Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №918/908/26 — Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/908/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури (34400, Рівненська обл., м. Вараш, м-н Будівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 0291007723) в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради (34400, Рівненська обл., Вараський район, селище Зарічне, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04385632)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп" (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд.4А/6А, офіс 508, код ЄДРПОУ 43752746),

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 97 775 грн. 96 коп..

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від прокуратури: Мельничук Л.О..

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп" в якому просить:

- визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 01.07.2024 до Договору №081/Т про постачання електричної енергії від 23.02.2024, укладену між Зарічненською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп";

- визнати недійсною Додаткову угоду №5 від 08.08.2024 до Договору №081/Т про постачання електричної енергії від 23.02.2024, укладену між Зарічненською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп" (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд.4А/6А, офіс 508, код ЄДРПОУ 43752746) на користь Зарічненської селищної ради (34400, Рівненська обл., Вараський район, селище Зарічне, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04385632) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 97 775 грн. 96 коп..

Даний позов обгрунтовує наступним. Зарічненською селищною радою проведено відкриті торги UA-2024-01-18-007095-а за предметом закупівлі "Електрична енергія" та очікуваною вартістю 490 205,60 грн..

За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визнано TOB "Захід Енерджі Груп", з яким 23.02.2024 укладено Договір №081/Т про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно з п. 3.1. Договору, початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору. Відповідно до Додатку 1 датою початку постачання електричної енергії є 01 березня 2024 року.

Відповідно до пункту 5.1 Договору споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 7,34717 грн без ПДВ.

В подальшому, на підставі, зокрема, експертних висновків Рівненської торгово-промислової палати підписано ряд додаткових угод, якими змінено ціну за одиницю товару, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, зокрема:

-додатковою угодою № 1 від 15.03.2024 (щодо зменшення ціни на 7,26% за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 6,85 грн/кВт*год без ПДВ з 01.04.2024);

- додатковою угодою № 3 від 01.07.2024 (щодо збільшення ціни на 12,97% відносно ціни визначеної в договорі та 21,17% відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024 за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 8,3 грн/кВт*год без ПДВ з 01.06.2024);

-додатковою угодою № 5 від 08.08.2024 (щодо збільшення ціни на 21,14% відносно ціни визначеної в договорі та на 29,9 % відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024 за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 8,9 грн/кВт*год без ПДВ з 01.07.2024).

Згідно з п.п. 4, 6 додаткової угоди №1 від 15.03.2024 (додаткова угода, щодо зміни ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, що передувала додатковій угоді №3), остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною Договору.

Прокурор зазначає, що у разі визнання недійсними лише укладених послідуючих додаткових угод (додаткової угоди № 3 від 01.07.2024 та №5 від 08.08.2024 до Договору), спірні правовідносини регулюватимуться умовами додаткової угоди №1 від 15.03.2024, яка не визнається недійсною.

З урахуванням наведеного, додаткова угода №1 від 15.03.2024 щодо зміни ціни за одиницю товару є чинною та підлягає до застосування як під час визначення відсотка збільшення ціни за одиницю товару, так і для обрахунку надмірно сплачених селищною радою коштів за поставлену в період дії оскаржуваних додаткових угод електричну енергію.

Прокурор зазначає, що внаслідок укладення додаткових угод №3 та №5 до Договору ціна на електричну енергію збільшилась з 7,34717 грн./кВт*год. без ПДВ до 8,9 грн/кВт*год без ПДВ тобто на 21,14% відносно Договору та на 29,9 % - відносно додаткової угоди № 1 від 15.03.2024 до Договору.

Прокурор вважає, що додаткові угоди № 3 від 01.07.2024 та №5 від 08.08.2024, укладені в порушення вимог частини 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12,10.2022 №1178, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з ТОВ "Захід Енерджі Груп" на користь Зарічненської селищної ради.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 17 серпня 2026 року.

11.08.2026 року через систему Електронний суд Відповідачем подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову. При цьому на наступне.

Зазначає, що специфікою такого товару як «електрична енергія» є неможливість забезпечити електропостачальником попереднього запасу товару (страхового запасу), внаслідок технологічної неможливості здійснити зберігання товару на «умовному складі», що також позбавляє можливість постачальника електричної енергії утримувати договірну ціну на товар протягом усієї дії Договору без коригування ціни у відповідності до наявних коливань ціни на сегментах ринків електричної енергії. Фактично в Україні електрична енергія є товаром, що не зберігається, а відтак неможливо будь-якому суб`єкту господарювання здійснити необхідний попередній запас такої енергії для її реалізації в майбутньому за фіксованою ціною незалежно від об`єктивно існуючих обставин коливання ціни на ринку електричної енергії.

Відповідач стверджує, що електрична енергія є специфічним товаром, що не складується, а отже неможливо здійснити електропостачальнику запас такого товару у себе на складі, щоб надалі реалізовувати за домовленою ціною із споживачем без прив`язки до об`єктивних ринкових факторів, що впливають на ціноутворення такого товару.

При цьому відповідач вказує, що Закон України «Про публічні закупівлі» прямо передбачає можливість зміни істотних умов договору у випадках, визначених ст. 41 цього Закону, зокрема у разі коливання ціни на ринку. Відтак вважає, що приведення ціни договору до актуальних ринкових показників не є порушенням, а навпаки - реалізацією передбаченого законодавцем механізму.

Відповідач зазначає, що ним надано довідки ТПП, які є офіційними документами, складеними уповноваженим суб`єктом господарювання, який має право на здійснення експертної діяльності (ст.7 Закону України «Про торгово-промислові палати») і що вказані довідки підтверджують динаміку цін на певні проміжки часу та відображають середньозважений рівень ринкових показників. Вважає, що це відповідає вимогам законодавства та практиці закупівель.

Відтак відповідач стверджує, що додаткові угоди були укладені виключно в межах ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуваннях Особливостей зокрема підпункту 2,5,7 п.19 з належним документальним підтвердженням, і що достатньою правовою підставою для перегляду ціни є наявність об`єктивного коливання ринкових цін, підтвердженого висновком ТПП.

17.08.2026 року через систему Електронний суд Першим заступником керівника Вараської окружної прокуратури подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує повністю, а доводи, наведені відповідачем у відзиві вважає необгрунтованими та безпідставними.

Ухвалою суду від 17.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 07 вересня 2026 року.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року розгляд справи по суті відкладено за клопотанням представника відповідача на 21.09.2026 року.

У судове засідання 21.09.2026 року не з`явились представники позивача та відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема, в їх Електронні кабінети, причин неявки в судове засідання не повідомили. Неявка вказаних учасників справи у судове засідання є повторною.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача.

Під час розгляду справи по суті представник прокуратури позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Судом встановлено, що Зарічненською селищною радою проведено відкриті торги UA-2024-01-18-007095-a за предметом: «Електрична енергія» та очікуваною вартістю 490 205 грн. 60 коп..

За результатами їх проведення переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Енерджі груп» (далі ТОВ «Захід Енерджі груп»), з яким в подальшому укладено Договір на постачання електричної енергії №081/Т від 23.02.2024 (далі - Договір).

Так, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору, початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору. Відповідно до Додатку 1 датою початку постачання електричної енергії є 01 березня 2024 року.

Відповідно до пункту 5.1 Договору споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 7,34717 грн без ПДВ, що включає в себе наступні складові:

• закупівельна ціна електричної енергії для Споживача на сегментах ринку електричної енергії (ринку «на добу наперед», та/або внутрішньодобовому ринку, та/ або ринку двосторонніх договорів, та/або балансуючому ринку) з урахуванням податків, зборів та платежів, що передбачені чинним законодавством України, які Постачальник сплачує при закупівлі електричної енергії та вартість послуг Постачальника електричної енергії;

• тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ «НЕК «Укренерго», що встановлюється відповідною Постановою НКРЕКП;

• тариф на послуги з розподілу електричної енергії оператора системи розподілу, що встановлюється відповідною постановою НКРЕКП, грн без ПДВ.

Відповідно до п. 13.8 Договору його умови не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків встановлених договором.

Абзацами 3-4 п. 13.8 Договору встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни такого товару на ринку, що відбулось з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні «ОЕС України». Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу на перед» (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні «ОЕС України» та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП «Оператор Ринку» за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», або інші документи органу установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, у якому відбулись такі зміни.

Судом встановлено, що у подальшому між сторонами, на підставі, зокрема, експертних висновків Рівненської торгово-промислової палати підписано ряд додаткових угоди, якими змінено ціну за одиницю товару, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, зокрема:

• додатковою угодою № 1 від 15.03.2024 (щодо зменшення ціни на 7,26% за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 6,85 грн/кВт*год без ПДВ з 01.04.2024);

• додатковою угодою № 3 від 01.07.2024 (щодо збільшення ціни на 12,97% відносно ціни визначеної в договорі та 21,17% відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024 за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 8,3 грн/кВт*год без ПДВ з 01.06.2024);

• додатковою угодою № 5 від 08.08.2024 (щодо збільшення ціни на 21,14% відносно ціни визначеної в договорі та на 29,9 % відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024 за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, а саме до 8,9 грн/кВт*год без ПДВ з 01.07.2024).

Згідно з п.п. 4, 6 додаткової угоди №1 від 15.03.2024 (додаткова угода, щодо зміни ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, що передувала додатковій угоді №3), остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною Договору.

Відтак, спірні правовідносини регулюються умовами додаткової угоди №1 від 15.03.2024, яка не визнається недійсною.

З урахуванням наведеного, додаткова угода №1 від 15.03.2024 щодо зміни ціни за одиницю товару є чинною та підлягає до застосування як під час визначення відсотка збільшення ціни за одиницю товару, так і для обрахунку надмірно сплачених селищною радою коштів за поставлену в період дії оскаржуваних додаткових угод електричну енергію.

Таким чином, внаслідок підписання вищевказаних додаткових угод №3 та №5 до Договору ціна на електричну енергію збільшилась з 7,34717 грн./кВт*год. без ПДВ до 8,9 грн/кВт*год без ПДВ тобто на 21,14% відносно Договору та на 29,9 % - відносно додаткової угоди № 1 від 15.03.2024 до Договору.

При цьому, укладені надалі додаткові угоди №1 від 31.12.2024 та №2 від 31.12.2024 стосуються строку дії Договору, обсягів постачання електричної енергії та не змінюють ціну за одиницю товару, інші додаткові угоди до вказаного договору не укладались.

Крім того, встановлено, що ТОВ «Захід енерджі груп» на виконання Договору поставлено 55 041,18 кВт*год електричної енергії на загальну суму 554 172,92 грн, а саме:

• згідно акту приймання-передавання за березень 2024 року №00000000118 - 6 635 кВт*год., на суму 58 498,16 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №108 від 09.04.2024;

• згідно акту приймання-передавання за квітень 2024 року №00000000123 - 4 133 кВт*год., на суму 33 973,26 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №154 від 09.05.2024;

• згідно акту приймання-передавання за травень 2024 року №00000000163 - 3 513 кВт*год., на суму 28 876,86 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №209 від 11.06.2024;

• згідно акту приймання-передавання за червень 2024 року №00000000204 - 3 464 кВт*год., на суму 34 501,44 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №237 від 09.07.2024;

• згідно акту приймання-передавання за липень 2024 року №00000000242 - 2 973 кВт*год., на суму 31 751,64 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №292 від 13.08.2024;

• згідно акту приймання-передавання за серпень 2024 року №00000000280 - 3 129 кВт*год., на суму 33 417,72 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №326 від 11.09.2024;

• згідно акту приймання-передавання за вересень 2024 року №00000000322 - 3 314 кВт*год., на суму 35 393,52 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №363 від 08.10.2024;

• згідно акту приймання-передавання за жовтень 2024 року №00000000363 - 4 109 кВт*год., на суму 43 884,12 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №419 від 11.11.2024;

• згідно акту приймання-передавання за листопад 2024 року №00000000403 - 8 972 кВт*год., на суму 95 820,96 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №475 від 10.12.2024;

• згідно акту приймання-передавання за грудень 2024 року №00000000458 - 5 973 кВт*год., на суму 63 791,64 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №523 від 24.12.2024;

• згідно акту приймання-передавання за січень 2025 року №00000000014 - 3 896 кВт*год., на суму 41 609,28 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №27 від 11.02.2025;

• згідно акту приймання-передавання за лютий 2025 року №00000000058 - 4 930,18 кВт*год., на суму 52 654,32 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжної інструкції №59 від 06.03.2025.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон).

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/ пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Разом з тим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю.

Разом з тим, правове регулювання відносин, щодо зміни ціни у межах 10% застосовується і у чинній редакції Закону України «Про публічні закупівлі».

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Пунктом 3-7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент укладення договору та додаткових угод №3 та №5) установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.

На виконання вищевказаних вимог Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 12 жовтня 2022 р. № 1178 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 471), якою затверджені "Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (далі по тексту Особливості).

Разом з тим, при цьому варто звернути увагу на висновок викладений Верховним Судом в постанові від 06.02.2025 у справі №916/747/24. Зокрема Верховним Судом зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не передбачає внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі», а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23).

Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23, а також у постанові від 02.02.2026 у справі №922/2121/25 також вказав на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Додаткові угоди №3 від 04.07.2024 та №5 від 08.08.2024, щодо збільшення ціни електричної енергії підлягають визнанню недійсними, тому, що їх укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.

Так, укладення додаткової угоди № 3 призвело до збільшення ціни за 1 кВт/год. на 12,97 % відносно ціни, що визначена в Договорі та 21,17% відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024, додаткової угоди №5 на 21,14% відносно ціни, що визначена в Договорі та 29,9 % відносно ціни визначеної в додатковій угоді №1 від 15.03.2024.

В зв`язку з цим варто звернути увагу на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21, а саме щодо застосування норми права - п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин у даній справі.

У пунктах 5.58. - 5.60. постанови Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21 зазначено, що метою регулювання, передбаченого ст. 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Також, слід звернути увагу на висновок, щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22. Зокрема Верховним Судом зазначено, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-УШ, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Крім того, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 по справі № 920/19/24 (справа щодо відступу від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22), визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (п. 140 постанови).

Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922 VIII повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару (п.п. 158-159 постанови).

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Аналогічна правова позиція викладене і у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №916/2536/22 де судом поміж іншого зазначено, що приписи Закону України «Про публічні закупівлі» є зрозумілими та Суд неодноразово висловлював правову позицію, зокрема стосовно пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону (п. 8.61 Постанови).

Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є комунальні кошти та укладення договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 кВт*год електричної енергії 7,34717 грн. без ПДВ та її подальше підвищення шляхом укладення додаткових угод, що призвело до загального збільшення ціни на 21,14 %, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача.

Подібну позицію викладено і в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, та, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваної додаткової угоди є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Аналізуючи вищевказану інформацію щодо підстав укладання додаткових угод №3 від 04.07.2024 та №5 від 08.08.2024 можна прийти до висновку, що ТОВ «Захід енерджі груп» ініціював їх укладення з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, укладаючи додаткову угоду №3 (яка є першою, щодо зміни ціни в бік збільшення) сторонами порушено вимогу, щодо дотримання 10% мінімуму збільшення ціни визначеної умовами договору. Відтак, вказана додаткова угода є недійсною а її ціна не може застосовуватись до відносин з постачання електричної енергії за договором.

При цьому, згідно з п.п. 4, 6 додаткової угоди №1 від 15.03.2024 (додаткова угода, щодо зміни ціни за (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії, що передувала додатковій угоді №3), остання набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід`ємною частиною Договору.

Відтак, у разі визнання недійсними укладених послідуючих додаткових угод (додаткової угоди № 3 від 01.07.2024 та № 5 від 08.08.2024 до Договору), в дію вступає додаткова угода №1 від 15.03.2024.

Оскільки, остання є чинною та підлягає до застосування, під час перерахунку надмірно сплачених селищною радою коштів за поставку 40 760,18 кВт/ год у період дії додаткових угод № 3 від 01.07.2024 та № 5 від 08.08.2024, які визнано недійсними, підлягає застосуванню ціна у розмірі 6,85 грн/кВт*год без ПДВ.

З урахуванням наведеного, законність укладення наступних додаткових угод в контексті Закону України «Про публічні закупівлі» мала визначатись шляхом порівняння з ціною Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підсумовуючи вищевикладене, додаткові угоди №3 від 04.07.2024 та №5 від 08.08.2024 укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону, а тому, з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Заперечення відповідача, наведені у відзиві спростовуються всім вищенаведеним та не підтверджують законність укладення оспорюваних додаткових угод до договору, і, відповідно, не є підставою для відмови у позові.

Крім того слід зазначити, що доводи представника Відповідача щодо доцільності застосування судової практики та висновків Верховного Суду, які існували на момент укладення Договору та спірних додаткових угод, є безпідставними. Дійсно, суд застосовує норми матеріального права, чинні на момент виникнення спірних правовідносин. Водночас судова практика, у тому числі правові висновки Верховного Суду, не є нормами права, а становить результат правозастосовної діяльності судів для забезпечення єдності і однакового застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, на час розгляду справи суд застосовує чинні норми права з урахуванням актуальної судової практики та правових висновків Верховного Суду, сформованих на момент розгляду справи.

Оскільки положення ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», які регулюють спірні правовідносини, не зазнавали змін у відповідній частині, застосування актуальних правових позицій Верховного Суду не є застосуванням закону зворотно в часі, а забезпечує однакове і правильне його застосування.

З приводу доводів відповідача, щодо можливості застосування до спірних правовідносин висновків викладених у постанові Верховного Суду від 22.07.2026, у справі №922/3937/25 суд зазначає наступне.

Так, варто звернути увагу на те, що відповідно до змісту додаткових угод №3 та №5 вони укладені на підставі саме пп. 2 п. 19 Особливостей (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 2 пункту 19 Особливостей встановлено, що істотні умови договору можуть змінюватись після його підписання у разі погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

З огляду на викладене посилання відповідачем у поданому відзиві на пп. 7 п. 19 Особливостей, як на підставу укладення спірних додаткових угод є безпідставним.

Відповідно до пп. 7 п. 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю можуть бути змінені у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Верховним Судом у постанові від 12.02.2025, у справі №914/619/24, зазначено, що пункт 19 Особливостей містить положення, відповідно до яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім зокрема випадків:

• погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення (підпункт 2 пункту 19);

• зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни (підпункт 7 пункту 19).

Отже, законодавець розрізнив такі підстави для зміни умов договору про закупівлю, як «погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку» та «зміна середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед» у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2026, у справі №922/3937/25.

Разом з тим, відповідно до постанови Верховного Суду від 12.02.2025, у справі №914/619/24, умовою зміни істотних умов договору, зокрема ціни на електричну енергію, на підставі пп. 7 п. 19 Особливостей є погодження сторонами формульного розрахунку ціни, яка визначається після завершення розрахункового періоду та змінюються відповідно до середньозваженої ціни ринку на добу наперед у відповідний розрахунковий період.

Наказом Міністерства економіки України №11712 від 07.05.2024 затверджено Методичні рекомендації щодо особливостей здійснення публічних закупівель у сфері електроенергетики на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Пунктом 7 Розділу ІХ вказаних рекомендацій встановлено, що замовнику в умовах договору рекомендується передбачити порядок розрахунку (зміни) ціни за одиницю електричної енергії за розрахунковий період.

Вказаний Розділ містить приклади можливого порядку розрахунку (зміни) ціни за одиницю електричної енергії, що можуть бути визначені умовами договору.

Разом з тим, умови договору про постачання електричної енергії №081/Т від 23.02.2024 не містять порядку зміни ціни у разі зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, чи зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку “на добу наперед" та не встановлюють формульного розрахунку ціни, яка визначається після завершення розрахункового періоду та змінюються відповідно до середньозваженої ціни ринку на добу наперед у відповідний розрахунковий період.

Отже, додаткові угоди № 3 від 01.07.2024 та № 5 від 08.08.2024 не могли бути укладені сторонами на підставі пп. 7 п. 19 Особливостей.

Разом з тим, у справі №922/3937/25 договором встановлено, що фактична ціна поставки товару (електричної енергії) визначається щомісяця (розрахунковий період) після завершення розрахункового періоду та змінюється відповідно до зміни середньозваженої ціни на ринку на добу наперед, у відповідний розрахунковий період, в якому здійснюється оплата за товар. Погодження ціни за одиницю електричної енергії в залежності від середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» відбувається щомісячно шляхом підписання між сторонами відповідних додаткових угод про внесення змін до договору, оскільки саме такий порядок розрахунків (формульний) погоджений сторонами, що відповідає положенням підпункту 7 пункту 19 Особливостей.

Таким чином, висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2026, у справі №922/3937/25, не є релевантними до правовідносин у вказаній справі, оскільки спірні додаткові угоди укладені з іншими підстав, а саме з огляду на нібито наявність коливання цін на електричну енергію на ринку тобто на підставі підпункту 2 пункту 19 Особливостей.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод є повністю обґрунтованими, що підтверджується долученими до позовної заяви доказами, а отже наявні достатні підстави для їх задоволення.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Окрім цього, слід зазначити, оскільки вищевказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною за умовами Договору, а саме 7,34717 грн/кВт*год без ПДВ та додаткової угоди №1 від 15.03.2024, а саме 6,85 грн/кВт*год без ПДВ.

З огляду на викладене, здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за тарифом, визначеним за умовами додаткової угоди №1 від 15.03.2024, Зарічненська селищна рада в період з червня 2024 року по лютий 2025 року повинна була сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 40 760,18 кВт*год кошти у розмірі 335 048,68 грн. з ПДВ (40 760,18 * 6,85 +20%).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 97 775,96 грн (432 824,64 грн (фактично сплачені кошти за період з червня 2024 року по лютий 2025 року) - 335 048,68 грн.).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 2 статті 208 ГК визначено, що у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав, кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, грошові кошти в сумі 97 775,96 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ «Захід Енерджі Груп», підстава їх набуття відпала, а тому у відповідності до ст. 1212 ЦК України, вони підлягають поверненню на користь Зарічненської селищної ради в дохід місцевого бюджету.

Щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 3 статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 5 ст. 55 ГПК України, відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (п. 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пп. 8.17) і №922/1830/19 (пп. 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пп 8.18) і № 922/1830/19 (пп 7.3)).

У п. 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Статтею 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У преамбулі Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальної громади та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, статтею 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. ст. 61, 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст. 70 Бюджетного кодексу України, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно зі статтями 89-91 цього Кодексу. Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228.

Враховуючи те, що укладенням спірних додаткових угод до договору поставки електричної енергії порушені матеріальні інтереси Зарічненської селищної ради, яка є позивачем у справі, оскільки з урахуванням додаткових угод TOB "Захід Енерджі Груп" здійснено надмірну сплату бюджетних коштів, тобто коштів, що належать Зарічненській територіальній громаді.

Таким чином, укладення безпідставних додаткових угод та зайва сплата бюджетних коштів порушує економічні права та інтереси територіальної громади, що спричинило невиправдані витрати бюджетних коштів без отримання очікуваного блага для українського народу, що представляється органом місцевого самоврядування – Рівненською міською радою.

Право представляти орган місцевого самоврядування підтверджено і у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Заявлена прокурором позовна вимога спрямована на захист державного та суспільного інтересу, оскільки протиправне витрачання публічних коштів унеможливлює раціональне та ефективне їх використання, що підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема селищної ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Для реалізації наданих повноважень орган місцевого самоврядування, має право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, ст. 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, зокрема, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 р. № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 №3.4 - 22/498 та від 12.02.2008 №7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19, тощо.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Враховуючи те, що Зарічненська селищна рада не здійснює захист інтересів держави, прокурор, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зобов`язаний був здійснити представництво в суді законних інтересів держави.

Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зроблено правовий висновок про те, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Поряд з цим, при наявності беззаперечних порушень інтересів держави, Зарічненською селищною радою не вжито заходів до усунення порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель за результатами розгляду листа Вараської окружної прокуратури від 24.06.2026 за №52-826вих-25.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Також у п. 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 в справі № 910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином, вбачається, що прокурор обґрунтовано дійшов висновку, що орган, уповноважений на виконання функцій держави – Зарічненська селищна рада не здійснює захист інтересів держави на належному рівні.

Порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді саме в інтересах уповноваженого органу – Рівненської міської ради.

До того слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові №920/19/24 від 22.11.2025 звертала увагу, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У такому разі двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевказане, та те, що Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури довів належними та допустимими доказами недійсність додаткових угод №3 від 01.07.2024, №5 від 08.08.2024 до Договору №081/Т про постачання електричної енергії від 23.02.2024, укладених між Зарічненською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп", а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 01.07.2024 до Договору №081/Г про постачання електричної енергії від 23.02.2024, укладену між Зарічненською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп".

3. Визнати недійсною Додаткову угоду №5 від 08.08.2024 до Договору №081/Г про постачання електричної енергії від 23.02.2024, укладену між Зарічненською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп" (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд.4А/6А, офіс 508, код ЄДРПОУ 43752746) на користь Зарічненської селищної ради (34400, Рівненська обл., Вараський район, селище Зарічне, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 04385632) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 97 775 грн. 96 коп..

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Енерджі Груп" (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд.4А/6А, офіс 508, код ЄДРПОУ 43752746) на користь Рівненської обласної прокуратури (вулиця 16-го Липня, 52, Рівне, Рівненська область, 33000, ЄДРПОУ 02910077) 7987 грн. 20 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.