Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №914/1217/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 Справа № 914/1217/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Жовківської міської ради Львівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Столяр»

про: стягнення 700 105,40 грн.,

представники:

позивача: Іващук І.П.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Жовківської міської ради Львівського району Львівської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Столяр» про стягнення 700 105,40 грн.

28.04.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 20.05.2026р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

17.06.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№17190/26).

17.06.2026р. суд протокольно ухвалив визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновити строк, долучити відзив до матеріалів справи.

02.07.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№18796/26).

14.07.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№19974/26).

19.08.2026р. суд протокольно ухвалив визнати причини пропуску строку на подання відповіді на відзив поважними, поновити строк, долучити відповідь на відзив до матеріалів справи.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога Жовківської міської ради Львівського району Львівської області про стягнення, зокрема, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столяр» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України за використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів, відповідно без правових підстав, розмір яких розрахований на основі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням відсоткового співвідношення загальної площі об`єкту нерухомого майна, що належить на праві власності відповідачу, розміщеного на спірній земельній ділянці, шляхом пропорційного нарахування безпідставно збережених коштів відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України.

Відповідач погоджується, що державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191, здійснена 05.02.2016 року, площа зазначеної земельної ділянки становить 0,6458 га. Відповідач не заперечує того факту, що на даній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що є власністю відповідача.У позовній заяві зазначено, і це не заперечується представником відповідача, що 16.11.2016 року ТзОВ «Столяр» відчужив (подарував) 34/100 нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Як заперечення позовних вимог, відповідач надав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:017:0191 за Жовківською міською радою не зареєстроване.

Жовківська міська рада зауважила, що є власником земельної ділянки незалежно від того зареєстроване її право в Державному реєстрі, чи ні.

Крім того, відповідач стверджує, що «свідченням того, що земельна ділянка не сформована є рішення Жовківської міської ради від 21.08.2025р. №171 «Про надання дозволу на розроблення детального плану території по АДРЕСА_1 », та зазначає, що нежитлова будівля АДРЕСА_1 є єдиним об`єктом нерухомого майна, який перебуває у власності ТзОВ «Столяр».

У зв`язку із наведеним, позивач вказав про те, що розроблення детального плану відповідно до цього рішення охоплює не тільки спірну сформовану земельну ділянку, а й інші прилеглі території. Жовківська міська рада не заперечує того факту, що нежитлова будівля АДРЕСА_1 є об`єктом нерухомого майна, який перебуває у власності ТзОВ «Столяр», але окрім цього майна, на земельній ділянці розташована будівля, яка подарована відповідачем Крушельницькому В.В., що не заперечується самим відповідачем. Детальним планом може бути визначено території, які необхідні для обслуговування декількох об`єктів, які розташовані по вул. Равській, а не тільки за адресою Равська, 15б.

Також, позивач зауважує, що, оскільки на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності різним особам, розрахунок розміру безпідставно збережених коштів повинен проводитися за аналогією відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, а саме пропорційно площі нерухомого майна, яке належить кожному власнику.

За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:

26.05.2025р. посадовими особами Жовківської міської ради Львівського району Львівської області здійснено виїзд з метою огляду земельної ділянки в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622710100:01:017:0191. За результатами огляду, встановлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191, площею 0,6458 га розташовано нерухоме майно (столярний цех), що перебуває у власності ТзОВ «Столяр», загальною площею 523,5 кв.м., а також 34/100 частки нежитлової будівлі, загальною площею 169,7 кв.м., що перебуває у власності ОСОБА_1 .

Об`єкти нерухомого майна, які належать іншим особам, на земельній ділянці, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191, не виявлені. Будь-які документи, які підтверджують наявність зареєстрованого за ТзОВ «Столяр» та ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку, права власності чи права користування на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:017:0191, відсутні.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру (НВ - 0001346972025), цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191 – для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема, із енергогенеруючим блоком (КВЦПЗ 11.02).

Отже, загальна площа будівель, які розташовані на земельній ділянці складає 693,2 м.кв., з яких 523,5 кв.м. у власності ТзОВ «Столяр», а 169,7 кв.м. у власності ОСОБА_1 . У відсотковому співвідношенні загальна площа 693,2 м.кв. – це 100%; 523,5 м.кв. – це 75,52%; 169,7 м.кв. – це 24,48%.

Отже, як зазначає позивач, з моменту набуття права власності на нерухоме майно ТзОВ «Столяр» використовує земельну ділянку, яка відноситься до земель комунальної власності, без належних правових підстав (без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав), а Жовківська міська рада, як власник земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Вважає, що, оскільки на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності різним особам, розрахунок розміру безпідставно збережених коштів повинен проводитися за аналогією відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, а саме пропорційно площі нерухомого майна, яке належить кожному власнику.

Листом 0-13-0.91-1507/15-25 від 27.06.2025р. відділ №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, серед іншого, проінформував Жовківську міську раду про нормативно - грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191, яка в розрізі років становила: 2017-2021 рік – 614180,69 грн; 2022 рік – 675598,76 грн; 2023 рік – 2700993,92 грн; 2024 рік – 2838744,61 грн.

Рішенням Жовківської міської ради №11 від 09.04.2009р. «Про затвердження зміни ставки орендної плати за земельні ділянки, що орендують на території м. Жовква» встановлено ставку орендної плати за землю на території Жовківської міської ради в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель окремих земельних ділянок в м. Жовква, але не менше 3-х кратного розміру земельного податку.

Рішенням Жовківської міської ради № 27 від 15.12.2022р. «Про встановлення розміру ставки орендної плати у договорах оренди земельних ділянок та додаткових договорів (угод) до договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на території Жовківської міської ради Львівського району Львівської області» встановлено ставку орендної плати у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки для всіх інших підрозділів коду виду цільового призначення, які не згадані в пункті 1 цього рішення. В пункті 1 згаданого рішення встановлено ставку орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки сільськогосподарського призначення (земельні ділянки, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; земельні ділянки, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше), за земельні ділянки водного фонду (земельні ділянки, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також земельні ділянки, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів), за земельні ділянки зв`язку (земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв`язку, а також підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності), а також, за земельні ділянки будь-якої категорії, що надаються (надані) або використовуються для роздрібної або оптової торгівлі пальним, паливом, дизелем, бензином скрапленим нафтовим газом, оливами, мастилами тощо та за земельні ділянки будь-якої категорії, що надаються (надані) або використовуються для заправлення транспортних засобів пальним та/або електрикою.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

У відповідності до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу вимог статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи наведене, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 року у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися, як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 року у справі №924/856/20).

З матеріалів справи слідує та не заперечується відповідачем, що у спірний період з 01.01.2022 року по 31.12.2025 року він був власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191.

Водночас, договори оренди між позивачем та відповідачем щодо користування спірною земельною ділянкою та докази державної реєстрації такого права у матеріалах справи відсутні.

Тобто, як свідчать матеріали справи, у спірний період у власності відповідача перебував об`єкт нерухомості за відсутності належним чином оформлених правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Земельний кодекс України визначає обов`язки землекористувачів, зокрема щодо своєчасної сплати земельного податку або орендної плати (пункт в) частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72., 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідач у даній справі не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст.206 ЗК України, використання землі в Україні є платним.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки або права власності на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення на неї відповідного права та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 року у справі №922/7207/15, від 21.01.2019 року у справі №902/794/17).

Таким чином, положення статті 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України, дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди, тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Так, відповідач у даній справі, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою у весь спірний період з 01.01.2022 року по 31.12.2025 року, за відсутності укладеного договору оренди зберіг кошти та тим самим збільшив вартість власного майна, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувся факт безпідставного збереження відповідачами коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статей 1212-1214 ЦК України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, з`ясувати:

а)чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки;

б)яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства;

в)в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Згідно із частиною першою статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.07.2025 року №НВ-0001346972025, площа земельної ділянки з кадастровим номером 4622710100:01:017:0191 складає 0.6458 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 05.02.2016 року; земельна ділянка належить до земель для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема, із енергогенеруючим блоком (КВЦПЗ 11.02).

Таким чином, відомості про земельну ділянку, площею 0.6458 га, яка розташована за адресою: м.Жовква, вул. Равська,15Б, внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера, з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ч.2. ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок державної та приватної власності.

З огляду на наведене, покликання відповідача на те, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4622710100:01:017:0191 за Жовківською міською радою не зареєстроване, не змінює суть правовідношення у спірному періоді.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у загальному розмірі 700 105,40 гривень за період з 01.01.2022 року по 31.12.2025 року.

Відповідно до пунктів 289.1., 289.2. статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому, статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону).

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 (далі - Порядок №1051).

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

У той же час, пунктом 162. Порядку №1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Таким чином, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №905/1680/20.

Як слідує з матеріалів справи, міською радою розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснено за період 01.01.2022р. - 31.12.2025р. на підставі витягу №НВ-9967492812025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, дата формування витягу - 17.06.2025 року.

Відповідно до вказаного Витягу нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4622710100:01:017:0191 складає 3392925.58.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до п.289.2. ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають, як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з п.289.3 ПК України, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Значення коефіцієнта індексації за певний рік застосовується в наступному році, який йде за роком, за який його встановлено, шляхом помноження розміру орендної плати на його значення.

У даному випадку, оскільки Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки отримано міською радою в 2025 році (17.06.2025р.), для визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки позивач виходив з поділу нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вказаної у витязі, на відповідні коефіцієнти індексації за попередні роки.

Суд враховує, що формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», у зв`язку із чим, програмним забезпеченням і чинним законодавством, не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Чинним законодавством не вимагається складання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний спірний період, а тому можна використати витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, чинний тільки на час його формування та звернення до суду з позовом.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 року у справі №922/2843/19, відповідно до якої чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №905/1680/20, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку, як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про оцінку земель», підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 18 цього Закону визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін. Згідно вимог частин першої, другої, четвертої статті 13 цього ж кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, суд вказує, що жодні докази, які б свідчили про зміну нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення, в матеріалах справи відсутні та відповідачем у справі не надавалися.

Таким чином, суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, дійшов висновку про його обґрунтованість.

Судом встановлено, що при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, яку повинен був відповідач сплатити, відповідно до частки належного йому нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, позивач обґрунтовано керувався розміром частки (загальною площею) належних відповідачу та іншому власнику - Крушельницькому В.В. об`єктів та розміром ставки орендної плати, яка мала бути сплачена за користування земельною ділянки у спірний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 286.6 ПК України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб.

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 269.1.1 п. 269,1 ст. 269 ПК України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

За приписами пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Судом встановлено, що формула, яка покладена в основу здійсненого позивачем розрахунку містить в собі існуючі та зареєстровані загальнодоступні дані, зокрема: площу нежитлових приміщень, право власності, на які зареєстроване за відповідачем та іншим власником; загальну площу будівель, які розташовані на спірній земельній ділянці; площа всієї земельної ділянки в межах якої розташовані нежитлові будівлі.

При цьому, всі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення здійснені позивачем на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Суд враховує, що положеннями податкового законодавства, а саме ч. 286.6 ст. 286 ПК України визначено порядок нарахування земельного податку у випадку, коли земельна ділянка, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, пропорційно належній частці кожної особи.

Разом з тим, за відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини (якщо на спірній земельній ділянці знаходяться окремі нежитлові будівлі, які перебувають у власності різних осіб), суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування п. 286.6 ст. 286 ПК України за аналогією у спірних правовідносинах, і як наслідок з цього доходить до висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість (площі об`єктів нерухомості), яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим (такого висновку дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17.08.2022 року у справі №922/1646/20 та постанові від 21.03.2023 року у справі №922/2095/21).

Крім того, про можливість застосування п. 286.6 ст. 286 ПК України за аналогією до правовідносин у справі, в якій судом встановлено перебування на земельній ділянці окремих нежитлових будівель різних юридичних осіб зазначив також Верховний Суд у постанові від 04.10.2022 року у справі №922/2828/20 та від 25.08.2026р. у справі №922/3186/25.

В силу положень ч. 1 ст. 93 та ст.ст. 125, 206 ЗК України, іншим шляхом спірні правовідносини можуть бути врегульовані тільки за взаємною згодою сторін, шляхом укладення відповідного договору оренди земельної ділянки, у тому числі за результатом поділу спірної земельної ділянки (за наявності технічної можливості, з урахуванням фактичного розташування належних відповідачам будівель).

Проте, судом у даній справі, не встановлено обставини, які б свідчили про виконання відповідачем свого обов`язку з належного оформлення та державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном.

З урахуванням наведеного, оскільки, як вже наголошувалось у цій справі, за відсутності іншої норми права, яка б урегульовувала подібні правовідносини, а також, враховуючи ненадання відповідачем альтернативного розрахунку спірних сум, суд вважає обґрунтованим та правомірним застосування п. 286.6 ст. 286 ПК України за аналогією у спірних правовідносинах.

Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2021 року у справі №922/1646/20, така позиція не суперечить базовим принципам використання землі і більше того, не встановлює підґрунтя для звільнення недобросовісних користувачів від встановленого законом обов`язку сплачувати плату за користування землею. При цьому, Верховний Суд зазначив, якщо пристати на таку позицію суду апеляційної інстанції, то можливість стягнення коштів за користування земельними ділянками у разі знаходження на них об`єктів нерухомості кількох осіб (що є ключовим питанням у цій справі) або перебування такої нерухомості у спільній власності, взагалі виключатиметься, що прямо суперечить, як наведеним принципам землекористування, так і положенням Земельного кодексу України та Податкового кодексу України.

Також, Верховний Суд у вказаній справі вказав, що відповідачі, ігноруючи передбачений законом обов`язок з оформлення права користування землею та не сплачуючи відповідні кошти за користування нею, будують свою позицію щодо невідповідності запропонованого Містом розрахунку виключно на незгоді з ним, втім власних контррозрахунків останні не подають, легітимного бажання врегулювати спірні правовідносини не виявляють.

З огляду на викладені приписи законодавства, а також правові висновки Верховного Суду, суд погоджується з позивачем, що застосування ним пропорційного нарахування безпідставно збережених коштів у спірному випадку є обґрунтованим та правомірним.

У свою чергу, будь-яких власних контррозрахунків відповідачем суду надано не було та не спростовано розрахунок безпідставно збережених коштів, наданий міською радою.

З огляду на вищенаведене у сукупності та беручи до уваги доведеність матеріалами справи факту розміщення на спірній земельній ділянці комунальної форми власності нерухомого майна, яке належить відповідачу та іншому власнику на праві власності і які не оформили право користування земельної ділянки в установленому законом порядку, а також, правомірності та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог міської ради в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи відповідача ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що відповідачем у даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих доказів у розрізі доктрини вірогідності на підтвердження своєї позиції у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, заперечення відповідача відхиляються судом, як необґрунтовані.

Враховуючи вищенаведене, викладені обставини у їх сукупності переконливо та неспростовно свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог, тому, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №257 від 20.04.2026р. на суму 8 401,26 грн. (застосовано коефіцієнт 0.8).

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столяр» (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Равська, будинок 15, ідентифікаційний код 19327703) на користь Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40, ідентифікаційний код 04056248) (отримувач – ГУК Львiв/Жовківська тг /18010900; Код отримувача (ЄДРПОУ) – 38008294; Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); Номер рахунку (IBAN) – UA 838999980314010544000013871; Код класифікації доходів бюджету – 24060300;) безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки для обслуговування будівель і споруд кадастровий номер 4622710100:01:017:0191 в сумі 700 105,40 гривень.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Столяр» (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Равська, будинок 15, ідентифікаційний код 19327703) на користь Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (адреса: Україна, 80300, Львівська обл., Львівський р-н, місто Жовква, вул.Львівська, будинок 40, ідентифікаційний код 04056248) (Отримувач: Жовківська міська рада Львівського району Львівської області; Код отримувача: 04056248; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; МФО 820172; Номер рахунку: НОМЕР_1 ) 8 401,26 гривень сплаченого судового збору.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

У зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. на навчанні в Національній школі суддів України з 05.10.2026р. до 09.10.2026р., повне рішення складено 12.10.2026р.

Суддя Король М.Р.