Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/9047/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа № 910/9047/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Стецьків Н.І. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Малік Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Койот"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 (суддя Головіна К.І.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммелтек-УА"

про забезпечення позову

у справі № 910/9047/26 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіммелтек-УА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Койот"

про стягнення 2 352 027,77 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави заяви про забезпечення позову

10.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хіммелтек-УА" (далі - ТОВ "Хіммелтек-УА", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою від 10.08.2026 про забезпечення позову у справі № 910/9047/26, в якій просило суд: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Койот" (далі - ТОВ "Койот", відповідач), що знаходяться на будь-яких рахунках ТОВ "Койот", відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, у розмірі ціни позову 2 352 027,77 грн та судового збору в розмірі 28 224,33 грн; вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Койот", яке буде виявлено під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, в розмірі ціни позову 2 352 027,77 грн та судового збору в розмірі 28 224,33 грн.

Зазначена заява обґрунтована тим, що існують достатні та обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позовної заяви.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 у справі № 910/9047/26 заяву ТОВ "Хіммелтек-УА" про забезпечення позову задоволено частково. На період розгляду справи вжито заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення 2 352 027,77 грн та судового збору в розмірі 28 224,33 грн, які належать ТОВ "Койот" та знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, що будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову; накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, належне ТОВ "Койот" на праві власності, яке буде виявлене під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, лише в межах різниці між сумою стягнення 2 352 027,77 грн і судового збору в розмірі 28 224,33 грн та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності. В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що розмір заявлених до стягнення вимог є значним та становить 2 352 027,77 грн, що саме по собі істотно збільшує ризик ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки за час розгляду справи відповідач має можливість без будь-яких законодавчих обмежень розпорядитися належними йому грошовими коштами, перерахувати їх іншим особам, використати у господарській діяльності або іншим способом зменшити обсяг майнових активів, за рахунок яких у подальшому може бути здійснене примусове виконання судового рішення.

Водночас із відкритих джерел встановлено, що ТОВ "Койот" є відповідачем в інших господарських справах: № 914/2052/26 - про стягнення заборгованості за поставлений товар на суму 4 631 465,31 грн; № 910/6339/26 - про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 3 242 866,98 грн. Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 в адміністративній справі № 380/10094/26 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ТОВ "Койот" позов контролюючого органу задоволено та стягнуто з рахунків/електронних гаманців відповідача кошти у вигляді податків у розмірі 156 469,38 грн до бюджету.

За висновками місцевого господарського суду, зазначені обставини підтверджують наявність ризику невиконання відповідачем майбутнього рішення суду, адже кількість судових проваджень, пов`язаних із пред`явленням до ТОВ "Койот" майнових вимог, об`єктивно означає, що грошові активи відповідача можуть бути спрямовані на виконання інших зобов`язань та інших судових рішень, списані з його банківських рахунків або іншим чином вибути з майнової сфери відповідача. Встановлені судом обставини у своїй сукупності достатньо обґрунтовано підтверджують припущення заявника про наявність обставин, що можуть утруднити захист прав ТОВ "Хіммелтек-УА" за наслідками подання позову, що унеможливить досягнення його мети звернення з таким позовом до суду - захисту порушених прав і інтересів позивача.

Щодо такого запропонованого позивачем заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках відповідача, що будуть виявлені в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, в межах суми позову, суд першої інстанції виснував, що в разі вжиття заходів забезпечення позову таким шляхом буде дотримано принцип співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Разом із тим, у частині запропонованих позивачем заходів забезпечення позову у вигляді арешту рухомого та нерухомого майна відповідача, зважаючи на баланс інтересів сторін, суд визнав за можливе накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, належне ТОВ "Койот" на праві власності, яке буде виявлене під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, лише в межах різниці між сумою стягнення 2 352 027,77 грн і судового збору в розмірі 28 224,33 грн та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із постановленою ухвалою, ТОВ "Койот" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 про вжиття заходів забезпечення позову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ "Хіммелтек-УА" про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/9047/26.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Койот" зазначає, що:

- позивачем не було належним чином обґрунтовано підстави застосування заходів забезпечення позову з посиланням на належні й допустимі докази, а тому заява не підлягала задоволенню;

- всупереч вимогам процесуального закону позивачем не було надано доказів на підтвердження своїх доводів про ризик відчуження відповідачем майна, і судом першої інстанції також не вказано, які саме докази свідчать про наявність ризиків, описаних у заяві, через що ухвала Господарського суду міста Києва в цій частині не може вважатися законною і обґрунтованою;

- ТОВ "Койот" намагається виконати всі свої контракти й угоди та зберегти діяльність підприємства, водночас вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки і майно Товариства призведе лише до погіршення і так негативного фінансового стану відповідача, хоча за рахунок операційної діяльності Товариство могло б погасити і заборгованість перед позивачем;

- кількість судових спорів проти ТОВ "Койот" неправильно інтерпретована судом як наявність ризиків невиконання рішення суду, оскільки це лише свідчить про тимчасовий негативний стан господарської діяльності підприємства, з якого Товариство намагається вийти для забезпечення виконання контрактів, від яких відповідач не відмовляється;

- більшість проблем та негативних факторів у діяльності ТОВ "Койот" була спричинена саме воєнними діями рф проти України, постійними відключеннями світла, перериванням виробничої діяльності через повітряні тривоги та недобросовісністю ланцюгів підрядників;

- позивач просив накласти арешт на кошти та майно відповідача в межах повної заявленої суми 2 352 027,77 грн, з якої лише 2 291 382,24 грн становить суму основного боргу, підтверджену видатковими накладними, тоді як 43 162,71 грн інфляційних нарахувань та 17 482,82 грн 3 % річних є похідними вимогами, розмір яких визначений позивачем самостійно, за власними розрахунками, і які на момент розгляду заяви про забезпечення позову жодним чином не перевірялися та не підтверджувалися судом; такі аргументи також не підтверджені жодними належними, достатніми і допустимими доказами, що потягло за собою накладення арешту на кошти та майно в межах суми, коректність визначення якої позивачем самим по собі не є встановленою; відсутність попередньої перевірки обґрунтованості нарахувань робить неможливим коректне застосування принципу співмірності, встановленого ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), адже співмірність передбачає зіставлення реальних майнових обмежень, що накладаються на відповідача, із дійсним (а не лише заявленим) розміром вимог;

- накладення арешту на рахунки відповідача матиме істотний негативний вплив на здійснення ним поточної господарської діяльності, а саме може фактично паралізувати його поточну господарську діяльність, оскільки позбавить можливості належним чином здійснювати необхідні платежі та виконувати взяті на себе договірні зобов`язання;

- накладення арешту на кошти та майно відповідача становить втручання у право на мирне володіння майном, яке не відповідає критерію "справедливого балансу" між інтересами позивача та захистом майнових прав відповідача, а тому покладає на відповідача індивідуальний та надмірний тягар, не виправданий об`єктивною необхідністю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Владимиренко С.В., Євсікова О.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Койот" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 у справі № 910/9047/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.09.2026 об 11:30; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 11.09.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 задоволено заяву ТОВ "Хіммелтек-УА" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 14.09.2026 по 27.09.2026, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2026 для розгляду справи № 910/9047/26 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Койот" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 у справі № 910/9047/26 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за раніше визначеними датою та часом - 22.09.2026 об 11:30.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги відповідача заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні, призначеному на 22.09.2026, взяли участь представник позивача (у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) та представник відповідача (в залі суду).

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ТОВ "Хіммелтек-УА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Койот" про стягнення заборгованості в сумі 2 352 027,77 грн за договором поставки № 650 від 09.02.2026, з яких: 2 291 382,24 грн - сума основного боргу; 43 162,71 грн - інфляційні втрати; 17 482,82 грн - 3 % річних.

Позов обґрунтований тим, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за вказаним договором з поставки товару на суму 2 291 382,24 грн, проте ТОВ "Койот" за поставлений товар не розрахувалось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 за вказаним позовом було відкрите провадження у справі № 910/9047/26.

Після пред`явлення позову ТОВ "Хіммелтек-УА" подало заяву від 10.08.2026 про забезпечення позову шляхом: накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "Койот", що знаходяться на будь-яких рахунках ТОВ "Койот", відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, у розмірі ціни позову 2 352 027,77 грн та судового збору в розмірі 28 224,33 грн; накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Койот", яке буде виявлено під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, в розмірі ціни позову 2 352 027,77 грн та судового збору в розмірі 28 224,33 грн.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що:

- до звернення до суду позивач намагався врегулювати питання щодо заборгованості, яка виникла, направивши відповідачу листа з проханням про погашення заборгованості. Однак, таке звернення було залишено без належного реагування, а заборгованість станом на день подання позову не погашена. Таким чином, поведінка відповідача не спрямована на добровільне належне виконання своїх зобов`язань;

- застосування заходів забезпечення позову має виключно тимчасовий, превентивний характер, спрямоване на забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду, не вирішує спір по суті та не порушує балансу інтересів сторін;

- відповідач протягом тривалого часу не виконує свого основного грошового зобов`язання, хоча отримав товар без будь-яких зауважень щодо його кількості, якості чи комплектності;

- до звернення до суду позивач просив здійснити оплату за поставлений товар засобами телефонного зв`язку та направляв листа про сплату заборгованості за поставлений товар, однак жодної конструктивної реакції не отримав;

- відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх договірних обов`язків, не запропонував графіка погашення боргу, не здійснив навіть часткової оплати та не навів будь-яких об`єктивних причин невиконання грошового зобов`язання;

- наведені обставини свідчать про тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання та відсутність дій, спрямованих на його добровільне погашення;

- розмір заявлених до стягнення вимог є значним та становить 2 352 027,77 грн, що саме по собі істотно збільшує ризик ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки за час розгляду справи відповідач має можливість без будь-яких законодавчих обмежень розпорядитися належними йому грошовими коштами, перерахувати їх іншим особам, використати у господарській діяльності або іншим способом зменшити обсяг майнових активів, за рахунок яких у подальшому може бути здійснене примусове виконання судового рішення;

- водночас, грошові кошти є найбільш ліквідним активом, який може бути відчужений або використаний практично миттєво, що об`єктивно обумовлює необхідність їх тимчасового арешту саме на стадії судового розгляду;

- для застосування заходів забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів позивач не повинен доводити, що відповідач уже вчинив конкретні дії щодо відчуження майна, перерахування грошових коштів третім особам або іншим чином розпочав фактичне зменшення своїх активів;

- додатковою обставиною, яка має істотне значення для оцінки ризику виконання майбутнього рішення суду, є наявність інших судових проваджень, учасником яких є ТОВ "Койот" та які пов`язані з пред`явленням до нього майнових вимог. Зокрема, у відкритих джерелах міститься інформація про наявні господарські справи: справу № 914/2052/26 про стягнення заборгованості за поставлений товар на суму 4 631 465,31 грн; справу № 910/6339/26 про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 3 242 866, 98 грн, судові рішення в яких ухвалюються протягом червня-липня 2026 року. Крім того, щодо відповідача наявна адміністративна справа № 380/10094/26 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ТОВ "Койот" про стягнення податкового боргу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 у справі № 380/10094/26 позов контролюючого органу було задоволено повністю та постановлено стягнути з ТОВ "Койот" до бюджету кошти з рахунків/електронних гаманців платника податків у розмірі 156 469,38 грн. Наявність одночасно декількох кредиторів, які заявляють до одного суб`єкта господарювання майнові вимоги, об`єктивно означає, що грошові активи такого суб`єкта можуть бути спрямовані на виконання інших зобов`язань та інших судових рішень раніше, ніж буде завершено розгляд цієї справи та позивач отримає можливість пред`явити виконавчий документ до виконання;

- додатковою обставиною, яка повинна оцінюватися судом у сукупності з наведеними вище фактами, є зміна ТОВ "Койот" свого зареєстрованого місцезнаходження. Зазначена реєстраційна зміна додатково характеризує нестабільність фактичних та юридичних обставин діяльності відповідача і в сукупності з іншими доказами підсилює обґрунтованість побоювань позивача щодо можливого ускладнення подальшого примусового виконання рішення суду. При цьому зміна місцезнаходження відповідача відбулася зі зміною регіону реєстрації - з м. Львова на м. Київ, що потенційно впливає як на територіальну організацію діяльності Товариства, так і на подальше здійснення виконавчих дій щодо його активів;

- сукупність зазначених обставин свідчить про реальний, а не абстрактний ризик невиконання рішення;

- невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик перетворення майбутнього судового рішення на формальний акт, виконання якого не буде забезпечене фактично;

- виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. У свою чергу, заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову;

- при цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, в разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника;

- заявлений позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та рухоме і нерухоме майно відповідача в межах ціни позову та судового збору має прямий та безпосередній зв`язок із предметом спору.

Відповідач подав свої заперечення на заяву про забезпечення позову, в якій вказав, що ця заява позивача фактично ґрунтується на припущенні про можливість невиконання відповідачем майбутнього судового рішення, що саме по собі не може бути достатньою підставою для застосування настільки істотного обмеження майнових прав відповідача; накладення арешту на рахунки відповідача матиме істотний негативний вплив на здійснення ним поточної господарської діяльності; застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову без належного доведення реального ризику невиконання майбутнього судового рішення може призвести до непропорційного втручання в господарську діяльність відповідача, що не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та співмірності.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Відповідно до положень ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України, обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення грошових коштів у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки.

Отже, позивач звернувся до суду з позовними вимогами майнового характеру.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19.

