Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №926/2697/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 926/2697/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю: секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - Захарова Д.В., Скрипнікова Д.С.,

відповідача-1 - Перунова В.В.,

відповідача-2 - Биця І.А.,

відповідача-3 - не з`явились,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 ,

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 (головуючий суддя - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Желік М.Б.)

у справі №926/2697/25

за позовом Служби безпеки України

до 1. ОСОБА_1 , м. Чернівці,

2. ОСОБА_2 , м. Чернівці,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КОМ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Гандабура Галина Петрівна,

про визнання недійсним договору та стягнення коштів сумі 200 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2026 №32.2-01/1578 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою судді Кібенко О.Р. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №926/2697/25, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.

Короткий зміст позовних вимог.

1. Служба безпеки України (далі також - СБУ) звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 ), ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КОМ" (далі також - ТОВ "ВІП КОМ"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Гандабура Галини Петрівни, в якому просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язується передати покупцю свою частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- застосувати наслідки нікчемності договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь держави Україна частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню, стягнути на користь держави Україна з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 200 000 грн, отримані за результатом реалізації договору від 03.04.2024 щодо купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ".

2. Позовні вимоги обґрунтовані, серед іншого, тим, що укладення спірного договору було проведено з метою уникнення обмежень, встановлених рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024, яким такі санкції було застосовано, зокрема, до ОСОБА_1 . Унаслідок укладення вказаного договору було змінено склад учасників ТОВ "Віп Ком".

3. Позивач стверджує, що обидва відповідача в день укладення спірного правочину усвідомлювали, що до активів ОСОБА_1 застосовано санкцію у виді блокування активів, і тим не менше вчинили спірний правочин. Іншої мети, крім порушення вказаної санкції, відповідачі мати не могли.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

4. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.04.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яке введене в дію Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021, застосовано санкції відповідно до Закону "Про санкції" до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорти громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 (ОСОБА_11), ІНПП НОМЕР_4 строком на три роки (пункт 4 додатку 1 до рішення).

5. 03.04.2024 між учасником ТзОВ "ВІП КОМ" - громадянином України ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 02.04.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Гандабурою Г.П. 02.04.2021, зареєстрованої в реєстрі за №240 (за договором - продавець, відповідач-2) та громадянином України ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Шевченківським РВ УМВС України в Чернівецькій області, 17.11.2004, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 (за договором - покупець, відповідач-1), укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КОМ" (відповідач-3).

6. У відповідності до пункту 1.1 договору продавець зобов`язується передати покупцю свою частку у розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000,00 грн і складає 200 000 часток, з розрахунку 1 (одна) частка становить 1 (одну) гривню, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити названу частку. Відступлення частки за цим договором є чинним і покупець вважається повноправним учасником ТОВ "ВІП КОМ" з моменту підписання цього договору (пункт 2.1 договору). За відступлення частки покупець сплачує продавцю 200 000,00 грн (пункт 3.1 договору). Оплата за даним договором проводиться до підписання договору сторонами (пункт 4.1 договору). Форма розрахунків: за домовленістю між сторонами (пункт 4.2 договору). За настання обставин, зазначених у пункті 2.1 цього договору, мають місце наступні юридично значимі наслідки: - всі права і обов`язки продавця як учасника ТОВ "ВІП КОМ" у розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ" переходять до покупця; - продавець втрачає усі права та обов`язки стосовно проданої частки, а покупець набуває відповідних прав та обов`язків (пункт 5.1 договору). Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 7.1 договору). Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1 цього договору припиняє свою дію з моменту повного виконання сторонами його умов (пункт 7.2 договору).

7. Відповідно до акта прийому-передачі від 04.04.2024 ОСОБА_2 набув у власність частку у розмірі 50% у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, справжність підписів на якому посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Гандабурою Г.П.

8. 04.04.2024 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Гандабурою Г.П. проведено реєстраційну дію №1000381070015001752 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", внаслідок якої змінено склад учасників ТОВ "ВІП КОМ".

9. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеним у дію Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024, до ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 , до 14.04.2021 - громадянин України ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Румунії, персональний цифровий код (cod numeric personal) 1711231339995, паспорт громадянина Румунії серії НОМЕР_8 , застосовано санкції відповідно до Закону "Про санкції", зокрема: блокування активів (тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні праву розпорядження ними); обмеження торговельних операцій (повне припинення); обмеження транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозвільних документів; заборона участі у приватизації та оренді державного майна; заборона або обмеження заходження суден і повітряних суден на/в територію України.

10. Указ Президента України від 04.04.2024 №219/2024 був опублікований в офіційному виданні "Урядовий кур`єр" 10.04.2024, №73.

11. Указом Президента України від 14.04.2021 № 161/2021 "Про припинення громадянства України ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 " постановлено, зокрема, вважати таким, що втратив громадянство України ОСОБА_1 . Вказана обставина сторонами не заперечується.

12. 05.07.2024 у Міністерстві юстиції України зареєстровано за №СК-3602-24 скаргу Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 03.07.2024 №5/1-10410, в якій зазначено, що державна реєстрація проведена всупереч рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024, яким такі санкції було застосовано, зокрема до громадянина Румунії ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 - громадянин України ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок проведення оскаржуваної реєстраційної дії було змінено склад учасників Товариства.

13. Наказом Міністерства юстиції України №2315/5 від 02.08.2024 скаргу Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 03.07.2024 задоволено частково; визнано вчиненою з порушенням Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та анульовано реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.04.2024 за №1000381070015001752 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Гандабурою Галиною Петрівною щодо ТОВ "ВІП КОМ" (ідентифікаційний код юридичної особи 33707168).

14. На підставі вказаного наказу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань внесено відомості, якими анульовано реєстраційну дію №1000381070015001752.

15. У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 02.08.2024 №2315/5, а також зобов`язання Міністерства юстиції України відновити становище, яке існувало до його прийняття, шляхом поновлення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстраційну дію №1000381070015001752 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу". Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 у справі №910/10018/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позивачем порушення вимог законодавства при вчиненні оскаржуваних реєстраційних дій та відсутності підстав для скасування рішення Міністерства юстиції України.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №9901/137/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , за участю третіх осіб: Ради національної безпеки і оборони України та Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 03.04.2021 №140/2021.

17. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2025 відмовлено у задоволенні позову у справі №9901/137/21.

18. У серпні 2025 року Служба безпеки України звернулася до суду з цим позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024 та застосування наслідків його нікчемності, посилаючись на те, що правочин був укладений під час дії санкцій щодо ОСОБА_1 у вигляді блокування активів з метою обходу санкційних обмежень шляхом відчуження належної йому частки у товаристві, що суперечить Закону "Про санкції", порушує публічний порядок та інтереси держави і суспільства.

19. 21.04.2026 відповідачем-1 ( ОСОБА_2 ) через систему "Електронний суд" подано до Західного апеляційного господарського суду заяви свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , у яких свідки повідомили обставини підготовки та підписання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" та акта приймання-передачі частки. Зокрема, ОСОБА_10 зазначила, що здійснювала юридичний супровід відчуження частки, організовувала зустріч у нотаріуса та готувала проєкти документів, які фактично були підписані сторонами 04.04.2024, незважаючи на зазначення у договорі дати "03.04.2024". ОСОБА_4 у своїй заяві підтвердив, що як представник ОСОБА_1 прибув до нотаріуса, підписав договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі частки 04.04.2024.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

20. Господарський суд Чернівецької області у рішенні від 06.11.2025 ухвалив: - задовольнити позов СБУ; - визнати недійсним договір від 03.04.2024 купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ"; - стягнути з ОСОБА_2 на користь держави Україна частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню; - стягнути на користь держави Україна з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 200 000 грн, отримані за результатом реалізації договору від 03.04.2024 щодо купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ"; - стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь СБУ по 2 422,40 грн судового збору.

21. Рішення суду першої інстанції мотивовано таким:

- згідно з витягом з Державного реєстру санкцій санкційні дії, які були введені в дію Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021 завершились 03.04.2024. Тобто, 03.04.2024, під час дії введених санкції у виді блокування активів, ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ";

- судом встановлено, що правочин - договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024 вчинений з порушенням частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК);

- у договорі купівлі- продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024 вказано, що він укладений між учасником Товариства - громадянином України ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 02 квітня 1996 року, однак, станом на день укладення договору ОСОБА_1 не був громадянином України, був позбавлений відповідного статусу у зв`язку з чим, не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності на укладення спірного правочину;

- з огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені обставини суперечності договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024 Закону "Про санкції", а також інтересам держави і суспільства, відсутність на момент вчинення у особи необхідного обсягу цивільної дієздатності, спірний договір підлягає визнанню недійсними на підставі частини першої статті 215, частин першої та другої статті 203 ЦК;

- очевидний характер вчинення відповідачами 1 та 2 спірного правочину підтверджується тим, що ОСОБА_1 у справі №9901/137/21 оскаржував Указ Президента України від 03.04.2021 №140/2021 в частині застосування до нього саме тих санкцій, які були чинні в день вчинення спірного правочину. Відповідач-1 не міг не знати про введені обмеження проти відповідача-2, оскільки той фактично був його рівноправним компаньйоном. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.04.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яке введене в дію Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021 оприлюднено на офіційному сайті Президента України. Також перелік накладених санкцій на відповідача 2 із визначенням строку такого накладення значиться у Державному реєстрі санкцій. Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на день укладення спірного правочину, відповідачі 1 та 2 усвідомлювали, що до активів позивача ОСОБА_1 застосовано санкцію у виді блокування активів, і тим не менше вчинили спірний правочин;

- у зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь держави Україна частки в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ" (код ЄДРПОУ 36929633), що у грошовому еквіваленті становить 200 000,00 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню, та стягнення на користь держави Україна з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн, отриманих за результатом реалізації договору від 03.04.2024 щодо купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" (код ЄДРПОУ 36929633) підлягають задоволенню.

22. Західний апеляційний господарський суд постановою від 05.05.2026 рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2025 у справі №926/2697/25 скасував; позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним договір від 03.04.2024 купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ", згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язується передати покупцю свою частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнув з ОСОБА_2 на користь держави Україна частку в розмірі 50% статутного капіталу ТОВ "ВІП КОМ", що у грошовому еквіваленті становить 200 000 грн, що складає 200 000 часток, з розрахунку 1 частка становить 1 гривню.

23. Постанова апеляційного суду мотивована таким:

- запровадження санкції у виді блокування активів відповідно до Закону "Про санкції" означає тимчасове позбавлення особи права користуватися та розпоряджатися відповідними активами, у тому числі вчиняти щодо них будь-які дії, тотожні за змістом розпорядженню. Відчуження частки у статутному капіталі товариства за своєю правовою природою є формою розпорядження майном, у зв`язку з чим укладення правочину, спрямованого на її передачу іншій особі в період дії зазначеного обмежувального заходу, перебуває у прямій суперечності із змістом та метою застосованої санкції та підлягає оцінці з точки зору відповідності публічному порядку та імперативним приписам закону;

- Служба безпеки України, діючи в межах визначених Законом "Про Службу безпеки України" повноважень із забезпечення національної безпеки та захисту державних інтересів, була наділена правом ініціювати застосування до відповідача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та звернутися до суду з метою забезпечення їх ефективності та недопущення обходу встановлених державою обмежень;

- на момент укладення спірного договору діяла заборона у вигляді блокування активів, яка обмежувала можливість розпорядження відповідним майном;

- укладення спірного правочину в період дії санкцій у виді блокування активів свідчить про вчинення дій щодо розпорядження активом, на який поширювалися встановлені державою обмеження, що підлягає оцінці судом з урахуванням мети застосування санкцій та вимог законодавства про недопустимість їх обходу;

- на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 не мав статусу громадянина України, тоді як у тексті правочину його визначено як громадянина України із наведенням реквізитів паспорта громадянина України. Таким чином, наведені у договорі відомості щодо особи продавця не відповідали дійсним обставинам на момент вчинення правочину та стосувалися істотних відомостей про сторону договору, що підлягали врахуванню при його укладенні та нотаріальному посвідченні. Суд зазначає, що сам по собі факт припинення громадянства України не припиняє цивільної правоздатності фізичної особи та не позбавляє її права володіти, користуватися чи розпоряджатися належним майном. Водночас у спірних правовідносинах істотне значення має те, що правочин було укладено із зазначенням відомостей, які не відповідали дійсності щодо цивільно-правового статусу сторони договору, а також у період дії встановлених державою спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів у вигляді блокування активів;

- судова колегія не надає оцінки заявам свідків щодо дати підписання договору, оскільки наведені у них обставини не спростовують встановленого судом факту зазначення у спірному правочині недостовірних відомостей про особу продавця як громадянина України, попри припинення його громадянства Указом Президента України від 14.04.2021 №161/2021. Відповідність змісту правочину вимогам закону, зокрема, достовірність ідентифікаційних даних та відомостей щодо правового статусу сторін, є самостійною обов`язковою умовою його чинності у розумінні статей 203, 215 ЦК. У зв`язку з цим, зазначення у договорі недостовірної інформації щодо цивільно-правового статусу сторони є самостійною та достатньою підставою для висновку про невідповідність правочину вимогам закону, що виключає необхідність надання оцінки наведеним у заявах свідків обставинам, з огляду на що не бере до уваги доводи апелянтів про те, що відсутність акта приймання-передачі частки та проведення державної реєстрації станом на 03.04.2024 виключала порушення санкційного режиму;

- санкція у вигляді блокування активів, передбачена Законом "Про санкції", полягає у тимчасовому позбавленні особи права користуватися та розпоряджатися активами, у тому числі шляхом вчинення будь-яких дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження ними. Відтак укладення договору, спрямованого на передачу іншій особі частки у статутному капіталі товариства, є формою розпорядження активом незалежно від моменту завершення реєстраційних процедур чи оформлення виконання такого договору;

- ураховуючи встановлену судом суперечність спірного правочину імперативним приписам Закону "Про санкції", його спрямованість на розпорядження активом у період дії санкції у вигляді блокування активів, невідповідність змісту правочину інтересам держави та суспільства, а також зазначення у договорі недостовірних відомостей щодо статусу сторони правочину, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" від 03.04.2024 є таким, що підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 та частин першої, п`ятої статті 203 ЦК;

- колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог;

- у матеріалах справи відсутні відомості про здійснення судом першої інстанції виклику ОСОБА_1 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. При цьому, судова кореспонденція надсилалась за адресою: АДРЕСА_1 навіть після отримання судом інформації Департаменту НАП Чернівецької міської ради про зняття ОСОБА_1 з реєстрації за вказаною адресою 24.04.2024;

- висновок суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача-1 є формальним та таким, що не ґрунтується на повному і правильному застосуванні норм процесуального права, оскільки суд фактично обмежився направленням кореспонденції за адресою, з якої відповідач-1 був знятий з реєстрації ще 24.04.2024, не вживши передбачених частинами четвертою-п`ятою статті 122 ГПК альтернативних способів виклику, зокрема шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази своєчасного та реального повідомлення відповідача-1 про дату, час і місце судового засідання, що виключає можливість вважати його належно повідомленим у розумінні процесуального закону та свідчить про істотне порушення права на участь у судовому процесі. Відтак, відмова суду у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є передчасною та необґрунтованою, оскільки за відсутності належного повідомлення сторони розгляд справи по суті не відповідає вимогам справедливого судового розгляду;

- колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2025 у справі №926/2697/25 підлягає задоволенню частково, оскільки в прохальній частині скаржники просять оскаржуване рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог, проте, у зв`язку із встановленими колегією суддів порушеннями судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, оскаржуване рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.11.2025 у справі №926/2697/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог, з викладених вище підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони. Рух справи в суді касаційної інстанції.

24. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі №926/2697/25, в якій просить скасувати зазначену постанову та направити справу на новий розгляд.

25. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України ((далі - ГПК), зазначаючи:

- про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (стосовно дослідження питання дати укладення договору за наявності умови, що договір набуває чинності з моменту його підписання, а дата договору та дати його підписання не збігаються); від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК);

- про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність" при обрахуванні строку завершення санкцій;

- суд апеляційної інстанції не дослідив і не здійснив оцінку доказів щодо дати укладення договору (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК).

26. ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає таке:

- висновок апеляційного суду ґрунтується виключно на відомостях, зазначених у Державному реєстрі санкцій, відповідно до яких строк дії санкцій спливав 03.04.2024. Водночас, Державний реєстр санкцій має виключно інформаційний характер та не є джерелом правового регулювання;

- санкції були введені в дію 03.04.2021 строком на три роки. Відповідно до загальних правил обчислення строків, закріплених у статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність", якщо строк визначений роками, він спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Це означає, що трирічний строк, перебіг якого розпочався 03.04.2021, завершився 02.04.2024 включно. Вказаний нами метод обчислення відповідає суті строкового обмеження прав особи, оскільки санкції є винятковим обмежувальним заходом публічно-правового характеру, який може застосовуватись виключно в межах чітко визначеного строку та не підлягає розширеному тлумаченню. При цьому, враховуючи кількість календарних днів у відповідних роках, строк тривалістю у три роки фактично становив 1096 календарних днів, оскільки 2024 рік є високосним. Відтак, починаючи з 03.04.2021, останнім днем дії санкцій було саме 02.04.2024, а вже з 00 год. 00 хв. 03.04.2024 санкції вважаються такими, що припинили свою дію. Таким чином, дата спірного договору - 03.04.2024, яку апеляційний суд помилково визнав датою укладення спірного правочину, припадає вже на період після завершення строку дії застосованих санкцій, тому висновки апеляційного суду про чинність санкцій на момент укладення договору не відповідають дійсності;

- відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, у межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток). Спірний договір як і нотаріально посвідчений акт приймання передачі частки, був підписаний саме 04.04.2025, у обідній час в приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Гандабури Галини Петрівни, яка є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів. Саме, в момент зустрічі в нотаріуса, після перевірки останнім даних в реєстрі заборон та в реєстрі санкцій, сторони підписали обидва документи. Розрахунок при цьому проведено не було. Відтак, враховуючи зазначене, а також умови договору визначені в пункті 7.1 договору, моментом укладення договору є не дата вказана на верхній сторінці, а дата його підписання обома сторонами, яка відбулась саме 04.04.2025 у приміщені приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Гандабури Галини Петрівни близько 12.00-14.00 год;

- суд апеляційної інстанції не дослідив і не здійснив оцінку доказів щодо дати укладення договору, і такі дії суперечать приписам статті 86 ГПК;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК;

- держава внаслідок укладеного спірного договору жодним чином не зазнала будь-яких збитків та втрат. Жодна із сторін не збагатилась безпідставно. Тому, до відповідачів частина третя статті 228 ЦК не може бути застосована, оскільки це порушує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

- представником відповідача-1, 11.03.2026 було подано клопотання про долучення доказів, зокрема, копії листа Апарату РНБО від 25.07.2024, в якому підтверджується, що записи про нові санкцій згідно з указом Президента України від 04.04.2024 були внесені до Державного реєстру санкцій 05.02.2024 о 16.10 хв, та копії листа Офісу президента від 11.06.2025 в якому підтверджується, що текст Указу Президента України від 04.04.2024 було розміщено на сайті Президента України 05.04.2024. Суд апеляційної інстанції хоч і задовольнив зазначене клопотання про долучення, однак після їх прийняття суд знову фактично самоусунувся від виконання свого обов`язку щодо їх дослідження та оцінки. Так, в оскаржуваній постанові відсутні будь-які висновки щодо зазначених документів, не наведено змісту таких доказів, не встановлено обставин, які ними підтверджуються або спростовуються, не наведено мотивів їх відхилення чи неврахування. Більше того, із тексту постанови взагалі неможливо встановити, що суд апеляційної інстанції досліджував зазначені документи після їх долучення до матеріалів справи;

- прийнявши до матеріалів справи додаткові докази, подані відповідачем-1 та відповідачем-2, суд апеляційної інстанції не здійснив їх дослідження та не надав їм жодної оцінки у мотивувальній частині постанови. Суд не встановив, які саме обставини підтверджуються або спростовуються зазначеними документами, не проаналізував їх зміст та не навів жодних мотивів щодо їх врахування чи відхилення.

27. СБУ подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін.

28. Відзив мотивований таким:

- стаття 57 Закону "Про правотворчу діяльність" регулює питання чинності нормативно-правових актів. Указ №140/2021 від 03.04.2021 є актом індивідуальної дії, стаття 57 вказаного Закону нічого не говорить про акти індивідуальної дії;

- обчислення строку чинності індивідуального акта, який визначений роками, не залежить від високосного року (частина третя статті 254 ЦК);

- висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі 917/1307/18, є нерелевантними для вирішення справи №926/2697/25;

- рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Однак саме про такий результат просить в суду касатор, оспорюючи дату вчинення правочину, для якого письмова форма є обов`язкова;

- Верховний Суд у постанові від 31.03.2026 у справі №910/11526/24, зокрема, зазначив, що до правочину, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, можна віднести і правочин, вчинений з порушенням норм Закону України "Про санкції";

- застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, у вигляді стягнення активів у дохід держави не є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ за умови наявності легітимної мети, істотного порушення інтересів держави і суспільства та дотримання принципу пропорційності;

- недійсність правочину не залежить від факту і дати його виконання. Залежно від виконання, визначаються тільки наслідки недійсного правочину. Факт передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ВІП КОМ" саме на виконання спірного договору доведений і не заперечується сторонами. Факт оплати до підписання спірного договору визначено в самому спірному договорі. Отже, в цій частині скарга касатора не є обґрунтованою.

29. Від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач-1 зазначає таке:

- доводи СБУ про те, що стаття 57 Закону "Про правотворчу діяльність" не застосовується до правових актів індивідуальної дії, не спростовує поставленого у касаційній скарзі питання та не усуває проблеми, яка виникає у зв`язку з відсутністю спеціального законодавчого регулювання порядку обчислення строку дії санкцій, визначеного роками;

- при визначенні моменту закінчення дії санкцій необхідно виходити із фактичної тривалості встановленого строку, а не формального зазначення календарної дати;

- Верховний Суд вже досліджував у іншій справі (910/2529/22,) початок перебігу строку дії Указу Президента України - такий почав діяти саме з 03.04.2021. Тому, застосовуючи порядок обчислення визначений у статті 254 ЦК так, як це зробила Велика Палата Верховного Суду у справі 910/2603/17, є єдиним логічним та послідовний висновок, що санкції припинили свою чинність о 23 год. 59 хв. 59 сек. 02.04.2024;

- при надані доводам касаційної скарги оцінки щодо можливості застосування до спірних правовідносин статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність", у випадку якщо суд дійде до висновку, що вказана норма не підлягає до застосування, очікуємо, що суд визначить, яка саме норма законодавства регулює порядок обчислення строку дії санкцій, введених в дію Указом Президента України. І, якщо, такою нормою є саме стаття 254 ЦК, просимо викласти висновки щодо перебігу строку дії санкцій і дату їх закінчення, аналогічно тому як це здійснено Великою Палатою Верховного Суду у справі 910/2603/17;

- виглядає абсурдно позиція позивача про те, що відповідач-1, перебуваючи протягом трьох років під дією санкцій, увесь цей час не вчиняв жодних дій щодо відчуження майна чи укладення правочинів, спрямованих на їх обхід, однак саме в останній день дії санкцій, на думку позивача, вирішив укласти правочин з метою їх уникнення. Позивач не наводить жодних доказів, які б підтверджували таку версію подій або свідчили про наявність у відповідача-1 відповідного умислу. Наведені доводи ґрунтуються виключно на припущеннях та обрання ймовірного розвитку подій яка позбавлене обґрунтування;

- дійсною метою укладення спірного договору було виключно відчуження корпоративних прав у ТОВ "Віп Ком", участь в якому після видворення з території України та позбавлення громадянства стала утрудненою. Це планувалось та фактично було здійснено після закінчення санкцій, що були вжиті Указом Президента України від 03.04.2021 року. При цьому відповідач-1 не був обізнаний (і навіть не мав підстав, щоб припускати) можливість застосування до нього нових санкцій;

- для висновку про те, що певні дії особи спрямовані на порушення санкційного режиму, необхідно встановити не лише факт вчинення правочину, а й його реальний зв`язок із тією метою, задля якої відповідні санкції були застосовані. У нашому випадку такого зв`язку позивачем не наведено;

- дана справа та справа 910/11526/24 не є тотожними за своїми обставинами і мають ключові відмінності.

30. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

31. Оскільки доводи скаржника, викладені у зазначених вище додаткових поясненнях, щодо необхідності формування Верховним Судом висновку про застосування у спірних правовідносинах статті 254 ЦК, у разі, якщо Суд дійде висновку про відсутність підстав для формування висновку про застосування у цій справі приписів статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність", по своїй суті є доповненням до касаційної скарги, які подані поза межами строку на касаційне оскарження, і Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань, вони залишені без розгляду (протокольною ухвалою від 07.10.2026) відповідно до статті 118 ГПК.

32. 31.08.2026 від ОСОБА_2 надійшла заява про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі №926/2697/25, яка була задоволена ухвалою від 01.09.2026.

33. У судовому засіданні, що відбулося 02.09.2026, колегія суддів дійшла висновку про необхідність в оголошенні перерви.

34. 02.10.2026 від СБУ надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач наводить додаткові доводи на обґрунтування можливості застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, з посиланням на практику англійських судів та практику Верховного Суду.

35. Колегія суддів враховує, що позивач скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, подавши його 13.08.2026 у строк, встановлений ухвалою про відкриття касаційного провадження.

36. Оскільки доводи позивача, викладені у зазначених додаткових поясненнях, за своєю суттю є доповненням до відзиву на касаційну скаргу, поданим поза межами встановленого судом строку, і Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників справи додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань, ці пояснення залишені без розгляду (протокольною ухвалою від 07.10.2026) відповідно до статті 118 ГПК.

37. 07.10.2026 від представника скаржника - адвоката Перунова В.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в закритому судовому засіданні у справі №990/272/24, призначеному в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду на 07.10.2026 об 11:10. Однак, оскільки представник скаржника взяв участь у судовому засіданні 07.10.2026, Суд залишив зазначене клопотання без розгляду протокольною ухвалою від 07.10.2026.

Позиція Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про визнання оспорюваного договору недійсним.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК.

38. У цій частині скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність" при обрахуванні строку завершення санкцій.

39. Колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу XIV "Прикінцеві положення" Закону "Про правотворчу діяльність" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, за винятком положень, визначених підпунктами 1-5 цього пункту.

40. Статті 1 та 57 Закону "Про правотворчу діяльність" до зазначених винятків не належать. Оскільки воєнний стан, введений Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, не був припинений або скасований станом на час закінчення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021, на час вчинення спірного правочину ці положення не були введені в дію і не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

41. Більше того, навіть якби Закон "Про правотворчу діяльність" діяв на час виникнення спірних правовідносин, він не регулював би їх з огляду на таке.

42. Відповідно до частини другої преамбули Закону "Про правотворчу діяльність" цей Закон визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення, учасників правотворчої діяльності, правила техніки нормопроектування, порядок здійснення обліку нормативно-правових актів, а також правила дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах та здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів.

43. Статтею 8 Закону "Про правотворчу діяльність" встановлено, що норма права - це загальнообов`язкове формально визначене правило поведінки, що регулює суспільні відносини, яке охороняється і забезпечується державою. Нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий (виданий) суб`єктом правотворчої діяльності в установленому Конституцією України та (або) законом порядку у письмовій формі (крім випадків, визначених частиною другою статті 47 цього Закону), який містить норму (норми) права і розрахований на неодноразову реалізацію.

44. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.03.2026 у справі №990/491/25, зокрема, зазначила:

"…індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оскаржуваний частково Указ № 145/2023 - акт індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, введеного у дію цим Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб; адресований цим особам; не регулює певного виду суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин".

45. Отже, Указ Президента України від 03.04.2021 №140/2021 за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії (ненормативним актом), оскільки він породжує права та обов`язки лише для конкретно визначеного кола осіб, відтак зазначений акт не належить до предметної сфери регулювання Закону "Про правотворчу діяльність".

46. Про це свідчать і положення статті 1 Закону "Про правотворчу діяльність", відповідно до якої:

- дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, що виникають у процесі: 1) планування правотворчої діяльності; 2) розроблення проектів нормативно-правових актів; 3) прийняття (видання) нормативно-правових актів; 4) доведення нормативно-правових актів до відома населення; 5) набрання чинності нормативно-правовими актами; 6) ведення обліку нормативно-правових актів; 7) дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах; 8) здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів (далі - правовий моніторинг) (частина перша статті 1 Закону);

- дія цього Закону не поширюється на правові акти, що не містять норм права, зокрема, укази Президента України про введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України (пункт 4 частини четвертої статті 1 Закону).

47. Тому навіть за умови введення Закону "Про правотворчу діяльність" в дію його стаття 57 не підлягала б застосуванню до визначення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021.

48. Відтак колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування статті 57 Закону "Про правотворчу діяльність" у питанні визначення строку дії санкцій, застосованих рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.04.2021, яке введене в дію Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК.

49. У частині позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

50. Скаржник цитує, зокрема, таке із вказаної постанови:

"28. Верховний Суд виходить з того, що спір виник через різне тлумачення Позивачем та Відповідачем моменту укладення Договору: 27.03.2018 чи 14.05.2018. Від визначення моменту укладення Договору безпосередньо залежить момент виникнення у Відповідача зобов`язання за Договором з поставки товару.

29. Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

30. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 цього Кодексу).

31. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

32. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

33. Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

34. Тобто, в межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток).

35. Сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, у пункті 8.1. на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов`язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками. Верховний Суд зазначає, що термінологічно та за суттю використаний сторонами цього спору термін «набрання чинності» співпадає (є синонімічним) з терміном «укладення».

36. В той же час, позиція Позивача будується на аргументі, що Договір укладений і підписаний сторонами 27.03.2018, апелюючи при цьому до дати, вказаної в самому тексті договору, і саме з цієї дати на переконання позивача виникло відповідне зобов`язання Відповідача до 10.04.2018 здійснити поставку товару.

37. Однак під час судового розгляду цей аргумент Позивача спростовано судами обох інстанцій, якими в той же час встановлено, що вказана в тексті договору дата, на яку Позивач посилається в якості дати укладення договору, не співпадає з моментом фактичного підписання договору сторонами. При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції встановили, що з боку Відповідача договір був підписаний та переданий позивачу 02.04.2018.

38. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив як неналежний єдиний наявний у справі доказ, яким Відповідач доводив підписання позивачем договору після 10.04.2018 - поштовий конверт та одночасно зазначив, що внаслідок ненадання Відповідачем інших доказів фактичного не підписання договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, факт виникнення зобов`язання з поставки товару до 10.04.2018 Відповідачем не спростовано….

42. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест", як Позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення Відповідачем зобов`язань за Договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018.

43. Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, а навпаки, спростовано твердження Позивача про підписання Договору сторонами 27.03.2018. У той же час, зробивши припущення про ймовірне підписання Договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на Відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов`язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації №1. В порядку obiter dictum Верховний Суд зазначає, що у даному випадку суд апеляційної інстанції припустився логічної помилки, коли в обґрунтування свого рішення фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності.

44. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в пунктах 14, 15 Постанови та констатує, що Позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами Договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку Позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові. У зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про виникнення у Відповідача зобов`язання з поставки товару до 10.04.2018 не ґрунтуються на встановлених цим же судом обставинах справи.".

51. Суд вважає безпідставними доводи скаржника щодо застосування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, під час вирішення спору у справі №926/2697/25, з огляду на істотну неподібність фактичних обставин та матеріально-правового регулювання порівнюваних правовідносин.

52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

53. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

54. Аналіз судового рішення у справі №917/1307/18 свідчить про наявність суттєвих відмінностей у фактичних обставинах, що виключає можливість застосування сформульованого у ній правового висновку до справи, яка переглядається.

55. Так, по-перше, у справі №917/1307/18 судами встановлено факт укладення договору між сторонами, які територіально перебували у різних місцях, де правовідносини регулювалися частиною першою статті 640 ЦК, а момент укладення правочину пов`язувався з одержанням відповіді про прийняття пропозиції (акцепту), що підтверджувалося об`єктивною хронологією дистанційного (електронного та поштового) листування сторін. Натомість у справі №926/2697/25, за доводами скаржника, спірний договір укладався особами, безпосередньо присутніми в одному місці в момент його вчинення. Отже, специфіка укладення правочину між присутніми в одному місці особами виключає застосування правових механізмів (частини першої статті 640 ЦК) та логіки оцінки доказів, передбачених для дистанційного обміну волевиявленнями, про яку йдеться у постанові Верховного Суду у справі №917/1307/18.

56. По-друге, у порівнюваній справі №917/1307/18 інтереси контрагентів були протилежними, а висновки судів про хронологію подій ґрунтувалися на аналізі об`єктивних зовнішніх джерел інформації - поштових відправлень та електронного листування. Натомість у справі, що розглядається, наявні ознаки співпадіння інтересів сторін правочину, а об`єктивні зовнішні докази (поштова чи електронна кореспонденція), які б фіксували процес дистанційного чи поетапного узгодження умов, у матеріалах справи відсутні. При цьому дата вчинення договору фактично обґрунтовується показаннями (заявами) свідків. Водночас у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 не формулювалися правові висновки щодо можливості визначення або спростування дати укладення договору на підставі заяв чи показань свідків.

57. По-третє, предмет дослідження у справі №917/1307/18 не охоплював оцінку добросовісності поведінки контрагентів крізь призму дотримання санкційного законодавства, тоді як у справі, що переглядається, перед судами попередніх інстанцій поставало питання правової оцінки саме можливої недобросовісності обох сторін правочину, дії яких можуть бути спрямовані на обхід установлених санкційних обмежень шляхом штучного погодження дати договору.

58. Ураховуючи викладене вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, оскільки зазначені висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами у справі №926/2697/25.

Щодо позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК.

59. У цій частині скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, та вказує, що стягнення усього отриманого за недійсним правочином на користь держави порушує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки є непропорційним втручанням у права відповідачів.

60. Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів виходить з такого.

61. Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

62. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, уточнюючи висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також в інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК, зазначив:

"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції" (пункт 105 постанови).

63. З огляду на це висновки, викладені у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23, на які посилається скаржник, підлягають врахуванню з уточненнями, наведеними об`єднаною палатою.

64. Отже, об`єднана палата сформулювала загальне правило застосування частини третьої статті 228 ЦК: ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, а суд має оцінити пропорційність такого втручання і з`ясувати, чи не може бути досягнуто мети менш обтяжливим для винної сторони правочину заходом, зокрема двосторонньою реституцією. Наведений об`єднаною палатою перелік виключних випадків не є вичерпним, на що вказує вжите нею слово "зокрема". Безумовно виключеним об`єднана палата визначила застосування цієї норми лише у випадку порушення суб`єктом господарювання норм законодавства, яке регулює господарську діяльність.

65. Питання про віднесення до таких виключних випадків правочину, вчиненого з порушенням санкційного режиму, Верховний Суд вирішив у постанові від 31.03.2026 у справі №910/11526/24, у якій, враховуючи висновки об`єднаної палати, зазначив: "Тож, до правочину, що порушує публічний порядок, із застосуванням наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, можна віднести і правочин, вчинений з порушенням норм Закону України "Про санкції"." (пункт 7.37 постанови).

66. Аналогічний висновок Верховний Суд висловив у постанові від 16.09.2026 у справі №910/9176/24, зазначивши, що "умисний обхід санкцій може бути таким винятковим випадком", а умисел "має визначальне значення для спеціальних наслідків ч.3 ст.228 ЦК".

67. Отже, висновки об`єднаної палати не виключають застосування частини третьої статті 228 ЦК до правочинів, вчинених з метою обходу санкцій, а подальша практика Верховного Суду прямо визнає, що умисне порушення санкційного режиму може становити виключний випадок у розумінні цих висновків.

68. У цій справі суд апеляційної інстанції визнав спірний договір недійсним, зокрема, з огляду на його суперечність Закону "Про санкції" та інтересам держави і суспільства (як уже зазначалося вище, наведені скаржником підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в цій частині не підтвердилися), і встановив обізнаність обох сторін про застосування до продавця санкції у вигляді блокування активів.

69. Заперечуючи наявність у сторін умислу, скаржник стверджує, що спірний договір фактично підписано 04.04.2024, тобто після закінчення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021; що вчинення правочину в останній день строку дії санкцій, замість того щоб дочекатися їх закінчення, було б позбавлене будь-якого сенсу; а також що він не знав про підготовку щодо нього нових санкцій.

70. Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке.

71. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

72. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний договір укладено 03.04.2024, і пов`язав умисел сторін із порушенням санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021, які діяли на цей день і про які сторони знали. Тому доводи скаржника про його необізнаність щодо підготовки нових санкцій, застосованих Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024, цього висновку не спростовують.

73. Водночас колегія суддів зазначає, що навіть версія скаржника про підписання договору 04.04.2024 не спростовує висновку про спрямованість спірного правочину на обхід санкцій з огляду на таке.

74. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

75. Суд апеляційної інстанції установив, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 04.04.2024, введеним у дію Указом Президента України від 04.04.2024 №219/2024, до ОСОБА_1 як громадянина Румунії повторно застосовано санкції, зокрема у вигляді блокування активів.

76. Отже, закон пов`язує набрання чинності рішенням про застосування персональних санкцій щодо іноземців з моментом видання указу Президента України, а не з його оприлюдненням.

77. Такий порядок набрання чинності є спеціальним і відрізняється від загального порядку набрання чинності актами, що підлягають офіційному оприлюдненню. Він зумовлений природою санкцій як інструменту оперативного реагування на загрози національним інтересам і національній безпеці. Санкція у вигляді блокування активів може бути дієвою лише за умови, що особа, щодо якої її застосовано, не матиме можливості розпорядитися активами в проміжку між ухваленням рішення про застосування санкцій та його оприлюдненням. Якби набрання чинності таким рішенням пов`язувалося з моментом його оприлюднення, це створювало б можливість виведення активів з-під дії санкцій саме в цей проміжок часу, що унеможливлювало б досягнення мети санкцій.

78. Тому посилання скаржника на те, що Указ Президента України від 04.04.2024 №219/2024 розміщено на офіційному вебсайті Президента України та внесено до Державного реєстру санкцій лише 05.04.2024, не свідчить про те, що 04.04.2024 належна йому частка була вільною від санкцій.

79. Більше того, навіть якщо виходити з версії скаржника про підписання договору 04.04.2024, тобто наступного дня після закінчення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021, така версія не виключає спрямованості правочину на обхід санкцій. Відчуження частки особою, щодо якої протягом трьох років діяло блокування активів, одразу після закінчення строку його дії, за відсутності у сторін певності щодо того, чи буде санкцію застосовано до неї повторно, могло мати на меті вивести актив з-під дії можливих обмежень до їх застосування.

80. Колегія суддів також звертає увагу, що за умовами спірного договору оплата проводиться до його підписання сторонами (пункт 4.1 договору). Отже, навіть за версією скаржника про підписання договору 04.04.2024, договір передбачав здійснення розрахунку до цієї дати, тобто в період дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021. Крім того, за твердженням самого скаржника, проєкт договору з датою 03.04.2024 було підготовлено заздалегідь, а сам скаржник, перебуваючи за межами України, діяв через представника за довіреністю. Отже, домовленість сторін про відчуження частки, у тому числі щодо ціни та порядку розрахунків, сформувалася ще в період дії зазначених санкцій. Це свідчить про те, що відчуження частки було сплановане заздалегідь, а не стало результатом рішення, ухваленого вже після закінчення строку їх дії.

81. Позиція скаржника при цьому є суперечливою. Обґрунтовуючи укладення договору 04.04.2024, він посилається на пункт 7.1 договору, за яким договір вважається укладеним з моменту його підписання. Водночас скаржник заперечує інші умови цього ж договору: зазначену в ньому дату укладення (03.04.2024) та умову пункту 4.1 про проведення оплати до підписання договору, стверджуючи, що розрахунок за договором не проводився. Вибіркове посилання на одні умови підписаного від імені скаржника договору із запереченням інших, що не узгоджуються з його позицією, не відповідає засаді добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК), складовою якої є заборона суперечливої поведінки.

82. При цьому пояснення скаржника про те, що участь в управлінні товариством стала для нього утрудненою після видворення з території України та припинення громадянства, стосуються причин відчуження частки загалом. Проте вони не пояснюють, чим була зумовлена необхідність вчинити правочин саме в перший день після закінчення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021, і яка економічна потреба спричинила таку терміновість.

83. Правочин, вчинений з метою вивести актив з-під дії можливих санкцій, так само суперечив би інтересам держави і суспільства, оскільки був би спрямований на те, щоб позбавити санкційний механізм дієвості.

84. За таких обставин доводи скаржника щодо дати укладення договору не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про спрямованість спірного правочину на обхід санкцій.

85. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що розрахунок за договором не проводився, з огляду на таке.

86. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18 зазначила: "Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів. Натомість заінтересована сторона може спростовувати цю обставину іншими доказами, які, наприклад, свідчать про підписання договору або розписки, якщо вона втілена в окремому документі, під впливом помилки, обману, насильства тощо." (пункт 7.29 постанови).

87. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що "…включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір" (пункт 7.36 постанови).

88. Суд апеляційної інстанції встановив, що за умовами спірного договору за відступлення частки покупець сплачує продавцю 200 000,00 грн (пункт 3.1), оплата за договором проводиться до підписання договору сторонами (пункт 4.1), форма розрахунків визначається за домовленістю між сторонами (пункт 4.2), а покупець вважається повноправним учасником товариства з моменту підписання договору (пункт 2.1).

89. Отже, сторони пов`язали підписання договору з попереднім здійсненням оплати. Підписавши договір, зокрема через представника продавця, який діяв на підставі довіреності, сторони засвідчили настання обставин, з якими договір пов`язує його підписання. Суд апеляційної інстанції, встановивши зазначені умови договору, стягнув з Єрімічука О.В. кошти, отримані за результатом реалізації договору.

90. Посилання скаржника на його перебування за межами України саме по собі не спростовує зазначеного, оскільки договір від імені продавця підписав його представник за довіреністю, а форму розрахунків сторони визначили за домовленістю між собою. Інші доводи скаржника в цій частині зводяться до встановлення інших обставин і переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК).

91. До того ж, стверджуючи, що розрахунок за договором не проводився, скаржник не пояснює, чому сторони, передбачивши в пункті 4.1 договору здійснення оплати до його підписання, за його ж версією підписали договір та акт приймання-передачі частки без оплати, а також з якою метою продавець передав частку, не отримавши зустрічного надання. Така версія не узгоджується зі звичайною поведінкою сторін договору купівлі-продажу і не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо мети вчинення спірного правочину.

92. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо непропорційності застосованих наслідків, колегія суддів зазначає таке.

93. Втручання у право власності відповідачів передбачене законом (частина третя статті 228 ЦК), переслідує легітимну мету захисту національної безпеки та забезпечення дієвості застосованих державою санкцій і здійснене судом у змагальному провадженні, в якому відповідачі мали можливість навести свої доводи та подати докази.

94. Виключність цієї справи зумовлена не формальним порушенням правил господарської діяльності, а умисним розпорядженням заблокованим активом особою, яка оскаржувала застосування до неї санкцій у судовому порядку, а отже, достеменно знала про заборону. Крім того, спірний правочин вчинено в період дії воєнного стану, введеного в Україні у зв`язку з повномасштабною збройною агресією рф. В умовах війни санкції набувають особливого значення як інструмент захисту національної безпеки, а дії, спрямовані на їх обхід, становлять особливо значну загрозу інтересам держави і суспільства, оскільки посягають на здатність держави захищати свої фундаментальні інтереси.

95. Стягнення в дохід держави обмежене предметом договору та погодженою сторонами ціною, яка дорівнює номінальній вартості частки. Суд не застосував до відповідачів додаткового стягнення, не пов`язаного з предметом договору.

96. Двостороння реституція як менш обтяжливий захід у спірних правовідносинах не досягла б легітимної мети. Повернення сторонам одержаного за договором означало б, що умисне вчинення правочину щодо заблокованого активу не спричинило б для його учасників жодних негативних наслідків, а санкційний механізм втратив би стримувальний ефект щодо подібної поведінки.

97. У спірних правовідносинах також відсутня добросовісна сторона правочину, для якої застосування конфіскаційних наслідків могло б становити надмірний індивідуальний тягар, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обізнаність обох сторін правочину про застосовані до продавця санкції.

98. Отже, застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, за встановлених обставин відповідає критеріям, визначеним об`єднаною палатою, і не є непропорційним втручанням у право власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

99. Доводи скаржника про те, що держава не зазнала збитків, а сторони не збагатилися безпідставно, колегія суддів відхиляє. У разі умисного порушення санкційного режиму шкода інтересам держави і суспільства полягає не у зменшенні майна держави, а у посяганні на дієвість застосованих державою обмежувальних заходів, а наведені об`єднаною палатою випадки не є вичерпними. Анулювання реєстраційної дії щодо зміни складу учасників товариства не спростовує факту вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

100. Отже, хоча суд апеляційної інстанції не навів в оскаржуваній постанові аналізу висновків об`єднаної палати, його висновок про наявність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, цим висновкам не суперечить.

101. Відповідно до частини другої статті 309 ГПК не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

102. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, у частині позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, не отримала підтвердження.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК.

103. Скаржник також вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив і не надав оцінки поданим відповідачами доказам, зокрема заявам свідків щодо обставин і дати підписання договору, листам Апарату Ради національної безпеки і оборони України та Офісу Президента України щодо оприлюднення Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024, а також документам щодо проходження скаржником військової служби, посилаючись на пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК.

104. Однак колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

105. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

106. Оскільки підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК, наведені скаржником у касаційній скарзі, не отримали підтвердження ні в частині позовних вимог про визнання договору недійсним, ні в частині позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, доводи скаржника про неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

107. Крім того, посилаючись на зазначені докази, скаржник по суті обґрунтовує вчинення спірного правочину 04.04.2024, тобто, за його доводами, після закінчення строку дії санкцій, застосованих Указом Президента України від 03.04.2021 №140/2021. Однак, як зазначено вище, навіть вчинення правочину в цю дату не спростовує висновку про його спрямованість на обхід санкцій, а оприлюднення Указу Президента України від 04.04.2024 №219/2024 лише 05.04.2024 не свідчить про те, що 04.04.2024 належна скаржнику частка була вільною від санкцій.

108. Посилання скаржника на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК також є безпідставним, оскільки суд апеляційної інстанції клопотання відповідачів про долучення доказів не відхиляв..

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.

109. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

110. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).

111. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

2.Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі №926/2697/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець