Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №922/1513/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1513/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 23-А)

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (61124, м. Харків, вул. Каштанова, 10)

простягнення 7'380'699,51 грн

за участю представників:

позивача - Сіліни М.Д.;

відповідача - Ясинського О.І.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА", в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 24.06.2026, а також заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20.07.2026, які були прийняті судом) просить суд стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання Договору №2-12/8/2021 від 08.12.2021 у розмірі 7'345'298,22 грн, з яких: 6'147'435,83 грн - основний борг; 752'775,72 грн - пеня; 334'023,15 грн - інфляційні втрати; 111'063,52 грн - 3% річних.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.07.2026 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 серпня 2026 року о 15:15.

23.09.2026 представник позивача подав клопотання про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 90'765 грн.

24.09.2026 представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався.

29.09.2026 представник позивача подав заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення.

30.09.2026 представник відповідача подав уточнену заяву про розстрочення виконання рішення на 1 календарний рік.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2026 розгляд справи по суті відкладено на 08.10.2026 на 14:30 год.

01.10.2026 представник позивача подав остаточний розрахунок штрафних санкцій, який досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

07.10.2026 представник відповідача подав пояснення щодо розрахунку позивача та клопотання щодо розподілу судових витрат, які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.10.2026 підтримав свої заяви по суті спору, відповідно до яких відповідач не заперечує проти стягнення основної заборгованості в сумі 6'147'435,83 грн. Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечував у позові в цій частині, оскільки підпункт "Б" пункту 4.5 Договору пов`язує початок перебігу строку оплати саме з оформленням коносамента і пред`явленням копії такого коносамента клієнту (відповідачу), що позивачем не було здійснено. Також представник відповідача просив розстрочити виконання рішення на 1 рік та зменшити штрафні санкції на 80%.

Представник позивача в судовому засіданні 08.10.2026 підтримав свої заяви по суті спору та вказав, що у спірних правовідносинах перевезення оформлювалось саме у формі Sea Waybill або із застосуванням процедури Telex Release, що відповідає усталеній міжнародній практиці морських перевезень, а тому перебіг строку оплати починається від моменту отримання відповідачем вказаних документів (Sea Waybill, Telex Release). Крім того, представник позивача заперечував проти розстрочення виконання рішення та зменшення пені.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

08.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" (далі – Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (далі – Клієнт, Відповідач) укладено договір № 2-1282021 про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого, Виконавець зобов`язався за плату і за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу відповідно до узгоджених Сторонами Заявок.

Ціна Договору складається із сум, вказаних у рахунках Виконавця. Вартість конкретного перевезення залежить від умов, зазначених у відповідних Заявках, що погоджуються Сторонами (п. 4.1., 4.2. Договору).

Абзац 2 підпункту "А" пункту 4.5. Договору передбачає, що строк оплати при перевезенні вантажу морським транспортом в режимі експорт і супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (завантаження та/або розвантаження вантажу, агентські, портові збори і т.п.), становить 30 банківських днів з моменту оформлення коносамента і пред`явлення копії такого коносамента Клієнту (електронною або факсимільним зв`язком).

У пункті 4.13. Договору встановлено, що за фактом виконання доручення Сторони підписують Акт про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Акт). Клієнт зобов`язаний підписати два примірники Акта і один з них повернути Виконавцеві протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання Актів або направити претензію Виконавцеві щодо якості наданих послуг. Якщо протягом цього строку Клієнт не повернув один примірник Акта Виконавцеві та не надіслав йому претензію , вважатиметься, що послуги надані в повному обсязі та у відповідності до умов Договору.

Відповідно до п. 9.7. Договору сторони домовились використовувати при виконанні умов Договору електронні документи (а саме - акти надання послуг) для підтвердження описаних в них господарських операцій. Електронний документ повинен бути створений (оформлений), підписаний за допомогою електронного цифрового підпису (надалі - ЕЦП) і переданий однією Стороною Договору іншій стороні за допомогою системи M.E.Doc (або програми Вчасно) відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 № 851-IV та ЗУ "Про електронні довірчих послуги" від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII.

Сторони домовилися, що електронний документ, який відповідає вимогам, викладеним в попередньому абзаці цього пункту Договору, має повну юридичну силу, породжує права і обов`язки для Сторін, може бути у візуальній формі представлений в суд в якості належних доказів (у вигляді роздруківки з системи на паперовому носії) і визнається рівнозначним оригінальному документу, який складається на паперовому носії; в свою чергу, ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису відповідної уповноваженої особи Виконавця і Замовника відповідно. Підтвердження передачі електронного документа (відправка, отримання тощо) вважається належним підтвердженням фактичного прийому- передачі такого документа уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доведення.

Акт (акти) надання послуг направляється Замовнику у вигляді електронного документа за допомогою системи М.Е.Dос щотижня, але не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним. Замовник, в свою чергу зобов`язаний підписати отриманий електронний документ протягом 5 (п`яти) робочих днів, починаючи з дня його отримання.

Позивач належним чином виконав умови Договору та надав Відповідачу послуги з морського перевезення (та супутні послуги) (31 епізод) на загальну суму 6'147'435,83 грн, що підтверджується відповідними морськими накладними та актами про надання транспортно-експедиторських послуг, які були підписані уповноваженими представниками сторін (акт № 455 Відповідач не підписав, але враховуючи відсутність претензій з боку останнього, з огляду на приписи п. 4.13. Договору, вказаний акт вважається таким, що підписаний сторонами 20.04.2026).

Також між Позивачем та Відповідачем було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2026 - 06.04.2026 за Договором, за яким заборгованість ТОВ "ТЕРРА" перед Позивачем зафіксовано в розмірі 5'951'686,36 грн (без врахування перевезення за актом № 455 на суму 195'749,47 грн).

Позивач зазначає, що на момент розгляду справи, основна заборгованість Відповідача перед Позивачем дорівнює 6'147'435,83 грн. Крім того, Позивачем нараховано неустойку на підставі п. 6.5. Договору, а також 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України, які також залишаються несплаченими.

Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 316 Господарського кодексу України в реакції чинній на момент укладення договору (далі - ГК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Як передбачено в ч. 1, 11-13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

- авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

- міжнародна автомобільна накладна (CMR);

- накладна СМГС (накладна УМВС);

- коносамент (Bill of Lading);

- накладна ЦІМ (СІМ) ;

- вантажна відомість (Cargo Manifest);

- інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Згідно з ст. 134, 135 цього кодексу документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов`язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.

Статтею 137 цього Кодексу встановлено, що після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов`язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі. Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4-8 статті 138 цього Кодексу. Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відомостей, зазначених у згаданому документі.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Отже, умови укладеного між сторонами договору у контексті наведеного законодавства вказують, що Позивач зобов`язався вчинити дії з організації перевезення вантажу за замовленням Відповідача, а останній зобов`язався сплатити вартість послуг у встановленому Договором порядку та розмірі.

Суд установив, що Позивач належним чином виконав умови Договору та надав Відповідачу послуги з морського перевезення (та супутні послуги) (31 епізод) на загальну суму 6'147'435,83 грн, що підтверджується відповідними морськими накладними та актами про надання транспортно-експедиторських послуг, які були підписані уповноваженими представниками сторін (акт № 455 Відповідач не підписав, але враховуючи відсутність претензій з боку останнього, з огляду на приписи п. 4.13. Договору, вказаний акт вважається таким, що підписаний сторонами 20.04.2026).

За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Абзац 2 підпункту "А" пункту 4.5. Договору передбачає, що строк оплати при перевезенні вантажу морським транспортом в режимі експорт і супутні витрати, пов`язані з таким перевезенням (завантаження та/або розвантаження вантажу, агентські, портові збори і т.п.), становить 30 банківських днів з моменту оформлення коносамента і пред`явлення копії такого коносамента Клієнту (електронною або факсимільним зв`язком).

Суд установив, що коносаменти сторонами не оформлювались. Водночас Позивач ототожнює коносамент (Bill of Lading) і морську накладну (Sea waybill) та починає відлік строку оплати від оформлення саме морських накладних.

Проте в Договорі сторони пов`язують початок перебігу строку оплати саме з оформленням коносаменту, а не морської накладної, які мають певні відмінності.

Так, головною відміною морської накладної (Sea waybill) від коносаменту (Bill of Lading) є те, що морська накладна не є товаророзпорядчим (не надає права власності на вантаж), та не є оборотним документом (тобто її не можна передати іншій особі). Вантаж видається конкретному, зазначеному в морській накладній вантажоотримувачу і при цьому йому не потрібно пред`являти оригінал морської накладної.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що Позивачем неправомірно розраховано перебіг строку оплати з моменту направлення Відповідачу морських накладних.

Водночас матеріали справи містять акти про надання транспортно-експедиторських послуг, які були підписані уповноваженими представниками сторін (акт № 455 Відповідач не підписав, але враховуючи відсутність претензій з боку останнього, з огляду на приписи п. 4.13. Договору, вказаний акт вважається таким, що підписаний сторонами 20.04.2026).

Вказані акти підтверджують те, що Позивачем належним чином виконано умови Договору в частині надання послуг з перевезення (та супутніх послуг), в тому числі і в частині надання Позивачем передбачених Договором товаророзпорядчих документів.

За таких обставин, суд вважає, що 30-тиденний строк оплати послуг починається з моменту підписання сторонами актів про надання транспортно-експедиторських послуг.

Враховуючи викладене, суд відхиляє твердження Відповідача про ненастання строків оплати послуг.

Крім того, сам Відповідач визнав заборгованість перед Позивачем в розмірі 5'951'686,36 грн, підписавши акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2026 - 06.04.2026 за Договором.

Суд зазначає, що сам по собі акт звірки не є первинним документом і не доводить факт господарської операції: поставки, надання послуг тощо. Він має інформаційний характер і лише фіксує стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств, які мають бути підтверджені накладними, актами, платіжками тощо. Таку позицію висловив Верховний Суд в постановах від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17)

Акт звірки не є первинним документом, проте може вважатися доказом у справі у підтвердження певних обставин, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Цей висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Отже, сам акт не є первинним документом, який самостійно посвідчує поставку товару, надання послуг або іншу господарську операцію, проте це не позбавляє його значення письмового доказу узгодженого сторонами стану розрахунків.

Суд наголошує, що заборгованість, яка вказана в акті звіряння взаємних розрахунків, також узгоджується з первинними документами (морськими накладними та актами про надання транспортно-експедиторських послуг), а тому вказаний акт є належним доказом наявності заборгованості Відповідача за спірним договором.

Станом на момент розгляду справи, Відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, Відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих Позивачем послуг на суму 6'147'435,83 грн.

З огляду на викладене, вимога про стягнення основного боргу в сумі 6'147'435,83 грн є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, Позивачем нараховано неустойку на підставі п. 6.5. Договору, а також 3% річних та інфляційні втрати.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.5. Договору за прострочення Клієнтом передбачених цим Договором строків виконання грошових зобов`язань, він сплачує Виконавцеві пеню в розмірі 0,1%, але не більш е розміру подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення, за весь період прострочення до дня виконання зобов`язань.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є розрахунок пені на загальну сумі 722'718,35 грн.

Водночас у своїх запереченнях Відповідач зазначив про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правило ст. 551 Цивільного кодексу України направлене на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18).

Суд бере до уваги, що

- свою діяльність Відповідач здійснює на території Харківської області, яка є територією можливих бойових дій;

- виробничі потужності Відповідача зазнали критичного руйнування внаслідок удару ворожого БПЛА 31.12.2025;

- порушення зобов`язання не завдало збитків Позивачу;

- у відсотковому співвідношенні розмір усіх нарахованих Позивачем "штрафних санкцій" (1'197'862,39 грн) складає майже 20 % від суми основного боргу (від 6'147'435,83 грн).

З огляду на господарську діяльність Відповідача, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для Позивача через прострочення Відповідачем оплати товару, відповідно, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає за можливе задовольнити клопотання Відповідача про зменшення неустойки та зменшити заявлену до стягнення пеню на 85%.

Таким чином, з Відповідача підлягає стягненню на користь Позивача пеня в сумі 108'407,75 грн.

Крім того, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах 102'008,92 грн та 316'498,05 грн відповідно.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" підлягають частковому задоволенню.

Крім того, Позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 90'765 грн.

Дослідивши матеріали справи та докази, надані Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Так, відповідно до положень ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, при здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Суд також звертає увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно із ч. 1 ст. 27 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч. 3 ст. 27 Закону).

Ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Представником Позивача в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги від 10 березня 2026 року; акта приймання - передачі наданих послуг від 08.05.2026 на суму 69'300 грн; акта приймання - передачі наданих послуг від 06.07.2026 на суму 21'465 грн; детального звіту; ордера.

Дослідивши зазначені докази, господарський суд зазначає, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, факт понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 90'765 грн підтверджується матеріалами справи.

Водночас представником Відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що спірні правовідносини не є складними, практика щодо розгляду цієї категорії спорів є сталою, а тому підготовка до розгляду справи у суді першої інстанцій не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи адвоката.

Отже, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, а також заперечення Відповідача, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат Позивача на професійну правничу допомогу до 30'000 грн.

Суд зазначає, що сама лише незгода учасника спору із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Відтак, суд доходить висновку, що з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30'000 грн.

Щодо заяви про розстрочення виконання рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Принцип обов`язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні приписи містяться у ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочка - це надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені судом строки.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 кодексу.

Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація „потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Обов`язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, на державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Відтак, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Суд установив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" зареєстроване та веде свою господарську діяльність в місті Харкові та Харківській області.

Повномасштабне збройне вторгнення у 2022 році стало об`єктивним переломним фактором для господарської діяльності ТОВ "ТЕРРА".

Так, погіршення фінансових показників відбулося в умовах воєнного стану та після удару безпілотного літального апарату 31.12.2025, що підтверджується матеріалами справи.

Унаслідок удару знищено сировину Відповідача, яка зберігалася на зерновому комплексі, — нут, овес, просо, пшеницю та ячмінь загальною вагою 3'448'448 кг на суму 27'795'681,40 грн, яку списано з бухгалтерського обліку згідно з актом від 07.01.2026. Ця втрата відображена у складі інших витрат (рядок 2270 звіту про фінансові результати — 30'195 тис. грн) і саме вона зумовила чистий збиток Відповідача за I півріччя 2026 року.

Суд також враховує, що основні засоби Відповідача перебувають у заставі банку-кредитора на забезпечення кредитних зобов`язань, розмір яких становить 112'973 тис. грн.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на сьогоднішній день у Відповідача недостатньо коштів для добровільного виконання судового рішення одним платежем. В свою чергу відкриття стягувачем (Позивачем) виконавчого провадження заблокує господарську діяльність боржника (Відповідача) та призведе до арешту його рахунків. Разом з тим накладені арешти призведуть до того, що боржник не матиме можливості нормально здійснювати свою господарську діяльність та отримувати прибуток, або ж поповнювати їх обігові кошти для виконання рішення суду.

З огляду на викладене, керуючись принципами розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер здійснюваної ними господарської діяльності, враховуючи необхідність дотримання балансу і рівноваги інтересів Позивача та Відповідача, а також зважаючи на те, що заявник наразі позбавлений можливості одночасно виконати рішення суду у зв`язку зі своїм незадовільним, скрутним матеріальним (фінансовим) станом, що знайшло своє підтвердження матеріалами справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Відповідача та розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2026 у справі №922/1513/26 на 8 місяців терміном до 31.05.2027 шляхом здійснення платежів на розрахунковий рахунок стягувача у сумі 6'813'680,47 грн за наступним графіком:

- до 31 жовтня 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 30 листопада 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 31 грудня 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 31 січня 2027 року - 851'710,06 грн;

- до 28 лютого 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 31 березня 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 30 квітня 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 31 травня 2027 року — 851'710,05 грн.

Суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін.

Також суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п.1 ст. 6 Конвенції (див. Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року).

В силу ч.6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення (п. 2).

Щодо судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 14'047,71 грн покладається на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (64121, м.Харків, вул. Каштанова, 10; код ЄДРПОУ 30150670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 23-А; код ЄДРПОУ 40691534) основний борг у розмірі 6'147'435,83 грн, 3% річних у сумі 102'008,92 грн, інфляційні витрати в сумі 316'498,05 грн, пеню в сумі 108'407,75 грн, судовий збір у сумі 109'329,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30'000 грн.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" про розстрочення виконання рішення у даній справі - задовольнити частково.

Розстрочити виконання рішення суду щодо стягнення основної заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" у розмірі 6'813'680,47 грн строком на 8 (вісім) місяців згідно з наступним графіком:

- до 31 жовтня 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 30 листопада 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 31 грудня 2026 року — 851'710,06 грн;

- до 31 січня 2027 року - 851'710,06 грн;

- до 28 лютого 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 31 березня 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 30 квітня 2027 року — 851'710,06 грн;

- до 31 травня 2027 року — 851'710,05 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЙРЕКТ ЛАЙН" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 23-А; код ЄДРПОУ 40691534).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА" (64121, м.Харків, вул. Каштанова, 10; код ЄДРПОУ 30150670).

Повний текст рішення складено 12.10.2026.

СуддяІ.В. Трофімов