Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №916/3006/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3006/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Масловська Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ШЕРИФ БІЗНЕС” (02157, м. Київ, вул. Сосницька, буд. 5, код ЄДРПОУ 46154640)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Цвик Віктора Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 459 426,84 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Неровний Д.В., довіреність №20 від 01.06.2026;

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ШЕРИФ БІЗНЕС”.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЕРИФ БІЗНЕС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Цвика Віктора Анатолійовича про стягнення заборгованості за договором №23520585 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 01.11.2025 у загальному розмірі 459 426,84 грн, з яких: 38 700 грн - заборгованість за надані послуги, 12 900 грн - штраф, передбачений п. 5.1.1.1 Договору, 154 800 грн - штраф, передбачений п. 5.1.1.3 Договору, та 253 026,84 грн - вартість неповернутого обладнання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за Договором зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, унаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 38 700 грн. У зв`язку з допущеним відповідачем простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі п.п. 5.1.1.1 та 5.1.1.3 Договору нараховано штрафні санкції у розмірі 12 900 грн та 154 800 грн відповідно.

Крім того, позивач зазначає, що після припинення договірних відносин відповідач, всупереч умовам Договору, не повернув передане йому в користування обладнання та не відшкодував його вартість, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача також 253 026,84 грн вартості такого обладнання.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є. від 28.07.2026 у справі №916/3006/26 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи у судове засідання, призначене на 26.08.2026 об 11:00.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області №359 від 04.08.2026 у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 30.07.2026 №1562/0/15-26 «Про звільнення Смелянець Г.Є. з посади судді Господарського суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку» призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/3006/26, за результатами якого справу розподілено судді Щавинській Ю.М.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 справу №916/3006/26 прийнято до провадження судді Щавинської Ю.М., постановлено розгляд справи здійснювати спочатку та призначено судове засідання щодо розгляду справи по суті на 14.09.2026 о 13:45.

В судове засідання 14.09.2026 з`явився представник позивача.

У зв`язку з першою неявкою в судове засідання відповідача, з метою додаткового повідомлення останнього про розгляд справи №916/3006/26, суд відклав судове засідання на 05.10.2026 о 13:45.

В судове засідання 05.10.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання 05.10.2026 не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надіслання ухвал суду на адресу, яка міститься у Єдиному демографічному реєстрі.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.10.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи позивача.

Позивач зазначає, що на виконання договору №23520585 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони від 01.11.2025 ним належним чином та у повному обсязі надавались відповідачу передбачені договором послуги, водночас відповідач належним чином свої зобов`язання з їх оплати не виконував. Зокрема, за послуги, надані у період з лютого 2026 року по 30.04.2026, відповідачем оплата взагалі не здійснювалась, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 38 700 грн.

За твердженням позивача, протягом періоду прострочення він намагався врегулювати питання заборгованості у досудовому порядку, однак відповідач відповідних дій не вчинив. У зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу вих. №18-05/18-5 від 18.05.2026 про неналежне виконання зобов`язань та необхідність сплати заборгованості, якою також повторно повідомив відповідача про розірвання договору на підставі п. 4.1.4 з 01.05.2026.

Крім основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача передбачені договором штрафні санкції. Так, на підставі п. 5.1.1.1 договору, який передбачає відповідальність за несвоєчасну оплату наданих послуг протягом календарного місяця у розмірі 100% вартості місячних послуг, позивачем заявлено до стягнення 12 900 грн штрафу.

Також, посилаючись на п. 5.1.1.3 договору, відповідно до якого за прострочення оплати понад 60 календарних днів замовник зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 100% річної оплати, позивач нарахував 154 800 грн штрафу. При цьому річну оплату позивач визначив відповідно до п. 2.3.1 договору шляхом множення місячної вартості послуг на дванадцять місяців.

Окремо позивач посилається на те, що відповідно до п. 5 Додатку №1 до договору відповідачу було передано у користування обладнання загальною вартістю 253 026,84 грн, яке після припинення договірних відносин мало бути повернуто протягом трьох днів, а у разі неповернення - його вартість мала бути сплачена позивачу. Оскільки договір припинено з 01.05.2026, на думку позивача, відповідач мав повернути обладнання або компенсувати його вартість не пізніше 04.05.2026, проте цього не зробив, у зв`язку з чим позивач просить стягнути також 253 026,84 грн вартості обладнання.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 01.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШЕРИФ БІЗНЕС» (Виконавець) та фізичною особою-підприємцем Цвиком Віктором Анатолійовичем (Замовник) укладено договір №23520585 про надання послуг за допомогою технічних засобів охорони (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов`язався надавати Замовнику послуги в обсягах та кількості, обраних останнім, у порядку та на умовах, визначених Договором, при цьому погоджений сторонами обсяг послуг та їх вартість визначаються у Додатку №1, який є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору послуги надаються за адресами, визначеними у Додатку №1 до Договору.

Пунктом 1.3 Договору визначено перелік послуг, які можуть надаватися Виконавцем, зокрема охорона об`єкта шляхом спостереження за станом технічних засобів охоронної сигналізації, установленої на об`єкті Замовника, реагування на сигнал «тривога», спостереження за об`єктом, а також обслуговування та ремонт технічних засобів охорони.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість та обсяг обраних Замовником послуг визначаються сторонами у Додатку №1.

За умовами п. 2.3 Договору оплата послуг здійснюється на умовах передоплати щомісячно протягом перших п`яти календарних днів місяця, в якому надаються послуги.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору річна оплата Замовника визначається як сума вартості послуг за Договором, що розраховується шляхом множення місячної вартості послуг, визначеної у п. 2 Додатку №1, на 12 місяців.

Пунктом 3.2.13 Договору передбачено обов`язок Замовника після припинення договірних відносин одразу, але у строк не більше трьох робочих днів, повернути Виконавцю обладнання, надане Замовнику в користування та зазначене у п. 5 Додатку №1, у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у випадку неповернення обладнання у встановлений строк Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю його вартість.

При цьому відповідно до п. 3.2.13.1 Договору за несвоєчасне повернення обладнання Виконавцю, у випадку отримання такого обладнання Замовником у тимчасове користування згідно з п. 3.2.13 Договору, Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю штраф у розмірі 100 % вартості обладнання, вказаної у п. 5 Додатку №1 до Договору.

Згідно з п. 3.2.15 Договору Замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг, що надаються Виконавцем згідно з умовами Договору.

Пунктом 4.1.4 Договору передбачено право Виконавця достроково розірвати Договір, попередньо повідомивши про це Замовника, зокрема у разі, якщо останній не здійснює оплату або затримує розрахунок за Договором чи не виконує інших передбачених Договором зобов`язань.

Відповідальність Замовника за порушення строків оплати визначена розділом 5 Договору. Так, відповідно до п. 5.1.1.1 Договору за несвоєчасну оплату наданих Виконавцем послуг протягом календарного місяця Замовник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 100 % вартості послуг Виконавця, зазначених у п. 2 Додатку №1 до Договору, за кожен факт прострочення.

Відповідно до п. 5.1.1.3 Договору за прострочення оплати наданих Виконавцем послуг понад 60 календарних днів Замовник зобов`язаний додатково сплатити на користь Виконавця неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100 % суми річної оплати Замовника, яка розраховується у порядку, передбаченому п. 2.3.1 Договору.

Пунктом 9.10 Договору сторони погодили, що письмові повідомлення, передбачені Договором, вважаються належним чином направленими іншій стороні виключно у разі направлення такого повідомлення цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу отримувача та/або адресу, зазначену в розділі 10 Договору, та/або адресу об`єкта за Договором.

Водночас згідно з п. 9.12 Договору всі інформування Замовника, передбачені Договором, здійснюються одним із визначених цим пунктом способів за вибором Виконавця, зокрема шляхом SMS-повідомлення, телефонного дзвінка, push-повідомлення у мобільному додатку «MySheriff», повідомлення за допомогою інтернет-месенджерів, листа на електронну пошту, а також поштового відправлення на адресу Замовника, передбачену розділом 10 Договору, та/або адресу об`єкта, передбаченого Додатком №1. Відповідно до п. 9.12.1 Договору спосіб інформування обирається Виконавцем залежно від обставин та необхідної терміновості доведення відповідної інформації до Замовника.

10.12.2025 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої у зв`язку зі зміною дислокації об`єктів реагування сторони домовилися внести зміни до Додатку №1 до Договору та викласти його у новій редакції. Інші умови Договору залишено без змін.

Відповідно до Додатку №1 до Договору в редакції Додаткової угоди №1 сторонами погоджено надання послуг щодо 12 об`єктів, розташованих у м. Одесі, та визначено загальну місячну вартість обраних Замовником послуг у розмірі 12 900 грн.

Пунктом 5 Додатку №1 визначено перелік обладнання, переданого Замовнику в користування (оренду), із зазначенням найменування кожного виду обладнання, його вартості та кількості. Зокрема, до такого обладнання віднесено комплекти Ajax CombiProtect, сповіщувачі FireProtect, брелоки SpaceControl, відеокамери TurretCam, карти пам`яті Kingston, PoE-інжектори, конектори, кабель, зовнішні коробки та монтажні набори. Загальна вартість такого обладнання, визначена шляхом множення вартості одиниці кожної позиції на відповідну кількість та складання отриманих сум, становить 253 026,84 грн.

18.05.2026 ТОВ «ШЕРИФ БІЗНЕС» складено повідомлення-вимогу вих. №18-05/18-5 про неналежне виконання зобов`язань за договором та сплату грошових коштів, адресоване ФОП Цвику Віктору Анатолійовичу.

У зазначеному повідомленні-вимозі Виконавець послався на укладений між сторонами договір №23520585 від 01.11.2025 та зазначив, що за зверненням Замовника з 01.05.2026 послуги за Договором не надаються, а заборгованість Замовника за надані послуги становить 38 700 грн.

Також у повідомленні-вимозі Виконавець навів положення п.п. 5.1.1.1 та 5.1.1.3 Договору щодо відповідальності Замовника за прострочення оплати послуг та зазначив, що відповідно до п. 5 Додатку №1 до Договору Замовнику було передано у користування (оренду) обладнання загальною вартістю 253 026,84 грн.

Посилаючись на п. 3.2.13 Договору, Виконавець також вказав на обов`язок Замовника після припинення договірних відносин повернути передане йому обладнання у встановлений Договором строк, а у разі його неповернення — сплатити Виконавцю повну вартість такого обладнання.

У повідомленні-вимозі зазначено, що у разі невиконання вимог Виконавця протягом 7 календарних днів останній буде змушений звернутися за стягненням заборгованості, у тому числі вартості неповернутого обладнання та передбачених Договором штрафних санкцій. Водночас безпосередньо у прохальній частині повідомлення-вимоги Виконавець вимагав від Замовника сплатити грошові кошти у загальному розмірі 38 700 грн.

Зазначене повідомлення-вимогу було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 20.05.2026 за поштовим відправленням №0215700164701, на підтвердження чого позивачем надано фіскальний чек.

Водночас, як вбачається з відомостей щодо відстеження поштового відправлення №0215700164701, зазначене поштове відправлення адресату не вручено та повернуто відправнику. При цьому матеріали справи не містять опису вкладення до поштового відправлення №0215700164701, який би підтверджував зміст направленої відповідачу кореспонденції.

5. Позиція суду.

5.1 Щодо підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Водночас ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позови у спорах, які виникають з договорів, у яких визначено місце виконання або які через їх особливість можуть виконуватися тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Як вбачається з умов договору №23520585 від 01.11.2025, предметом останнього є надання відповідачу послуг за допомогою технічних засобів охорони, зокрема шляхом спостереження за станом технічних засобів охоронної сигналізації, установленої безпосередньо на визначених Договором об`єктах, та забезпечення реагування у разі її спрацювання. При цьому п. 1.2 Договору прямо передбачено, що послуги надаються за адресами, визначеними у Додатку №1 до Договору.

Відповідно до Додатку №1 до Договору в редакції Додаткової угоди №1 об`єкти, щодо яких позивач зобов`язався надавати передбачені Договором послуги, розташовані у місті Одесі.

Отже, з огляду на характер спірного Договору та зміст передбачених ним зобов`язань, його виконання нерозривно пов`язане з конкретним місцем знаходження об`єктів охорони та за своєю природою могло здійснюватися саме за місцем їх розташування.

За таких обставин позивач, користуючись передбаченим ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України правом вибору між судами, яким підсудна справа, обґрунтовано звернувся з цим позовом до Господарського суду Одеської області за місцем виконання Договору.

Посилання позивача на правила виключної підсудності, передбачені ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, не впливає на правильність визначення територіальної підсудності цього спору, оскільки справа в будь-якому разі підсудна Господарському суду Одеської області на підставі ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

5.2 Щодо стягнення основного боргу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту укладеного між сторонами договору №23520585 від 01.11.2025 вбачається, що за своєю правовою природою останній є договором про надання послуг, оскільки його предметом є надання Виконавцем Замовнику послуг за допомогою технічних засобів охорони, зокрема шляхом спостереження за станом технічних засобів охоронної сигналізації, реагування на сигнал «тривога», спостереження за об`єктами та обслуговування технічних засобів охорони, натомість Замовник зобов`язався здійснювати оплату таких послуг у порядку та строки, визначені Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.3 Договору оплата послуг здійснюється Замовником на умовах передоплати щомісячно протягом перших п`яти календарних днів місяця, в якому надаються відповідні послуги. Водночас згідно з Додатком №1 до Договору в редакції Додаткової угоди №1 загальна вартість обраних Замовником послуг становить 12 900 грн на місяць.

Отже, виходячи з погодженого сторонами порядку розрахунків, відповідач мав здійснювати оплату послуг у розмірі 12 900 грн щомісячно протягом перших п`яти календарних днів відповідного місяця.

Водночас матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати за надані позивачем послуги за лютий, березень та квітень 2026 року, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за вказаний період становить 38 700 грн (12 900 грн х 3 місяці).

Доказів сплати відповідачем зазначеної заборгованості у розмірі 38 700 грн матеріали справи не містять, як і не містять доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини щодо наявності такої заборгованості.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем прийнятого на себе за Договором обов`язку щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, суд доходить висновку про обґрунтованість та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 38 700 грн основної заборгованості.

5.3 Щодо вимог про стягнення штрафу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача два штрафи за порушення строків оплати послуг, а саме: 12 900 грн на підставі п. 5.1.1.1 Договору та 154 800 грн на підставі п. 5.1.1.3 Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як встановлено судом, п. 5.1.1.1 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг протягом календарного місяця Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю штраф у розмірі 100 % загальної місячної вартості послуг за кожний факт прострочення. З огляду на те, що місячна вартість послуг за Договором становить 12 900 грн, позивачем на підставі зазначеного пункту заявлено до стягнення 12 900 грн штрафу.

Пунктом 5.1.1.3 Договору, у свою чергу, передбачено, що у разі прострочення оплати понад 60 календарних днів Замовник додатково сплачує штраф у розмірі 100 % суми річної оплати. Враховуючи, що відповідно до п. 2.3.1 Договору річна оплата визначається шляхом множення місячної вартості послуг на дванадцять, позивачем за цим пунктом нараховано та заявлено до стягнення 154 800 грн штрафу (12 900 грн х 12).

Проаналізувавши зміст наведених положень Договору, суд зазначає, що обидві штрафні санкції передбачені сторонами за одне й те саме порушення зобов`язання — несвоєчасне здійснення Замовником оплати за надані послуги. При цьому підстави для застосування відповідних штрафів розмежовані сторонами не залежно від виду чи характеру порушення, а виключно залежно від тривалості прострочення виконання одного й того самого грошового зобов`язання.

Прострочення виконання зобов`язання понад 60 календарних днів не утворює нового самостійного правопорушення, відмінного від несвоєчасної оплати протягом календарного місяця, а є продовженням того самого порушення, при цьому більш тривалий період прострочення охоплює менш тривалий.

Таким чином, одночасне застосування до відповідача штрафу, передбаченого п. 5.1.1.1 Договору, та штрафу, передбаченого п. 5.1.1.3 Договору, фактично призвело б до подвійного стягнення штрафу за одне й те саме порушення одного й того самого зобов`язання, тобто до подвійного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що не узгоджується з положеннями ст. 61 Конституції України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19. Велика Палата, аналізуючи умови договору, якими було встановлено штрафи за прострочення виконання одного зобов`язання понад 10 та понад 30 календарних днів, дійшла висновку, що прострочення на більш тривалий строк охоплює прострочення на менш тривалий строк, а одночасне стягнення двох штрафів за несвоєчасне виконання одного й того самого зобов`язання є подвійним стягненням штрафу та суперечить забороні, встановленій ст. 61 Конституції України.

З огляду на те, що у спірних правовідносинах прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг перевищило 60 календарних днів, суд доходить висновку, що застосуванню підлягає передбачена п. 5.1.1.3 Договору відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 100 % річної оплати, тобто 154 800 грн, тоді як підстави для одночасного стягнення також штрафу у розмірі 12 900 грн, передбаченого п. 5.1.1.1 Договору, відсутні.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на підставі п. 5.1.1.3 Договору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому положення ч. 3 ст. 551 ЦК України не містять вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд вправі зменшити розмір неустойки, а тому оцінка таких обставин здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру порушеного зобов`язання, наслідків його порушення, співвідношення між розміром заборгованості та заявленою санкцією, поведінки сторін, а також загальних засад справедливості, добросовісності та розумності.

Водночас застосування неустойки як міри відповідальності має забезпечувати належне виконання зобов`язання та компенсацію негативних наслідків його порушення, однак не повинно набувати характеру надмірного майнового покарання боржника та перетворюватися на джерело отримання кредитором невиправданих додаткових вигод.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що підстави для зменшення розміру неустойки мають індивідуальний характер та визначаються з урахуванням конкретних обставин відповідних правовідносин, а визначення розміру, до якого неустойка підлягає зменшенню, має дискреційний характер. Верховний Суд також наголосив на відсутності універсального відсоткового показника, на який суд зобов`язаний зменшувати неустойку, оскільки таке питання вирішується з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи.

У даній справі встановлений судом розмір основної заборгованості відповідача за надані послуги становить 38 700 грн, у той час як штраф, передбачений п. 5.1.1.3 Договору, становить 154 800 грн, тобто у чотири рази перевищує суму простроченого грошового зобов`язання.

При цьому матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання збитків або інших негативних майнових наслідків, які були б співмірними із заявленим до стягнення штрафом у розмірі 154 800 грн.

Суд також враховує, що розмір зазначеного штрафу визначений не залежно від суми простроченої заборгованості, а виходячи із річної вартості послуг за Договором, внаслідок чого за прострочення сплати заборгованості у розмірі 38 700 грн на відповідача покладається додаткова майнова відповідальність, що в чотири рази перевищує розмір самого невиконаного грошового зобов`язання.

За таких обставин стягнення штрафу у повному розмірі 154 800 грн, на переконання суду, не відповідатиме характеру та наслідкам допущеного відповідачем порушення, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Враховуючи наведене, зокрема розмір основної заборгованості, співвідношення такого розміру із заявленою сумою штрафу, відсутність доказів завдання позивачу збитків, співмірних із сумою нарахованої санкції, та необхідність забезпечення розумного балансу майнових інтересів сторін, суд вважає наявними підстави, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України, для зменшення розміру штрафу, нарахованого відповідно до п. 5.1.1.3 Договору, зі 154 800 грн до 38 700 грн.

На переконання суду, стягнення штрафу саме у зазначеному розмірі, який відповідає розміру простроченого основного зобов`язання, за встановлених у справі обставин є достатнім для досягнення мети цивільно-правової відповідальності та водночас не нівелює встановлену сторонами відповідальність за порушення умов Договору.

Отже, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача 38 700 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 5.1.1.3 Договору; у задоволенні вимоги про стягнення 12 900 грн штрафу за п. 5.1.1.1 Договору та в частині 116 100 грн штрафу, нарахованого за п. 5.1.1.3 Договору, слід відмовити.

5.4. Щодо вимог про стягнення вартості переданого майна.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 253 026,84 грн вартості обладнання, переданого останньому у користування відповідно до п. 5 Додатку №1 до Договору.

Як встановлено судом, п. 3.2.13 Договору передбачено обов`язок Замовника після припинення договірних відносин негайно, але не пізніше трьох робочих днів, повернути Виконавцю обладнання, передане у користування та зазначене у п. 5 Додатку №1, у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у разі його неповернення у встановлений строк або повернення пошкодженого обладнання — сплатити його повну вартість.

Отже, виникнення у відповідача обов`язку повернути передане обладнання, а у разі його неповернення — сплатити його вартість, умовами Договору безпосередньо пов`язане з припиненням договірних відносин між сторонами.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу, позивач посилається на те, що Договір було достроково розірвано ним в односторонньому порядку на підставі п. 4.1.4 Договору з 01.05.2026, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути передане йому обладнання, а у разі його неповернення — сплатити його повну вартість.

При цьому позовних вимог про розірвання Договору у межах цієї справи позивачем не заявлено. Отже, предметом оцінки суду у цій частині є не наявність підстав для розірвання Договору судом, а те, чи відбулося його припинення внаслідок реалізації позивачем передбаченого Договором права на одностороннє розірвання та чи дотримано ним встановлений сторонами порядок реалізації такого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, одностороннє розірвання договору без звернення до суду є можливим у випадку, коли відповідне право прямо передбачене законом або погоджене сторонами у договорі. Водночас саме по собі закріплення у договорі права однієї зі сторін на його одностороннє розірвання не є достатнім для припинення договірних правовідносин, оскільки сторона, яка реалізує таке право, повинна дотриматися встановлених договором умов та порядку його реалізації, у тому числі порядку повідомлення іншої сторони, якщо необхідність такого повідомлення передбачена договором.

У спірних правовідносинах право Виконавця на дострокове розірвання Договору передбачено п. 4.1.4 останнього. Зокрема, Виконавець має право достроково розірвати Договір у разі, якщо Замовник не здійснює оплату або затримує розрахунок за Договором чи не виконує інших передбачених Договором зобов`язань. Водночас реалізацію такого права сторони прямо пов`язали з попереднім повідомленням Замовника про розірвання Договору.

Отже, встановлена судом наявність у відповідача заборгованості з оплати послуг надавала позивачу передбачене п. 4.1.4 Договору право на його дострокове розірвання, проте для настання відповідних правових наслідків позивач мав реалізувати це право у погодженому сторонами порядку, зокрема попередньо повідомити про це відповідача.

При цьому п. 9.10 Договору сторони погодили, що письмові повідомлення за Договором вважаються належним чином направленими лише у разі їх направлення цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу та/або адресу, зазначену у розділі 10 Договору, та/або адресу об`єкта.

Водночас п. 9.12 Договору передбачено можливість інформування Замовника одним із визначених способів, обраних Виконавцем, зокрема шляхом SMS-повідомлення або телефонного дзвінка Замовнику чи уповноваженій особі, push-повідомлення у мобільному додатку MySheriff, повідомлення за допомогою інтернет-месенджерів, електронної пошти або поштового відправлення за адресою Замовника та/або адресою об`єкта.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача до 01.05.2026 про дострокове розірвання Договору у будь-який із передбачених останнім способів, у тому числі шляхом направлення SMS-повідомлення, здійснення телефонного дзвінка, надсилання повідомлення через мобільний додаток, месенджер чи електронну пошту.

Наявне у матеріалах справи повідомлення-вимога вих. №18-05/18-5 складене лише 18.05.2026, тобто після дати, з якої, за твердженням позивача, Договір уже було розірвано. У зазначеному повідомленні-вимозі позивач вказав, що з 01.05.2026 послуги за Договором не надаються, однак така вказівка у документі, складеному 18.05.2026, сама по собі не підтверджує здійснення позивачем попереднього повідомлення відповідача про дострокове розірвання Договору, як того вимагає п. 4.1.4 останнього.

Крім того, зазначене повідомлення-вимогу було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» лише 20.05.2026 за поштовим відправленням №0215700164701, яке згідно трекінгу адресату не вручено та повернуто відправнику. Наданий позивачем фіскальний чек підтверджує лише факт здійснення поштового відправлення, при цьому матеріали справи не містять опису вкладення до зазначеного поштового відправлення, який би дозволяв достовірно встановити зміст направленої відповідачу кореспонденції.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено дотримання встановленого Договором порядку реалізації права на його одностороннє дострокове розірвання, а тому саме лише посилання позивача на п. 4.1.4 Договору та зазначення ним дати припинення Договору - 01.05.2026 - не свідчать про припинення договірних правовідносин між сторонами з цієї дати.

Оскільки виникнення передбаченого п. 3.2.13 Договору обов`язку відповідача повернути передане йому обладнання, а у разі його неповернення у встановлений строк — сплатити повну вартість такого обладнання, безпосередньо пов`язане з припиненням договірних відносин, недоведеність факту припинення Договору з 01.05.2026 свідчить і про недоведеність настання строку виконання відповідачем відповідного обов`язку.

При цьому, як зазначено вище, вимоги про розірвання Договору позивачем у межах цієї справи не заявлялися, а тому суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, не вирішує питання про розірвання Договору та не може пов`язувати виникнення обов`язку відповідача щодо повернення обладнання зі своїм рішенням у цій справі.

Сам по собі факт передачі відповідачу обладнання та визначення сторонами його вартості у сумі 253 026,84 грн не є достатньою підставою для стягнення такої вартості, оскільки відповідний грошовий обов`язок за умовами п. 3.2.13 Договору виникає у разі неповернення обладнання у встановлений строк після припинення договірних відносин, факт настання якого позивачем у цій справі не доведено.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача 253 026,84 грн вартості обладнання.

5.5. Щодо судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому у випадку зменшення судом розміру неустойки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості відповідної позовної вимоги у зменшеній частині, а є результатом реалізації судом наданого законом дискреційного повноваження щодо зменшення розміру відповідальності. Тому для цілей розподілу судового збору враховується сума вимоги про стягнення штрафу, яка була визнана судом обґрунтованою до її зменшення.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 38 700 грн основного боргу та 154 800 грн штрафу за п. 5.1.1.3 Договору, який судом зменшено до 38 700 грн, судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно сумі 193 500 грн, без урахування зменшення судом розміру штрафу, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 322,00 грн судового збору.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕРИФ БІЗНЕС» до фізичної особи-підприємця Цвика Віктора Анатолійовича про стягнення 459 426,84 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Цвика Віктора Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЕРИФ БІЗНЕС» (02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 190, оф. 681, код ЄДРПОУ 46154640) 38 700 (тридцять вісім тисяч сімсот) грн основного боргу, 38 700 (тридцять вісім тисяч сімсот) грн штрафу та 2 322 (дві тисячі триста двадцять дві) грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12 жовтня 2026 р.

Суддя Ю.М. Щавинська