Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №927/733/26 — Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/733/26

Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Козелецької окружної прокуратури,

вул. Євгена Лоскота, буд. 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000, код 02910114

в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської міської ради,

вул. Магістратська,7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 34339125

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка”,

вул. Індустріальна, буд.3, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 14222520

предмет спору: про стягнення 120 607,59 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Козелецька окружна прокуратура через систему “Електронний суд” звернулася з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача: Чернігівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка” про стягнення на користь позивача 120 607,59 грн, з яких: 59 926,56 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, 50 849,79 грн інфляційних втрат та 9831,24 грн 3% річних за користування грошовими коштами.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.07.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду.

03.08.2026 в підсистемі “Електронний суд”, у встановлений судом строк, від прокуратури надійшла заява №50-72-3315вих-26 від 03.08.2026 про усунення недоліків позовної заяви з доказами її направлення іншим учасникам процесу.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; зобов?язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка” у триденний строк з дня отримання ухвали зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України, а також попереджено його про процесуальні наслідки такої нереєстрації; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 10.08.2026 доставлена прокуратурі та позивачу до їх Електронних кабінетів у підсистемі “Електронний суд” ЄСІКС 10.08.2026 о 19:13, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Ухвала суду від 10.08.2026, направлена відповідачу (код ЄДРПОУ 14222520) рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Індустріальна, буд.3, м. Чернігів, 14027, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку “адресат відсутній”. Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 14.08.2026.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено, зокрема, у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Таким чином, у розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання заяв по суті, а днем вручення ухвали суду від 10.08.2026 є 14.08.2026.

Відповідач відноситься до категорії осіб, зазначених у ч. 6 ст. 6 ГПК України та п. 10 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, які в обов`язковому порядку мають зареєструвати електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд” в ЄСІТС.

Проте, як встановив суд, у порушення приписів ч.6 ст. 6 ГПК України Електронний кабінет відповідачем не зареєстровано. Жодних заяв чи клопотань щодо неможливості здійснення такої реєстрації з об`єктивних причин від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, усі негативні наслідки, пов`язані з нереєстрацію Електронного кабінету, та як наслідок неотриманням судових рішень через Електронний суд, несе відповідач.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідач не виконав передбачені законодавством зобов?язання щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та сплати пайової участі, а також без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. За користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, з моменту безпідставного збереження коштів пайової участі, відповідачу нараховані інфляційні втрати та 3% річних на прострочену суму на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений судом процесуальний строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом процесуальний строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) по об`єкту “Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів по вул. Інструментальна, 3 в м. Чернігів” 06.11.2020 зареєстроване в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за № ЧГ 051201106594 (а.с.66-68).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка”, у період з 06.11.2020 по 05.01.2021, на підставі вищезазначеного Повідомлення про початок будівельних робіт від № ЧГ 051201106594від 06.11.2020, на земельній ділянці, яка перебувала у відповідача в оренді за адресою м. Чернігів вул. Інструментальна буд. 3, з кадастровим номером 7410100000:01:011:0352, здійснило нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів. Зазначений об?єкт будівництва за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

Матеріали справи містять Договір оренди земельної ділянки №336 від 09.12.2019, укладений між Чернігівською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка” (орендар), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 7410100000:01:011:0352, площею 0,0939 га, яка розташована в місті Чернігові по вул. Інструментальна буд. 3, без розроблення проєкту її відведення на підставі п. 3.2. рішення Чернігівської міської ради від 31.10.2019 №46/VII-29 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам», зі строком дії до 31.10.2024, після закінчення якого з переважним правом орендаря на його поновлення на новий строк (а.с.82-85).

18.01.2021 Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради за реєстраційним номером ЧГ101210118461 зареєстрована подана відповідачем декларація про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (а.с.24-27).

Відповідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта № ЧГ101210118461 від 18.01.2021 “Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів по вул. Інструментальна, 3 в м. Чернігів” з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зазначені терміни будівництва: 06.11.2020 – початок будівництва, 05.01.2021 – завершення будівництва, січень 2021 року – строк введення в експлуатацію.

Код даного об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (чинного на час будівництва): 1230.9 – «Будівлі торговельні інші».

Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проєктною документацією становить 1498,164 тис. грн (п. 20 Декларації).

За умовами п. 22 Декларації кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідачем до місцевого бюджету не сплачуються (підстава для звільнення від сплати пайової участі підпункт 3 пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).

За інформацією Чернігівської міської ради, викладеної у листі №1385/2-05.02/вих/5054/вх/03 від 26.06.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремторгпобуттехніка» до міської ради та її органів з приводу визначення розміру пайової участі, укладання договору чи сплати коштів до бюджету міської ради зв`язку з будівництвом об`єкта «Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів» не зверталося; Договір про пайову участь (внесок) замовників (інвесторів) у розвитку інфраструктури міста між виконавчим комітетом Чернігівської міської ради та ТОВ «Ремторгпобуттехніка» при будівництві вищевказаного об?єкта не укладався; кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста при будівництві вказаного об`єкта не сплачувались; рішення виконавчого комітету міської ради щодо не залучення ТОВ «Ремторгпобуттехніка» до сплати пайової участі при будівництві вказаного вище об`єкта не приймалось; будь-які об`єкти за результатами будівництва вказаного об`єкта до комунальної власності Чернігівської міської територіальної громади не передавались; за весь час будівництва зазначеного об`єкта зміни до повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ЧГ051201106594 не подавалися (а.с.19-20).

Оскільки ТОВ «Ремторгпобуттехніка» не виконало передбачені законодавством зобов`язання щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі та сплати пайової участі, за здійснене будівництво об`єкта: “Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів по вул. Інструментальна, 3 в м. Чернігів” в сумі 59 926,56 грн (4% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта), викладене стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Крім того, прокурором заявлено до стягнення 50 849,79 грн інфляційних втрат та 9831,24 грн 3% річних за користування грошовими коштами за період з 19.01.2021 по 08.07.2026 включно (з 19.01.2021 – день наступний за днем реєстрації декларації про готовність об?єкта до експлуатації, по 09.02.2026 – день, який передує зверненню прокурора до суду із позовом.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з частинами 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як зазначає прокурор, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Несплата ТОВ «Ремторгпобуттехніка» пайової участі до місцевого бюджету призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Чернігів.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської міської ради, у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Чернігівської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційна-правова форма Чернігівська міської ради – орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 181 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Згідно з нормами ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Суд доходить висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської міської ради з листом від 15.06.2026 №50-72-2559ВИХ-26, у якому повідомив про те, що у період з 06.11.2020 по 05.01.2021 ТОВ «Ремторгпобуттехніка» було здійснено будівництво об?єкта “Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів по вул. Інструментальна, 3 в м. Чернігів”, проте кошти пайової участі до місцевого бюджету до моменту прийняття об?єкта в експлуатацію не сплатило, внаслідок чого місцевий бюджет міста Чернігова недоотримав належні йому кошти для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (а.с.17-18).

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листі від 26.06.2026 №2544-26 Чернігівська міська рада повідомила, що звернень від ТОВ «Ремторгпобуттехніка» з приводу визначення розміру пайової участі, укладання договору чи сплати коштів до бюджету міської ради зв`язку з будівництвом зазначеного об`єкта до міської ради та її органів не надходило; кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста при будівництві вказаного об`єкта не сплачувались. Чернігівською міською радою не заплановано подання позову до суду щодо порушеного питання (а.с.19-20).

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який уповноважений представляти інтереси територіальної громади міста, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ч.4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор попередньо повідомив позивача про пред?явлення позову до суду в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремторгпобуттехніка» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат (а.с.23).

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури з цим позовом до суду за захистом інтересів держави.

Оцінка суду.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва є фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.

Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури (ч.1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній до 01.01.2020) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (чинної до 01.01.2020) вбачається, що перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 та інших.

Суд звертає увагу на те, що статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі – Закон № 132-IX), який набув чинності 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом із тим, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі – пайова участь) у такому розмірі та порядку:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд – 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків – 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, в обох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

За змістом зазначених норм відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від зобов`язання сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Аналогічна правова позиції викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.09.2023 у справі №910/21307/21, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23, від 20.02.2025 у справі №918/618/24.

Як вбачається з матеріалів справи, залучення замовників (інвесторів) до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту м. Чернігова здійснювалось відповідно до наступних рішень:

- рішення міської ради від 29.06.2017 № 21/УІІ - 13 «Про внесення змін та доповнень до рішення Чернігівської міської ради від 26.09.2014 «Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Чернігова (44 сесія 6 скликання)»;

- рішення сесії міської ради від 20.12.2018 № 37/VІІ - 9 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Чернігова у новій редакції»;

- рішення сесії міської ради від 25.02.2019 № 39/VІІ - 5 «Про внесення доповнень до Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Чернігова у новій редакції»;

- рішення сесії міської ради від 28.112019 № 48/VІІ - 11 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Чернігова у новій редакції»;

- рішенням сесії міської ради від 23.12.2021 № 15/VШ - 8 «Про скасування рішень міської ради» вказані вище рішення були скасовані.

Зазначені рішення оприлюднені на офіційному сайті Чернігівської міської ради (https://chernigiv-rada.gov.ua/rishennya-sesii/) та знаходяться в загальному доступі.

Положенням про порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Чернігова, затвердженого рішенням міської ради від 29.06.2017 № 21/VІІ - 13, у редакції, чинній станом на 01.01.2020, встановлено, що протягом 2020 року замовники (інвестори) будівництва на земельній ділянці у м. Чернігові перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі, який становить: для нежитлових будівель та споруд – 4 відсотки загальної кошторисної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач договір про пайову участь не уклав, як і не сплатив відповідні кошти пайової участі, у зв`язку з початком будівництва об`єкта у 2020 році.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

У такому разі слід виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Відповідно до інформації Чернігівської міської ради, викладеної у листі №1385/2-05.02/вих/5054/вх/03 від 26.06.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремторгпобуттехніка» до міської ради та її органів з приводу визначення розміру пайової участі, укладання договору чи сплати коштів до бюджету міської ради зв`язку з будівництвом об`єкта «Нове будівництво автомобільної мийки самообслуговування та реконструкція власних приміщень будівлі майстерні для розміщення технічного приміщення автомийки та магазину продовольчих та непродовольчих товарів» не зверталося; Договір про пайову участь (внесок) замовників (інвесторів) у розвитку інфраструктури міста між виконавчим комітетом Чернігівської міської ради та ТОВ «Ремторгпобуттехніка» при будівництві вищевказаного об?єкта не укладався; кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста при будівництві вказаного об`єкта не сплачувались; рішення виконавчого комітету міської ради щодо не залучення ТОВ «Ремторгпобуттехніка» до сплати пайової участі при будівництві вказаного вище об`єкта не приймалось; будь-які об`єкти за результатами будівництва вказаного об`єкта до комунальної власності Чернігівської міської територіальної громади не передавались; за весь час будівництва зазначеного об`єкта зміни до повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ЧГ051201106594 не подавалися.

Судом встановлено, що згідно з даними декларації про готовність об`єкту до експлуатації № ЧГ101210118461 від 18.01.2021 кошторисна вартість будівництва становить 1498,164 тис. грн.

Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №132-IX встановлено розміри пайової участі для замовників будівництва у межах 4% кошторисної вартості будівництва об`єкта для нежитлових будівель та споруд та 2 % – для житлових будинків, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з розрахунку прокурора, розмір пайової участі визначено в сумі 59 926,56 грн (1 498 164 грн х 4%), що відповідає нормам пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №132-IX.

Положенням про порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Чернігова, затвердженого рішенням міської ради від 29.06.2017 № 21/VІІ - 13, у редакції, чинній станом на 01.01.2020, встановлено, що протягом 2020 року замовники (інвестори) будівництва на земельній ділянці у м. Чернігові перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі, який становить: для нежитлових будівель та споруд – 4 відсотки загальної кошторисної вартості.

Таким чином, рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом № 132-ІХ, не встановлено менший розмір пайової участі для будівництва житлових будинків, а тому розрахунок повинен проводитися виходячи з розміру пайової участі, встановленому п. 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, який складає для нежитлових будівель та споруд – 4 % загальної кошторисної вартості.

Дослідивши наданий прокурором розрахунок розміру пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Чернігова, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та здійсненим на законних підставах.

Відповідачем жодних заперечень щодо розміру пайової участі суду не надано, як і не надано доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень прокурора щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пайової участі в розмірі 59 926,56 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно збережених грошових коштів.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Прокурором заявлено до стягнення 50 849,79 грн інфляційних втрат та 9831,24 грн 3% річних за користування грошовими коштами за період з 19.01.2021 по 08.07.2026 включно (з 19.01.2021 – день наступний за днем реєстрації декларації про готовність об?єкта до експлуатації, по 09.02.2026 – день, який передує зверненню прокурора до суду із позовом).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла в постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Згідно із частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте, у статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а також не перевищує обрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 9831,24 грн 3% річних за період з 19.01.2021 по 08.07.2026 та 50 849,79 грн інфляційних втрат за період з 19.01.2021 по 08.07.2026.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позову, судовий збір в сумі 2662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка” (вул. Індустріальна, буд.3, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 14222520) на користь Чернігівської міської ради (вул. Магістратська,7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 34339125; банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача: UA 928999980314161921000025739) 59 926,56 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, 50 849,79 грн інфляційних втрат, 9831,24 грн 3% річних за користування грошовими коштами.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремторгпобуттехніка” (вул. Індустріальна, буд.3, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 14222520) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, банк – Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун