Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №922/491/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/491/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Мужичук Ю.Ю.

за участі секретаря судового засідання Крамарової Н.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомАкціонерного товариства "Харківобленерго"

доПриватного підприємства «Перша Телекомунікаційна Компанія»

про стягнення коштів

за участю представників:

позивача: Калініна О.О., Шульга Н.В.;

відповідача: адвокат Курячий А.М.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Перша Телекомунікаційна Компанія" про стягнення 1 138 467,64 грн, з яких: заборгованість з плати за доступ у розмірі 801 434,78 грн, 3% річних у розмірі 31 902,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 100 231,89 грн, пеня у розмірі 204 898,73 грн та витрати зі сплати судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань за договором з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики №573/23П від 30.06.2023 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості доступу до об`єктів електроенергетики згідно додатку 2 до договору на території Берестинського району, Харківська область.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2026 (суддя Сальнікова Г.І.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

13.03.2026 відповідачем поданий відзив на позовну заяву (вх.№ 6069) в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає про їх необґрунтованість та недоведеність належними доказами. Вказує, що позивачем неправомірно здійснено ретроспективний перерахунок плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за договором №573/23П від 30.06.2023 із застосуванням з 09.06.2023 ставки 10,00 грн за одну опору на місяць замість 0,01 грн. На переконання відповідача, оскільки Берестинський (Красноградський) район Харківської області продовжує бути включеним до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за доступ відповідно до пункту 13 розділу IV Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики та абзацу другого пункту 3 договору має становити 0,01 грн за одну опору на місяць. При цьому визначення у відповідному Переліку дати припинення можливості бойових дій - 09.06.2023, на думку відповідача, не є підставою для застосування ставки 10,00 грн, оскільки відповідна територія з Переліку не виключена. Також наголошує, що наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.07.2023 №199, яким до Переліку внесено відомості про дату припинення можливості бойових дій на території Красноградського району - 09.06.2023, набрав чинності пізніше зазначеної дати, у зв`язку з чим вважає безпідставним здійснення позивачем перерахунку плати з 09.06.2023. Посилання позивача на лист Міненерго вх. від 04.04.2023 №3/5380 відповідач також вважає необґрунтованим, оскільки такий лист має інформаційно-роз`яснювальний характер, не є нормативно-правовим актом та, за твердженням відповідача, не встановлює розміру плати для територій, щодо яких у Переліку визначено дату припинення можливості бойових дій. Крім того, відповідач посилається на положення пунктів 3 та 10 договору №573/23П, зазначаючи, що зміна Переліку не визначена договором як самостійна підстава для перегляду розміру плати за доступ, відповідні зміни додатковою угодою сторонами не оформлювалися, а розмір щомісячної плати за умовами договору не може змінюватися до кінця календарного року з дня його укладення. У зв`язку з цим відповідач вважає здійснений позивачем перерахунок плати за 2023 рік одностороннім та ретроспективним. Окремо відповідач вказує на відсутність підписаних ним актів та доказів направлення позивачем їх у строки, встановлені договором. За твердженням відповідача, акти за період з червня 2023 року по грудень 2025 року були направлені позивачем лише разом із листом від 06.01.2026 №17-51/55. Водночас відповідач наголошує, що ще листом від 02.01.2024 №7/2-01-2024 висловив незгоду із проведеним позивачем перерахунком та застосуванням ставки 10,00 грн за одну опору. Щодо заявленої до стягнення пені відповідач посилається на положення статей 258, 267 ЦК України та заявляє про застосування спеціальної позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, нарахованої за період до 16.02.2025. Вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат вважає похідними від спірної суми основної заборгованості, а тому такими, що також не підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. Також зазначає, що враховані позивачем платежі у загальному розмірі 114 119,16 грн були здійснені помилково, оскільки відповідач не визнавав правомірності здійсненого позивачем перерахунку, у зв`язку з чим вважає зазначені кошти переплатою.

18.03.2026 позивачем подана відповідь на відзив (вх.№ 6545), в якій заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що здійснений ним перерахунок плати за доступ є правомірним, оскільки для Красноградського (Берестинського) району визначено дату припинення можливості бойових дій - 09.06.2023, у зв`язку з чим, на думку позивача, з указаної дати підлягає застосуванню передбачена пунктом 3 договору та пунктом 14 розділу IV Методики плата у розмірі 10,00 грн за одну опору на місяць. При цьому позивач вважає, що такий перерахунок не є зміною погодженого сторонами розміру плати та не потребував укладення додаткової угоди.Щодо оформлення наданих послуг позивач зазначає, що договором установлено самостійний строк їх оплати - до 20 числа поточного місяця, який не залежить від дати складання актів чи отримання рахунків. Стверджує, що акти та рахунки направлялися відповідачу в електронному вигляді, а 06.01.2026 були повторно направлені разом із листом-вимогою №17-51/55, оскільки відповідач підписаних актів не повернув та мотивованої відмови від їх підписання не надав. На підтвердження фактичного надання послуг позивач також посилається на листування сторін, здійснені відповідачем часткові платежі та виконання останнім іншого аналогічного договору №554/36 від 14.06.2023 із застосуванням плати 10,00 грн за одну опору. Також позивач вважає обґрунтованим нарахування пені у сумі 204 898,73 грн, зазначаючи, що її розраховано за період з 16.02.2025 по 16.02.2026 з урахуванням спеціальної позовної давності в один рік.

31.03.2026 позивачем подані додаткові пояснення (вх.№ 7561), в яких зазначає, що визначення для Красноградського (Берестинського) району дати припинення можливості бойових дій - 09.06.2023 виключає подальше застосування передбаченої пунктом 13 Методики пільгової плати у розмірі 0,01 грн, у зв`язку з чим вважає правомірним застосування з цієї дати плати у розмірі 10,00 грн за одну опору відповідно до пункту 14 Методики та пункту 3 договору. При цьому також вказує, що наказом Мінреінтеграції №199 офіційно зафіксовано дату припинення можливості бойових дій, а лист Міненерго від 03.04.2023 має роз`яснювальний характер та підтверджує відповідне тлумачення положень Методики. Також вважає, що що однорічна позовна давність, установлена статтею 258 ЦК України, не виключає можливості нарахування пені на непогашену заборгованість, яка виникла раніше одного року до звернення з позовом.

23.03.2026 від відповідача надійшли Заперечення (на відповідь на відзив) (вх.№ 6890) в яких вказує, що визначення для Берестинського (Красноградського) району дати припинення можливості бойових дій - 09.06.2023 не свідчить про виключення цієї території з відповідного Переліку та, на його думку, не є підставою для застосування плати у розмірі 10,00 грн за одну опору, а здійснення такого перерахунку з 09.06.2023 вважає ретроспективним та таким, що суперечить пунктам 3, 10 договору. Також відповідач посилається на недотримання позивачем передбаченого пунктами 7-9 договору порядку щомісячного оформлення та направлення актів надання доступу і рахунків, зазначаючи про відсутність доказів їх своєчасного направлення протягом 2023-2025 років та підписання відповідачем. Правомірність нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат заперечує як з огляду на спірність основної заборгованості, так і посилаючись на спеціальну позовну давність щодо вимог про стягнення пені.

Протокольною ухвалою від 21.04.2026 на підставі ч. 2 ст. 185 ГПК України та статтей 183, 232, 233 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2026 об 11 год. 30хв.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи №225/2026 від 19.06.2026 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сальнікової Г.І., що вже триває 30 і більше календарних днів поспіль відповідно до частини 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України та пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та абзацу в) підпункту 4.2.1 пункту 4.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Харківської області призначено та здійснено повторний автоматизований розподіл справи №922/491/26.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026, для розгляду справи № 922/491/26 призначено суддю Мужичук Ю.Ю.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 справу № 922/491/26 прийнято до провадження та розпочато розгляд справи спочатку в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2026 о 13:30.

Протокольною ухвалою від 15.07.2026 на підставі ст.183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 05.08.2026 о 13:00.

05.08.2026 відповідач до суду надав додаткові пояснення у справі та контррозрахунок (вх.№ 19103).

Протокольною ухвалою від 05.08.2026 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 19.08.2026 о 13:15 за заявою відповідача.

Протокольною ухвалою від 19.08.2026 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 09.09.2026 о 14:15 у зв`язку з неможливістю підключення представника відповідача, який приймає участь в режимі відеоконференції внаслідок ворожої атаки на місто.

Протокольною ухвалою від 09.09.2026 на підставі ст. 182 та 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.09.2026 об 11:00.

16.09.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№ 22808), в яких підтримує раніше викладені заперечення та зазначає, що на момент укладення договору №573/23П від 30.06.2023 застосуванню підлягала плата у розмірі 0,01 грн за одну опору на місяць, оскільки Красноградський (Берестинський) район був включений до відповідного Переліку без визначеної дати припинення можливості бойових дій. Також, посилаючись на положення частини восьмої статті 17 Закону №1834-VIII, пункту 2 розділу V Методики та пункту 10 договору щодо незмінності розміру плати протягом установленого ними періоду, вважає безпідставним здійснений позивачем перерахунок плати із застосуванням ставки 10,00 грн за одну опору замість ставки 0,01 грн, яка підлягала застосуванню на момент укладення договору. При цьому зазначає, що передбаченого договором порядку зміни його умов дотримано не було, оскільки додаткова угода або інший підписаний обома сторонами документ щодо зміни розміру плати відсутні, а відповідач листом від 02.01.2024 №7/2-01-2024 заперечив проти здійсненого перерахунку. У зв`язку з цим відповідач вважає, що застосуванню підлягає первісний розмір плати - 0,01 грн за одну опору, а основний борг та підстави для нарахування пені, 3% річних і інфляційних втрат відсутні.

Протокольною ухвалою від 16.09.2026 долучено до матеріалів справи додаткові пояснення у справі (вх.№22808); на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 07.10.2026 о 13:45.

06.10.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№ 24500).

У судовому засіданні 07.10.2026 представник позивача підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.10.2026 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 07.10.2026, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

26.06.2023 Приватне підприємство «ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ звернулось з листом за вх.№3С/9 до Акціонерного товариства «Харківобленерго» в якій просило укласти Договір про надання послуг з доступу до елементів об`єктів електроенергетики Сахновщинського РЕМ АТ «Харківобленерго» для розташування технічних засобів телекомунікації з 01.06.2023. У відповідному зверненні Приватне підприємство «ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ» зазначило адресу електронної пошти ftc.fin@gmail.com для отримання листів, рахунків та іншої інформації, а також гарантувало оплату послуг.

30.06.2023 між Акціонерним товариством «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» (надалі-Позивач, Власник) та Приватним підприємством «ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (надалі- відповідач, замовник) укладено договір з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики №573/23П (далі - Договір) за умовами якого Замовник замовляє та оплачує, а Власник надає доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики для розміщення технічних засобів телекомунікації (далі -доступ) відповідно до погодженої Власником проєктної документації на доступ, розробленої згідно з технічними умовами (на час дії воєнного чи надзвичайного стану в країні або окремих її місцевостях та протягом одного року після його припинення чи скасування доступ здійснюється без розроблення та видачі технічних умов з доступу та проєктної документації з доступу). (п.1.1 Договору)

Перелік елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики, наданих для доступу є невід`ємною частиною Договору та наведений у додатку 2 до Договору (п. 2 Договору). Зазначеним додатком (Додаток 2 до Договору) сторонами погоджено загальну кількість елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики (опор), наданих для доступу 2979 шт.

Відповідно до п.3 Договору Розмір щомісячної плати визначений згідно з «Методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики», затвердженою наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 10.12.2018 № 622 (далі - Методика), та відповідно до частини 7 статті 17 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» і складає 0,3 відсотка мінімальної заробітної плати станом на перше січня поточного року в якому здійснюється доступ, для кожного з елементів інфраструктури об єктів електроенергетики з урахуванням кількості таких елементів, що наведені у додатку 2 до Договору.

На період дії правового режиму воєнного стану в України та 90 днів після його припинення або скасування на територіях, які включені до переліку територіальних громад, які розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), сформованого відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бонових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 562, та/або затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 1 копійку на місяць.

На територіях, не визначених абзацом другим цього пункту, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та 90 днів після його припинення або скасування розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 10 гривень на місяць

На період дії правового режиму воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих їх місцевостях та протягом одного року- після його припинення чи скасування розмір одноразової та/або періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів доступу 1 гривню для замовників доступу до інфраструктури об`єктів Доступу - щодо об єктів передбачених схемою розміщення тимчасових споруд для життєзабезпечення населення, крім випадків, визначених абзацом другим цього пункту.

Якщо доступ надавався не повний місяць, вартість доступу розраховується пропорційно кілько днів, протягом яких доступ надавався.

Підставами для перегляду розміру плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики є зміна розміру мінімальної заробітної плати, зміна ставок податків і зборів, ставок орендної плати, зміна цін і тарифів на комунальні послуги енергоноо матеріальні ресурси, а також зміни до Методики і за необхідності такі зміни оформлюються додатковою угодою.

Згідно п.4 Договору плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за поточний період здійснюється з дати укладення Договору за поточний місяць або з визначеної Сторонами дати, до якої розповсюджується дія Договору. У подальшому плата за доступ здійснюється Замовником до 20 числа поточного місяця.

Пунктом 5 Договору передбачено, що плата за доступ здійснюється протягом строку дії Договору або до дати фактичного демонтажу елементів інфраструктури телекомунікаційних мереж, розміщених на об єктах електроенергетики зазначених у додатку 2 до Договору.

Сторони щомісяця засвідчують факт надання доступу актом надання доступу. (п.7 Договору)

Власник надає щомісяця до 10 числа Замовнику - акт надання доступу (два примірники, по одному для кожної сторони): - рахунок на оплату доступу. (п.8 Договору).

Замовник підписує та повертає Власнику один примірник акта надання доступу не пізніше 10 числа наступного місяця або надає мотивовану письмову відмову від його підписання У разі неотримання у зазначений строк Власником підписаного Замовником акта надання доступу або мотивованої відмови від його підписання такий акт вважається підписаним Замовником, а доступ таким, що наданий. (п.9 Договору)

Пунктом 10 Договору встановлено, що розмір щомісячної плати за доступ не може змінюватися до кінця календарного року з дня укладення цього Договору.

Пунктом 16 Договору визначено, що у разі недотримання строків оплати, зазначених у пунктах 4 і 5 цього Договору, Замовник сплачує Власнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Замовника від виконання обов`язків за цим Договором.

Відповідно до п. 29 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2023, а в частині оплати - до повного його виконання. У випадку якщо жодна із сторін не заявить про припинення Договору не пізніше 30 днів до моменту його закінчення, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони домовилися, що умови даного Договору розповсюджуються на правовідносини між ними, які фактично мали місце до його укладання, а саме з 01.06.2023.

Матеріали справи не містять доказів припинення Договору протягом спірного періоду або демонтажу відповідачем технічних засобів телекомунікацій з визначених додатком №2 опор.

На підтвердження здійснених за договором №573/23П від 30.06.2023 нарахувань позивачем надано до матеріалів справи рахунки-фактури та акти надання доступу, зокрема рахунок-фактуру за грудень 2023 року, в якому відображено перерахунок плати за період з 01.06.2023 по 31.12.2023, рахунки-фактури за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року, а також за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2025 року. Крім того, позивачем складено акт надання доступу від 31.12.2023, яким відображено перерахунок плати за період з 01.06.2023 по 31.12.2023, а також щомісячні акти надання доступу від 31.01.2024, 29.02.2024, 31.03.2024, 30.04.2024, 31.05.2024, 30.06.2024, 31.07.2024, 31.08.2024, 30.09.2024, 31.10.2024, 30.11.2024, 31.12.2024, 31.01.2025, 28.02.2025, 31.03.2025, 30.04.2025, 31.05.2025, 30.06.2025, 31.07.2025, 31.08.2025, 30.09.2025, 31.10.2025, 30.11.2025 та 31.12.2025.

Зазначені акти складені позивачем щодо надання відповідачу доступу до 2 979 опор підписані зі сторони АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», тоді як підписи з боку ПП «ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ» на них відсутні.

Щодо направлення відповідачу складених позивачем актів надання доступу судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів їх щомісячного направлення відповідачу у строки, передбачені пунктом 8 Договору. Водночас матеріалами справи підтверджується направлення позивачем відповідачу раухнків та актів надання доступу за весь спірний період разом із вимогою від 06.01.2026 №17-51/55. Так, у зазначеній вимозі АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» повідомило про повторне направлення відповідачу акта від 31.12.2023, а також щомісячних актів надання доступу за період із січня 2024 року по грудень 2025 року. Факт направлення зазначених документів підтверджується описом вкладення у поштове відправлення, в якому зазначені відповідні акти та інші додані до вимоги документи, а також відомостями поштового оператора щодо відправлення №0505534672289. Згідно з даними відстеження поштового відправлення останнє 20.01.2026 було вручено відповідачу.

За період з 01.06.2023 по 31.12.2025 позивачем нараховано відповідачу плату за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики у загальному розмірі 915 553,94 грн, виходячи з погодженої сторонами у додатку №2 до Договору кількості опор - 2 979 шт. та застосовуючи передбачені абзацами другим та третім пункту 3 Договору і пунктами 13, 14 розділу IV Методики розміри періодичної плати.

Так, за 2023 рік позивачем нараховано 200 593,94 грн, з яких за червень 2023 року - 21 853,94 грн, у тому числі за період з 01.06.2023 по 08.06.2023 - 7,94 грн, виходячи з розміру плати 0,01 грн за одну опору на місяць відповідно до абзацу другого пункту 3 Договору та пункту 13 розділу IV Методики, а за період з 09.06.2023 по 30.06.2023 - 21 846,00 грн, виходячи з розміру плати 10,00 грн за одну опору на місяць відповідно до абзацу третього пункту 3 Договору та пункту 14 розділу IV Методики. За період з 01.07.2023 по 31.12.2023 позивачем нараховано 178 740,00 грн із розрахунку 29 790,00 грн на місяць (2 979 опор Ч 10,00 грн Ч 6 місяців). За період з 01.01.2024 по 31.12.2025 позивачем нараховано 714 960,00 грн, виходячи з того ж розміру плати - 29 790,00 грн на місяць (2 979 опор Ч 10,00 грн Ч 24 місяці), із посиланням на абзац третій пункту 3 Договору та пункт 14 розділу IV Методики.

Загальний розмір нарахованої позивачем плати за доступ за спірний період становить 915 553,94 грн.

При визначенні розміру заборгованості позивачем враховано здійснені відповідачем платежі на загальну суму 114 119,16 грн. Так, з наявного в матеріалах справи платіжного документа від 04.10.2023 №1701 вбачається перерахування ПП «ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ» на користь АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» 119,16 грн із призначенням платежу: «Надання послуг за липень-жовтень 2023 зг Дог. 573/23 П У сумі 99.30 грн., ПДВ - 20 % 19.86 грн.». Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи банківської виписки 03.03.2025 відповідачем перераховано позивачу 114 000,00 грн.

У зв`язку з цим залишок основної заборгованості відповідача з плати за доступ, яку позивач просить стягнути з останнього, складає 801 434,78 грн.

У зв`язку з несплатою нарахованої плати за доступ позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості, зокрема претензією від 25.09.2024 №389, претензією від 31.10.2025 №453 та вимогою від 06.01.2026 №17-51/55, однак заявлена до сплати заборгованість відповідачем погашена не була, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань з оплати за доступ позивач, посилаючись на пункт 16 Договору та положення статті 625 Цивільного кодексу України, також нарахував та просить стягнути з відповідача 204 898,73 грн пені, 31 902,24 грн 3% річних та 100 231,89 грн інфляційних втрат.

Спір між сторонами виник, зокрема, у зв`язку з різним тлумаченням умов пункту 3 Договору та положень Методики №622 щодо розміру плати, яка підлягала застосуванню після визначення для території Красноградського (нині - Берестинського) району Харківської області дати припинення можливості бойових дій.

Позивач зазначає, що всі 2 979 опор, визначених додатком №2 до Договору, знаходяться на території зазначеного району.

В обґрунтування своєї позиції АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» посилається, серед іншого, на лист Міністерства енергетики України від 03.04.2023, зареєстрований у позивача 04.04.2023 за вх. №3/5380, у якому, роз`яснюючи застосування пунктів 13, 14 розділу IV Методики №622, Міністерство зазначало про застосування плати у розмірі 1 копійки на місяць на територіях, щодо яких згідно з відповідним Переліком відсутня дата припинення можливості бойових дій та/або така дата ще не настала.

Як зазначає позивач, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.07.2023 №199 до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, внесено зміни, відповідно до яких для території Красноградського району Харківської області датою припинення можливості бойових дій визначено 09.06.2023. Посилаючись на зазначену обставину та положення пункту 3 Договору і пунктів 13, 14 розділу IV Методики, позивач здійснив перерахунок плати за доступ із застосуванням плати у розмірі 10,00 грн за одну опору на місяць.

Листом від 21.12.2023 №10-31/8358 АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО», посилаючись на наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.07.2023 №199 та визначення 09.06.2023 датою припинення можливості бойових дій на всій території Красноградського району Харківської області, повідомило про здійснення перерахунку розміру періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики, розташованих на території Красноградського району з урахуванням раніше сплачених коштів.

На вказаний лист відповідач листом від 02.01.2024 №7/2-01-2024 повідомив про незгоду з проведеним перерахунком. З посиланням на пункт 13 розділу IV Методики №622 зазначив, що перебування відповідної території у Переліку є підставою для застосування плати у розмірі 1 копійки за опору протягом періоду дії воєнного стану. У зв`язку із цим відповідач просив припинити нарахування плати за ставкою 10,00 грн, надати обґрунтування її застосування та здійснити перерахунок виходячи зі ставки 0,01 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на відсутність у нього заборгованості за договором з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики №573/23П від 30.06.2023 та необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку плати за доступ. Відповідач не заперечує факту укладення зазначеного Договору, надання доступу до 2 979 опор та їх розташування на території Красноградського (нині - Берестинського) району Харківської області, однак не погоджується із застосуванням позивачем плати у розмірі 10,00 грн за одну опору на місяць. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що відповідно до абзацу другого пункту 3 Договору та пункту 13 розділу IV Методики №622 на територіях, включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, періодична плата за доступ становить 0,01 грн на місяць за одну опору. При цьому Красноградський (нині - Берестинський) район Харківської області після визначення 09.06.2023 датою припинення можливості бойових дій не був виключений із зазначеного Переліку та продовжував бути включеним до нього. Посилаючись на пункт 13 розділу IV Методики №622 та абзацу другого пункту 3 Договору, відповідач вважає, що застосування плати у розмірі 0,01 грн за одну опору на місяць пов`язане саме з фактом включення відповідної території до Переліку. У зв`язку з цим, за позицією відповідача, визначення у Переліку 09.06.2023 датою припинення можливості бойових дій за відсутності виключення відповідної території з Переліку не є підставою для припинення застосування плати у розмірі 0,01 грн та переходу до плати у розмірі 10,00 грн за одну опору на місяць. Поряд із цим відповідач наголошує на безпідставності ретроспективного застосування позивачем плати у розмірі 10,00 грн, посилаючись на те, що відомості про 09.06.2023 як дату припинення можливості бойових дій на відповідній території були внесені до Переліку наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №199, прийнятим пізніше зазначеної дати. У зв`язку з цим відповідач вважає неправомірним здійснення позивачем перерахунку плати за попередній період на підставі нормативного акта, якого на відповідну дату ще не існувало. Окремо відповідач посилається на пункт 10 Договору, відповідно до якого розмір щомісячної плати за доступ не може змінюватися до кінця календарного року з дня укладення Договору, та зазначає, що перехід від плати у розмірі 0,01 грн до 10,00 грн за одну опору фактично призвів до односторонньої зміни позивачем розміру щомісячної плати. За твердженням відповідача, сторонами не укладалося додаткової угоди щодо зміни розміру плати за доступ, тоді як умовами Договору передбачено письмове оформлення змін та доповнень до нього.Заперечуючи проти визначеного позивачем розміру заборгованості з плати за доступ, відповідач також посилається на частину восьму статті 17 Закону України №1834-VIII, відповідно до якої розмір плати за доступ має бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу. За позицією відповідача, оскільки на дату укладення Договору №573/23П від 30.06.2023 для відповідної території застосовувалася плата у розмірі 0,01 грн за одну опору на місяць, такий розмір плати не міг бути змінений протягом одного року з дня укладення Договору. При цьому поширення сторонами відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України дії Договору на відносини, що виникли з 01.06.2023, на думку відповідача, не змінює визначеного законом моменту початку перебігу такого річного строку - дня укладення Договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з додатком №2 до Договору сторонами погоджено надання відповідачу доступу до 2 979 опор, розташованих на території Красноградського (нині - Берестинського) району Харківської області. Факт укладення Договору, кількість опор, їх територіальне розташування, а також фактичне користування відповідачем наданим доступом останнім не заперечуються. Доказів демонтажу технічних засобів відповідача, припинення користування відповідними елементами інфраструктури або припинення дії Договору протягом спірного періоду матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 3 Договору розмір періодичної плати за доступ визначений сторонами з урахуванням Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики, затвердженої наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 10.12.2018 №622 та відповідно до частини 7 статті 17 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж».

При цьому сторони безпосередньо в пункті 3 Договору погодили що на період дії правового режиму воєнного стану в України та 90 днів після його припинення або скасування на територіях, які включені до переліку територіальних громад, які розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), сформованого відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бонових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 562, та/або затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 1 копійку на місяць.

На територіях, не визначених абзацом другим цього пункту, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та 90 днів після його припинення або скасування розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 10 гривень на місяць.

Такий порядок відповідає пунктам 13, 14 розділу IV Методики №622 у редакції наказу Міністерства енергетики України від 13.10.2022 №357.

Так пунктом 13 цього наказу (№357 від 13.10.2022) передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та 90 днів після його припинення або скасування на територіях, які включені до переліку територіальних громад, які розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), сформованого відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 562, та/або затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 1 копійку на місяць.

Пунктом 14 наказу передбачено, що на територіях, не визначених пунктом 13 цього розділу, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та 90 днів після його припинення або скасування розмір періодичної плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики з використанням несучої спроможності будівель, споруд і однієї опори становить 10 гривень на місяць.

Зідно частини 8 статті 17 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» (далі - Закон №1834-VIII) розмір плати за доступ має бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу.

Забороняється встановлення додаткової плати за доступ, крім визначеної цим Законом, після укладення договору з доступу (частина 9 статті 17 Закону№1834-VIII).

Суд зазначає, що при укладенні Договору з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики №573/23П від 30.06.2023 сторони погодили не один незмінний абсолютний розмір плати за доступ, а порядок її визначення, який передбачав застосування однієї з двох безпосередньо встановлених Договором тарифних величин залежно від правового статусу території, на якій розташовані відповідні елементи інфраструктури.

У зв`язку з цим суд не погоджується з доводами відповідача про те, що саме по собі подальше застосування передбаченої абзацом третім пункту 3 Договору плати у розмірі 10,00 грн за одну опору становить односторонню зміну позивачем ціни Договору.

Обидва розміри плати - 0,01 грн та 10,00 грн за одну опору на місяць - та умови їх застосування були включені до Договору при його укладенні та погоджені обома сторонами. Відтак застосування тієї чи іншої тарифної величини внаслідок зміни обставини, з якою сам Договір пов`язує її застосування, є реалізацією погодженого сторонами механізму визначення розміру плати, а не внесенням позивачем змін до умов Договору.

З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача про необхідність укладення сторонами окремої додаткової угоди для застосування плати у розмірі 10,00 грн. Укладення такої угоди було б необхідним у разі зміни сторонами погоджених умов Договору щодо розміру або порядку визначення плати. Натомість у спірних правовідносинах позивач посилається не на зміну пункту 3 Договору, а на застосування одного із двох передбачених цим пунктом розмірів плати внаслідок настання визначеної самим Договором та Методикою обставини.

З аналогічних підстав пункт 10 Договору, за яким розмір щомісячної плати за доступ не може змінюватися до кінця календарного року з дня укладення Договору, не може тлумачитися ізольовано від пункту 3 цього ж Договору та як такий, що унеможливлює застосування передбаченого сторонами механізму визначення плати залежно від територіального статусу. Інше тлумачення призводило б до фактичного незастосування частини погодженої сторонами умови пункту 3 Договору протягом установленого пунктом 10 періоду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються, зокрема, території можливих бойових дій, а у Переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. (п.1 постанови №1364)

Водночас пунктом 1 постанови №1364 прямо встановлено, що території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.

Отже, нормативне регулювання пов`язує визначення статусу відповідної території не лише із самим фактом її включення до Переліку, а й із визначеними у ньому часовими характеристиками, зокрема наявністю або відсутністю дати припинення можливості бойових дій. Тому саме по собі подальше збереження у Переліку відомостей про територію, щодо якої визначено дату припинення можливості бойових дій, не свідчить про продовження на такій території можливості бойових дій після визначеної у Переліку дати.

Отже, після настання визначеної у Переліку дати припинення можливості бойових дій відсутні підстави вважати, що відповідна територія продовжує належати до територій, для яких у розумінні пункту 13 розділу IV Методики зберігається спеціальний пільговий розмір плати 0,01 грн за одну опору на місяць.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №199 щодо всієї території Красноградського району Харківської області за кодом UA63060000000053698 визначено 09.06.2023 датою припинення можливості бойових дій.

Отже, після настання визначеної у Переліку дати припинення можливості бойових дій відсутні підстави вважати, що відповідна територія продовжує належати до територій, для яких у розумінні пункту 13 розділу IV Методики зберігається спеціальний пільговий розмір плати 0,01 грн за одну опору на місяць.

Посилання відповідача на те, що наказ №199 був прийнятий пізніше визначеної ним дати припинення можливості бойових дій, саме по собі наведеного висновку не спростовує.

Перелік за своєю структурою передбачає зазначення часових характеристик відповідного територіального статусу, у тому числі конкретної календарної дати його припинення. Тому дата прийняття акта, яким до Переліку внесено відповідні відомості, та зазначена у ньому дата припинення відповідного територіального статусу не є тотожними правовими категоріями.

Подібний підхід до правового значення відомостей Переліку висловлений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, у якій при вирішенні питання щодо тимчасово окупованої території Верховний Суд розмежував фактичну дату виникнення чи припинення відповідного територіального статусу та дату прийняття уповноваженим державним органом акта, яким така обставина офіційно підтверджується. При цьому суд враховує, що зазначений правовий висновок зроблений щодо правового режиму тимчасово окупованої території та не вирішує безпосередньо питання застосування пунктів 13, 14 Методики №622, однак є релевантним у частині розмежування дати прийняття акта та дати обставини, відображеної у відповідному Переліку.

За таких обставин доводи відповідача про неможливість врахування 09.06.2023 як дати припинення можливості бойових дій виключно з тієї підстави, що відповідні відомості були внесені до Переліку наказом №199 пізніше, суд вважає необґрунтованими.

Судом також враховується, що листом від 02.01.2024 №7/2-01-2024 відповідач не заперечував ані факту користування відповідними опорами, ані самого обов`язку внесення плати за доступ, а висловлював незгоду саме із застосованим позивачем її розміром, наполягаючи на застосуванні 0,01 грн за одну опору.

Таким чином, спір між сторонами фактично стосується не наявності доступу та користування відповідачем відповідними елементами інфраструктури, а правильності визначення розміру плати за такий доступ.

Щодо документального оформлення надання доступу суд зазначає, що пунктом 4 Договору безпосередньо встановлено строк внесення плати, а пунктом 5 передбачено її здійснення протягом строку дії Договору або до фактичного демонтажу технічних засобів замовника.

Таким чином, зі змісту умов Договору не вбачається, що сторони пов`язали виникнення у відповідача обов`язку зі сплати плати за доступ або настання строку виконання такого грошового зобов`язання виключно з моментом отримання рахунку чи підписання акта надання доступу. Передбачений пунктами 7-9 Договору порядок складення та направлення актів і рахунків стосується документального оформлення надання доступу та проведення розрахунків, однак Договором не встановлено, що ненаправлення такого документа у відповідному місяці припиняє обов`язок замовника здійснювати погоджену Договором плату за фактично наданий доступ.

У постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22 викладена правова позиція, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання Відповідачем актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (надання послуг). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг), а не первинні документи.

Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем рахунків на оплату та актів на підписання разом із вимогою від 06.01.2026 №17-51/55. Вказана вимога була отримана відповідачем 20.01.2026.

З огляду на наведене суд висновує про наявність у відповідача обов`язку здійснювати плату за доступ до 2 979 опор відповідно до погодженого сторонами пунктом 3 Договору механізму її визначення.

Позивачем за період з 01.06.2023 по 31.12.2025 нараховано плату за доступ у загальному розмірі 915 553,94 грн, з яких за 2023 рік - 200 593,94 грн, а за 2024-2025 роки - 714 960,00 грн.

Зокрема, за період з 01.06.2023 по 08.06.2023 плата визначена виходячи з 0,01 грн за одну опору та становить 7,94 грн; за період з 09.06.2023 по 30.06.2023 - виходячи з 10,00 грн за одну опору пропорційно відповідному періоду у сумі 21 846,00 грн; за липень - грудень 2023 року - 178 740,00 грн (29 790,00 грн Ч 6 місяців). За 2024-2025 роки позивачем нараховано 714 960,00 грн (29 790,00 грн Ч 24 місяці).

Перевіривши наведений розрахунок з урахуванням погодженої сторонами кількості опор, умов пункту 3 Договору та встановленої у Переліку дати припинення можливості бойових дій, суд визнає його арифметично правильним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи.

При визначенні залишку заборгованості позивачем враховано сплачені відповідачем кошти у загальному розмірі 114 119,16 грн, у тому числі 119,16 грн, сплачених 04.10.2023, та 114 000,00 грн, сплачених 03.03.2025. Факт отримання позивачем зазначених коштів та їх врахування сторонами при визначенні стану розрахунків за спірним Договором сторонами у межах цієї справи не заперечується.

Таким чином, залишок несплаченої плати за доступ становить 801 434,78 грн. (915 553,94 грн - 114 119,16 грн = 801 434,78 грн.)

З огляду на встановлені обставини, враховуючи факт надання відповідачу доступу до 2 979 опор, відсутність доказів припинення такого доступу або демонтажу технічних засобів, погоджений сторонами порядок визначення плати, встановлення 09.06.2023 дати припинення можливості бойових дій на відповідній території, а також часткову оплату відповідачем нарахованої плати, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості з плати за доступ у розмірі 801 434,78 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як встановлено судом вище, відповідач належним чином не виконав свого обов`язку зі своєчасного та повного внесення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за договором №573/23П від 30.06.2023, унаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 801 434,78 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 204 898,73 грн пені, 31 902,24 грн 3 % річних та 100 231,89 грн інфляційних втрат.

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктом 16 Договору сторони погодили, що у разі недотримання строків оплати, зазначених у пунктах 4 і 5 цього Договору, Замовник сплачує Власнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє Замовника від виконання обов`язків за цим Договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлює, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Визначаючись відносно застосування норми ч.6 ст.232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу). У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Пунктом 16 Договору №573/23П від 30.06.2023 сторони передбачили відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Водночас зазначена умова Договору не містить застереження про нарахування пені до дня фактичного виконання грошового зобов`язання, до моменту повного погашення заборгованості, протягом усього періоду прострочення або іншої умови, яка б свідчила про погодження сторонами більш тривалого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування пені.

Таким чином, суд констатує, що протягом частини заявленого позивачем періоду нарахування пені - з 16.02.2025 по 27.08.2025 - діяли положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, тоді як з 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність. Водночас, оскільки спірні грошові зобов`язання виникли у період дії Господарського кодексу України, при визначенні правомірного періоду нарахування пені підлягають врахуванню положення частини шостої статті 232 цього Кодексу, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. При цьому, з огляду на щомісячний характер грошових зобов`язань відповідача за договором №573/23П від 30.06.2023, зазначений шестимісячний строк підлягає обчисленню окремо щодо кожного простроченого щомісячного платежу.

Здійснивши власний перерахунок пені окремо щодо кожного простроченого платежу, у межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням шестимісячного строку її нарахування, суд встановив, що правомірним та обґрунтованим є нарахування пені у загальному розмірі 54 618,54 грн., в іншій частині пені слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог про стягнення пені спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що підстави для відмови у позові в цій частині у зв`язку зі спливом позовної давності відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Однак строк позовної давності та встановлений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строк нарахування штрафних санкцій мають різну правову природу: перший визначає строк судового захисту порушеного права, тоді як другий обмежує період, протягом якого на відповідне прострочене зобов`язання може нараховуватися пеня.

У постанові Верховного Суду від 02.03.2026 у справі №910/3848/25 у пунктах 134-137 викладено наступний правовий висновок:

«Верховний Суд бере до уваги, що на момент, коли адміністративний позов у січні 2021 року був залишений без розгляду (після зміни процесуального законодавства та правил юрисдикції), обставини щодо перебігу строку позовної давності регулювались Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

135. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

136. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

137. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 04 вересня 2025 року.»

З урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.03.2026 у справі №910/3848/25, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за заявленими у цій справі вимогами про стягнення пені на момент звернення позивача до суду не сплив.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, періоди їх нарахування, розмір простроченої заборгованості та врахування здійснених відповідачем платежів, суд встановив, що такі розрахунки є арифметично правильними, здійсненими відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 31 902,24 грн 3 % річних та 100 231,89 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Харківобленерго" є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок пені підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 11 858,25 грн покладається на Відповідача.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного Підприємства «Перша Телекомунікаційна Компанія» (код ЄДРПОУ 39408677, адреса: 52042, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, село Любимівка, вул. Кіровоградська, буд. 22) на користь Акціонерного товариства "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" (код ЄДРПОУ 00131954, адреса: 61037, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, буд. 149; на п/р НОМЕР_1 в ХОУ АТ "Ощадбанк", МФО 351823, і.п.н. 001319520396.) заборгованість з плати за доступ у сумі 801 434,78 грн., 3% річних у сумі 31 902,24 грн., інфляційні у сумі 100 231,89 грн., пеню у сумі 54 618,54 грн. та витрати зі сплаті судового збору 11 858,25 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "12" жовтня 2026 р.

СуддяЮ.Ю. Мужичук