У силу приписів ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами ГПК України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо буде пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

У цьому зв`язку місцевим господарським судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, відповідно до якої, вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, необхідно врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, розмір заявлених до стягнення вимог є значним та становить 2 352 027,77 грн, що саме по собі істотно збільшує ризик ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки за час розгляду справи відповідач має можливість без будь-яких законодавчих обмежень розпорядитися належними йому грошовими коштами, перерахувати їх іншим особам, використати у господарській діяльності або іншим способом зменшити обсяг майнових активів, за рахунок яких у подальшому може бути здійснене примусове виконання судового рішення.

Водночас із відкритих джерел місцевим господарським судом було встановлено, що ТОВ "Койот" є відповідачем в інших господарських справах: № 914/2052/26 - про стягнення заборгованості за поставлений товар на суму 4 631 465,31 грн; № 910/6339/26 - про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 3 242 866,98 грн. Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 в адміністративній справі № 380/10094/26 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ТОВ "Койот" позов контролюючого органу задоволено та стягнуто з рахунків/електронних гаманців відповідача кошти у вигляді податків у розмірі 156 469,38 грн до бюджету.

На підставі встановленого, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що зазначені обставини підтверджують наявність ризику невиконання відповідачем майбутнього рішення суду, адже кількість судових проваджень, пов`язаних із пред`явленням до ТОВ "Койот" майнових вимог, об`єктивно означає, що грошові активи відповідача можуть бути спрямовані на виконання інших зобов`язань та інших судових рішень, списані з його банківських рахунків або іншим чином вибути з майнової сфери відповідача.

Крім того, як слушно враховано місцевим господарським судом, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач змінив своє зареєстроване місцезнаходження з м. Львова на м. Київ, що потенційно впливає як на територіальну організацію діяльності Товариства, так і на подальше здійснення виконавчих дій щодо його активів.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин (звернення з позовом про стягнення грошових коштів), саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

З урахуванням зазначеної правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/448/22, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вищенаведені обставини у своїй сукупності достатньо обґрунтовано підтверджують припущення заявника про наявність обставин, що можуть утруднити захист прав ТОВ "Хіммелтек-УА" за наслідками подання позову, що унеможливить досягнення його мети звернення з таким позовом до суду - захист порушених прав і інтересів позивача.

Щодо запропонованих позивачем заходів забезпечення позову колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Зі змісту ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував (у тому числі в постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в разі вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках відповідача, які будуть виявлені в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах ціни позову та судового збору, буде дотримано принцип співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову (накладення арешту на майно) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

У постанові від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24 Верховний Суд виснував, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та на майно відповідача у разі недостатності таких коштів та в межах суми позову є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову та є співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження коштами та майном, на яке накладено арешт, і водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення спору по суті.

У питанні одночасного накладення арешту на кошти та майно відповідача, суд апеляційної інстанції враховує також висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, який вказав, що "накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 23 238 041,19 грн.), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. … За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів. … Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно Відповідача, однак, не врахувавши вимог щодо співмірності таких заходів (або неналежно конкретизувавши вжиті заходи забезпечення позову), дійшов помилкового висновку про накладення арешту і на грошові кошти в межах загальної ціни позову (23 238 041,19 грн), і на майно відповідача у такому ж обсязі (23 238 041,19 грн.), фактично арештував грошові кошти і майно на загальну суму, що удвічі перевищує ціну позову.".

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, про наявність підстав для накладення арешту на 1) грошові кошти в межах суми стягнення та судового збору, які належать відповідачу та знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, що будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, та 2) рухоме та нерухоме майно, належне відповідачу на праві власності, яке буде виявлене під час виконання ухвали суду про забезпечення позову, лише в межах різниці між сумою стягнення і судового збору та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що, відповідач, зі свого боку, не був позбавлений права спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього достатньої кількості таких коштів, про наявність майна тощо, що могло б свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Проте відповідач доводи позивача не спростував та не довів суду факту недоцільності чи неспівмірності обраних позивачем заходів забезпечення, того, що такі заходи створюють перешкоди господарській діяльності товариства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що обраний судом спосіб забезпечення позову не порушує балансу інтересів сторін, а є законним тимчасовим заходом до результатів вирішення спору, спрямованим на забезпечення гарантії виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача.

Доводи скаржника про те, що розмір інфляційних нарахувань та 3 % річних визначений позивачем самостійно, за власними розрахунками, і які на момент розгляду заяви про забезпечення позову жодним чином не перевірялися та не підтверджувалися судом, що робить неможливим коректне застосування принципу співмірності, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують, підстав для скасування чи зміни судового рішення (ухвали) не містять.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Койот" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 у справі № 910/9047/26 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження в даній справі повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 12.10.2026.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська