Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №755/3790/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/3790/25

Провадження №: 2/755/12596/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Згідно заявлених вимог, позивачі просять суд визнати ОСОБА_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 10.08.1984 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Кімната площею 21,2 кв.м. у вказаній квартирі була надана чоловіку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на підставі ордера № 32513. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер. Позивач ОСОБА_2 , разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_5 є власником 92/100 квартири (кімната площею 17,8 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.01.2014 по справі № 755/20154/13-ц. Відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у вказаному помешканні 23.06.1994 , проте жодного дня не проживала у квартирі. Однак на позивачів покладений тягар утримувати квартиру, сплачувати комунальні платежі. Перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачу ніколи не чинили. На підставі чого позивачі звернулися з відповідним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Копія вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами, були надіслані за зареєстрованим місцем проживання відповідача, однак відповідачем отримані не були, конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження та додатками повернувся до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Відповідач не скористалась своїм правом та не подала до суду відзив на позовну заяву.

Таким чином, розглянувши подані позивачами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 є квартирою посімейного типу, спільного заселення, що підтверджується технічним паспортом на квартиру. (а.с. 12-14)

Згідно ордеру від 29.09.1983 № 32513 серія Б, виданого ОСОБА_4 на право зайняття вказаної житлової площі 21,2 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: ОСОБА_4 (а.с. 16)

З копії паспорту позивача ОСОБА_1 вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 10.08.1984 року. (а.с. 5-6)

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 14.08.2024 № 117414105 станом на 14.08.2024, в спірній квартирі зареєстровано дві особи без зазначення імені прізвища та по батькові: особа з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата реєстрації 10.08.1984 ) та особа з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата реєстрації 23.06.1994 ) (а.с. 11). За матеріалами справи вбачається, що це особи ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_6 (відповідач) (а.с.23).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.01.2014 по справі №755/20154/13-ц вирішено визнати за ОСОБА_7 , право власності на 46/200 частин спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 , а саме на 46/200 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності на 46/200 частин спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 , а саме на 46/200 частини квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 17)

З інформаційної довідки від 28.01.2025 № 410092995 вбачається, що за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 46/200 частини квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 46/200 частини квартири АДРЕСА_1 .

31.05.2019 позивач ОСОБА_7 уклала шлюб та змінила дошлюбне прізвище на ОСОБА_7 .

Факт реєстрації відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА. (а.с. 23)

Позивачі звертаючись з позовом до суду просять визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 мотивуючи це тим, що відповідач з моменту реєстрації не проживала у вказаній квартирі жодного дня. На даний час спір про вселення відсутній, речей відповідача в квартирі немає, відповідач не несе витрат по утриманню квартири.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім`ї наймача належить дружина наймача, їх діти, батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У ст. 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім`ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього приміщення.

У п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК).

Тобто, відносини між власником житла та членами його сім`ї є сервітутом.

Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Актом від 03.08.2023, складеним ОСОБА_10 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_11 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_12 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_4 , підписи яких засвідчено начальником ЖЕД-406 Проценко О.Г., підтверджено те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 10)

Також, актом від 07.08.2024, складеним ОСОБА_10 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_11 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_12 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_4 , підписи яких засвідчено начальником ЖЕД-406 Ложешнік В.Д., підтверджено те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 дійсно фактично не проживає з 1994 року за адресою: АДРЕСА_2 , але зареєстрована. (а.с. 9)

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України в разі задоволення позовних вимог судовий збір покладається на відповідача. Таким чином, з відповідача на користь кожного позивача підлягає стягненню по 1 211,20 грн судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1, 65, 71, 72 ЖК УРСР, статтями 15, 16, 29, 317, 319, 355, 356, 391, 405 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП невідомий, ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживанням: АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 1 211,20 грн .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: