Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №752/10798/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/10798/25

Провадження № 2/752/4953/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.07.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря судового засідання Ільніцької І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сімонової Вікторії Валеріївни про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії і визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач) звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сімонової Вікторії Валеріївни (надалі за текстом також - відповідач), в якому просить: визнати незаконною та скасувати постанову відповідача від 17.03.2025 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все рухоме майно у вигляді недоотриманої пенсії після смерті його батька ОСОБА_2 ; визнати за позивачем право власності на грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії в сумі 42 231,64 грн у порядку спадкування за законом після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стислий виклад позиції позивача

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , який проживав у місті Луганську. Позивач вважає себе спадкоємцем першої черги за законом, у передбаченому законом порядку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та надав докази споріднення зі спадкодавцем.

За твердженням позивача, після смерті спадкодавця залишилася недоотримана пенсія в розмірі 56 308,86 грн. 15.03.2025 приватним нотаріусом Сімоновою В. В. йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на одну другу частку недоотриманої пенсії в розмірі 14 077,22 грн. З огляду на зазначене позивач вважає, що його право на решту коштів, яку він обчислює в сумі 42 231,64 грн, порушено.

Як зазначено в позовній заяві, нотаріус відмовила у видачі свідоцтва на все заявлене спадкове майно через наявність у спадкодавця дружини ОСОБА_3 , яка після його смерті зверталася із заявою про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку, однак справжність підпису на заяві нотаріально не засвідчувала і з належним чином оформленою заявою до нотаріуса згодом не звернулася.

На переконання позивача, ця обставина свідчить про неприйняття спадщини дружиною спадкодавця, а відтак не перешкоджає видачі йому свідоцтва про право на спадщину на все майно.

Позиція відповідача

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 справу № 752/10798/25 передано для розгляду судді Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєву С. О.

Ухвалою суду від 09.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків. 27.08.2025 позивач подав заяву на виконання зазначеної ухвали.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2026 підготовче провадження у справі закрито; справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 15.07.2026

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст досліджених доказів

Як убачається з копії постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сімонової В. В. від 17.03.2025 № 1/02-31, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У постанові зазначено, що факт смерті встановлено рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12.07.2024 у справі № 752/14351/24, а державну реєстрацію смерті проведено 04.08.2024, актовий запис №13061.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є сином померлого та належить до спадкоємців першої черги за законом. У спадковій справі № 1/2025, відомості щодо якої наведено в оспорюваній постанові, після смерті ОСОБА_2 оформлювалися спадкові права щодо грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії.

15.03.2025 приватний нотаріус Сімонова В. В. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №608, на одну другу частку спадщини - недоотриманої пенсії у загальній сумі 28 154,44 грн, тобто на 14 077,22 грн. У свідоцтві зазначено іншого спадкоємця першої черги за законом - дружину спадкодавця ОСОБА_3 , якій відповідає друга одна друга частка зазначеного майна.

За змістом свідоцтва, спадкова справа має № 1/2025. У ній також зазначено, що іншим спадкоємцем, указаним нотаріусом, є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою, зазначеною у свідоцтві. Водночас свідоцтво про право на спадщину щодо належної їй частки серед досліджених судом матеріалів відсутнє. Сам факт зазначення іншої особи у свідоцтві не замінює доказування підстав прийняття нею спадщини, але вказує на те, що на час оформлення спадкових прав нотаріусу були відомі обставини, які стосувалися прав цієї особи.

Постановою від 17.03.2025 № 1/02-31 приватний нотаріус відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все рухоме майно у вигляді недоотриманої пенсії, залишеної після смерті батька. У постанові вказано, що на час смерті ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а 07.01.2025 на адресу нотаріуса поштовим відправленням надійшла заява останньої про прийняття спадщини.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, справжність підпису на зазначеній заяві нотаріально не засвідчена; належно оформленої заяви або доказів особистого прибуття заявниці до нотаріуса на час винесення постанови не було.

Норми матеріального права, які підлягають застосуванню

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений законом або договором. Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, звернення до суду передбачає обрання способу захисту, який відповідає змісту порушеного права, а суд здійснює захист лише в межах передбачених законом повноважень.

Статтею 1216 ЦК України спадкування визначено як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців. За змістом статей 1217, 1218, 1220 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять права й обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті; часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Відповідно до статті 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той із подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно зі статтею 1267 ЦК України частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, якщо відсутні встановлені законом або домовленістю між спадкоємцями підстави для іншого розподілу.

За приписами частин першої та третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Таким чином, факт перебування у шлюбі та факт постійного проживання разом зі спадкодавцем не є тотожними правовими обставинами: шлюб визначає належність особи до відповідної черги спадкування, а постійне проживання разом зі спадкодавцем - підставу презумпції прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За статтями 1270, 1272 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється шестимісячний строк; у разі його пропущення без передбачених законом підстав спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщини. Водночас належне обчислення цього строку є необхідною передумовою оцінки своєчасності заяви.

Пунктом 20 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, доповненим Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX, визначено, що під час дії воєнного стану та протягом двох років із дня його припинення або скасування, якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць із дня смерті, строки, передбачені, зокрема, статтями 1269, 1270, 1272 ЦК України, обчислюються з дня державної реєстрації смерті. При цьому часом відкриття спадщини залишається день смерті спадкодавця. Таке спеціальне правило було чинним і підлягало застосуванню до відкриття спадщини у 2024 році.

Оскільки смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за відомостями, наведеними в оспорюваній постанові нотаріуса, її державну реєстрацію проведено 04.08.2024, між цими подіями минуло понад один місяць. За умови підтвердження зазначеної дати державної реєстрації спеціальний шестимісячний строк для прийняття спадщини почався саме 04.08.2024, а не 19.06.2024. Тому звернення ОСОБА_3 із заявою 07.01.2025, про яке зазначила сама нотаріус, припадало на цей строк. Посилання позивача на несвоєчасність заяви як на беззаперечну обставину є помилковим.

При цьому відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, у разі надходження поштою заяви спадкоємця, на якій справжність підпису не засвідчено, нотаріус приймає таку заяву та повідомляє спадкоємця про необхідність надсилання належно оформленої заяви або особистої явки до нотаріуса. Сам факт відсутності засвідчення підпису на первинній поштовій заяві не дає підстав без дослідження інших обставин прирівнювати її до повної відсутності волевиявлення особи чи безумовної відмови від спадщини.

Зміст указаного Порядку свідчить про відмінність між своєчасністю направлення заяви, її надходженням до нотаріуса, належним оформленням та остаточним встановленням факту прийняття спадщини. Недотримання вимог до засвідчення підпису потребує передбачених Порядком нотаріальних дій; водночас таке недотримання саме собою не вирішує спір між спадкоємцями про належність спадкового майна.

За статтею 1227 ЦК України суми пенсії та інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були одержані ним за життя, передаються членам його сім`ї, а за відсутності передбачених законом підстав для такої передачі - входять до складу спадщини. Частинами першою - третьою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено спеціальний порядок виплати недоотриманої пенсії членам сім`ї померлого пенсіонера та визначено умови, за яких такі кошти входять до спадщини. Відтак юридична природа коштів, щодо яких заявлено позов, потребує перевірки з урахуванням обох указаних законодавчих приписів.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, якщо не подано відомостей та доказів, необхідних для її вчинення, або якщо вчинення дії суперечило б законодавству. Цим самим законом заборонено безпідставну відмову у вчиненні нотаріальної дії та покладено на нотаріуса обов`язок належно мотивувати таку відмову. Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону нотаріальна дія або відмова в її вчиненні можуть бути оскаржені до суду особою, прав та інтересів якої вони стосуються.

Положення Закону України «Про нотаріат» і Порядку № 296/5 виходять із того, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє належність спадкового майна, склад спадщини, факт прийняття спадщини, коло спадкоємців та інші необхідні обставини. Нотаріальне оформлення права одного спадкоємця не може ґрунтуватися на припущенні про безумовну відсутність прав іншого спадкоємця за наявності в спадковій справі відомостей про його можливі спадкові права.

Оцінка судом правомірності постанови нотаріуса від 17.03.2025

Суд виходить із того, що предметом перевірки за заявленою вимогою є законність конкретної постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії за встановлених на час її прийняття обставин, а не абстрактна можливість позивача в майбутньому підтвердити право на більшу частку спадкового майна. Для задоволення зазначеної вимоги необхідно встановити, що нотаріус неправильно застосувала закон або відмовила за відсутності об`єктивних, передбачених законом перешкод.

Як убачається з оспорюваної постанови, нотаріус не заперечила спадкового статусу ОСОБА_1 як сина померлого. Навпаки, 15.03.2025, вона видала йому свідоцтво про право на спадщину щодо однієї другої частки зазначених пенсійних коштів. Відмова стосувалася лише видачі іншого свідоцтва на все майно, без врахування можливої спадкової частки дружини спадкодавця.

Установлені матеріалами обставини свідчать про те, що на час прийняття постанови нотаріусу були відомі: наявність зареєстрованого шлюбу померлого із ОСОБА_3 ; звернення останньої із заявою про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку 07.01.2025; відсутність належного нотаріального засвідчення її підпису на цій заяві. За спеціальними правилами обчислення строку прийняття спадщини наведена дата звернення не давала підстав кваліфікувати його як прострочене.

Суд погоджується з тим, що сам по собі статус дружини спадкодавця не є доказом її постійного проживання разом із ним на час відкриття спадщини і не створює безумовної презумпції прийняття нею спадщини. Водночас протилежний висновок позивача - про те, що дружина не прийняла спадщину тільки тому, що не з`явилася до нотаріуса та не надала повторної заяви із засвідченим підписом, - також не ґрунтується на повному встановленні юридично значущих обставин.

Зокрема, матеріали не містять належних доказів, які дозволяли б суду встановити місце фактичного постійного проживання ОСОБА_3 на дату смерті спадкодавця; чи надходили нотаріусу після 07.01.2025 додаткові заяви, пояснення чи докази від неї; чи були застосовані всі передбачені Порядком процедури щодо оформлення її первинного волевиявлення. Водночас відсутність таких доказів не може бути витлумачена як установлений судом факт неприйняття спадщини іншою спадкоємицею, яка не залучена до участі у справі.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2023 у справі № 204/1052/20 наголосив на необхідності встановлення саме фактичного постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України; сама наявність чи відсутність реєстрації місця проживання не завжди є визначальною. Отже, питання прийняття спадщини за цією підставою не може вирішуватися виключно з формального статусу особи як подружжя або через відсутність належним чином засвідченої поштової заяви.

Видача позивачеві свідоцтва на всю суму пенсійних коштів за наявних на 17.03.2025 відомостей створювала б ризик порушення прав особи, яка була зазначена як інша спадкоємиця першої черги й виявила волевиявлення щодо спадщини у межах спеціального строку. У межах розгляду вимоги про скасування постанови нотаріуса суд не наділений повноваженнями без належного суб`єктного складу спору остаточно встановити, що така особа спадщини не прийняла, та позбавити її можливих спадкових прав.

Вказане означає, що відмова нотаріуса в оформленні на ім`я позивача всієї спадщини за відсутності документально підтвердженої безспірності його права на все майно не може бути визнана незаконною лише на підставі доводів позивача про неявку дружини померлого.

Сукупність установлених обставин не підтверджує, що на момент прийняття оскаржуваної постанови у нотаріуса були достатні підстави для вчинення запитуваної нотаріальної дії саме в заявленому позивачем обсязі.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не довів неправомірності відмови відповідача від 17.03.2025 № 1/02-31 у видачі свідоцтва про право на спадщину на все рухоме майно у вигляді недоотриманої пенсії. У задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Щодо вимоги про визнання права власності на кошти в сумі 42 231,64 грн

Суд бере до уваги, що позивач одночасно просить не тільки перевірити законність нотаріальної відмови, але й безпосередньо визнати за ним право власності на спадкові кошти. Вимога про визнання права власності в порядку спадкування є самостійним речово-правовим способом захисту і за своїм змістом спрямована на визначення власника майна. Така вимога не тотожна вимозі про скасування нотаріальної постанови та не може бути вирішена автоматично за результатом оцінки нотаріальної відмови.

За змістом статей 48, 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка перебуває у спірних матеріальних правовідносинах та за позовними вимогами повинна відповідати за оспорюване право. Визначення відповідачів, предмета й підстав позову є правом позивача, тоді як суд вирішує справу в межах заявлених ним вимог і не вправі за власною ініціативою замінювати неналежного відповідача чи залучати співвідповідачів усупереч встановленій статтею 51 ЦПК України процедурі.

Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 у справі № 175/1941/16-ц зазначив, що у справах про визнання права власності в порядку спадкування належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності таких спадкоємців та в інших передбачених законом випадках - відповідний орган місцевого самоврядування. У постанові від 18.01.2023 у справі № 711/3792/21 Верховний Суд розмежував належність нотаріуса як відповідача за вимогою про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії та неналежність нотаріуса за матеріально-правовою вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Нотаріус, здійснюючи передбачені законом професійні повноваження, не набуває речових чи зобов`язальних прав на майно спадкодавця, не претендує на спадщину та не є суб`єктом спірного матеріального права власності. Натомість визнання за позивачем права на всю суму спадкових коштів безпосередньо зачіпає можливі права ОСОБА_3 , яка в оспорюваних нотаріальних актах зазначена як інша спадкоємиця. Відповідачем у справі позивач визначив виключно приватного нотаріуса; інших осіб як співвідповідачів до участі у справі не залучено.

Постановою Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 711/3792/21 також роз`яснено, що пред`явлення вимоги про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії безпосередньо до нотаріуса може бути належним способом захисту за умови відсутності необхідності вирішувати матеріально-правовий спір між спадкоємцями. Водночас це не означає, що той самий відповідач є належним за вимогою про визнання права власності в порядку спадкування.

Зі змісту позову вбачається, що позивач обґрунтовує вимогу про набуття права власності саме запереченням можливого права дружини спадкодавця на спадкові кошти. За таких обставин вирішення питання про належність позивачеві всієї суми спадщини без участі особи, чия спадкова частка заперечується, означало б вирішення питання про її можливі права за її відсутності. Суд не може допустити такого результату з огляду на принцип змагальності та право кожної особи на судовий захист.

Поряд із неналежним суб`єктним складом відповідачів позивачем не доведено об`єктивний склад і вартість спадкового майна в обсязі, заявленому до визнання. Із виданого свідоцтва про право на спадщину вбачається, що об`єктом нотаріального оформлення була недоотримана пенсія в сумі 28 154,44 грн, одна друга частка якої становить 14 077,22 грн. Натомість обчислення позивачем вимоги у 42 231,64 грн з орієнтиром на загальну суму 56 308,86 грн не супроводжується належними доказами, які безсумнівно підтверджують існування саме такої додаткової суми спадкових коштів та її правовий режим.

Суд зауважує, що правове регулювання недоотриманої пенсії допускає різні підстави її виплати залежно від статусу особи, яка звертається за коштами, та часу відповідного звернення. Тому сам факт існування невиплаченої за життя пенсії не звільняє позивача від обов`язку довести, яка саме її частина увійшла до спадщини та належить йому на праві спадкування. Наявність свідоцтва на 14 077,22 грн не є доказом набуття позивачем права власності на будь-яку іншу суму без відповідного встановлення складу спадщини та кола спадкоємців.

З урахуванням наведеного позовна вимога про визнання права власності на спадкове майно пред`явлена до неналежного відповідача та, крім того, не підтверджена сукупністю належних і допустимих доказів щодо заявленої суми й виключного права позивача на її одержання. У її задоволенні суд також дійшов висновку відмовити.

Оцінка доказів і висновки суду

Відповідно до статей 12, 13, 76-81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, суд бере до уваги: підтверджений факт смерті спадкодавця та споріднення позивача з ним; оформлення на користь позивача однієї другої частки недоотриманої пенсії; існування іншої спадкоємиці першої черги, яка зверталася із заявою про прийняття спадщини; спеціальне правило обчислення строку прийняття спадщини від дати державної реєстрації смерті; неналежність нотаріуса як відповідача за вимогою щодо матеріального права власності; а також недостатність доказів для висновку, що вся заявлена позивачем сума є спадковим майном, яке належить виключно йому.

При цьому суд не ототожнює належність іншої спадкоємиці до першої черги спадкування з доведеним фактом прийняття нею спадщини, а лише констатує, що матеріали справи не дають підстав встановити зворотне в безспірному порядку та видати позивачеві відповідне свідоцтво на все майно. Не може суд у цьому провадженні за відсутності належної участі іншої спадкоємиці визнати таку особу тією, що спадщину не прийняла, або вирішити питання про її можливі майнові права.

З огляду на вимоги статті 263 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Підстави для задоволення жодної із заявлених позовних вимог судом не встановлені. Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сімонової Вікторії Валеріївни необхідно відмовити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення зазначеної суми з відповідача немає; понесені позивачем витрати залишаються за ним.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, статтями 1216-1218, 1220, 1227, 1261, 1267-1270, 1272 ЦК України, статтями 49, 50 Закону України «Про нотаріат», суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сімонової Вікторії Валеріївни про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 березня 2025 року № 1/02-31 та визнання права власності на грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії в сумі 42 231,64 грн у порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглядалася без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження за умов, визначених статтею 354 ЦПК України.

Суддя С. О. Чекулаєв