Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №201/9470/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 201/9470/25

провадження № 2/753/12225/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гуртового К.Д., представника позивача - адвоката Череди Т.М., представника відповідача - адвоката Білінського О.М., розглянувши справу №201/9470/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

1. Житловий будинок загальною площею 57,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Земельну ділянку з кадастровим номером: 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

3. Транспортний засіб - автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, об?єм двигуна 2656 куб.см, номер кузова НОМЕР_1 , колір - коричневий.

- провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступним чином:

1. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку: житлового будинку загальною площею 57,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку: житлового будинку загальною площею 57,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

- виділити у власність ОСОБА_2 транспортний засіб - автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, об?єм двигуна 2656 см.куб., номер кузова НОМЕР_1 , колір - коричневий.

- стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 171 315,00 гривень (сто сімдесят одна тисяча триста п?ятнадцять гривень 00 коп.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 20 серпня 1994 року і який був розірваний 20 лютого 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва. За час перебування у шлюбі позивач та відповідач придбали житловий будинок загальною площею 57,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортний засіб Hyundai Santa FE, 2007 року випуску, який зареєстрований на відповідача.

Враховуючи, що вказане майно набуте за час шлюбу, воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка набута відповідачем шляхом безоплатної приватизації 15 жовтня 2014 року. З огляду на те, що на цій земельній ділянці розташовай житловий будинок, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу, позивачка вважає, шо вона набуває право власності на частину земельної ділянки, пропорційну до її частки у праві власності на житловий будинок відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, які закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою.

Також, враховуючи фактичне користування транспортним засобом виключно відповідачем, позивачка просить виділити зазначений автомобіль у власність відповідачу із стягненням з нього на користь позивачки грошової компенсації в розмірі 1/2 його ринкової вартості.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації передано на розгляд Дарницького районного суду міста Києва.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2026 року позовну заяву було передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 04 серпня 2026 року.

13 липня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заявив про необґрунтованість позовних вимог.

30 липня 2026 року та 04 серпня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що (1) автомобіль був придбаний у шлюбі, але за його власні кошти, (2) позивач не надала належних доказів на підтвердження вартості автомобіля, а наданий позивачем звіт складений без дослідження об`єкта спору; (3) спірний будинок за власні кошти відповідача був перебудований і його загальна площа скала 110 кв.м, однак новий технічний паспорт відповідач не встиг отримати у зв`язку із повномасштабним вторгненням; (4) земельна ділянка була приватизована відповідачем, а тому є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу.

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 29 вересня 2026 року.

25 вересня 2026 року відповідач подав додаткові пояснення та докази, які ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 29 вересня 2026 року, залишені без розгляду відповідно до частини другої статті 222 ЦПК України.

29 вересня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав проголошення судового рішення до 09 жовтня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який зареєстровано 20 серпня 1994 року відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району міста Маріуполя Донецької області.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 лютого 2023 року у справі № 761/2191/23 шлюб між сторонами розірвано.

Як слідує з матеріалів справи, під час перебування у шлюбі сторони набули таке майно:

- житловий будинок, загальною площею 57,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , набутий на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Бодягіною І.І., зареєстрований 21 квітня 2008 року за ОСОБА_2 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації земельної ділянки: 22 листопада 2013 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Управління Держземагентства у м. Маріуполі, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія і номер: НОМЕР_4 , видане 15 жовтня 2014 року, державним реєстратором Лісова О.Ю., зареєстровану 15 жовтня 2014 року за ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб - автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, об?єм двигуна 2656 куб.см, номер кузова НОМЕР_1 , колір - коричневий.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також, як визначено частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Наведені вище норми матеріального права свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Також згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Позивач у цій справі посилалася на придбання спірного майна під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував презумпцію права спільної сумісної власності, а позивач довів, що майно - житловий будинок та транспортний засіб придбано у спільну сумісну власність, а отже вони є спільною сумісною власністю подружжя.

Як передбачено статтю 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

У постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про виплату позивачеві 1/2 вартості автомобіля як компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Суд виходив з того, що у ситуації, коли один із подружжя, який не користується спірним автомобілем, просить виплатити йому компенсацію вартості його частки у вказаному праві, згідно з вимогами статей 60, 61, 70, 71 СК України слід присудити відповідну компенсацію за рахунок іншого із подружжя, який цим автомобілем користується, незалежно від його згоди.

Беручи до уваги, що автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску зареєстрований за відповідачем та перебуває у його користуванні, позивачка ним не користується, суд дійшов висновку, що доцільно визнати його за відповідачем з присудженням позивачці відповідної компенсації вартості належної їй 1/2 частки цього транспортного засобу.

На підтвердження вартості цього транспортного засобу позивачка надала висновок, складний ТОВ «Експерта служба України» 15 липня 2025 року, відповідно до якого середня ринкова вартість аналогічного КТЗ на території України становить 342 630,00 грн. Відповідач заперечував проти визначеної вартості транспортного засобу, водночас всупереч покладеного на нього обов`язку доказування та враховуючи, що спірний транспортний засіб перебуває у його фактичному володінні, не надав доказів на спростування ринкової вартості транспортного засобу, визначеної позивачем, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи та не надав суду, зокрема, рецензії на вказаний висновок, а тому суд враховує вартість цього майна згідно з вказаним Висновком під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

У постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що норма статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16).

Аналогічні висновки щодо переходу права власності на земельну ділянку до особи у разі набуття у власність житлового будинку містяться в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц, Суд зазначив, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що виділення земельної ділянки та її реєстрація за відповідачем відбувалася після набуття подружжям у спільну власність житлового будинку, розміщеного на цій земельній ділянці, суд дійшов висновку про визнання за позивачкою 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 1412336300:01:018:0427.

Доводи відповідача, що він за власні кошти перебудував спірний будинок і його загальна площа склала 110 кв.м. суд відхиляє, оскільки відповідач не надав належних доказів здійснення такої перебудови та проведення відповідної реєстрації реконструйованого будинку, як і здійснення перебудови виключно за особисті кошти, а також з огляду на предмет спору, яким є визнання за подружжям по 1/2 частки у спільному майні, а не його поділ в натурі.

В частині заявлених позивачем вимог про визнання описаних у цьому рішенні об`єктів спільною сумісною власністю подружжя суд звертається до висновку, викладеного у пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, згідно з яким встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене вимога позивачки про визнання спільною сумісною власністю подружжя наведених вище об`єктів не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаюся на відповідача.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із положень частини першої статті 137 ЦПК України, відповідно до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. позивач надала до суду Договір про надання правничої (правової) допомоги від 02 липня 2025 року, укладений з адвокатом Чередою Т.М., додаткову угоду від 02 липня 2025 року до цього Договору, якою сторони погодили перелік послуг з супроводження справи про визнання спільним сумісним майном подружжя/поділу майна подружжя/стягнення компенсації в першій інстанції, вартість правничої (правової) допомоги у розмірі 12 000 грн., вартість участі адвоката у судовому засіданні у розмірі 3000 грн., рахунок на оплату послуг від 08 липня 2025 року, квитанцію на оплату послуг у сумі 12 000 грн. від 08 липня 2025 року.

З огляду на складність і категорію справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість судових засідань та їх тривалість, у яких брав участь представник позивача, необхідність підготовлених адвокатом процесуальних документів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат і їх необхідність у цьому випадку, суд вважає, що за обставинами цієї справи понесені позивачем витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 12 000,00 гривень відповідатимуть наведеним вище критеріям та будуть обґрунтованими, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Судом також встановлено, що позивач поніс витрати на оплату послуги з проведення оцінки у розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується договором № 545-ВОВ/25 від 10 липня 2025 року, актом прийому передачі наданих послуг від 16 липня 2025 року, рахунком на оплату та платіжною інструкцією від 10 липня 2025 року на суму 1500 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення компенсації, понесені позивачем витрати на оплату послуг з проведення оцінки майна слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації задовольнити частково.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю:

- Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку:

житлового будинку загальною площею 57,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельної ділянки з кадастровим номером 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

- Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку:

житлового будинку загальною площею 57,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельної ділянки з кадастровим номером 1412336300:01:018:0427, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

- Виділити у власність ОСОБА_2 транспортний засіб - автомобіль HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, об?єм двигуна 2656 см.куб., номер кузова НОМЕР_1 , колір - коричневий.

- Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу HYUNDAI SANTA FE, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 171 315,00 гривень (сто сімдесят одна тисяча триста п?ятнадцять гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 3 015,97 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн та витрати на проіедення оцінки майна у сумі 1500 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК