Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №916/1037/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/1037/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

За участі секретаря судового засідання: Кастрової М.С.,

За участю представників сторін:

від прокуратури: Сердюк Н.О.

від позивача – Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса: Андреєв А.Е.

від позивача – Міністерства оборони України: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

розглянувши матеріали справи № 916/1037/26

За позовом: заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, 18, код ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284)

до відповідача: Споживчого кооперативу,,Ветеран ППО’’ (65120, м. Одеса, вул. Магістральна, буд. 37Д, код ЄДРПОУ 38437249)

про усунення перешкоди у користуванні, стягнення 378 928,89 грн,

обставини справи:

23.03.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі – КЕВ м. Одеси) до Споживчого кооперативу (далі – СК),,Ветеран ППО’’, в якій воно просить:

- усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса нерухомим військовим майном відкритим технічним майданчиком загальною площею 240 м2 військового містечка № 215, що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса та розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37, шляхом його повернення Споживчим кооперативом “Ветеран-ППО” за актом приймання-передавання;

- стягнути зі Споживчого кооперативу “Ветеран-ППО” на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса неустойку у розмірі 256 314, 54 грн.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 23.03.2026 (суддя Мусієнко О.О.) вказану заяву залишив без руху.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 13.04.2026 (суддя Мусієнко О.О.) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/1038/26, постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Крім того, 23.03.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі – Міноборони), КЕВ м. Одеса до СК «Ветеран ППО», в якій він просить:

- усунути перешкоди у користуванні нерухомим військовим майном, що перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса, шляхом зобов`язання Споживчого кооперативу «Ветеран ППО» звільнити та повернути за актом приймання-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса відкритий технічний майданчик загальною площею 240 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37 (військове містечко № 215).

- стягнути зі Споживчого кооперативу “Ветеран-ППО” на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса неустойку у розмірі 378 928,89 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що СК «Ветеран ППО» порушив вимоги законодавства при користуванні нерухомим військовим майном, що перебуває у державній власності, розташованим на території військового містечка № 215 за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37-Д.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 30.03.2026 (суддя Демченко Т.І.) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/1037/26, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 21.04.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 23.04.2026 по справі №916/1037/26 повідомив сторін про призначення судового засідання на 05.05.2026.

Ухвалою суду від 05.05.2026 по справі №916/1037/26 відклав підготовче засідання на 19.05.2026. Ухвалою суду від 05.05.2026 по справі №916/1037/26 відклав підготовче засідання на 03.06.2026.

28.05.2026 до суду від КЕВ м. Одеси надійшло клопотання, згідно з яким посилаючись на положення ст. 173 ГПК України просить справи №916/1037/26 та № 916/1038/26 об`єднати в одне провадження, справу №916/1038/26 передати на розгляд судді у справі №916/1037/26.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 05.06.2026 постановив прийняти до свого провадження об`єднані ухвалою ГСОО від 01.06.2026 в одне провадження справи №916/1038/26 та №916/1037/26 для їх спільного розгляду в рамках розгляду справи №916/1037/26. Об`єднану справу № 916/1037/26 постановив розглядати в закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 23.06.2026.

12.06.2026 до суду від прокуратури надійшли пояснення щодо розбіжностей у розмірі неустойки.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 23.06.2026 повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 14.07.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.07.2026 повідомив сторін про призначення підготовчого засідання на 21.07.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 21.07.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12.08.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 12.08.2026 повідомив сторін про призначення судового засідання на 09.09.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 09.09.2026 повідомив сторін про призначення судового засідання на 16.09.2026.

16.09.2026 до суду від КЕВ м. Одеса надійшли додаткові пояснення у справі.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.09.2026 повідомив сторін про призначення судового засідання на 21.09.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 21.09.2026 оголосив перерву у судовому засіданні на 22.09.2026.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 22.09.2026 оголосив перерву у судовому засіданні на 28.09.2026.

23.09.2026 до суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі.

28.09.2026 до суду від КЕВ м. Одеса надійшли додаткові пояснення у справі.

Позивач – Міноборони, заяв по суті справи не надав. У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги прокуратури підтримує в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Ухвали суду направлялись на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повертались до суду не врученими з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023 по справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Також ухвали у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

установив:

27.07.2015 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (правонаступником якого є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса, Орендодавець) та СК «Ветеран-ППО» (Орендар) було укладено договір оренди № 19/2015/КЕВ нерухомого військового майна, розташованого в Одеському гарнізоні за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37-Д, військове містечко № 215 (далі – Договір), згідно з п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно – відкритий технічний майданчик загальною площею 240 кв. м (далі – Майно) військового містечка № 215, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса та розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37-Д. Вартість Майна визначена на 27.01.2015 за незалежною оцінкою і становить 456 грн за 1 кв. м та 109 440 грн за всю площу.

Відповідно до п. 1.2 Договору склад Майна визначається актом інвентаризації (Додаток № 1 до Договору).

Майно передано для розміщення тимчасових споруд для зберігання індивідуального автотранспорту (п. 1.3 Договору).

Розділом 3 сторони погодили орендну плату, зокрема:

- Орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (лютий 2015 року) на рівні 1 500,00 грн за результатами конкурсу, але не нижче орендної плати визначеної за Методикою розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, яка становить 1 440,50 грн без ПДВ (Додаток № 5 до Договору) (п. 3.1.).

- Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 3.3).

- Орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Орендодавця в територіальному органіДержавного казначейства щомісячно, не пізніше 15 числа місяці, наступного за звітним (п. 3.6).

- Зобов`язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються завдатком в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останні два місяці оренди (п. 3.9).

Відповідно до п. 10.1. цей Договір укладено строком на 3 роки, що діє з 27.07.2015 року до 26.07.2015 року включно.

18.06.2019 між сторонами укладено Додаткову угоду № 07-д/2019/КЕВ (далі - Угода) до Договору, якою внесено зміни до низки положень Договору, зокрема:

- пунктом 1.1 Договору (у новій редакції) змінено адресу Майна на: м. Одеса, вул. Магістральна, 37, та визначено вартість Майна за незалежною оцінкою станом на 31.10.2018 у розмірі 258 167,00 грн без ПДВ (1 076,00 грн за 1 кв. м) (Додаток № 3 до Угоди);

- пунктом 3.1 Договору (у новій редакції) встановлено орендну плату без ПДВ за новий базовий місяць (жовтень 2018 року) у розмірі 3 334,83 грн за результатами конкурсу, при мінімальному порозі за Методикою – 3 227,09 грн без ПДВ (Додаток № 1 до Угоди);

- пунктом 10.1 Договору (у новій редакції) продовжено строк дії Договору до 01.11.2021. Інші умови Договору залишено без змін.

Відповідно до п. 5.3 Договору Орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 5.10 Договору також передбачено, що: Орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання Договору повернути Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Чинність Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.7 Договору).

У разі припинення Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю, а в разі затримання повернення Орендар несе ризик його випадкового знищення або пошкодження (п. 10.9 Договору);

Згідно з п. 10.11 Договору якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення Майна, Орендодавець вимагає від Орендаря сплату неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Майном за час прострочення.

Прокурор повідомив, що зміна адреси Майна у Додатковій угоді з «м. Одеса, вул. Магістральна, 37-Д» на «м. Одеса, вул. Магістральна, 37» не змінює фактичного місцерозташування об`єкта оренди, який протягом усього періоду дії Договору знаходився і продовжує знаходитися на території військового містечка № 215 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:32:061:0002, що перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Одеса. Зазначена розбіжність в адресі є наслідком адміністративного коригування і не впливає на ідентифікацію Майна.

Згідно з інформаційною довідкою від 03.03.2026 № 466397288 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена земельна ділянка загальною площею 10,6073 га перебуває у державній власності Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) та знаходиться на праві постійного користування у Одеського квартирно-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ 08038284).

На твердження прокурора, після закінчення строку дії Договору (01.11.2021) Орендодавець неодноразово вимагав від відповідача повернути Майно.

Зокрема, листом від 23.06.2023 № 459 Одеське квартирно-експлуатаційне управління повідомило відповідача про припинення Договору з 01.11.2021, вимагало звільнити Майно у 10 денний строк та попередило про можливість звернення до суду за захистом порушених прав. Водночас Орендодавець зазначив, що відповідач не позбавлений права у найкоротший строк укласти новий договір оренди згідно постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 та від 27.05.2022 № 634.

Листом від 06.06.2025 № 2185 КЕВ м. Одеса повторно вимагав скласти акт приймання-передачі та повернути Майно відповідно до п. 10.10 Договору, попередивши відповідача про можливість стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення (п. 10.11 Договору) та звернення до суду. Жодну із зазначених вимог відповідач не виконав.

23.07.2025 КЕВ м. Одеса листом № 3002 повідомив Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону про самовільне утримання відповідачем Майна після припинення Договору та просив вжити заходів щодо усунення перешкод у користуванні ним.

05.09.2025 листом № 3564 КЕВ м. Одеса додатково повідомив, зокрема, що: завдаток Орендаря знаходиться у Орендодавця; Майно станом на 01.09.2025 знаходиться у задовільному стані; дозволи на здійснення невід`ємних поліпшень Майна не надавалися; Орендар обмежений у праві передачі Майна в суборенду; Орендодавець продовжував нараховувати плату за фактичне користування Майном, яку відповідач частково сплачував. Водночас КЕВ м. Одеса повідомив, що неодноразово направляв відповідачу листи із вимогою звільнити Майно, проте зазначені вимоги залишені без виконання.

Станом на дату пред`явлення позову Договір припинився у зв`язку із закінченням строку його дії 01.11.2021, новий договір оренди чи додаткова угода про продовження між сторонами не укладались, однак відповідач Майно не повернув, акт приймання-передачі не підписав, а вимоги Орендодавця, викладені у листах від 23.06.2023 № 459 та від 06.06.2025 № 2185, залишив без виконання.

За таких обставин користування відповідачем Майном після припинення Договору є безпідставним та створює перешкоди державі в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса у здійсненні правомочностей володіння і користування Майном, у тому числі для потреб оборони, що зумовлює необхідність судового захисту шляхом зобов`язання відповідача повернути Майно та усунення перешкод у користуванні ним.

Крім того, прокурор посилається на положення ч. 2 ст. 785 ЦК України та просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 378 928,89 грн.

Загальна сума неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з листопада 2021 року по грудень 2025 року становить подвійний розмір нарахованої за цей період плати, а саме: 376 473,62 грн х 2 = 752 947,24 грн.

Згідно з довідкою КЕВ м. Одеса від 02.02.2026 про стан заборгованості за Договором, загальна сума нарахувань за зазначений період становить 376 473,62 грн, з яких відповідачем сплачено 374 018,35 грн, а заборгованість складає 2 455,27 грн.

При визначенні остаточного розміру неустойки прокуратурою враховано здійснені відповідачем за спірний період платежі у сумі 374 018,35 грн.

Відповідно, із загальної суми неустойки у розмірі 752 947,24 грн підлягають вирахуванню фактично сплачені відповідачем 374 018,35 грн.

Відтак розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, становить: 752 947,24 грн - 374 018,35 грн = 378 928,89 грн.

Згідно з додатковими поясненнями КЕВ м. Одеси зазначає, що заявлені до відповідача вимоги стосуються того самого договору оренди, того самого об`єкта нерухомого військового майна, того самого відповідача та спрямовані на захист одного й того самого порушеного інтересу держави, КЕВ м. Одеса в цілому підтримує позовні вимоги Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. Позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити та повернути спірне нерухоме військове майно за актом приймання передачі на користь Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Одеса є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У судових засіданнях представник КЕВ м. Одеса повністю підтримав розрахунок прокуратури.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз. 2 ч. 2 ст. 53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві прокурор вказав, що Договір припинився 01.11.2021, однак ані Міністерство оборони України, ані КЕВ м. Одеса протягом більш ніж чотирьох років не звернулися до суду з позовом про повернення Майна та стягнення неустойки. КЕВ м. Одеса обмежився направленням відповідачу листів від 23.06.2023 № 459 та від 06.06.2025 № 2185 із вимогою повернути Майно, які залишені без виконання, після чого звернувся до Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону із проханням вжити заходів.

Окрім того, листом від 07.08.2025 № 39-5-6-7548ВИХ-25 Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону запитала у КЕВ м. Одеса відомості та документи, необхідні для підготовки позову. Листом від 30.10.2025 № 39-5-6 10611ВИХ-25 прокуратура повторно запитала додаткові відомості. Листом від 30.01.2026 № 39-5-6-910ВИХ-26 прокуратура запитала дані щодо нарахування і сплати орендних платежів. КЕВ м. Одеса надав запитувані документи, однак жодного разу не повідомив про наміри самостійного звернення до суду.

Листом від 10.03.2026 № 39-5-6-2168ВИХ-26 Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону повідомила Міністерство оборони України про безпідставне утримання Відповідачем Майна після припинення Договору та запропонувала Міністерству оборони України самостійно вжити заходів претензійно-позовного характеру для захисту інтересів держави. Міністерство оборони України не надало відповіді у встановлений строк.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в цій справі.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Враховуючи те, що об`єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є державною власністю, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором №19/2015/КЕВ від 27.07.2015 розповсюджуються положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Згідно ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону (в редакції, що була чинною станом на дату укладання Договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, правовідносини, що склалися між сторонами за Договором оренди №19/2015/КЕВ від 27.07.2015, є орендними.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 10.1 Договору (у новій редакції) продовжено строк дії Договору до 01.11.2021.

Відповідно до п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви Орендаря про припинення чи укладення Договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія Договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.

Господарський суд погоджується із доводами прокуратури щодо того, що Договір №19/2015/КЕВ від 27.07.2015 припинився у зв`язку із закінченням строку його дії 01.11.2021. Матеріали справи не містять доказів укладення нового договору оренди чи додаткової угоди про продовження строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмету договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів повернення спірного майна матеріали справи не містять.

Отже, відповідач порушив умови договору та чинного законодавства в частині звільнення та повернення спірного майна а тому позовна вимога про усунення перешкод у користуванні нерухомим військовим майном, що перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса, шляхом зобов`язання Споживчого кооперативу «Ветеран ППО» звільнити та повернути за актом приймання-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса відкритий технічний майданчик загальною площею 240 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37 (військове містечко № 215) підлягає задоволенню.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Отже, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

При цьому, ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19 та у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 549 Цивільного кодексу України.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 Податкового кодексу України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 ст. 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14, ст. 180, ст. 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд, беручи до уваги пояснення сторін щодо розміру стягнення, перевіривши наданий прокурором розрахунок неустойки, установив, що він є арифметично правильним та стягненню з відповідача підлягає неустойка у розмірі 378 928,89 грн.

За таких обставин та правового регулювання суд приходить до висновку що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1.Позовну заяву заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до Споживчого кооперативу «Ветеран ППО» – задовольнити.

2. Усунути перешкоди у користуванні нерухомим військовим майном, що перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284), шляхом зобов`язання Споживчого кооперативу «Ветеран ППО» (65120, м. Одеса, вул. Магістральна, буд. 37Д, код ЄДРПОУ 38437249) звільнити та повернути за актом приймання-передачі на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284) відкритий технічний майданчик загальною площею 240 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Магістральна, 37 (військове містечко № 215).

3. Стягнути зі Споживчого кооперативу «Ветеран-ППО» (65120, м. Одеса, вул. Магістральна, буд. 37Д, код ЄДРПОУ 38437249) на користь Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022) в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284) неустойку у сумі 378 928,89 грн.

4. Стягнути зі Споживчого кооперативу «Ветеран-ППО» (65120, м. Одеса, вул. Магістральна, буд. 37Д, код ЄДРПОУ 38437249) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363) витрати зі сплати судового збору у сумі 7 209,54 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного його тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

У зв`язку із перебуванням судді Демченко Т.І. на навчанні з 05.10.2026 по 09.10.2026 повне рішення складено та підписано 12 жовтня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко