Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №916/576/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/576/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

розглянувши справу

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 08038284)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙДИНГ КОМПАНІ" (65007, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 4, код ЄДРПОУ 42952329)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ 43015722)

про стягнення 292 174,41 грн;

представники сторін:

від позивача - Мудра А. А.,

від відповідача - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі - позивач; КЕВ м. Одеса) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙДИНГ КОМПАНІ" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів за користування нерухомим майном у сумі 292 174,41 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 для розгляду справи було визначено суддю Господарського суду Одеської області Рога Н. В.

Ухвалою від 24.02.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу 10-денний строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 4 382,61 грн чи із застосуванням коефіцієнту 0,8 % у розмірі 3 506,09 грн, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

04.03.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 06.03.2026 суддею Рога Н. В. було відкрито провадження у справі № 916/576/26, справу було постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, судове засідання призначено на 02.04.2026, встановлено відповідачу строк на подання відзиву.

13.03.2026 до суду надійшла заява позивача про залучення документів, а саме доказів направлення копії позовної заяви з додатками залученій третій особі, а також доказів, що підтверджують право державної власності на об`єкт оренди.

Беручи до уваги прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 16.06.2026 № 1182/0/15-26 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку", розпорядженням керівника апарату суду від 17.06.2026 № 112 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 916/576/26.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи № 916/576/26 визначено суддю Волкова Р. В.

Ухвалою від 22.06.2026 справу № 916/576/26 прийнято до провадження суддею Волковим Р. В., розгляд справи продовжено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 15.07.2026.

24.06.2026 від позивача надійшла заява із додатковими письмовими поясненнями по справі та додатковими доказами, а саме копіями податкових декларацій із земельного податку за 2021 рік та платіжних доручень щодо сплати податку за землю за 2021 рік.

В подальшому, судове засідання неодноразово відкладалося. Від позивача надходили додаткові письмові пояснення (вх. № 30304/26 від 08.09.2026 та № 32477/26 від 23.09.2026).

У судовому засіданні 23.09.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. При цьому просила врахувати позицію КЕВ м. Одеса, викладену у додаткових письмових поясненнях.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Ухвали суду суд направляв поштою на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОТРЕЙДИНГ КОМПАНІ", яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65007, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 76, офіс 4. Втім судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками про невручення із зазначенням причини невручення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, суд виснував про можливість її розгляду за наявними доказами.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов`язані із запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення електропостачання, беручи до уваги навантаження суду, а також перебування судді Волкова Р. В. у щорічній відпустці з 30.07.2026 по 04.09.2026, справу було розглянуто поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вирішення справи та виконання завдань господарського судочинства.

23.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219ГПК України відклав його проголошення на 01.10.2026.

01.10.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад аргументів та доводів позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2020 між КЕВ м. Одеса та Товариством укладено попередній договір оренди № 19, за умовами якого відповідачу передано у тимчасове строкове платне користування нерухоме військове майно загальною площею 1776,9 кв.м, а саме нежитлові приміщення будівель (складів) інв. №№ 11, 13, 14, 15, 16 військового містечка № 25м.

Позивач зазначає, що строк дії попереднього договору відповідно до його умов закінчився 31.12.2020, оскільки основний договір оренди укладено не було, а позивач повідомив відповідача про свій намір припинити договір. Водночас відповідач продовжував користуватися переданим йому державним майном до його фактичного вивільнення, що зафіксовано актом обстеження об`єктів оренди нерухомого майна військового містечка № 25м від 12.09.2023.

За твердженням позивача, після припинення дії попереднього договору відповідач користувався нерухомим майном без належної правової підстави, у зв`язку з чим зберіг у себе кошти, які мав би сплатити за користування таким майном. Посилаючись, зокрема, на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач вважає такі кошти безпідставно набутим (збереженим) майном та зазначає про виникнення у відповідача обов`язку їх повернути.

Позивач також посилається на рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21, яким, зокрема, відповідача зобов`язано усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення та стягнуто заборгованість з орендної плати за відповідний період. На думку позивача, встановлені зазначеним судовим рішенням обставини щодо укладення договору, передачі відповідачу майна та його обов`язку звільнити майно мають преюдиційне значення.

Обґрунтовуючи розмір заявлених до стягнення коштів, позивач виходить із розміру плати за користування відповідним державним майном, посилаючись на положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та відповідні методики розрахунку орендної плати за державне майно.

З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач безпідставно користувався належним державі нерухомим військовим майном, яке перебуває на балансі КЕВ м. Одеса, та зберіг у себе кошти за таке користування, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 292 174,41 грн коштів за користування нерухомим майном, а також судові витрати.

У письмових поясненнях (вх. № 21975/26 від 24.06.2026) позивач зазначає, що КЕВ м. Одеса є державною установою, яка входить до складу Збройних Сил України та здійснює, зокрема, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, установ та організацій Міністерства оборони України і Збройних Сил України.

Позивач зазначає, що 22.02.2021 ним подано звітну податкову декларацію з земельного податку за 2021 рік, відповідно до якої річна сума податкового зобов`язання становила 1 356 222,72 грн. У подальшому, 11.08.2021, подано уточнюючу податкову декларацію, згідно з якою річна сума податкового зобов`язання становила 1 416 460,33 грн, а щомісячна сума зобов`язання - 118 038,36 грн.

За твердженням позивача, у серпні-жовтні 2021 року ним самостійно сплачено земельний податок за відповідні місяці згідно з платіжними дорученнями № 463 від 21.09.2021, № 505 від 19.10.2021 та № 571 від 22.11.2021. Водночас Товариство не компенсувало позивачу частину сплаченого земельного податку, пропорційну площі земельної ділянки, яку займало передане в оренду нерухоме майно.

Позивач вважає, що витрати зі сплати земельного податку за період із серпня по жовтень 2021 року фактично понесені ним, у зв`язку з чим відповідач має компенсувати відповідну частину таких витрат.

Також позивач зазначає, що на момент подання позовної заяви строки зберігання відповідних бухгалтерських і податкових документів в архіві КЕВ м. Одеса сплинули, у зв`язку з чим частина документів підлягала знищенню. Водночас копії податкових декларацій з земельного податку за 2021 рік та платіжних доручень щодо його сплати збереглися у відділенні з договірних та претензійних робіт КЕВ м. Одеса.

З огляду на викладене позивач просить суд долучити подані копії документів до матеріалів справи та врахувати їх як докази на підтвердження факту сплати земельного податку за спірний період.

У додаткових письмових поясненнях (вх. № 30304/26 від 08.09.2026) позивач зазначає, що відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21 нарахована та заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати у розмірі 165 801,03 грн включала орендну плату за період з квітня по грудень 2020 року та за січень 2021 року.

Позивач також посилається на преюдиційність обставин, встановлених зазначеним судовим рішенням, та зазначає, що у справі № 916/2531/21 судом встановлено обставину фактичного користування Товариством майном, яке є предметом попереднього договору оренди № 19 від 31.07.2020, починаючи з квітня 2020 року та до моменту укладення цього договору. На думку позивача, факт користування майном у цей період підтверджується також позицією відповідача, викладеною ним під час розгляду зазначеної справи № 916/2531/21.

Обґрунтовуючи застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що після припинення правової підстави користування майном відповідач продовжував користуватися ним без належної правової підстави, унаслідок чого зберіг у себе майно (кошти) за рахунок позивача.

Позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої для виникнення кондикційного зобов`язання необхідна наявність набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої за відсутності правової підстави або після відпадіння такої підстави, при цьому вина набувача для виникнення такого зобов`язання значення не має.

Крім того, позивач зазначає, що користування чужим майном може розглядатися як безпідставне збагачення, а КЕВ м. Одеса як балансоутримувач нерухомого майна має законний інтерес та правомірне очікування отримання плати за його користування. Водночас, на думку позивача, відповідач, користуючись майном без достатньої правової підстави та безоплатно зберігаючи відповідне майнове благо у себе, не має правомірного очікування щодо його безоплатного використання.

З огляду на викладене позивач вважає, що спірні правовідносини підлягають регулюванню положеннями глави 83 Цивільного кодексу України, а вартість безпідставного користування майном підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У додаткових письмових поясненнях (вх. № 32477/26 від 23.09.2026) позивач зазначає, що розрахунок заявленої до стягнення заборгованості здійснено за фактичне користування відповідачем майном на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за період з 30.04.2020 по 31.10.2021.

При цьому позивач враховує рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21, яким з Товариства на користь КЕВ м. Одеса стягнуто заборгованість з орендної плати у розмірі 104 742,23 грн за період із серпня 2020 року по січень 2021 року.

У зв`язку з цим позивач зазначає, що в межах справи № 916/576/26 фактично заявлено до стягнення плату за користування майном за періоди з 30.04.2020 по липень 2020 року та з лютого по жовтень 2021 року, загальна сума якої, за розрахунком позивача, становить 211 948,48 грн.

Позивач наголошує, що предметом цього спору є стягнення коштів саме на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутого (збереженого) майна, а правову природу заявлених вимог та підстави застосування зазначеної норми ним наведено у додаткових письмових поясненнях від 07.09.2026.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

КЕВ м. Одеса є балансоутримувачем нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку № 25м, а саме нежитлових приміщень будівель (складів) інв. №№ 11, 13, 14, 15, 16 загальною площею 1776,9 кв. м.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували правовідносини щодо користування зазначеним нерухомим майном. Зокрема, 31.07.2020 між КЕВ м. Одеса та Товариством було укладено попередній договір оренди № 19, за умовами якого відповідачу передано у тимчасове строкове платне користування нерухоме військове майно загальною площею 1776,9 кв. м для розміщення складів. Факт передачі зазначеного майна відповідачу 31.07.2020 підтверджується актом приймання-передачі нерухомого військового майна.

Водночас обставини щодо виникнення та перебігу правовідносин сторін з користування цим майном, у тому числі укладення договорів, строку їх дії, передачі майна, здійснення відповідачем платежів та наявності заборгованості, вже були предметом судового розгляду у справі № 916/2531/21.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21, яке набрало законної сили, встановлено, що у липні 2019 року між сторонами було укладено попередній договір щодо передачі відповідачу нерухомого військового майна загальною площею 1776,9 кв. м, строк дії якого було погоджено до 31.12.2019 з можливістю пролонгації не більше ніж до 01.08.2020. Також встановлено, що 31.07.2020 між сторонами укладено попередній договір оренди № 19 щодо того самого нерухомого військового майна.

Зазначеним рішенням встановлено зміст умов договору № 19, зокрема обов`язок відповідача сплачувати плату за користування майном, компенсувати частину земельного податку пропорційно площі землі, яку займає передане в оренду нерухоме майно, а у разі припинення договору - повернути майно позивачу. Строк дії договору відповідно до його умов був визначений до 31.12.2020, з можливістю пролонгації у разі відсутності заяви про припинення договору та неукладення основного договору.

Також рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21 встановлено, що попередженням від 11.12.2020 № 5262 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору, необхідність повернення майна та сплати орендної плати. При цьому суд установив, що зазначене попередження відповідачем отримано не було. Натомість у матеріалах справи містився лист відповідача від 30.12.2020 з проханням продовжити строк дії договору. З огляду на подальше виставлення позивачем рахунків, зазначення ним заборгованості за січень 2021 року та звернення відповідача щодо продовження договору суд дійшов висновку, що строк дії договору № 19 було продовжено до 31.07.2021, після чого договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Рішенням у справі № 916/2531/21 також встановлено, що заявлена у тій справі заборгованість з орендної плати у розмірі 165 801,03 грн включала нарахування за період з квітня по грудень 2020 року та за січень 2021 року. Водночас суд визнав обґрунтованою заборгованість за договором № 19 за період із серпня 2020 року по січень 2021 року в сумі 104 742,23 грн та стягнув її з відповідача. В іншій частині вимог заборгованість за період з квітня по липень 2020 року була відхилена, оскільки вона виникла за іншим договором, а надані до справи виписки підтверджували сплату відповідачем 61 058,80 грн орендної плати станом по липень 2020 року включно.

Отже, обставини щодо укладення між сторонами договорів користування спірним майном, передачі майна відповідачу, змісту договору № 19, строку його дії до 31.07.2021, а також здійснення відповідачем платежів за користування майном за попередній період та стягнення з нього заборгованості з орендної плати за період із серпня 2020 року по січень 2021 року є встановленими судовим рішенням у справі № 916/2531/21, яке набрало законної сили, та відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню у цій справі.

У справі № 916/576/26 позивач посилається на те, що після припинення договору № 19 відповідач продовжував користуватися спірним нерухомим майном без належної правової підстави.

Факт звільнення відповідачем приміщень позивач доводить Актом обстеження об`єктів оренди нерухомого майна військового містечка № 25м від 12.09.2023, відповідно до якого відповідач вивільнив нежитлові приміщення будівель за ГП №№ 11, 13, 14, 15, 16 загальною площею 1776,9 кв. м.

Позивач визначив період, за який заявляє до стягнення кошти за користування майном, з квітня 2020 року по жовтень 2021 року, однак із розрахунку виключив період, за який заборгованість з орендної плати була предметом розгляду та стягнута рішенням у справі № 916/2531/21. У додаткових поясненнях позивач зазначив, що фактично заявляє до стягнення кошти за періоди з 31 квітня по липень 2020 року та з лютого по жовтень 2021 року, визначивши їх загальний розмір у сумі 211 948,48 грн. Заяви про зменшення позовних вимог або ж про відмову від їх частини позивач при цьому не подавав.

Розрахунок заявленої до стягнення суми (292 174,41 грн) наведено на с. 8 позовної заяви. Згідно цього розрахунку загальний розмір безпідставно збережених коштів за користування нерухомим майном за спірний період становить 384 474,38 грн. До цієї суми позивач включив і нарахований земельний податок у загальному розмірі 12 442,26 грн за період з серпня по жовтень 2021 року. З урахуванням стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 104 742,23 грн згідно рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21, позивач у справі № 916/576/26 заявив до стягнення 292 174,41 грн (384 474,38 грн + 12 442,26 грн - 104 742,23 грн).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що кошти за користування майном у спірні періоди підлягають стягненню не як орендна плата за договором, а на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку з безпідставним набуттям або збереженням відповідачем майнового блага за рахунок позивача.

Крім того, позивач посилається на понесені ним витрати зі сплати земельного податку за серпень-жовтень 2021 року та зазначає, що відповідач не компенсував частину такого податку пропорційно площі земельної ділянки, яку займало передане йому нерухоме майно. На підтвердження зазначених обставин позивачем подано податкові декларації з земельного податку за 2021 рік та платіжні документи щодо його сплати.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є вимоги КЕВ м. Одеса про стягнення з Товариства коштів у сумі 292 174,41 грн, які, за твердженням позивача, відповідач безпідставно зберіг у себе внаслідок користування нерухомим військовим майном після припинення правової підстави такого користування, а також відповідної частини сплаченого позивачем земельного податку.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується наступним.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, обов`язковою умовою виникнення кондикційного зобов`язання є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна або припинення такої підстави.

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що стаття 1212 ЦК України має субсидіарний характер у договірних правовідносинах. Якщо між сторонами існує чинне договірне зобов`язання, набуття або збереження майна на його виконання не може вважатися безпідставним. Застосування положень статті 1212 ЦК України можливе, зокрема, після припинення правової підстави, яка існувала раніше.

Як встановлено судом, предметом позовних вимог у справі № 916/576/26 є стягнення з Товариства коштів за фактичне користування нерухомим військовим майном на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Позивач визначив період нарахування з 30.04.2020 по 31.10.2021, однак з урахуванням рішення Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21 зазначив, що фактично заявляє до стягнення кошти за періоди з 30 квітня по липень 2020 року та з лютого по жовтень 2021 року.

При цьому правовідносини сторін щодо користування спірним майном вже були предметом розгляду у справі № 916/2531/21.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21 встановлено, що укладений 31.07.2020 попередній договір оренди № 19 за своїм змістом є змішаним договором, який містить, зокрема, елементи договору оренди, а між сторонами фактично виникли правовідносини щодо платного користування спірним нерухомим майном. Цим же рішенням встановлено, що строк дії договору № 19 було продовжено до 31.07.2021, після чого договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у межах розгляду справи № 916/576/26 не підлягають повторному доказуванню встановлені у справі № 916/2531/21 обставини щодо існування між сторонами договірних правовідносин, передачі відповідачу спірного майна, змісту договору № 19 та строку його дії до 31.07.2021.

Щодо періоду з 31 квітня по липень 2020 року

Позивач включив до розрахунку кошти за фактичне користування майном за період з 31 квітня по липень 2020 року, посилаючись на встановлений у справі № 916/2531/21 факт користування відповідачем спірним майном.

Разом з тим саме по собі встановлення факту користування майном не є достатньою підставою для стягнення коштів за статтею 1212 ЦК України.

Як установлено рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21, заборгованість за період з квітня по липень 2020 року виникла за іншим договором. При цьому матеріали тієї справи містили докази сплати відповідачем 61 058,80 грн, які є орендною платою станом по липень 2020 року включно. Саме з цих підстав вимоги КЕВ м. Одеса про стягнення орендної плати за вказаний період у справі № 916/2531/21 були визнані необґрунтованими.

Отже, нарахування позивачем у цій справі коштів за квітень-липень 2020 року як безпідставно збережених коштів фактично спрямоване на повторне отримання плати за період, щодо якого судом у справі № 916/2531/21 вже встановлено наявність іншої договірної підстави користування та факт здійснення відповідачем відповідних платежів.

За таких обставин відсутня необхідна для застосування статті 1212 ЦК України ознака безпідставності набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.

Щодо періоду з лютого по липень 2021 року

Позивач також включив до розрахунку кошти за користування майном за період з лютого по липень 2021 року.

Однак цей період повністю охоплюється строком дії попереднього договору оренди № 19.

Як уже зазначалося, рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 у справі № 916/2531/21 встановлено, що строк дії договору № 19 продовжено до 31.07.2021. Отже, до цієї дати відповідач користувався спірним майном на договірній підставі.

За таких обставин кошти, які відповідач мав сплачувати за користування майном у період дії договору, не можуть вважатися безпідставно набутим або збереженим майном у розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки підставою такого користування та відповідного обов`язку зі сплати коштів був чинний договір.

Більше того, у справі № 916/2531/21 уже було встановлено та стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати за договором № 19 за період із серпня 2020 року по січень 2021 року у розмірі 104 742,23 грн.

Таким чином, позивач не може зміненням правової кваліфікації заявленої вимоги - із договірної вимоги про сплату орендної плати на вимогу про повернення безпідставно збереженого майна - створити кондикційне зобов`язання за період, коли між сторонами існувала чинна договірна підстава користування майном.

Щодо періоду з серпня по жовтень 2021 року (після припинення договору № 19).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2022 встановлено, що договір № 19 припинився 31.07.2021. Отже, починаючи з 01.08.2021, відповідач уже не мав договірної підстави для користування майном.

Разом із тим зазначена обставина сама по собі не зумовлює можливості задоволення заявленої позивачем вимоги саме на підставі статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 сформулював правовий висновок щодо правових наслідків користування орендованим майном після припинення договору.

Так, відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ. Невиконання цього обов`язку після припинення договору свідчить про неправомірне користування майном, у зв`язку з чим права та обов`язки сторін переходять із площини регулятивних у площину охоронних правовідносин, які охоплюються спеціальним регулюванням частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

При цьому Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що користування майном після припинення договору є неправомірним, а тому вимога про стягнення орендної плати за умовами договору, який припинився, суперечить змісту правовідносин найму (оренди). Регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України та охоронна норма частини другої статті 785 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно.

Верховний Суд також зазначив, що передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення є самостійною формою майнової відповідальності, яка застосовується після припинення договору у разі невиконання наймачем обов`язку щодо повернення майна. Відтак за один і той самий період після припинення договору не допускається стягнення орендної плати поряд із такою неустойкою.

При цьому зазначена правова позиція безпосередньо стосується також правовідносин щодо оренди державного майна. У пункті 9.16 постанови від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Верховний Суд окремо вказав, що правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначаються відповідними нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного та Господарського кодексів України, а невиконання обов`язку щодо повернення майна після припинення договору породжує право орендодавця на застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

До того ж, у цій же постанові (п. 9.21.) Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Отже, після припинення 31.07.2021 договору № 19 правовідносини сторін щодо подальшого фактичного користування відповідачем спірним нерухомим майном не могли регулюватися положеннями договору про сплату орендної плати або положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України як загальною нормою про набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки для таких правовідносин закон встановлює спеціальний правовий режим, передбачений статтею 785 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у частині вимог про стягнення з відповідача коштів за фактичне користування спірним нерухомим майном у період з 01.08.2021 по 31.10.2021 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб правової кваліфікації таких правовідносин не відповідає спеціальному правовому регулюванню наслідків неповернення орендованого майна після припинення договору.

При цьому суд зазначає, що наведений висновок не означає відсутності у позивача права на захист свого порушеного права у зв`язку з неповерненням майна після припинення договору. Однак належним спеціальним способом такого захисту за встановлених обставин є застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, а не стягнення плати за користування майном на підставі статті 1212 цього Кодексу.

При цьому суд враховує, що стаття 1212 ЦК України може застосовуватися до майнових відносин після припинення договору, однак її застосування не може ігнорувати спеціальний спосіб захисту, прямо передбачений законом для наслідків припинення договору найму. Верховний Суд характеризує конструкцію статті 1212 ЦК України як субсидіарний механізм захисту, який застосовується тоді, коли відповідні відносини не врегульовані спеціальними правовими конструкціями.

Щодо компенсації земельного податку

Позивач також посилається на невідшкодування відповідачем частини земельного податку, сплаченого КЕВ м. Одеса за серпень-жовтень 2021 року, та зазначає, що така компенсація передбачалася пунктом 5.12 договору № 19.

Разом із тим, як встановлено судом, договір № 19 припинився 31.07.2021. Отже, передбачений пунктом 5.12 договору обов`язок відповідача щомісячно компенсувати частину земельного податку існував у межах договірних правовідносин та не може автоматично поширюватися на період після припинення договору.

Сам по собі факт сплати КЕВ м. Одеса земельного податку у серпні-жовтні 2021 року також не свідчить про виникнення у відповідача кондикційного зобов`язання перед позивачем. Для стягнення відповідних коштів на підставі статті 1212 ЦК України позивач повинен довести, зокрема, що саме за рахунок позивача відповідач набув або зберіг майно без достатньої правової підстави, а також розмір такого збагачення.

Наведених обставин позивач не довів належними та допустимими доказами.

При цьому суд звертає увагу, що позивач пов`язує розрахунок земельного податку саме з умовами припиненого договору № 19, тоді як вимога у цій справі заявлена на підставі статті 1212 ЦК України. Відтак положення договору, який припинився, не можуть самі по собі бути правовою підставою для стягнення відповідних сум за період після його припинення.

За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Так, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, здійснивши ґрунтовний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування сукупності необхідних умов для виникнення у відповідача кондикційного зобов`язання за статтею 1212 ЦК України за жоден із періодів, включених до розрахунку позовних вимог.

Щодо періоду квітень-липень 2020 року встановлено наявність іншої договірної підстави користування майном та факт здійснення відповідних платежів; щодо періоду лютий-липень 2021 року - наявність чинного договору № 19; щодо періоду серпень-жовтень 2021 року - припинення договору та наявність спеціального правового регулювання наслідків неповернення майна після його припинення, передбаченого статтею 785 ЦК України.

За таких обставин заявлена позивачем на підставі статті 1212 ЦК України вимога про стягнення з відповідача 292 174,41 грн коштів за користування нерухомим майном, включаючи земельний податок, задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 12.10.2026 у зв`язку з перебуванням судді Волкова Р. В. на навчанні (підвищенні кваліфікації) з 05.10.2026 по 09.10.2026, що унеможливило виконання процесуальних дій, пов`язаних із виготовленням повного тексту рішення у зазначений період.

Суддя Р.В. Волков