраховується за формулою, визначеною пунктом 15.1 глави 15 Порядку.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3.2 Договору Постачальник має право отримувати своєчасно та в повному обсязі оплату вартості Послуги.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3.3 Договору Замовник зобов`язаний у повному обсязі здійснювати оплату вартості Послуги, розрахованої Постачальником послуг та затвердженої Регулятором.

Враховуючи додаток 8 до Договору, затверджувати вартість Послуги у Регулятора відповідно до глав 4, 12, 14 та 15 Порядку.

Поряд з цим, враховуючи додаток 9 до Договору, здійснювати розрахунок вартості Послуги виходячи з фактичних обсягів купівлі виробленої електричної енергії за «зеленим» тарифом, відповідно до Порядку та подавати Регулятору для затвердження розмір вартості послуги, погоджений Замовником.

Умовами пункту 15.2 глави 15 Порядку визначено, що протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, постачальник універсальних послуг направляє оператору системи розподілу, тобто НЕК «УКРЕНЕРГО» акт приймання - передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.

ОСП протягом п`яти робочих днів з дати отримання повертає акт приймання - передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони.

Відповідно до пункту 15.3 глави 15 Порядку протягом двох робочих днів після отримання від ОСП акту приймання - передачі, підписаного з його сторони, ПУП надає Регулятору, тобто НКРЕКП вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії для затвердження.

Протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої ПУП у розрахунковому місяці, ОСП здійснює 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акту приймання - передачі (пункту 15.4 глави 15 Порядку).

Крім того, відповідно до пункту 15.5 глави 15 Порядку у разі надходження оновлених даних від учасників ринку після проведення розрахунків обсягів врегулювання сторони корегують акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Після підписання ОСП акта корегування ПУП надає Регулятору корегований розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та копію акта корегування для затвердження.

Положеннями пункту 3 частини 2 статті 3 Закону України «Про Національну комісію що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що регулятор здійснює державне регулювання шляхом формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.

Позивач, як Постачальник послуг передав, а відповідач, як Замовник, прийняв послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел відповідно до підписаних між сторонами актів приймання - передачі наданих послуг.

Так, акти приймання-передачі наданих послуг підписані сторонами без зауважень чи претензій, зокрема, з боку відповідача:

- за липень 2025 року Акт № 1/07 від 31.07.2025 на загальну вартість послуг у сумі 95 676 618,26 грн без ПДВ (114 811 941,91 грн з ПДВ), затверджено постановою НКРЕКП № 1355 від 26.08.2025, строк оплати до 29.08.2025. Відповідачем, у свою чергу, була проведена оплата за липень 2025 року: 29.08.2025 у сумі 69 001 977,09 грн, 02.09.2025 у сумі 22 904 982,41 грн, 11.09.2025 у сумі 11 452 491,21 грн, 19.09.2025 сума 11 452 491,20 грн,

- за серпень 2025 року Акт №1/08 від 31.08.2025 на загальну вартість послуг у сумі 124 481 751,27 грн без ПДВ (149 378 101,52 грн з ПДВ), затверджено постановою НКРЕКП № 1605 від 07.10.2025, строк оплати до 10.10.2025. Відповідачем, у свою чергу, була проведена оплата за серпень 2025 року 10.10.2025 у сумі 45 351 191,62 грн, 01.12.2025 у сумі 29 876 528,52 грн, 19.12.2025 у сумі 24 914 528,14 грн, 30.12.2025 у сумі 37 419 248,46 грн, 20.02.2026 у сумі 11 816 604,78 грн.

- за вересень 2025 року Акт №1/09 від 30.09.2025 на загальну вартість послуг у сумі 103 683 095,60 грн без ПДВ (124 419 714,72 грн з ПДВ), затверджено постановою НКРЕКП № 1751 від 28.10.2025, строк оплати до 31.10.2025. Відповідачем, у свою чергу, була проведена оплата за вересень 2025 року 31.10.2025 у сумі 31 104 928,68 грн, 27.02.2026 у сумі 40 591 931,93 грн, 03.03.2026 у сумі 29 261 184,03 грн, 10.03.2026 у сумі 23 461 670,08 грн.

Наведене свідчить про те, що відповідачем було здійснено оплату послуг з пропуском визначених строків, тобто має місце прострочення платежу - порушення грошового зобов`язання.

У зв`язку з наведеним вище, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у сумі 3 903 551,15 грн та 1 612 405,45 грн 3% річних за неналежне виконання грошового зобов`язання за Договором (період з липня 2025 року по вересень 2025 року), що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом. У свою чергу, відповідач вважає, що наявні підстави для зменшення розміру річних з 3% до 1%.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки вкладені касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 підлягає апеляційному перегляду в частині стягнення 3% річних та доводів апелянта стосовно наявності підстав для зменшення розміру річних з 3% до 1%.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 612 405,45 грн 3% річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 дійшла наступних висновків щодо застосування норм права «Про неможливість зменшення мінімального розміру 3 (трьох) процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а також особливостей обчислення позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних», конкретизувавши правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом».

Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 спростовують доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних, дискреційні повноваження суду щодо зменшення 3% річних та допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

Посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тоді як вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду був конкретизований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та зазначено, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (пункт 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278), від 09.04.2024 у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89).

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи спірне рішення, підставно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Посилання апелянта на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №917/992/22, як на правовий висновок стосовно можливості зменшення судом річних з 3% до 1%, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження № 14-16цс20) виснувала, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

В ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №917/992/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про стягнення 2 268 165,23 грн, з яких: 795 076,58 грн заборгованості, 179 195,81 грн пені, 20 671,66 грн 3 % річних та 273 221,18 грн інфляційних втрат закрив касаційне провадження у справі №917/991/22 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024.

При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що погашення заборгованості за двома договорами щодо постачання природного газу бюджетною установою, якою є відповідач, фактично є подвійним збільшенням боргового навантаження на Державний бюджет України, отже, з огляду на виключні обставини даної справи (у зв`язку з невідповідністю принципу справедливості, розумності та пропорційності під час нарахування позивачем 3% річних, беручи до уваги обставини участі відповідача у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності та конституційного ладу нашої країни під час війни, з огляду на те, що розрахунки 3% річних охоплюють період військової агресії рф проти України та введення воєнного стану) колегія суддів дійшла висновку про зменшення річних нарахувань до 1%.

Відповідач у даній справі - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є приватним акціонерним товариством зі 100% акцій у власності держави, що належить до сфери управління Міністерства енергетики України. При цьому відповідач, хоча і є підприємством стратегічного значення, проте не є державною установою, та не фінансується за рахунок державного бюджету, а тому не буде боргового навантаження на державний бюджет України.

Наведене свідчить про те, що дана справа і справа №917/991/22 не є релевантними, а тому суд апеляційної інстанції не враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №917/992/22.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про часткове задоволення позову, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №910/4140/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

4. Матеріали справи №910/4170/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 12.10.2026 у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В. з відпустці з 02.10.2026 по 11.10.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова