Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №922/2206/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2206/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Шаповаловій Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка буд. 1) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1)

доКомунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., Лозівський р-н., м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23)

простягнення 8 321 192,92 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: Радигін Є.С. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів).

ВСТАНОВИВ:

19.06.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення суми заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 року за період квітень - травень 2026 року у розмірі 7 881 246,62 грн., 349 797,79 грн. - пені, 34 979,78 грн. - 3 % річних, 55 168,73 грн. - інфляційні втрати, всього: 8 321 192,92 грн.

Також, до стягнення заявлені судові витрати.

Крім того, позивачем до позовної заяви було додано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 24.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08 липня 2026 року о 13:45 год. Заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено частково. Постановлено провести підготовче засідання у справі призначене на "08" липня 2026 року за наявності технічної можливості, в режимі відеоконференції шляхом використання Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (vkz.court.gov.ua). В іншій частині заяви представника позивача - відмовлено. Встановлено відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. Встановлено відповідачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень відповідно до вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України, та із доказами направлення їх іншим учасникам справи (з описом вкладення, та із урахуванням вимог Господарського процесуального кодексу України в частині реєстрації та використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу 5 (п`ятиденний) строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив. Участь учасників справи у підготовчому засіданні визнано обов`язковою.

08.07.2026 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16602/26), у якому останній, просить суд, прийняти відзив до розгляду та у разі прострочення строку на подачу відзиву у відповідності до ухвали суду про відкриття провадження у справі відновити його у зв`язку з тим, що для підготовки відзиву та додатків до нього потрібен був час, відповідач у найкоротший термін підготував цей відзив та до першого слухання e даній справі направив його до суду. Просить зменшити розмір пені на 99 % або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити. Надати відстрочку виконання рішення суду у даній справі на строк один рік з моменту винесення рішення по даній справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися з позивачем за зобов`язаннями, що стали предметом позову у даній справі. Провести судове засідання у справі №922/2206/26, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

08.07.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 16612/26) у якій останній, просить суд, позовні вимоги задовольнити повністю. У відстроченні виконання рішення суду відповідачу відмовити. Також відмовити відповідачу у зменшенні суми пені.

08.07.2026 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 16604/26) про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, у якому просить суд, відкласти розгляд справа для надання позивач необхідного часу для підготовки відповіді на відзив та часу необхідного для ознайомлення відповідачем з відповіддю на відзив та надання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 08.07.2026 року задоволено клопотання відповідача (вх. № 16604/26) від 08.07.2026 року) про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання у справі відкладено на "12" серпня 2026 р. о(б) 11:20 год. Клопотання відповідача викладеного у пунктах 4-5 відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) - задоволено частково. Постановлено провести підготовче засідання у справі призначене на "12" серпня 2026 року о(б) 11:20 год. за наявності технічної можливості, в режимі відеоконференції шляхом використання Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (vkz.court.gov.ua).

31.07.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 18748/26) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 04.08.2026 року заяву (вх. № 18748/26 від 31.07.2026 року) позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено частково.

04.08.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 19028/26) про долучення документів у підтвердження повноважень представника.

Ухвалою суду від 12.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відповідно до вимог частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України за власної ініціативи продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

Ухвалою суду від 12.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні у справі оголошено перерву до 02 вересня 2026 року о(б) 12:00 год. Також, судом задоволено усне клопотання позивача від 12.08.2026 року про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

12.08.2026 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 19812/26) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 12.08.2026 року задоволено заяву (вх. № 19812/26 від 31.07.2026 року) представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

28.08.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 21131/26) про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 12.08.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до розгляду по суті на 23.09.2026 року о(б) 12:40 год. Також, судом задоволені усні клопотання представника позивача та відповідача від 02.09.2026 року про участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 23.09.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом повідомлено учасників справи, що проголошення рішення скороченого (вступної та резолютивної) частини буде 30.09.2026 року о(б) 11:00 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою

Уповноважений представник позивача у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 23.09.2026 року.

Присутній у судовому засіданні уповноважений представник відповідача надав усні пояснення, та просив суд, задовольнити клопотання про відстрочення виконання рішення суду та зменшення пені.

Судом у судовому засіданні 30.09.2026 року було оголошено рішення скорочене (вступну та резолютивну) частини.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, та надані докази, заслухавши уповноваженого представника відповідача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (відповідач, споживач) було підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 року, таким чином, відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 року.

Пунктом 12.1. договору визначено, що цей договір укладається на невизначений строк.

Згідно пункту 1.1. договору визначено, що цей типовий договір розподілу природного газу (далі - договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 1.3. договору).

Пунктами 2.1. та 2.2. договору визначено, що за цим договором оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором. Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ.

Відповідно до пункту 6.1. договору, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується, як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Пунктом 6.3. договору визначено, що величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві - приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 6.4. договору).

Згідно пункту 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем (пункт 6.8. договору).

За твердженнями позивача, Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 року внесено зміни до Кодексу ГРС (та до типового договору розподілу природного газу відповідно), згідно яких з 01.01.2020 року запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРС виходячи із об`ємів споживання об`єктів споживачів за попередній рік.

Також зазначає, що тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії позивача встановлено Постановою НКРЕКП від 19.12.2025 року № 2163 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»»: - на період з 01 січня 2026 року до 31 березня 2026 року (включно) у розмірі 2,65 грн. за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,18 грн. (з урахуванням ПДВ); - на період з 01 квітня 2026 року у розмірі 3,23 грн. за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,876 грн. (з урахуванням ПДВ).

Пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об`єкта річна замовлена потужність споживача (його об`єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.

Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об`єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності. Із врахуванням умов типового договору розподілу природного газу та норм Кодексу (п. 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ), споживачем було самостійно визначено плановий обсяг замовленої річної потужності.

Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.

Оператор ГРМ зобов`язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об`єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).

Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).

Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об`єктах з розбивкою по кожному об`єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік.

У зв`язку із чим, позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРС у акті приймання передачі газу № 9795 від 30.09.2025 року було повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 13 186 573,14 м3, та повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений, як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 1 098 881,10 м3 (13 186 573,14 : 12 = 1 098 881,10 м3).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору та вимог Кодексу ГРС, між сторонами у 2026 році було складено акти наданих послуг, які були підписані з боку відповідача без зауважень, а саме:

- № УХФ00005450 від 30.04.2026 року на суму 3 940 623,31 грн.;

- № УХФ00007521 від 31.05.2026 року на суму 3 940 623,31 грн.

За розрахунком позивача, всього за період квітень-травень 2026 року позивачем було надано споживачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 7 881 246,62 грн.

Проте, відповідачем в порушення умов договору, не здійснено оплати за фактично розподілений газ, у зв`язку із чим, за розрахунком позивача, у відповідача наявна заборгованість у розмірі 7 881 246,62 грн.

Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 626-629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Факт наявності у відповідача заборгованості за спірний період квітень-травень 2026 року підтверджується наявними у матеріалах справи актами наданих послуг, які були підписані з боку відповідача без зауважень, а саме:

- № УХФ00005450 від 30.04.2026 року на суму 3 940 623,31 грн;

- № УХФ00007521 від 31.05.2026 року на суму 3 940 623,31 грн.

За розрахунком позивача, сума заборгованості відповідача за період квітень-травень 2026 року з розподілу природного газу за договором, становить загальну суму у розмірі 7 881 246,62 грн.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів здійснення повної оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за розподіл природного газу за спірним договором №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період квітень – травень 2026 року, заявлена до стягнення із відповідача сума боргу у розмірі 7 881 246,62 грн. є обґрунтованою, та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивачем було заявлено до стягнення 349 797,79 грн. - пені, 34 979,78 грн. - 3 проценти річних, та 55 168,73 грн. - інфляційних втрат.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача 34 979,78 грн. - 3 проценти річних, та 55 168,73 грн. - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3% річних у розмірі 34 979,78 грн. за загальний період з 01.04.2026 року по 08.06.2026 року нараховану за кожним актом за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому підлягають до задоволення.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 55 168,73 грн. за період квітень 2026 року за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому підлягають до задоволення.

Щодо заявлених до стягнення із відповідача суми пені 349 797,79 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 8.2. договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом здійснено перевірку нарахованого позивачем відповідачу пені у сумі 349 797,79 грн. за загальний період з 01.04.2026 року по 08.06.2026 року (відповідно до наданого розрахунку) та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому є обґрунтованими.

Крім того, при здійснення перевірки та розрахунку суми заявлених позовних вимог за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, а саме щодо здійснення перерахунку заявлених позовних вимог саме за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Відповідачем у пункті 2 прохальної частини наданого до суду відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року), заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 99 % або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

При цьому, судом повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 26.03.2019 року у справі № 913/284/18 та постанова від 27.03.2019 у справі №912/1703/18).

За частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд приймає до уваги, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

В обґрунтування заявленого до суду клопотання про зменшення пені, відповідач зокрема зазначає, що звертаючись із проханням про зменшення пені та відстрочення виконання рішення за даною справою, відповідач визнає наявність обов`язку виконання рішення суду у даній справі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання, проте зазначає про існування на даний час не залежних від нього обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення найближчим часом, також просить суд при розгляді питання про стягнення сум пені взяти до уваги: причини неналежного виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а саме, що під час дії в Україні воєнного стану, відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, тому як основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача. Відповідач є єдиним джерелом теплопостачання в м. Лозова, Лозівський район та обслуговує понад 19 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 51 об`єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 11 медичних закладів, 18 шкільних закладів та 12 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.06.2026 рік становить 194423862,00 грн., з них заборгованість населення 169275595,00 грн., оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється КП «Теплоенерго». Основні причини, які не дають можливості отримати плату за теплопостачання від споживачів виникли з початку агресії Російської федерації, що почалася з 24.02.2022 року (Указом президента України від 24.02.2022 року № 64/202 введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 року). Так у відповідності до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року відповідача знаходиться на території, на якій ведуться бойові дії. Вище зазначені обставини стали причиною міграції населення та його виїзду з території Лозівської міської територіальної громади та передмістя, що вплинуло на розрахунки за отриману теплову енергію отриману у період опалювальних сезонів 2022 – 2026 рік.

Також, відповідач зазначає, що обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію на 1.06.2026 року за 2022 - 2025 рік складає суму у розмірі 254 024 971,00 грн. (протокол №1 від 4.11.2022 року (40203883,00 грн.) + протокол № 2 від 19.12.2022 року - (17364171,00 грн. + 3887361,00 грн. + 646540,00 грн.) + протокол № 8 від 07.08.2023 року (29799811,00 грн. + 5951317,00 грн. + 1233332,00 грн.) + протокол № 9 від 13.11.2023 року (16870172,00 грн. + 3288955,00 грн. + 672496,00 грн.) + протокол № 10 від 21.03.2024 року (10020542,00 грн.) + протокол № 11 від 20.05.2024 року (2815497,00 грн.) + протокол № 12 від 15.08.2024 року (17380357,00 грн.) + протокол № 13 від 21.11.2024 року (16549505,00 грн.) + протокол № 1 від 18.03.2025 року (13072607,00 грн.) + протокол № 2 від 16.05.2025 року (15179316,00 грн.) + протокол № 3 від 19.08.2025 року (20572261,00 грн.) + протокол № 4 від 18.11.2025 року (18755254,00 грн.) + протокол № 3 від 18.11.2025 року (19761594,00 грн.).

Зазначена заборгованість з різниці в тарифах виникла на підставі вимог Закону України №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» згідно якого забороняється підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано. Заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення". витрати та/або втрати, понесені внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій, до яких відносяться витрати на ремонт пошкоджених виробничих потужностей, втрати від зменшення кількості абонентів та/або обсягу наданих послуг, втрати від зниження рівня розрахунків, що утворилися (утворяться) за періоди з 1 лютого 2022 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано.

Також, відповідач посилається на наявність соціальних гарантій наданих Державою без належних механізмів компенсації збитків відповідачу.

Вказане за твердженнями відповідача свідчить про те, що саме з причин воєнного стану у державі останній у дуже складній ситуації, так, з одного боку у зв`язку із активними бойовими діями є виїзд населення та робітників підприємства з м. Лозова та його передмістя, руйнування основних фондів відповідача, що стало на цей час підставою для зменшення виплат за теплопостачання та додаткові витрати на організацію роботи, а з другого боку значне втручання у господарську діяльність Держави за допомогою різних норм права, які зобов`язують відповідача: надавати теплопостачання споживачам, а саме населенню за цінами, що існували до начала воєнного стану у Україні.

Також, відповідач зазначає, що на момент складання цього відзиву статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачені субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у розмірі 4 % від податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території України. Отже, проблема відповідача по погашенню заборгованості перед позивачем може бути вирішена протягом 2026 року.

До відзиву на позовну заяву, відповідачем було надано наступні докази, а саме: інформацію про проведення розрахунків за послуги теплопостачання КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області за грудень 2021 року, грудень 2022 року, грудень 2023 року, грудень 2024 року, січень – грудень 2025 року, січень – травень 2026 року, звіти про оплату населенням житлово – комунальних послуг за IV Квартал 2022 року, за IV Квартал 2023 року, за I Квартал 2024 року, за II Квартал 2024 року, за IV Квартал 2024 року, за I, ІІ, ІІІ, IV Квартал 2025 року та за I Квартал 2026 року, листи Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському району Харківської області, договори про надання послуг, листи та Рішення про встановлення (коригування) тарифів, протоколи та розрахунки по різниці в тарифах, звіти з праці (квартальні), фінансова звітність 2021 - 2026 року, податкові декларації та вимоги, витяг з ЕК платника податків щодо ПДВ та про стягнення податків, договори реструктуризації заборгованості з АТ НАК Нафтогаз України, листи до Лозівської міської ради про фінансову допомогу та від ГРМУ до ЛМР, договори з банком та Казначейством щодо розподілу коштів, листування ЛМР, депутата з Міністерством, ХОВА, інформація про розподіл коштів що отримує підприємство, наказ, доповідна та зміни до наказу, графік погашення заборгованості з різниці у тарифах.

У наданій до суду відповіді на відзив від 08.07.2026 року (вх. № 16612/26) позивачем зокрема зазначено, що відповідач у добровільному порядку свої зобов`язання з оплати заборгованості у повному обсязі не виконав, то з метою захисту своїх порушених прав позивач змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення простроченого грошового зобов`язання за договором та штрафних санкцій, як способу захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Нарахована позивачем пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його. Також, позивач зазначає, що в контексті даної справи доводи відповідача не є беззаперечними, а надані ним докази є неналежними доказами неплатоспроможності відповідача, оскільки реальний майновий стан та платоспроможність боржника має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про всі розрахунки боржника; доказами відсутності руху коштів по банківських рахунках боржника; доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів та доказами того, що задоволення вимог позивача приведе до неможливості виконання грошових зобов`язань відповідача у повному обсязі перед іншими кредиторами, тощо. Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості є результатом господарської діяльності відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для беззаперечного зменшення пені.

Введення воєнного стану на території України не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку із воєнним станом, що всі працівники або їх частина, керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частину складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану. Позивач у справі не перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі обставини стосуються обох сторін договору.

Вказане на думку позивача свідчить про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами те, що причиною прострочення виконання грошового зобов`язання є обставини, які перебувають поза його волею, а його виконання перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити повне зупинення господарської діяльності. У зв`язку із чим, просить суд, відмовити відповідачу у зменшенні суми пені.

При розгляді клопотання відповідача про зменшення пені, суд також враховує, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

З аналізу вищевикладеного слідує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 року у справі № 904/3551/18).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допустити фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 904/4067/18, від 04.02.2020 року у справі №918/116/19, від 19.02.2020 року у справі №910/1199/19, від 26.05.2020 року у справі №918/289/19, від 21.09.2021 року у справі № 910/10618/20, від 24.09.2020 року у справі №915/2095/19.

Також, суд враховує, що завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Разом з цим неустойка не є каральною санкцією, а саме має компенсаційний характер. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 року у справі № 910/14591/21.

За висновком суду, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

У зв`язку із чим, суд не приймає вищевикладені заперечення позивача, оскільки співвідношення розміру заявленої до стягнення позивачем пені до розміру основного боргу, не спростовує самого її розміру, який є значним для відповідача, а його стягнення за вищенаведеної сукупності матиме вкрай несприятливі умови здійснення відповідачем господарської діяльності як підприємством критичної інфраструктури, та перетвориться для нього на несправедливо непомірний тягар, що не було враховано позивачем. Щодо посилання позивача на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу, суд зазначає, що вказане не є обставиною, яка виключає наявність виняткових випадків, які надають суду право застосувати положення статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення пені, оскільки таке право суду стосується саме обґрунтовано заявленого розміру пені, тобто нарахованої у відповідності до умов договору за умов доведення його порушення і при цьому ступінь виконання зобов`язання має оцінюватися в сукупності з іншими істотними обставинами, в тому числі причинами невиконання зобов`язання (ступеня вини у виникненні спору), атому, за висновком суду, у даному випадку заявлений до стягнення позивачем розмір пені у сумі 349 797,79 грн. не є співмірним характеру вчиненого відповідачем порушення грошового зобов`язання зі сплати заборгованості з оплати послуг за два місяці (квітень та травень 2026 року), враховуючи те, що на її виникнення вплинули виключні обставини, які не залежали від волі відповідача. Крім того, суд враховує, що позивачем було заявлено до стягнення із відповідача також інфляційні втрати та 3 % річних, які були задоволені судом у повному обсязі.

При цьому, позивачем не надано до суду доказів понесення ним збитків у зв`язку із простроченням відповідачем оплати за договором, у зв`язку із чим, нарахована до стягнення із відповідача позивачем пеня у сумі 349 797,79 грн., є несумісною з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням (прибутком) для позивача, які б він не отримав за умови належного виконання відповідачем умов договору, та фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд, також враховує, що факт невиконання відповідачем основного зобов`язання щодо сплати суми заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 року за період квітень – травень 2026 року у розмірі 7 881 246,62 грн. сталося не з його вини, а в сукупності певних обставин про які було вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву, а саме здійснення ним господарської діяльності як підприємства критичної інфраструктури у воєнний час, в умовах встановлення для нього регульованих тарифів, які є економічно невигідними, за наявності великих сум дебіторської заборгованості з оплати його послуг населенням та бюджетними установами, які є його основними споживачами, а також заборгованості держави з компенсації в різниці тарифів, законодавчої заборони у період воєнного стану на підвищення тарифів, нарахування споживачам штрафних санкцій, їх відключення від теплопостачання, підтверджені доданими до відзиву на позовну заяву доказами, мають винятковий характер, оскільки у своїй сукупності свідчать про вкрай несприятливі умови здійснення господарської діяльності останнім, які не залежать від його волі та вплинули на розрахунки із позивачем, з урахуванням чого заявлений позивачем до стягнення значний розмір пені у сумі 349 797,79 грн., є неспівмірним з характером вчиненого відповідачем порушення грошового зобов`язання зі сплати заборгованості, тому суд, дійшов до висновку, про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 90 % до 34 979,78 грн., у зв`язку із чим, заявлене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання підлягає частковому задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу сторін, що таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків, як для позивача, так і для відповідача.

Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 року у справі №904/4085/18, від 26.02.2020 року у справі № 922/1608/19, від 12.03.2020 року у справі № 904/3538/19.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення, та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та про стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 року за період квітень - травень 2026 року у розмірі 7 881 246,62 грн, 34 979,78 грн. суми пені, 34 979,78 грн. - 3% проценти річних, та 55 168,73 грн. інфляційних втрат.

В частині стягнення пені у сумі 314 818,01 грн. – відмовити.

Щодо клопотання відповідача викладеного у 3 пункті прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі на строк один рік з моменту винесення рішення у даній справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися із позивачем за зобов`язаннями, що стали предметом позову у даній справі, суд зазначає наступне.

Суд, дослідивши матеріали справи, клопотання відповідача викладене у 3 пункті прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про надання відстрочки виконання рішення суду, заперечення позивача викладені у наданій до суду відповіді на відзив, зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012).

Відповідно до вимог частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно частин 2, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу.

Відповідно до частин 4, 5, 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, вирішуючи питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Положеннями пункту 9 частини 2статті 129 Конституції України, статті 326 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковим на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 326 Господарського процесуального кодексу України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі № 11-рп/2012зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відстрочення виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

В обґрунтування заявлено клопотання викладеного у 3 пункті прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач зокрема посилається на невідшкодування останньому державою різниці між розміром встановлених тарифів на послуги з теплопостачання, заборгованість споживачів з оплати послуг, втрату майна відповідача, та на введення в Україні військового стану та на те, що під час дії в Україні воєнного стану, відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а тому, за твердженнями відповідача. вказані обставини є достатньо підстав для застосування судом відстрочення виконання рішення.

До відзиву на позовну заяву, відповідачем було надано наступні докази, а саме: інформацію про проведення розрахунків за послуги теплопостачання КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області за грудень 2021 року, грудень 2022 року, грудень 2023 року, грудень 2024 року, січень – грудень 2025 року, січень – травень 2026 року, звіти про оплату населенням житлово – комунальних послуг за IV Квартал 2022 року, за IV Квартал 2023 року, за I Квартал 2024 року, за II Квартал 2024 року, за IV Квартал 2024 року, за I, ІІ, ІІІ, IV Квартал 2025 року та за I Квартал 2026 року, листи Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському району Харківської області, договори про надання послуг, листи та Рішення про встановлення (коригування) тарифів, протоколи та розрахунки по різниці в тарифах, звіти з праці (квартальні), фінансова звітність 2021 - 2026 року, податкові декларації та вимоги, витяг з ЕК платника податків щодо ПДВ та про стягнення податків, договори реструктуризації заборгованості з АТ НАК Нафтогаз України, листи до Лозівської міської ради про фінансову допомогу та від ГРМУ до ЛМР, договори з банком та Казначейством щодо розподілу коштів, листування ЛМР, депутата з Міністерством, ХОВА, інформація про розподіл коштів що отримує підприємство, наказ, доповідна та зміни до наказу, графік погашення заборгованості з різниці у тарифах.

Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач у наданій до суду відповіді на відзив від 08.07.2026 року (вх. № 16612/26) зазначає, що позивач просить суд взяти до уваги те, що відстрочення виконання рішення є неможливим, так як відповідачем не було надано суду жодних документів, зокрема, виписок з банківських рахунків, які б свідчили про відсутність коштів на банківських рахунках відповідача, боржника. Так, ймовірно, може мати місце ситуація, за якої на банківські рахунки відповідача надходили та надходять грошові кошти, вони на ньому обліковуються, проте, витрачаються зовсім на інші цілі та послуги (у тому числі послуги на надання юридичної, правової допомоги представника та інші тощо), незважаючи на наявну та непогашену за рішенням суду заборгованість. А тому за відсутності доказів на підтвердження відсутності коштів на рахунках відповідача та їх руху на них, взагалі не можливо стверджувати про відсутність у відповідача можливості виконання рішення суду та погашення заборгованості за ним.

За твердженнями позивача, у даній справі відсутні підстави для відстрочення виконання рішення суду, а тому, заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду є безпідставною, не обґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку наданим відповідачем доводам заяви про відстрочення виконання рішення суду та доданим до неї доказам, суд зазначає, що посилання відповідача на недостатність чи відсутність коштів, а також на невідшкодування останньому державою різниці між розміром встановлених тарифів на послуги з теплопостачання, заборгованість споживачів, на які послався відповідач в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду, саме по собі за висновком суду не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути здійснено відстрочення виконання судового рішення, у той час як до вказаної заяви не надано доказів, які б свідчили про майбутнє покращення матеріального становища відповідача, а отже і про наявність реальної можливості виконання рішення суду.

Надання відстрочки за відсутності доказів про майбутнє покращення матеріального становища відповідача суперечить її суті як виняткового заходу, головною метою якого є надати боржнику тимчасовий перепочинок для подолання тяжких обставин і накопичення ресурсів (покращення майнового стану), щоб у майбутньому повністю виконати свої зобов`язання перед кредитором

Також, суд не приймає посилання відповідача на введення в Україні військового стану та на те, що під час дії в Україні воєнного стану, відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, оскільки такі посилання боржника як на підставу незадовільного фінансового стану останнього самі по собі не є підставою для відстрочення виконання рішення суду, адже введення в Україні військового стану має загальний характер, та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб`єктів господарювання, як на відповідача так і на позивача.

Вказане за висновком суду свідчить про те, що відстрочення виконання рішення суду у даному випадку порушить баланс інтересів сторін, оскільки позивач так само як і відповідач є соціально значущим підприємством критичної інфраструктури, який надає комунальні послуги, так як здійснює ліцензовану діяльність з розподілу природного газу у період опалювального сезону на території багатьох областей України, та в умовах воєнного стану, маючи у власності газорозподільну систему та забезпечуючи безперебійне та безпечне функціонування обладнання, у зв`язку із чим теж несе значні витрати, і через наявність великої за розміром, тривалий час непогашеної заборгованості боржника за рішенням суду впливає на можливість в повній мірі та належно забезпечувати діяльність підприємства та його повноцінне функціонування, а обставина введення воєнного стану на території України стосується обох сторін і не свідчить про те, що відповідач у разі ненадання відстрочки виконання рішення суду не зможе здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, та останнім не надано доказів того, що підприємство зупинило діяльність у зв`язку із воєнним станом, що його працівники та керівництво, інші посадові особи мобілізовані або перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все або частину складу рухомого майна підприємства задіяно під час здійснення тих чи інших заходів, що перешкоджало б суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Крім того, відповідачем до клопотання не надано належних та допустимих доказів, щодо скрутного матеріального становища на даний час, яке не дозволяє виконати рішення суду без надання відстрочки, при цьому, надані відповідачем докази не є належними доказами його неплатоспроможності, оскільки реальний матеріальний стан має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про розрахунки відповідача, доказами відсутності руху коштів за банківськими рахунками, доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів та доказами того, що задоволення вимог позивача призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань відповідача в повному обсязі перед іншими кредиторами, тощо.

Суд приймає до уваги, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

З вищевикладеного слідує, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку із тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача викладеного у 3 пункті прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про надання відстрочки виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені) відсотків річних, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, судовий збір у даній справі покладається на відповідач у розмірі 99 854,31 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання відповідача викладене у 2 пункті прохальної частини наданого до суду відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про зменшення розміру пені на 99 % - задовольнити частково.

У позові відмовити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., Лозівський р-н., м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23, ЄДРПОУ 38076191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка буд. 1, ЄДРПОУ 44907200) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, ЄДРПОУ 45051254) суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 року за період квітень - травень 2026 року у розмірі 7 881 246,62 грн., пеню у сумі 34 979,78 грн., 3% річних у розмірі 34 979,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 55 168,73 грн. та судовий збір у розмірі 99 854,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 314 818,01 грн. – відмовити.

У клопотанні відповідача викладеного у 3 пункті прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 16602/26 від 08.07.2026 року) про надання відстрочки виконання рішення суду – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка буд. 1, ЄДРПОУ 44907200) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, ЄДРПОУ 45051254);

відповідач: Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., Лозівський р-н., м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23, ЄДРПОУ 38076191).

Повне рішення складено "12" жовтня 2026 р.

СуддяО.О. Ємельянова