Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №914/3894/25 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 Справа № 914/3894/25

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Полімер», м. Львів,

до відповідача:Geova, Vilnius Lithuania (Литовська Республіка),

про стягнення заборгованості.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: О. Гаврилюк, Черненко О.,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Полімер» до MB Geova, Vilnius Lithuania (Литовська Республіка) про стягнення 8'344,80 євро заборгованості за контрактом №07/05/2024 від 07.05.2024, що еквівалентно становить 414'144,91 грн. з яких: 407'578,98 грн основний борг та 6'562,93 грн 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.12.2025 справу №914/3894/25 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.01.2026; суд встановив строк для реалізації сторонами процесуальних прав. Рух справи у підготовчому провадженні відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Ухвала суду від 23.12.2025 була надіслана на електронну адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, MB Geova, Vilnius Lithuania є нерезидентом, інформації щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва у справі немає, а тому про розгляд даної справи MB Geova, Vilnius Lithuania повідомлялося в порядку, передбаченому чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Місцезнаходженням MB Geova, Vilnius Lithuania (реєстраційний код 306118318) є Литовська Республіка, м. Вільнюс, вул. Перкункіемо 13-91. Оскільки відповідачем у справі є іноземний суб`єкт господарювання (Литовська Республіка), то до правовідносин щодо повідомлення іноземної сторони про розгляд справи, необхідно застосовувати положення Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (надалі Конвенція), учасниками яких є Україна та Литовська Республіка.

Ухвалою від 16.02.2026 суд, з урахуванням положень ст. 367 ГПК України та з метою належного повідомлення відповідача MB Geova про дату, час та місце судового засідання по справі №914/3894/26, вирішив звернутись до компетентного органу Литовської Республіки із судовим дорученням про вручення відповідачу судових документів та зобов`язав позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад документів та зупинив провадження у справі до 14.09.2026. Підготовче засідання призначено на 14.09.2026 та визначено дату наступного судового засідання 28.09.2026.

03.03.2026 позивач надав суду переклад документів для подальшого їх скеруванню відповідачу.

03.03.2026 суд для виконання судового доручення скерував документи Західному міжрегіональному управлінню МЮ для подальшого їх скерування до повноважних органів Литовської Республіки.

10.03.2026 Західне міжрегіональне управління МЮ листом №1842/9-26/1143 повідомило суд про виконання договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, підписаного державами 07.07.1993.

14.09.2026 позивач подав заяву щодо попереднього розрахунку понесених судових витрат.

Ухвалою від 14.09.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.09.2026. Явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017 (остаточне 03.01.2018) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Представники позивача у судове засідання 28.09.2026 з`явилися, позовні вимоги підтримали; просили суд їх задоволити.

Відповідач у судове засідання 28.09.2026 не з`явився; з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Аргументи позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами укладено контракт №07/05/2024 від 07.05.2024 на виконання умов якого позивачем передано, а відповідачем отримано товару на загальну суму 8212,50 євро, що підтверджується інвойсом No 8 від 22.05.2025, товарно-транспортною накладною (CMR) серії А No 0001034 від 28.05.2025 та митною декларацією 25UA209170045716U6. Відповідач умов контракту не виконав, оплату за отриманий товар не здійснив. Сума заборгованості за отриманий відповідачем товар складає 8212,50 євро.

Аргументи позивача

Станом на 28.09.2026 відзив на позовну заяву на електронну адресу суду не надходив.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 ГПК України).

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Також суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 28.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

07 травня 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР-ПОЛІМЕР» (продавець) та MB Geova (покупець) укладено контракт №07/05/2024 від 07.05.2024, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та сплатити труби для свердловин, іменовані надалі товар, погоджений у замовленнях до цього контракту.

Найменування, номенклатура, асортимент, кількість та ціна товару зазначаються сторонами у специфікаціях до цього контракту, які є невід`ємною частиною цього контракту (п.1.2).

За умовами п.1.3 контракту право власності на товар переходить від продавця до покупця у момент митного оформлення.

Відповідно до п. 3.3 контракту сторони погодили умови поставки: ВАР - Вільнюс, вул. Перкункіеміо 13-91, ЕГ-12114, Литва, відповідно до Правил «ІНКОТЕРМС» 2020. Конкретні умови поставки прописуються на кожну поставку партії товару у специфікації, яка є невід`ємною частиною контракту, а також кожну партію товару.

Згідно з п. 4.2 контракту оплата товару по даному контракту здійснюється на наступних умовах: 30% складає авансовий платіж, який покупець оплачує упродовж 5-ти банківських днів від дня виставлення рахунку продавцем, решту 70% - упродовж 3 робочих днів з дати отримання товару. Повна оплата за кожну партію товару має бути здійснена не пізніше 170 календарних днів від дати оформлення експортної митної декларації продавцем.

Загальна сума контракту становить 50000,00 євро і дорівнює сумі специфікацій до цього контракту (п.4.5).

Термін дії контракту погоджений сторонами у розділі 8 контракту.

Невід`ємною частиною договору є специфікація №5 про найменування товару та умови поставки і оплати.

На виконання умов укладеного контракту №07/05/2024 позивачем 22.05.2025 було завантажено товар у кількості 4725 кг у кількості 750 шт., що підтверджується інвойсом (рахунок-фактуру) №8 на загальну суму 8212,50 євро.

28 травня 2025 року завантажений товар був замитнений для експорту, що підтверджується митною декларацією № 25UA209170045716U6 від 28.05.2025.

Позивач стверджує, що 02.06.2025 відповідач отримав товар, претензій щодо кількості чи якості товару не надходило.

02.12.2025 позивач звернувся до відповідача із вимогою про оплату заборгованості, однак така залишена без відповіді та задоволення. 12.12.2025 надіслав претензію повторно.

Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно п.1, 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Статтею 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті 10.2 інших умов контракту сторони погодили, що будь-які суперечки, у ході яких сторони не досягли спільної згоди під час переговорів, передаються до арбітражного суду з територіальною юрисдикцією за місцезнаходженням продавця. Рішення суду будуть остаточними та обов`язковими для обох сторін.

Доказів визнання контракту нечинними суду не подано. Отже, Господарський суд Львівської області є компетентним у розгляді даної справи, а спір підлягає вирішенню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного контракт №07/05/2024 від 07.05.2024.

Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а, отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для сторін відповідні права та обов`язки.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст. 692 ЦК України).

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про валюту та валютні операції» фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Розділом 2 договору передбачено, що валюта контракту визначається в євро. Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за поставлений позивачем через митну територію України товар, за який позивач просить стягнути 8212,50 євро (що еквівалентно становить 407578,98 грн). Відповідач доводів позовної заяви не спростував, тому ця сума, є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 132,30 євро 3% річних, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання з поставки товару, який мав бути оплачений відповідачем у строки, визначені п.4.2 контракту.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок відсотків річних, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 132,30 євро 3% річних.

Щодо стягнення заборгованості у грошовій одиниці євро, суд відзначає таке.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.35 ЗУ «Про Національний банк України»).

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлений законом (ч.2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст.533 Цивільного кодексу України України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц вказано, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви через систему «Електронний суд» підтверджується платіжною інструкцією №23 від 18.12.2025 на суму 4969,74 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути MB Geova (Perkunkiemio g. 13-91, Vilnius, LT-12114, Lithuania, VAT No. LT100016420313, Registration No. 306118318) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова компанія “Техно-Двір” (79069, Україна, Львівська область, м. Львів, вул. Шевченка, 321; код ЄДРПОУ 37986336) 8212,50 євро заборгованості, 132,30 євро 3% річних та 4969,74 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Оскільки у період з 05.10.2026 по 09.10.2026 суддя Б. Яворський перебував на навчанні у Національній школі суддів України, то повний текст рішення складено 12.10.2026.

Суддя Яворський Б.І.