Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №917/880/26 — Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 Справа № 917/880/26

за позовною заявою Фермерського господарства "Селянське (фермерське) господарство ЛЕВЧЕНКО О.І.", с. Малий Бакай, Полтавський район, Полтавська область, 38423

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод", вул. Остроградського, 2, сел. Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100

про зобов`язання повернути зерно зі зберігання,

Суддя Семчук О.С.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Н.І.,

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Селянське (фермерське) господарство ЛЕВЧЕНКО О.І." (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (далі – Відповідач) про зобов`язання повернути зі зберігання зерно кукурудзи загальною масою 187 700 кілограм.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 01.12.2024 між сторонами було укладено Договір складського зберігання сільськогосподарської продукції № 41/12/24. На виконання умов договору Відповідач у травні 2025 року прийняв на зберігання належне Позивачу зерно кукурудзи, кількість якого після здійснення очищення та сушіння склала 187 700 кг. Розділом 8 Договору встановлено термін зберігання продукції до 01.12.2025 включно. Позивач вказує, що свої зобов`язання з оплати послуг зберігання він виконав належним чином, проте Відповідач у порушення умов договору та вимог законодавства безпідставно утримує майно, а на неодноразові письмові претензії та вимоги повернути зерно після закінчення терміну зберігання не відреагував.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 03.06.2026.

Ухвалою суду від 03.06.2026 підготовче засідання було відкладено на 01.07.2026 для надання можливості учасникам справи реалізувати свої процесуальні права, у зв`язку з надходженням від Відповідача клопотання про відкладення через перебування його керівника у відрядженні.

01.07.2026 суд постановив ухвалу, якою, враховуючи другу неявку Відповідача та процесуальні обмеження строку підготовчого провадження, відмовив у задоволенні чергового клопотання Відповідача про відкладення, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.07.2026.

Ухвалою від 28.07.2026 розгляд справи по суті було відкладено на 30.09.2026 у зв`язку з клопотанням Відповідача про перебування директора у відрядженні.

30.09.2026 представник Позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, від Відповідача до суду вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті, яке було залишено судом без задоволення.

Своїм правом на подання відзиву на позов Відповідач не скористався. Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 30.09.2026 суд розглянув справу по суті та перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши що рішення буде проголошено 06.10.2026.

При розгляді справи по суті судом встановлено та враховано наступне.

01 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (Зерновий склад) та СФГ Левченко О.І. (Поклажодавець) укладено Договір № 41/12/24 складського зберігання сільськогосподарської продукції (далі – Договір), за умовами якого Поклажодавець передає зерно, а Зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання.

Відповідно до умов п. 3.1.2 Договору, на підтвердження прийняття продукції Зерновий склад зобов`язаний був видати Поклажодавцю один із передбачених складських документів, зокрема складську квитанцію. Суд бере до уваги, що при прийманні продукції Відповідач порушив вказані умови Договору та не видав Позивачу відповідної квитанції.

Однак, суд зазначає, що згідно з п. 6.8 Договору факт виконання послуг оформлюється Актами приймання-передачі виконаних робіт. За відсутності складської квитанції фактична передача зерна на зберігання та надання супутніх послуг повною мірою підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Зокрема, двосторонніми Актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № 194 від 31.05.2025, який фіксує обсяг прийнятого зерна кукурудзи у кількості 191 380 кг, № 195 від 31.05.2025 щодо послуг з очистки та № 174 від 31.05.2025 щодо послуг по збереженню.

Вказані Акти містять посилання на Договір № 41/12/24, підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств. Також, у кожному з актів зафіксовано, що Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має. Таким чином, зміст та належне оформлення цих документів доводять обставини фактичного прийняття Відповідачем спірного зерна, здійснення його доробки та перебування на зберіганні.

Така правова позиція суду щодо доведеності факту перебування майна на зберіганні на підставі інших доказів, у разі невидачі квитанції зберігачем, узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.11.2022 у справі № 911/618/20.

Згідно з розрахунком послуг на збереження зерна, доданим до рахунку № 174, після зняття 3,68 т згідно з актом сушки, на зберіганні у Відповідача залишилося 187 700 кг зерна кукурудзи.

Судом встановлено факт належного виконання Позивачем грошових зобов`язань з оплати послуг Зернового складу за травень 2025 року. Вказане підтверджується виставленими Відповідачем рахунками на оплату № 194 (послуги по прийманню), № 195 (послуги по очистці), № 174 (послуги по збереженню) від 31.05.2025 та платіжними інструкціями Позивача № 23, № 25, № 24 від 24.06.2025.

Щодо послуг зберігання за період з червня по грудень 2025 року, матеріали справи підтверджують готовність Позивача здійснити повний розрахунок. Зокрема, у листі від 17.11.2025 та претензії від 08.12.2025 Позивач прямо гарантував Відповідачу оплату вартості послуг. Проте, Відповідач не виставив відповідних рахунків на оплату та залишив звернення без відповіді.

Водночас суд зазначає, що вказані обставини не позбавляють Відповідача (Зерновий склад) можливості в подальшому стягнути з Позивача плату за фактично надані послуги зберігання у встановленому законом порядку.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що термін зберігання продукції діє до 01 грудня 2025 року включно. Згідно з пунктом 8.3. Договору, Зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за сім днів до закінчення терміну зберігання попередити Поклажодавця про закінчення терміну і визначити термін витребування продукції.

Судом встановлено, що Позивач завчасно, 17.11.2025, направив Відповідачу лист про відсутність наміру продовжувати термін зберігання та готовність забрати продукцію, який був отриманий Відповідачем 20.11.2025. У зв`язку з неповерненням майна після закінчення строку дії Договору, Позивач направив на адресу Відповідача претензію від 08.12.2025 та повторну претензію від 18.01.2026 з вимогою повернути 187 700 кг кукурудзи. Вказані претензії були отримані Відповідачем 13.12.2025 та 27.01.2026 відповідно, проте залишені без відповіді.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що за своєю правовою природою він є договором складського зберігання.

Згідно з частиною 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 956 ЦК України визначено, що товарним складом є організація, яка зберігає товари та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Відповідно до частини 1 статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що продукція Поклажодавця, яка зберігається за цим договором, є знеособленою. За приписами статті 941 ЦК України, за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, що передані на зберігання. У такому разі поклажодавцеві повертається рівна або обумовлена сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої якості.

Оскільки предметом зберігання є сільськогосподарська продукція (зерно кукурудзи), до вказаних правовідносин також застосовуються положення Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (далі - Закон).

Згідно зі статтею 24 Закону зерно підлягає зберіганню у зернових складах; власники зерна мають право укладати договори на зберігання зерна у зернових складах. Відповідно до статті 31 вказаного Закону поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання. Стаття 32 Закону встановлює безумовний обов`язок зернового складу повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, у Відповідача, як у зберігача (товарного/зернового складу), з моменту закінчення строку дії договору (01.12.2025) та отримання вимог Поклажодавця виник обов`язок повернути Позивачу передане на зберігання майно – 187 700 кг зерна кукурудзи. Ухилення від виконання цього обов`язку є порушенням прав власності, наведених норм цивільного законодавства та умов договору.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів повернення Позивачу спірного майна (187 700 кг зерна кукурудзи) суду не надав, доводи Позивача не спростував.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Відповідача повернути зерно зі зберігання є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судового збору, то Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3 328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.04.2026.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено повністю, тому сплачений Позивачем судовий збір у сумі 3 328,00 грн покладається на Відповідача в повному обсязі.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу. У позовній заяві та попередньому (орієнтовному) розрахунку Позивач заявив про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та витрат, які будуть понесені у зв`язку з розглядом справи. Докази на підтвердження витрат у сумі 8 000,00 грн додано до позовної заяви: акт приймання-передачі наданих послуг від 01.05.2026 та виписка по рахунку адвоката за 25.03.2026. Позовну заяву подано в електронній формі та надіслано до електронного кабінету Відповідача.

У судовому засіданні 30.09.2026 представник Позивача подала в паперовій формі заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 14 000,00 грн (вх. № 13133). До заяви додано копії Договору про надання правничої допомоги № ПІ1603/26 від 16.03.2026, Додатку № 1 до нього, акта приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2026 та виписки по рахунку адвоката. Доказів надсилання заяви та доданих до неї документів Відповідачу не надано.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 9 статті 80 ГПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази в разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадків, передбачених цією нормою. Позовну заяву у справі подано в електронній формі. Тому відповідно до частини 9 статті 42 ГПК України Позивач має подавати письмові докази в електронній формі.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання.

У суду відсутні докази того, що Відповідач отримав заяву Позивача від 30.09.2026 та додані до неї докази. Тому Відповідач позбавлений можливості висловити заперечення щодо розміру витрат і скористатися правом, передбаченим частиною 5 статті 126 ГПК України. За таких обставин вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цьому рішенні порушило б принципи змагальності та рівності сторін. Тому це питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення додаткового рішення відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України.

Оскільки суд вирішуватиме лише питання про судові витрати, додаткове рішення буде ухвалюватись без повідомлення учасників справи (частина 3 статті 244 ГПК України).

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (вул. Остроградського, 2, сел. Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, код ЄДРПОУ 05385298) повернути зі зберігання Фермерському господарству "Селянське (фермерське) господарство ЛЕВЧЕНКО О.І." (с. Малий Бакай, Полтавський район, Полтавська область, 38423, код ЄДРПОУ 13968275) зерно кукурудзи загальною масою 187 700 (сто вісімдесят сім тисяч сімсот) кілограм.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (вул. Остроградського, 2, сел. Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, код ЄДРПОУ 05385298) на користь Фермерського господарства "Селянське (фермерське) господарство ЛЕВЧЕНКО О.І." (с. Малий Бакай, Полтавський район, Полтавська область, 38423, код ЄДРПОУ 13968275) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок).

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (статті 256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 12.10.2026

Суддя Олена СЕМЧУК