Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №916/2695/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2695/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича (адреса реєстрації ФОП: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до відповідача - Фізичної особи-підприємця Бальошенка Андрія Григоровича (адреса реєстрації ФОП: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

про стягнення 131 036,20 грн;

представники сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Кутенков Максим Вікторович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бальошенка Андрія Григоровича 131 036,20 грн, з яких: 115 000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар; 11 897,43 грн інфляційних втрат; 4 138,77 грн 3% річних. Також просить покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на перерахування відповідачу попередньої оплати за виготовлення та поставку меблів, згідно з двома платіжними інструкціями: № 1512746407 від 27.03.2025 на суму 50 000,00 грн та № 1512746408 від 29.03.2025 на суму 65 000,00 грн. При цьому позивач вказує, що відповідач порушив свої господарські зобов`язання з виготовлення та поставки меблів, попередньо сплачені кошти добровільно не повернув, досудову претензію позивача щодо повернення коштів залишив без виконання, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Ухвалою від 06.07.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду документа, що підтверджує наявність рахунку позивача, реквізити якого зазначено у позовній заяві.

09.07.2026 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2695/26, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 09.09.2026, установлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

04.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів укладення між сторонами договору та погодження його істотних умов, зокрема предмета договору, обсягу та характеристик товару, строків виконання зобов`язань, ціни та порядку розрахунків. Зазначив, що здійснені позивачем 27.03.2025 та 29.03.2025 платежі на загальну суму 115 000,00 грн підтверджують виключно факт перерахування коштів та самі по собі не свідчать ані про укладення договору, ані про невиконання відповідачем будь-яких договірних зобов`язань.

Також відповідач заперечив проти використання наданого позивачем листування у месенджері Viber як належного доказу, посилаючись на неможливість беззаперечно встановити учасників листування та зазначаючи, що з його змісту неможливо встановити погодження сторонами предмета, ціни, кількісних і якісних характеристик товару, строків та обсягу зобов`язань. При цьому відповідач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, щодо умов, за яких електронне листування може бути використане як доказ.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач не надав належних доказів факту замовлення, прийняття відповідачем відповідних замовлень та саме непоставки товару. На думку відповідача, платіжні інструкції підтверджують лише факт перерахування грошових коштів і не містять відомостей про передачу чи непередачу товару, строк його поставки або порушення відповідачем будь-якого зобов`язання. Відповідач також зазначив, що документального оформлення договірних правовідносин та поставки товару не здійснювалося, а факт непоставки товару ним заперечується.

З огляду на викладене відповідач вважав позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими і просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

13.08.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він проти доводів відповідача заперечив, зазначивши, що останній не надав доказів поставки товару, повернення отриманих коштів або існування іншої правової підстави для їх утримання. Послався на те, що факт перерахування відповідачу 115 000,00 грн підтверджується платіжними інструкціями від 27.03.2025 та 29.03.2025 із призначенням платежу "за меблі для тендеру", а відповідач зазначений факт не заперечує.

Позивач вказав, що відповідачем не надано видаткових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, документів щодо відвантаження чи інших доказів передачі товару, а також доказів повернення коштів. На думку позивача, за відсутності доказів зустрічного виконання саме формальне заперечення факту непоставки не спростовує заявлених вимог.

Щодо доводів про відсутність письмового договору позивач зазначив, що незалежно від наявності чи відсутності договірних правовідносин відповідач не має правових підстав для утримання отриманих коштів: за наявності договору вони підлягають поверненню як попередня оплата за непоставлений товар, а за відсутності договору - як безпідставно набуті або збережені кошти відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач також заперечив проти доводів відповідача щодо неналежності листування у месенджері Viber, зазначивши, що електронне листування є одним із доказів у сукупності з платіжними документами та іншими матеріалами справи. При цьому позивач послався на відповідність номера телефону, з якого здійснювалася комунікація, номеру телефону відповідача, зазначеному ним у відзиві, та зазначив, що зміст листування свідчить про обговорення замовлень, обіцянки виконання, відтермінування поставки та подальше невиконання зобов`язань.

Щодо 3 % річних та інфляційних втрат позивач зазначив, що у зв`язку з непоставкою товару та неповерненням отриманих коштів у відповідача виникло грошове зобов`язання, прострочення якого є підставою для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому відповідач, за твердженням позивача, не подав контррозрахунку зазначених сум та не навів доказів погашення заборгованості.

З огляду на викладене позивач вважає доводи відзиву необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог, і просив задовольнити позов у повному обсязі.

09.09.2026 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

З метою надання відповідачу можливості реалізувати процесуальне право на подання заперечень в порядку ст. 167 ГПК України, суд протокольною ухвалою від 09.09.2026 відклав судове засідання на 30.09.2026.

Про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені ухвалою від 09.09.2026, яку суд постановив у порядку ст. 120 ГПК України.

28.09.2026 до суду надійшло клопотання позивача, в якому він просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався, у судове засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив, в той час як про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку ухвали від 09.09.2026 до електронного кабінету відповідача (дата та час доставки 10.09.2026 о 23:00).

30.09.2026 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), відповідач займається підприємницькою діяльністю, пов`язаною із виготовленням меблів.

У позовній заяві позивач покликається на співпрацю з відповідачем, яка була пов`язана із виконанням останнім замовлень на меблі для потреб кінцевих замовників у межах публічних закупівель. Як зазначає позивач, відповідач приймав замовлення на виготовлення/поставку меблів, отримував від позивача інформацію щодо номенклатури, кількості та потреби за відповідними тендерами, а також приймав оплату за такі замовлення.

У матеріалах справи наявні копії платіжних інструкцій № 1512746407 від 27.03.2025 та № 1512746408 від 29.03.2025, які свідчать про те, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти на суму 50 000,00 грн та 65 000,00 грн, а загалом 115 000,00 грн, із призначенням обох платежів: "за меблі для тендеру" (а.с. 19-20).

Обидва платежі, як зауважив позивач, були здійснені у межах господарської діяльності та були призначені для виконання замовлень на меблі, які обговорювалися сторонами у зв`язку з тендерами, зокрема для потреб ДНЗ «Решетилівський ПАЛ», школи № 207 та Красилівської ради. Позивач вказує, що конкретний строк виконання зобов`язання з виготовлення та поставки меблів не був закріплений у єдиному письмовому договорі, однак сторони узгодили його шляхом електронного листування, відповідно до якого поставка товару мала бути здійснена у межах бюджетного 2025 року, тобто до 31 грудня 2025 року включно. Проте, відповідач замовлення не виконав, а сплачені кошти не повернув.

16.03.2026 Кутенкова О. О. направила на адресу відповідача досудову вимогу (претензію), копії платіжних інструкцій (на 14 арк.), а також витяги з ЄДР щодо ФОП Бальошенка А. Г., ФОП Кутенкової О. О. та ФОП Кутенкова М. В.

На підтвердження направлення досудової вимоги позивача надав до матеріалів справи копії опису вкладення, фіскального чеку та конверту (а.с. 21-23).

Позивач стверджує, що вказана претензія стосувалася вимоги про повернення переплачених коштів за невиконані зобов`язання з виготовлення та поставки меблів, перерахованих, у тому числі, згідно з платіжними інструкціями № 1512746407 від 27.03.2025 та № 1512746408 від 29.03.2025.

Копія вказаної досудової вимоги у матеріалах справи відсутня.

У матеріалах справи наявне електронне листування (скріншоти з месенджеру Viber) (а.с. 24-51). Позивач зазначає, що електронні докази у вигляді копій листування у месенджері Viber, на його переконання, підтверджують здійснення комунікації щодо спірних замовлень із контактом "Бальошенко Андрій", номер телефону НОМЕР_3 , який, за твердженням позивача, відповідає номеру телефону, зазначеному у відомостях ЄДР щодо ФОП Бальошенка А. Г.

За твердженням позивача, у зазначеному листуванні обговорювалися конкретні замовлення меблів, їх вартість, строки виконання та доставки, а також проблеми, що виникали під час виконання домовленостей, вимоги позивача щодо повернення коштів та реакція відповідача на такі вимоги. Позивач вважає, що зміст листування свідчить про те, що відповідач не заперечував факту існування відповідних домовленостей, а протягом тривалого часу відкладав їх виконання, посилаючись, зокрема, на відсутність коштів, труднощі з доставкою та необхідність додаткового часу.

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 115 000,00 грн, сплачених позивачем за виготовлення та поставку меблів, у зв`язку з непоставкою яких позивач заявив вимогу про повернення сплачених коштів. Також позивач просить стягнути 11 897,43 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму 115 000,00 грн за період з квітня 2025 року по травень 2026 року із застосуванням сукупного індексу інфляції, та 4 138,77 грн 3 % річних, нарахованих на суму першого платежу - 50 000,00 грн за період з 28.03.2025 по 09.06.2026 та на суму другого платежу - 65 000,00 грн за період з 30.03.2025 по 09.06.2026.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується таким.

Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує заявлені вимоги наявністю між сторонами договірних правовідносин з приводу виготовлення та поставки меблів, зазначаючи, що на виконання відповідних домовленостей ним перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 115 000,00 грн.

На підтвердження факту перерахування зазначених коштів позивачем надано платіжні інструкції № 1512746407 від 27.03.2025 на суму 50 000,00 грн та № 1512746408 від 29.03.2025 на суму 65 000,00 грн, у призначенні платежу яких зазначено "за меблі для тендеру".

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої та другої статті 639 цього Кодексу договір може бути укладений, зокрема, у письмовій формі, а домовленість сторін щодо укладення договору за допомогою інформаційно-комунікаційних систем також може відповідати письмовій формі.

Таким чином, саме по собі використання сторонами електронного листування або інших засобів електронної комунікації не виключає можливості укладення договору у відповідній формі. Водночас для встановлення факту укладення договору необхідним є встановлення того, що внаслідок такої комунікації сторони досягли згоди саме з усіх його істотних умов.

За змістом положень цивільного законодавства про договір купівлі-продажу істотне значення має, зокрема, погодження предмета договору. При цьому кількість товару, що передається покупцеві, встановлюється договором, а умова договору щодо кількості товару вважається погодженою, якщо договір дозволяє визначити кількість товару, що підлягає передачі.

Оцінивши наявне у справі листування між сторонами, суд встановив, що воно свідчить про ведення сторонами переговорів та обговорення питань, пов`язаних із виготовленням і передачею меблів, зокрема окремих замовлень, їх вартості та строків. Водночас із такого листування у його сукупності не вбачається можливим достовірно встановити узгоджений сторонами перелік товару, його вид, найменування, кількісні та інші характеристики таким чином, щоб визначити конкретний предмет договору, щодо якого сторони досягли остаточної згоди.

Зокрема, матеріали справи не містять належного доказу погодження сторонами єдиної специфікації товару, яка б дозволяла встановити, які саме товари, у якій кількості, з якими характеристиками та за якою ціною відповідач зобов`язався передати позивачу на суму здійснених ним платежів.

При цьому сам факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів із зазначенням у призначенні платежу "за меблі для тендеру" не може сам собою свідчити про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки з відповідного платіжного документа неможливо встановити конкретний предмет купівлі-продажу, його кількість, асортимент та інші умови, необхідні для визначення змісту відповідного договірного зобов`язання.

За таких обставин суд не вбачає достатніх правових підстав для висновку про укладення між сторонами договору купівлі-продажу на умовах, на які посилається позивач, а відтак заявлені вимоги про стягнення 115 000,00 грн не можуть бути задоволені саме як заборгованість за договором.

Водночас встановлення факту неукладення договору саме по собі не означає відсутності правових наслідків здійснених позивачем платежів.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, а також до вимог про повернення майна у зв`язку з припиненням правової підстави, на якій воно було набуте.

Як установлено судом, факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у загальному розмірі 115 000,00 грн підтверджується належними платіжними документами. Водночас належних та допустимих доказів укладення сторонами договору, який був би правовою підставою для набуття відповідачем зазначених коштів та їх подальшого утримання, матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивачем доведено факт вибуття з його майнової сфери грошових коштів у сумі 115 000,00 грн та їх набуття відповідачем, тоді як належної правової підстави для набуття та збереження відповідачем цих коштів судом не встановлено, зазначена сума підлягає поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому суд враховує, що правова кваліфікація спірних правовідносин не обмежується правовою підставою, зазначеною позивачем, а суд при вирішенні спору застосовує до встановлених фактичних обставин належні норми матеріального права. Відтак відсутність підстав для стягнення коштів як договірної заборгованості не перешкоджає їх поверненню на підставі статті 1212 ЦК України за встановлених судом обставин.

До того ж, як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив позивач сам альтернативно посилається на ст. 1212 ЦК України.

Разом із тим суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

При цьому зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів є грошовим зобов`язанням, до якого за наявності прострочення можуть застосовуватися положення частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, для стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум необхідним є встановлення не лише самого факту існування обов`язку відповідача повернути позивачу грошові кошти, а й моменту, з якого такий обов`язок підлягав виконанню та з якого настало прострочення його виконання.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як зазначалося вище, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів укладення між сторонами договору купівлі-продажу та погодження його істотних умов. У зв`язку з цим правовою підставою для повернення отриманих відповідачем коштів є положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів є грошовим зобов`язанням, у зв`язку з чим у разі прострочення його виконання до таких правовідносин можуть застосовуватися положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом із тим для вирішення питання щодо наявності прострочення такого зобов`язання та визначення періоду, за який підлягають нарахуванню 3 % річних та інфляційні втрати, необхідно встановити момент виникнення у відповідача обов`язку повернути отримані кошти.

Позивач, заявляючи вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, здійснив їх нарахування, виходячи з дат перерахування ним коштів відповідачу - 27.03.2025 та 29.03.2025. Проте сам по собі факт здійснення платежів не свідчить про виникнення у відповідача саме в ці дати простроченого грошового зобов`язання з повернення коштів, оскільки на момент їх отримання сторони фактично вели взаємовідносини щодо виготовлення та поставки меблів (про що зазначає сам позивач).

Водночас доказів, які б давали можливість достовірно встановити момент, з якого відповідач був обізнаний або повинен був бути обізнаний про відсутність правової підстави для подальшого утримання отриманих коштів, матеріали справи не містять. Не встановлено судом і погодженого сторонами строку виконання відповідного обов`язку або іншої визначеної сторонами дати, з якої відповідач повинен був повернути позивачу 115 000,00 грн.

Наданий позивачем доказ направлення відповідачу досудової вимоги не дає можливості встановити її зміст, зокрема конкретну вимогу про повернення 115 000,00 грн, а також строк, у який відповідач мав її виконати, оскільки сама письмова досудова вимога у матеріалах справи відсутня.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити конкретну дату виникнення прострочення грошового зобов`язання відповідача, необхідну для перевірки заявленого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому заявлений позивачем розрахунок ґрунтується на припущенні про виникнення обов`язку відповідача повернути кошти вже з наступного дня після їх перерахування, що матеріалами справи належним чином не підтверджено.

За наведених обставин позивачем не доведено періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, у зв`язку з чим підстави для стягнення заявлених 11 897,43 грн інфляційних втрат та 4 138,77 грн 3 % річних відсутні.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти у сумі 115 000,00 грн, а в задоволенні позовних вимог про стягнення 11 897,43 грн інфляційних втрат та 4 138,77 грн 3 % річних слід відмовити.

Згідно з частинами 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи викладене, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 115 000,00 грн. В решті позову суд відмовляє з мотивів, викладених вище по тексту рішення.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, на відповідача підлягають покладенню витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 336,58 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бальошенка Андрія Григоровича (адреса реєстрації ФОП: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича (адреса реєстрації ФОП: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 115 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 336,58 грн.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 12.10.2026 у зв`язку з перебуванням судді Волкова Р. В. на навчанні (підвищенні кваліфікації) з 05.10.2026 по 09.10.2026, що унеможливило виконання процесуальних дій, пов`язаних із виготовленням повного тексту рішення у зазначений період.

Суддя Р.В. Волков