Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №910/4660/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4660/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄРМ-Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026

у справі № 910/4660/26 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колтрейн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄРМ-Груп"

про стягнення 300 073,25 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Колтрейн" (далі - ТОВ "Колтрейн", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄРМ-Груп" (далі - ТОВ "ЄРМ-Груп", відповідач, скаржник) про стягнення 300 073,25 грн, з яких 110 959,20 грн пені та 78 456,00 грн штрафу за несвоєчасну поставку товару, 110 658,05 грн пені за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 130924/3 від 13.09.2024 в частині не своєчасно здійсненої поставки товару, а також порушення строків реєстрації податкових накладних, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 110 959,20 грн пені та 78 456,00 грн штрафу за прострочення поставки товару, а також 110 658,05 грн пені за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4660/26 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЄРМ-Груп" на користь ТОВ "Колтрейн" 107 596,80 грн пені та 19 614,00 грн штрафу, 109 841,29 грн пені за порушення строків реєстрації податкових накладних, 2 844,63 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що фактична поставка товару відбулася відповідачем з порушенням строків. Оскільки мало місце прострочення поставки товару, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 107 596,80 грн та штрафу у розмірі 19 614,00 грн нарахованого виключно за наслідками поставки другої партії товару у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання понад 30 днів (з 02.11.2024 до 09.12.2024). При цьому, суд відмовив у стягненні штрафу щодо першої партії товару, поставленої 02.12.2024, оскільки період прострочення склав рівно 30 календарних днів (з 02.11.2024 по 01.12.2024 включно), що згідно з п. 6.5 договору виключає застосування штрафу та пені у заявленому позивачем розмірі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, правильно встановивши період прострочення (без урахування дня реєстрації кожної податкової накладної), суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 109 841,29 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (пені та штрафів) на 90% на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд дійшов висновку про відсутність виняткових підстав для зменшення розміру належної до стягнення неустойки на 90%, оскільки це нівелює її стимулюючу та компенсаційну функції.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4660/26, ТОВ "ЄРМ-Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у частині стягнення з ТОВ "ЄРМ-Груп" на користь ТОВ "Колтрейн" 109 841,29 грн пені за порушення строків реєстрації податкових накладних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4660/26 у частині стягнення з ТОВ "ЄРМ-Груп" на користь ТОВ "Колтрейн" 107 596,80 грн пені та 19 614,00 грн штрафу за прострочення поставки товару та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені і штрафу за прострочення поставки товару на 90 відсотків, або до іншого розміру на розсуд суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин справи.

ТОВ "ЄРМ-Груп" вважає рішення суду першої інстанції ухваленими з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції: не надав належної оцінки обставинам, викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив; неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки, зокрема проігнорував питання відсутності збитків, завданих позивачу, не надав належної оцінки доводам щодо прострочення позивачем сплати авансу, яке вплинуло на строки поставки, не врахував факт повного виконання зобов`язання та припинення правовідносин сторін ще у грудні 2024 року, не надав оцінки доводам відповідача щодо недобросовісного здійснення позивачем своїх прав.

Також скаржник наголошує на тому, що незалежно від того, як сформульовано умову договору ("пеня", "гарантійне зобов`язання" тощо), включення до нього положень про нарахування пені за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної не породжує правових наслідків і не є підставою для застосування господарської (договірної) відповідальності. На переконання скаржника, посилання суду першої інстанції на принцип свободи договору у цьому випадку є безпідставним.

Позиція іншого учасника справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, вказуючи, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять належних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у цій частині. ТОВ "Колтрейн" наголошує на тому, що не був зобов`язаний доводити розмір та наявність завданих йому збитків, оскільки саме відповідач, заявляючи відповідне клопотання про зменшення розміру пені на 90%, мав довести, що заявлена до стягнення пеня значно перевищує розмір збитків позивача. Відтак, на переконання позивача, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, оскільки останній не довів наявності передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України виняткових обставин, які б обґрунтовували таке зменшення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 (колегією суддів у складі: головуючої Ходаківської І. П., суддів Владимиренко С. В., Демидової А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЄРМ-Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4660/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Матеріали справи надійшли до суду 20.08.2026.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин

13.09.2024 між ТОВ "ЄРМ-Груп" (постачальник) та ТОВ "Колтрейн" (покупець) було укладено договір поставки № 130924/3 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю - Ремінь розвантажувальний тактичний захисний, вид 5, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в Специфікації, яка є додатком № 1 до цього договору (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 4.2 договору сторони погодили наступний порядок оплати:

- 70% від вартості товару, що становить 784 560,00 грн разом з ПДВ, покупець сплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 4 банківських днів з дати укладення договору;

- 10% від вартості товару, що становить 112 080,00 грн разом з ПДВ, покупець оплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 3 банківських днів з дати відвантаження;

- 20% від вартості товару, що становить 224 160,00 грн разом з ПДВ, покупець оплачує постачальнику на підставі виставленого рахунку на оплату протягом 10 робочих днів з дня відвантаження, але не раніше дати прийняття товару по якості у військовій частині згідно договору з ДП МОУ "ДОТ", яке є замовником товару згідно державного контракту (договір) про закупівлю.

Пунктом 7.1 договору даний договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024 року (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Згідно додатку № 1 до договору (Специфікація) постачальник зобов`язався поставити ремінь розвантажувальний тактичний захисний, вид 5 у кількості 2 000 штук, загальною вартістю 1 120 800,00 грн з ПДВ.

Згідно додатку № 2 до договору (Графік постачання) строк поставки товару визначено до 01.11.2024.

Відповідач на виконання умов договору поставив позивачу товар 02.12.2024 у кількості 1500 штук (за видатковою накладною № РН-0000114), а 10.12.2024 - 500 штук (за видатковою накладною № РН-0000123).

Позивач повністю виконав свої зобов`язання з оплати товару, перерахувавши відповідачу 1 120 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями № 334 від 16.09.2024, № 340 від 17.09.2024, № 350 від 18.09.2024, № 361 від 19.09.2024, № 368 від 20.09.2024, № 373 від 23.09.2024, № 380 від 24.09.2024, № 384 від 25.09.2024 (аванс 70%), а також платіжними інструкціями щодо сплати решти 30% від вартості товару в загальному розмірі 336 240,00 грн з ПДВ, а саме: № 609 від 02.12.2024 на суму 36 776,00 грн, № 614 від 04.12.2024 на суму 126 000,00 грн, № 615 від 04.12.2024 на суму 79 000,00 грн та № 635 від 06.12.2024 на суму 94 464,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором товар у визначений строк не поставив, а також порушив строки реєстрації податкових накладних, у зв`язку з чим позивачем пред`явлено позов про стягнення 110 959,20 грн пені та 78 456,00 грн штрафу за прострочення поставки товару, а також 110 658,05 грн пені за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є публічно-правовим, а тому включення таких умов до договору не створює підстав для застосування господарської відповідальності у вигляді неустойки. Також відповідач зазначає, що нарахований позивачем розмір пені за несвоєчасну поставку товару (0,3% за кожен день) порушує імперативні норми законодавства та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, нарахування 7% штрафу є безпідставним, оскільки день фактичної поставки товару не включається до періоду прострочення, відтак прострочення не перевищило 30 календарних днів. Також відповідач заявив клопотання про зменшення заявленої неустойки на 90%, мотивуючи це відсутністю у позивача збитків (отриманням значного прибутку від подальшої реалізації товару за державним контрактом), простроченням з боку позивача сплати 70% авансу, а також фактом повного виконання зобов`язань з поставки ще наприкінці 2024 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції відповідач у визначений договором строк (до 01.11.2024) товар позивачу не поставив. Натомість фактична поставка відбулася 02.12.2024 у кількості 1500 штук, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000114; 10.12.2024 у кількості 500 штук, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000123.

Тобто відповідач прострочив виконання зобов`язання з поставки товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, пунктом 6.5 договору передбачено, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення товару, за кожний день затримки товару. За порушення строку поставки понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від ціни товару, строк поставки якого порушено.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції відхиляючи доводи відповідача щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 3 ст. 549 ЦК України, правильно вказав, що вказані норми імперативно обмежують розмір пені виключно за порушення грошових зобов`язань. Зобов`язання з поставки товару є негрошовим (товарним), тому сторони на підставі принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) правомірно погодили розмір пені на рівні 0,3% за кожен день прострочення.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу, суд апеляційної інстанції встановив, що такий здійснено арифметично правильно та становить 107 596,80 грн пені та 19 614,00 грн штрафу.

Щодо доводів скаржника в частині незгоди із посиланням суду першої інстанції на принцип свободи договору в частині погодження відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів зауважує, що за приписами ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Отже, договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Отже, фактично відповідач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому уклавши договір поставки № 130924/3 від 13.09.2024 відповідач погодився із запропонованими умовами, зокрема, щодо відповідальності за порушення господарського зобов`язання.

Відтак, колегією суддів відхиляються за неспроможністю доводи скаржника, що включення до умов договору положень про нарахування пені за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної не породжує правових наслідків і не є підставою для застосування господарської (договірної) відповідальності.

Так, пунктом 6.12 договору сторони погодили, що у разі прострочення електронної реєстрації податкової накладної постачальник за кожен день прострочення її реєстрації додатково сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості такого товару.

Суд першої інстанції встановив, що до розрахунку підлягають включенню: ПН № 19 від 16.09.2024 (прострочення 58 днів замість 59) - 4 087,13 грн; ПН № 24 від 17.09.2024 (прострочення 58 днів замість 59) - 4 087,13 грн; ПН № 29 від 18.09.2024 (прострочення 58 днів замість 59) - 4 087,13 грн; ПН № 34 від 19.09.2024 (прострочення 58 днів замість 59) - 4 087,13 грн; ПН № 40 від 20.09.2024 (прострочення 59 днів замість 60) - 4 160,16 грн; ПН № 45 від 23.09.2024 (прострочення 59 днів замість 60) - 4 160,16 грн; ПН № 51 від 24.09.2024 (прострочення 59 днів замість 60) - 4 160,16 грн; ПН № 56 від 25.09.2024 (прострочення 60 днів замість 61) - 3 915,06 грн; ПН № 9 від 04.12.2024 (прострочення 329 днів замість 330) - 51 105,40 грн; ПН № 12 від 06.12.2024 (прострочення 329 днів замість 330) - 25 991,83 грн.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, правильно встановивши період прострочення (без урахування дня реєстрації кожної податкової накладної), суд апеляційної інстанції встановив, що такий здійснено арифметично правильно та становить 109 841,29 грн.

Щодо наведених в апеляційній скарзі скаржником правових висновків Верховного Суду колегія суддів зазначає, що такі не є релевантними до правовідносин, що виникли у даній справі, відтак не можуть бути до них застосовані.

Перевіряючи доводи скаржника щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки, колегія суддів зазначає таке.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Разом з тим відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду із клопотанням про зменшення штрафних санкцій відповідач не навів належних мотивів та обґрунтувань існування обставин, які мають бути оцінені судом для зменшення нарахованих штрафних санкцій.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру належної до стягнення неустойки на 90%.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам законодавства.

Натомість доводи скаржника в тій частині, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, неправильно застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України, проігнорував питання відсутності збитків, завданих позивачу, не врахував факт повного виконання зобов`язання та припинення правовідносин сторін ще у грудні 2024 року, фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують, підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду, судовою колегією не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення і підстав для його зміни чи скасування, за мотивів наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів теж не вбачає, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Інші наведені відповідачем у апеляційній скарзі аргументи колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄРМ-Груп" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі № 910/4660/26 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова