Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №914/1213/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 Справа № 914/1213/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-СТИЛЬ»

про: стягнення 3 243 692,97 грн.

представники:

позивача: Юзьків В.М.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-СТИЛЬ» про стягнення 3 243 692,97 грн.

27.04.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.05.2026р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

11.05.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№13244/26).

13.05.2026р. через систему «Електронний суд» позивач подав відповідь на відзив (вх.№13699/26).

15.05.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності (вх.№13847/26).

15.05.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав заяву про зменшення штрафних санкцій на 95% (вх.№13832/26).

18.05.2026р. через систему «Електронний суд» позивач подав заперечення щодо заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій (вх.№14106/26).

20.05.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про витребування доказів (вх.№14322/26), а саме додаткової угоди про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №Л/Г від 17.10.2022р.

20.05.2026р. суд протокольно, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску строку на подання доказів поважними, поновити строк і долучити відповідь на відзив до матеріалів справи.Також, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки не вжив заходів щодо самостійного його отримання.

01.06.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№15445/26).

01.07.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про долучення доказів (вх.№18665/26), а саме листа Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП» від 13.06.2024р. №13/06/2024-Г- Повідомлення про розірвання (припинення) договору оренди.

09.07.2026р. через систему «Електронний суд» відповідач подав клопотання про поновлення пропущеного строку та приєднання доказів до матеріалів справи (вх.№19590/26),

19.08.2026р. суд протокольно, зокрема, ухвалив визнати причини пропуску на подання доказів поважними, поновити строк і долучити докази до матеріалів справи. Крім того, суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

Суть спору та правова позиція сторін справи.

Позивач обгрунтовує позов тим, що протягом строку дії Договору Відповідачем неодноразово вчинялось прострочення сплати орендної плати, тому до нього, за умовами договору, підлягають застосуванню штрафні санкції.

З пояснень Відповідача слідує, що відповідна ситуація була вимушеною для Відповідача через війну в Україні, яка негативно впливає на купівельну спроможність населення, що, в свою чергу, несе негативні наслідки для Відповідача, як виробника, який працює на кінцевого споживача. Стверджує, що неодноразово повідомляв Позивача про свої фінансові проблеми і йому під час дії даного договору оренди жодного разу не висувалися навіть усні претензії від Позивача, у зв`язку з чим, покладаючись на його добросовісність, вважав, що такі дії щодо невчасної оплати не призведуть до негативних наслідків.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що Позивачем, пропущено строк позовної давності, у зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою позицію Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022р. у справі № 990/115/22.

Також, Відповідач стверджує що накладення штрафних санкцій негативно впливатиме на діяльність Відповідача, нестиме надмірний необґрунтований фінансовий тягар, а заявлені санкції є необґрунтовано завищеними та значними у розмірі. Відповідно, просить такі зменшити на 95%.

Позивач щодо агрументів Відповідача заперечив, вважає їх необгрунтованими та безпідставними, з огляду на те, що умови договору є обов`язковими.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень сторін, суд встановив наступне:

17.10.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП» (Орендодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Т-СТИЛЬ» (Орендар, Відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № Л/Г (надалі – Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення на першому поверсі, загальною площею 900 кв.м. (надалі - «Приміщення»), що є частиною торгово-офісної будівлі, яка заходиться за адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 45, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (торгово-офісної будівлі): 2501132546060.

Орендодавець повинен передати Приміщення Орендарю не пізніше « 15» листопада 2022 року, а Орендар в день передачі Приміщення Орендодавцем зобов`язаний прийняти Приміщення і підписати Акт приймання-передачі, в якому зазначається технічний стан Приміщення. Акт приймання-передачі є невід`ємною частиною Договору. Вступ Орендаря у користування орендованим приміщенням настає одночасно із підписанням Сторонами Акту приймання-передачі вказаного приміщення (п. 2.1. Договору).

24.11.2024р. між сторонами було підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення.

Відповідно до положень п.3.1.1. Договору, розмір щомісячної фіксованої орендної плати (ОПфікс) розраховується за формулою: ОПфікс = ПЛ*ОС, де ПЛ – площа приміщення, що визначена в Акті приймання-передачі; ОС – орендна ставка за 1 кв.м. Приміщення, що становить суму в гривнях в т.ч. ПДВ, що еквівалентно 7,00 доларів США (сім доларів США 00 центів США), за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату здійснення платежу.

Щомісячна фіксована орендна плата ОПфікс здійснюється щомісячно, не пізніше 25 (двадцять п`ятого) числа поточного місяця за наступний місяць в безготівковій формі, шляхом банківського переказу на поточний рахунок Орендодавця. Обов`язок оплати вважається виконаним Орендарем в момент зарахування коштів в повному обсязі на поточний рахунок Орендодавця. Орендар здійснює всі фіксовані та погоджені Сторонами в цьому Договорі чи його додатках оплати самостійно без рахунку згідно Договору, при цьому, неотримання рахунку Орендарем, не звільняє його від сплати відповідних платежів та не є підставою для продовження строків проведення розрахунків (п. 3.3 Договору).

Крім того, згідно п.3.7. Договору, Сторони домовились, що Орендар здійснить передоплату з фіксованої орендної плати (ОПфікс) за повний календарний місяць, починаючи з Дати відкриття, та передоплату з фіксованої орендної плати (ОПфікс) (гарантійний платіж) за останній місяць оренди у строки/терміни та у розмірах, передбачених нижче:

- в день підписання цього Договору - за повний календарний місяць, починаючи з Дати відкриття, у розмірі, що становить суму в гривнях в т.ч. ПДВ, що еквівалентно 6 300,00 доларів США (шість тисяч триста доларів США 00 центів США), за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на дату здійснення платежу.

Згідно положень п. 4.1 Договору, Орендар зобов`язаний, своєчасно i в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежi передбачені цим Договором.

Однак, за твердженням Позивача, протягом строку дії Договору, Відповідачем неодноразово вчинялось прострочення сплати орендної плати. Вказане також, стверджено матеріалами справи.

У випадку прострочення Орендарем виконання зобов`язань щодо оплати орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі місячної фіксованої орендної плати (ОПфікс) за користування Приміщенням за кожне таке прострочення. При цьому, у випадку прострочення Орендарем виконання зобов`язань щодо оплати орендної плати більше, як на один місяць, Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі трьох місячних фіксованих орендних плат (ОПфікс) за користування Приміщенням за кожне таке прострочення (п. 6.2. Договору).

Водночас, абзацом 6 п. 3.8. Договору передбачено, що порушення строків здійснення передоплати з фіксованої орендної плати (ОПфікс) за перший місяць оренди та передоплати з фіксованої орендної плати (ОПфікс) за останній місяць (гарантійний платіж) оренди, є порушенням строків оплати фіксованої орендної плати (ОПфікс) і підпадає під застосування штрафних санкцій, передбачених цим Договором, за прострочення фіксованої орендної плати (ОПфікс).

Оскільки Відповідачем неодноразово порушувались умови Договору, щодо своєчасної сплати орендної плати, Позивач нарахував штрафні санкції.

Таким чином, згідно детального розрахунку Позивача, загальний розмір штрафу за несвоєчасне виконання Орендарем взятих на себе зобов`язань за Договором у період 17.10.2022р. – 25.01.2024р. складає 3 243 692,97 грн.

17.03.2026р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою сплатити вказаний штраф, однак вимога залишена Відповідачем без відповіді та виконання.

Враховуючи викладене, у зв`язку з несвоєчасним виконанням Відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати, Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір, як належну підставу для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Суд встановив несвоєчасне виконання Відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати, що підтверджується матеріалами справи та враховує те, що Відповідачем не спростовано факт неналежного виконання ним обов`язків з оплати Позивачу орендних платежів.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем покладених на нього грошових зобов`язань за договором, Позивач просить суд стягнути з Відповідача штраф в загальній сумі 3 243 692,97 грн., нарахованого згідно умов договору, протягом вказаного періоду, згідно з наданим Позивачем детальним розрахунком.

Здійснивши відповідний перерахунок, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума штрафу обрахована правильно, а тому Позивач має право на її стягнення з Відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Оскільки розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог про стягнення з Відповідача штрафу в сумі 3 243 692,97 грн.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати сум заборгованості за договором.

Відповідач не надав доказів того, що Позивач своїми діями перешкоджав йому вчасно здійснювати оплати за договором.

Саме лише посилання відповідача на воєнний стан, як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022р. у справі № 922/854/21).

Відповідач зазначає про можливість суду зменшити нараховані позивачем суми штрафу на 95%.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020р. у справі № 902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020р. у справі № 904/3546/19).

В спірному випадку, суд враховує наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019р. у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором, як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги, як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023р. у справі №920/437/22, від 13.07.2022р. у справі №925/577/21, від 28.06.2022р. у справі №902/653/21, від 30.03.2021р. у справі №902/538/18, від 29.05.2023р. у справі №904/907/22, від 20.12.2023р. у справі №916/2263/22.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

При цьому, суд враховує, що Позивач і Відповідач у спірних правовідносинах беруть участь, як господарюючі суб`єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв`язку з цим, суд зазначає, що Відповідач, як сторона договору, добровільно його уклав, а відтак зобов`язаний виконувати умови договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019р. у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Заявлена до стягнення у цій справі штрафна санкція застосована у розмірах, визначених укладеним між сторонами Договором, та є способом захисту майнового права та інтересу Позивача як кредитора і не має ознак його безпідставного збагачення, оскільки сума такого штрафу погоджена, як Позивачем, так і Відповідачем.

Отже, оскільки Відповідач не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, у випадку їх безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення неустойки, нарахованої відповідно до умов договору.

Надаючи оцінку заяві Відповідача про застосування до вимог Позивача строку позовної давності, судом враховано наступне.

Відповідно до приписів стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно, ч.ч. 1-2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статі 261 ЦК України).

Суд зауважує, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020р. №211 з 12.03.2020р. на всій території України було встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020р. №540-IX (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020р.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020р. Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023р. у справі №910/18489/20, від 02.07.2025р. у справі №903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023р. № 651.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020р. до 30.06.2023р.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022р. №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 102-IX набрав чинності 17.03.2022р.

Надалі, Законом України від 08.11.2023р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-IX) п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-IX набрав чинності 30.01.2024р.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану, строк звернення до суду (позовну давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024р., а після 30.01.2024р. перебіг такого строку зупинився.

Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025р., виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Отже, з 04.09.2025р. було поновлено перебіг позовної давності.

Враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що строк позовної давності до позовних вимог Позивача про стягнення штрафних санкцій (котрий становить один рік згідно положень ст.258 ЦК України) на дату звернення Позивача з даним позовом (22.04.2026р.) не сплив.

За таких обставин, заява Відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи свою позицію, Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022р. у справі № 990/115/22. Однак, висновки викладені в зазначеній постанові було зроблено у адміністративній справі та стосувались строку звернення до суду, що не є тотожним до строку позовної давності.

Що стосується інших доводів Відповідача, то такі не впливають на чинність Договору та його обов`язковість до виконання сторонами у спірний період.

Таким чином, суд визнає безпідставними доводи Відповідача та констатує наявність підстав для застосування до нього заходів відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що Відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена Позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №15432 від 21.04.2026р. на суму 38 924,31 грн. (застосовано коефіцієнт 0.8).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за позовом на користь Позивача 38 924,31 грн., оскільки позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-СТИЛЬ» (адреса: Україна, 29000, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул.Шухевича Романа, будинок 6; ідентифікаційний код 35750435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ РІЕЛ-ЕСТЕЙТ ГРУП» (адреса: Україна, 79031, Львівська обл., місто Львів, вулиця Скорини, будинок 32, квартира 77;ідентифікаційний код 40746462) грошові кошти у сумі 3 243 692,97 грн та суму сплаченого судового збору у розмірі 38 924,31 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

У зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. на навчанні в Національній школі суддів України з 05.10.2026р. до 09.10.2026р. повне рішення складено 12.10.2026р.

Суддя Король М.Р.