Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №755/15056/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15056/24

Провадження №: 2/755/12615/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Коваленко І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» /далі - ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»/ (код ЄДРПОУ 37739041, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20, тел. 277-68-40, наявний електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС: darntec4@gmail.com) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

30.08.2024 року позивач ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив:

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії, за послугу з постачання гарячої води, абонентської плати у розмірі 47 857,16грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 092,41 грн, 3 % річних у розмірі 1 311,85грн, судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 3 028,00 грн.

05.09.2024 року позовна заява передана у провадження судді Коваленко І.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідачів у справі. Відповіді на такі запити надійшли 10.09.2024.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17.09.2024 у справі відкрито провадження, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

14 листопада 2024 року (вх..№62689) засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_1 на позовну заяву.

21 листопада 2024 року (вх..№64226) засобами поштового зв`язку від представника позивача - Серенкова Д.Ю. до суду надійшла відповідь на відзив.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Доводи позову

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VII, виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності з 1 липня 2014 року є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів встановленої зони теплопостачання Дніпровського та Дарницького районів міста Києва. Відповідна інформація розміщена на вебсторінці Київської міської державної адміністрації за посиланням: kyivcity.gov.ua. Надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_2 , у тому числі в кв. АДРЕСА_3 , здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» на підставі відповідної ліцензії.

Згідно з даними Реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою: АДРЕСА_1 , у період виникнення заборгованості зареєстроване місце постійного проживання відповідачів, а відповідно дані особи є споживачами комунальних послуг, які надаються до квартири, та належними відповідачами у справі.

При цьому, ще 01.07.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» було укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору, розподілом обсягів, нарахуванням та стягненням плати. Згідно з п. 39 Правил № 1182, споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування навіть у разі відсутності фактичного споживання послуги або у разі відключення квартири від мереж.

Відповідачі належним чином та своєчасно не вносили плату за отримані послуги: з жовтня 2018 року - за послуги з постачання теплової енергії, з лютого 2017 року - за послуги з гарячого водопостачання, та з листопада 2021 року - за абонентське обслуговування. В результаті цього за період з 01.07.2021 року по 01.07.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 47 857,16 грн (теплова енергія - 11 184,09 грн, гаряче водопостачання - 35 148,25 грн, абонентська плата - 1 524,82 грн).

На підставі ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем за період до 23.02.2022 нараховано інфляційну складову боргу в розмірі 5 092,41 грн та 3 % річних у розмірі 1 311,85 грн. Звернень чи претензій з приводу ненадання або неналежного надання послуг від відповідачів протягом спірного періоду не надходило, розрахунки зафіксовані в доданих бухгалтерських довідках, у зв`язку з чим позивач просить позов задовольнити повністю та стягнути солідарно з відповідачів 54 261,42 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Щодо правової позиції відповідача

В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідачка ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву зазначила, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» подано позов, у якому воно просить стягнути солідарно з неї, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентської плати у розмірі 47 857,16 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 092,41 грн, 3 % річних у розмірі 1 311,85 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Підставою позовних вимог позивач вважає заборгованість, внаслідок чого, станом на день подання позову виник борг за постачання гарячої води за період з лютого 2017 року по червень 2024 року у розмірі 35 148,25 грн, за постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по червень 2024 року у розмірі 11 184,09 грн та за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по червень 2024 року у розмірі 1 524,82 грн. Окрім того, позивачем було нараховано інфляційне збільшення боргу та 3 % річних, які за послугу з постачання гарячої води становлять 1 052,45 грн та 4 115,72 грн відповідно; за послугу з постачання теплової енергії - 258,55 грн та 965,70 грн відповідно; за абонентське обслуговування - 0,85 грн та 10,99 грн відповідно.

Відповідачка зазначає, що згідно з частиною 6 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» заборгованість власників квартир за укладеними договорами, пов`язаними з утриманням будинку та оплатою комунальних послуг, стягується в судовому порядку. Проте, процесуальний строк, що застосовується у випадках спорів з приводу надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за їх несплату, встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Період, за який кредитор має право стягувати заборгованість (у тому числі за житлово-комунальні послуги), обмежується цим строком.

Водночас відповідачка посилається на статтю 263 ЦК України, якою визначено виключний перелік підстав, за яких перебіг позовної давності зупиняється, зокрема: якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; або якщо позивач чи відповідач перебуває у складі Збройних Сил України чи в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення вищезазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, її перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, але заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами частини 1 статті 261 ЦК України.

У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що йдеться про дві самостійні підстави для переривання перебігу позовної давності.

На підтвердження своєї позиції відповідачка посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, де зазначено, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 761/12553/15-ц.

Відповідачка зазначає, що чинне законодавство України не містить чіткого переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їхньою узагальнюючою рисою є те, що такі дії повинні бути спрямовані на виникнення прав та обов`язків. У цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість, визнання пред`явленої претензії, письмове прохання відстрочити сплату, звернення щодо гарантування сплати або добровільна часткова сплата основного боргу чи санкцій. На підтвердження цього відповідачка посилається на правові висновки, зроблені Верховним Судом України та Верховним Судом у постановах від 27.04.2016 по справі № 3-269гс16, від 09.11.2016 по справі № 6-1457цс16, від 29.03.2017 по справі № 6-1996цс16, від 08.11.2017 по справі № 6-2127цс16, від 09.11.2018 по справі № 911/3685/17 та від 24.04.2019 по справі № 569/8314/14.

ОСОБА_1 наголошує, що жодних дій щодо визнання боргу вона не вчиняла, заборгованість у повному обсязі чи її частині не сплачувала. Надані позивачем розрахунки заборгованості не відображають обставин визнання відповідачами боргу. З доданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачі належним чином не сплачували нараховані послуги, а зафіксований одиночний платіж за постачання гарячої води міг бути здійснений помилково, але в жодному разі не в рахунок добровільного погашення чи визнання накопиченого боргу.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми матеріального права, відповідачка ОСОБА_1 у відзиві просила суд застосувати строки позовної давності та визначити заборгованість за період з 01.04.2020 по 01.06.2024 у таких розмірах: за послуги з постачання теплової енергії - 10 826,55 грн, за послуги з постачання гарячої води - 28 024,71 грн, плати за абонентське обслуговування - 1 524,82 грн, а всього на загальну суму 40 376,08 грн. Також, за розрахунком відповідачки, інфляційні нарахування та 3 % річних у межах позовної давності мають становити 4 229,84 грн та 867,10 грн відповідно (разом - 45 473,02 грн). Оскільки відповідальність мешканців є солідарною, відповідачка вважала за можливе стягнення з неї особисто її частки боргу (1/3 від суми) у розмірі 15 157,68 грн, у зв`язку з чим просила суд долучити відзив до матеріалів справи, застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Щодо правової позиції позивача у відповіді на відзив

Представник позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Серенков Д.Ю. подав до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому статтею 179 ЦПК України, в якій заперечував проти аргументів відповідачки ОСОБА_1 щодо спливу строків позовної давності.

Позивач зазначив, що в межах позовної давності перебуває весь заявлений період нарахування заборгованості, починаючи з 2017 року. На обґрунтування цієї позиції представник позивача послався на пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України щодо загальної трирічної позовної давності, продовжуються на строк дії такого карантину. Загальнодержавний карантин в Україні було запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 року, а його дію неодноразово продовжували до 30.06.2023 року включно.

Позивач вказав на сталу правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, де зазначено, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-IХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Крім того, представник позивача наголосив на правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 6 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21, згідно з яким, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину, у межах позовної давності знаходиться період, починаючи з березня 2017 року.

Також позивач зауважив, що відповідно до частин 2, 3 статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування обставин, що слугували підставою для такого зупинення, а з дня їх припинення - продовжується з урахуванням часу, що минув до зупинення. Водночас стаття 264 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу. З огляду на те, що строки позовної давності за вимогами позивача не спливли через їх нормативне продовження на період дії карантину, ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» вважає свої вимоги повністю обґрунтованими, заявленими в межах закону та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі - у розмірі 54 261,42 грн.

На підтвердження своєї позиції представник позивача також послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 травня 2022 року у справі № 926/1812/21, де зазначено, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину в силу закону, а тому автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України.

Окрім того, позивач вказує на зміни, внесені Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19. Згідно з цією нормою (у редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та затвердженого Законом України № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалась, зокрема Указом Президента України від 07.11.2024 № 740/2024 (затвердженим Законом № 4024-IХ від 29.10.2024) - до 08 лютого 2025 року.

Керуючись пунктами 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивач наголошує, що оскільки загальна позовна давність була автоматично продовжена з 12 березня 2020 року на період дії карантину та зупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану, пропущеною позовна давність може бути лише за тими вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року. Законодавець чітко визначив це як норму прямої дії, що не потребує обов`язкового додаткового обґрунтування чи посилання на поважність причин пропуску строку з боку позивача. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

З огляду на те, що з 12 березня 2017 року строк позовної давності спочатку був продовжений, а згодом зупинений правовим режимом воєнного стану, борг за спірний період за послугу з постачання теплової енергії та з абонентського обслуговування нарахований повністю в межах закону. Заява відповідачки ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності може бути задоволена судом лише частково, а саме щодо вимог за послугу з постачання гарячої води за період з 01.02.2017 по 11.03.2017 включно. Таким чином, скоригована позивачем сума, що підлягає солідарному стягненню з відповідачів, становить 53 811,15 грн, з яких: заборгованість за послугу з постачання теплової енергії - 11 184,09 грн; за послугу з постачання гарячої води - 34 870,72 грн; за абонентське обслуговування - 1 524,82 грн; інфляційна складова боргу - 4 961,77 грн; та 3 % річних - 1 269,75 грн.

Окрім цього, у змісті відповіді на відзив представником позивача зазначено про уточнення тексту первісної позовної заяви у зв`язку з виявленими технічними описками. Позивач вказав, що по тексту позовної заяви (в тому числі в її прохальній частині) помилково зазначено номер будинку реєстрації відповідачів «22/1» замість правильного «22/11». Достовірна адреса житлового приміщення, за яким надавались послуги та утворився борг, чітко вбачається з долучених фінансових документів та бухгалтерських розрахунків: АДРЕСА_1 . Також позивач зазначив, що у позовній заяві допущено описку в прізвищі співвідповідачки - « ОСОБА_2 » замість правильного « ОСОБА_4 », що підтверджується доданим Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва. З огляду на викладене, позивач просив суд при ухваленні рішення врахувати правильні анкетні дані відповідачів та належну адресу нерухомого майна з метою уникнення перешкод на етапі виконання судового рішення.

На підставі викладеного, позивач просить суд: Задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20, код ЄДРПОУ 37739041, р/р НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк» у м. Києві) заборгованість за послугу з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентської плати у розмірі 47 857,16 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 092,41 грн, 3 % річних у розмірі 1 311,85 грн, а всього - 54 261,42 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» є уповноваженим виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів встановленої зони теплопостачання Дніпровського та Дарницького районів міста Києва. Вказаний статус підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, а також офіційними відомостями, розміщеними на вебсторінці Київської міської державної адміністрації (уповноваженого органу місцевого самоврядування).

Таким чином, надання послуг до будинку АДРЕСА_2 , у тому числі до квартири АДРЕСА_3 , законно здійснюється позивачем.

Також встановлено, що з 01.11.2021 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 1182 від 11.12.2019 та постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 позивачем здійснюється надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Відповідно до наданих позивачем витягів з Реєстру територіальної громади м. Києва, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зазначене в сукупності свідчить про те, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентського обслуговування (які надає позивач) за вказаною адресою.

При цьому відповідачі від вказаних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).

Взаємовідносини між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» як виконавцем та відповідачами як споживачами мають договірний характер.

Судом встановлено, що 1 липня 2014 року між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Договір № 420124/90 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Також позивачем було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 23.07.2014 № 103 (4503) та від 06.08.2014 № 111 (4511). Нові Типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання, опубліковані на офіційному вебсайті позивача (https://tec4.kiev.ua) 13 жовтня 2021 року.

Наведене свідчить про те, що послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентського обслуговування в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у період виникнення заборгованості надавались в повному обсязі, відтак позивач має право вимагати від відповідачів виконання обов`язку щодо оплати спожитих послуг.

Долучені до матеріалів справи розрахунки заборгованості за надані послуги за вказаною адресою детально відображають нарахування, оплату, споживання, діючий тариф, а сукупність інших доказів у справі доводить споживання відповідачами відповідних послуг у вказаному обсязі.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду. Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка заперечує проти протиправних дій.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зі змісту статей 15, 16 ЦК України вбачається, що можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) такої сукупності умов: наявність у позивача суб`єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволенні позову.

Способами захисту цивільних прав, які позивач просить у суду застосувати, є способи, передбачені п. 5 ч. 2, абз. 12 ч. 2 ст. 16, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме примусове виконання обов`язку в натурі та притягнення до відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Правовідносини між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та споживачами при наданні послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються чинними на момент виникнення заборгованості нормативними актами, зокрема вимогами Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) та умовами Типового договору про надання послуг. з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Договір), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року N? 630 Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 N? 830, Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 N? 1182, Законом України N? 1875-IV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги», Законом України N? 2189-VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги», Законом України N? 2119-VIII від 22.06.2017 «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», іншими нормативними документами у сфері надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема: 1. житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2. комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

За змістом ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VII, виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону № 1875-IV який діяв на момент виникнення первісних правовідносин) та вимог статті 634 Цивільного кодексу України, договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у стандартних формах.

Позивачем було належним чином дотримано процедуру публічної оферти: 23.07.2014 у газеті «Хрещатик» (№ 103(4503)) розміщено повідомлення із пропозицією укладення договору, а сам проєкт Типового договору опубліковано в газеті «Хрещатик» 06.08.2014 (№ 111(4511)). Вказані публікації в офіційному віснику Київської міської ради є загальнодоступними та підтверджують факт пропозиції укласти договір (оферту) в розумінні частини 2 статті 641 ЦК України.

Надалі, із набранням чинності Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», Правилами № 830 та Правилами № 1182 було змінено порядок укладання індивідуальних договорів.

Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 здійснюються на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та постанови № 830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії (постанова КМУ від 21.08.2019 № 830) визначено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір іншої моделі договірних відносин.

Судом встановлено, що нові Типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання (статті 633, 634 ЦК України), були офіційно опубліковані на вебсайті ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (https://tec4.kiev.ua) 13 жовтня 2021 року.

Оскільки співвласники будинку АДРЕСА_2 не прийняли іншого рішення, відповідачі вважаються такими, що приєдналися до умов вказаних індивідуальних договорів (акцептували оферту).

Фактом приєднання споживачів до умов індивідуального договору в силу закону є вчинення будь-яких дій, що свідчать про фактичне отримання та споживання послуг за вказаною адресою.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору, а сам факт відсутності письмово підписаного примірника за наявності доказів фактичного надання послуг не може бути підставою для звільнення від їх оплати.

Щодо матеріально-правового обґрунтування обов`язку утримання майна.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 7, 8 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Зі свого боку, виконавець комунальної послуги, зокрема, зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг та готувати і укладати із споживачем договори (п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, що кореспондується з ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов`язує, а згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» співвласники (власники квартир та/або нежитлових приміщень) зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572, власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження.

Отже, закон прямо виключає послугу з постачання теплової енергії з переліку послуг, за які споживач має право не сплачувати у разі тимчасової відсутності.

Відповідно до п. 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, чинних на період спірних правовідносин (далі - Правила), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 здійснюються на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та постанови № 830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до ч. 7 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Згідно зі ст.ст. 156, 162 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки. Відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Факт відсутності договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг (див. постанову Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15).

Із зазначеного вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.05.2020 у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 14-280цс18. Як зазначено у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192ц15 та № 6-1706ц15, підведення централізованого опалення до точки розподілу свідчить про виконання послуг постачальником. При самовільному відключенні від центрального теплопостачання споживач не звільняється від оплати центрального теплопостачання в повному розмірі.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі зверталися до позивача із заявами з приводу неправомірного нарахування їм заборгованості, без врахування показників лічильників, встановлених у квартирі. Доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості, відповідачами в ході судового розгляду справи не надано, як і не надано допустимих доказів належного виконання ними зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Щодо стягнення плати за абонентське обслуговування.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку.

Таким чином, розмір плати за абонентське обслуговування є диференційованим в залежності від наявності у будівлі споживача вузлів комерційного обліку теплової енергії та гарячої води.

Пунктом 39 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 передбачено, що споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуги або у разі відключення (відокремлення) його квартири від мереж.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати виконання обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином, а відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України), а перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати (ст. 253 ЦК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач набув право вимоги заборгованості до відповідачів за спожиті послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентського обслуговування.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійсненні ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21 у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Судом встановлено, що згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідачів за адресою АДРЕСА_1 , за заявлений період складає: за послугу з постачання теплової енергії - 11 184,09 грн, за послугу з постачання гарячої води - 35 148,25 грн, та за абонентське обслуговування - 1 524,82 грн. Суд зазначає, що відповідачі доводів позивача про вказану заборгованість не спростували, контррозрахунок заборгованості та доказів сплати заборгованості не подали, факт ненадання позивачем відповідних послуг або відмови від отримання таких послуг - не довели.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Оцінюючи заяву відповідачки ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає таке.

Аналіз змісту частин 1 та 3 ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання перебігу строку позовної давності є можливим виключно в його межах (загальний строк 3 роки), а не після спливу позовної давності чи поза її межами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 1 червня 2018 року у справі № 914/2026/17, переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Така позиція Верховного Суду є сталою.

За правилами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків (статті 252-255 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (№ 6-14цс14), від 29 жовтня 2014 року (№ 6-169цс14), від 30 вересня 2015 року (№ 6-154цс15) зроблено висновок, що за договором, який визначає щомісячні платежі, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, обов`язок доказування яких покладено на позивача (постанова ВП ВС від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішеннях від 20.09.2011 у справі «ВАТ "НК "Юкос" проти Росії» та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс проти Сполученого Королівства», позовна давність забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів.

Суд безпосередньо досліджує доводи позивача щодо автоматичного продовження строків позовної давності в силу закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин.

Законом України від 17 березня 2020 року № 530-IХ введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, який передбачає, що під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 зазначено, що всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 карантин відмінено з 30 червня 2023 року.

Аналогічно, у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 р. у справі № 926/1812/21 зазначено, що строки, визначені ст. ст. 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину.

Надалі, Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19 (в редакції Закону № 3450-1X від 08.11.2023), яким визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (продовженого Указом від 07.11.2024 № 740/2024 до 08.02.2025), перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану.

Керуючись п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, загальна позовна давність була продовжена 12 березня 2020 року на період дії карантину, та зупинила свій перебіг з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану.

Законодавець чітко визначив як норму прямої дії, що загальний строк позовної давності автоматично продовжується та зупиняється без додаткових клопотань, що підтверджується постановами Верховного Суду від 22 вересня 2022 року по справі № 920/724/21, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, та від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21.

Досліджуючи докази на підтвердження переривання відповідачем позовної давності, суд дійшов висновку, що розрахунки заборгованості не відображають обставин добровільного визнання відповідачами боргу в розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України. Дії, спрямовані на визнання боргу, мають бути вчинені безпосередньо стосовно кредитора (визнання претензії, акти звірки тощо), що підтверджується постановами ВСУ від 27.04.2016 р. № 3-269г16, від 09.11.16 р. № 6-1457цс16, від 29.03.17 р. № 6-1996цс16, від 08.11.17 р № 6-2127цс16, та ВС від 09.11.18 р. № 911/3685/17, від 24.04.19 р. № 569/8314/14.

З огляду на вищезазначене, суд погоджується з фінальними розрахунками позивача, викладеними у відповіді на відзив: оскільки з 12 березня 2017 року строк позовної давності спочатку був продовжений, а потім зупинений воєнним станом, пропущеною позовна давність є лише щодо частини позовних вимог за послугу з постачання гарячої води за період з 01.02.2017 по 11.03.2017 включно.

Решта вимог (теплова енергія та абонентська плата в повному обсязі, а також гаряча вода з 12.03.2017) нараховані в межах закону.

Автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину та воєнного стану на всій території України без будь-яких додаткових умов (постанови ВС від 31.05.2022 № 926/1812/21, від 07.09.2022 № 679/1136/21, від 20.04.2023 № 728/1765/21).

З урахуванням заяви відповідачки про застосування позовної давності, солідарна заборгованість за послугу з постачання теплової енергії становить 11 184,09 грн, за послугу з постачання гарячої води - 34 870,72 грн, за абонентське обслуговування - 1 524,82 грн, а всього сума основного боргу складає 47 579,63 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною 1 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачена відповідальність за неналежне виконання договору. У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами.

Виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржники несуть солідарну відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц).

Крім того, застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в межах даного спору ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» правомірно пред`явило вимоги до відповідачів про стягнення інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних, нарахованих на прострочені суми заборгованості.

Перевіривши скориговані позивачем нарахування в межах строку позовної давності, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню інфляційне збільшення боргу в розмірі 4 961,77 грн та 3% річних у розмірі 1 269,75 грн. Загальна сума, що підлягає солідарному стягненню з відповідав на користь позивача, становить 53 811,15 грн. Суд бере за основу долучений позивачем розрахунок заборгованості, який складений у повній відповідності з чинним законодавством та перевірений судом. У задоволенні решта позовних вимог слід відмовити через сплив позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розподіл судового збору здійснюється судом на підставі статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 99,17% від первісного позову). З відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у рівних частинах - по 1 000,95 грн з кожного.

Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 11, 12, 15, 16, 253, 257, 258, 261, 263, 264, 267, 319, 322, 509, 525, 526, 541, 543, 612, 625, 629, 634, 641 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 179, 247, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20, код ЄДРПОУ 37739041, р/р НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк» у м. Києві) заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 11 184,09 грн, заборгованість за послугу з постачання гарячої води у розмірі 34 870,72 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 961,77 грн, 3 % річних у розмірі 1 269,75 грн, що разом становить загальну суму 53 811,15 грн (п`ятдесят три тисячі вісімсот одинадцять гривень 15 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судовий збір у розмірі 1 000,95 грн (одна тисяча гривень 95 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судовий збір у розмірі 1 000,95 грн (одна тисяча гривень 95 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судовий збір у розмірі 1 000,95 грн (одна тисяча гривень 95 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя: І.В. Коваленко