Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №914/3708/23(914/1228/26) — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 Справа № 914/3708/23(914/1228/26)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

про стягнення 101 030,27 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 1 951,84 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 60 756,80 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича, попереднє засідання суду призначено на 08.05.2024.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В.Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.

23.04.2026 ОСОБА_1 подано позовну заяву до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 101 030,27 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 1 951,84 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 60 756,80 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Ухвалою суду від 28.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 101 030,27 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 1 951,84 грн заборгованості з виплат за роз`їздний характер робіт та 60 756,80 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні, прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

В судове засідання від 10.06.2026 року сторони не з`явилися. Через систему «Електронний суд» 10.06.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

В судове засідання від 05.08.2026 року сторони не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Підстави відкладення розгляду справи викладено в відповідних ухвалах суду, розгляд справи відкладено на 07.10.2026.

У судове засідання 07.10.2026 сторони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 07.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 27 лютого 1987 року по 31 липня 2002 року в подальшому з 01 серпня 2002 року по 21 грудня 2002 року, з 24 грудня 2012 року по 28 грудня 2017 року, з 15 січня 2018 року по 18 травня 2022 року та з 20 липня 2022 року по 18 червня 2024 року позивач перебував у трудових правовідносинах на посаді водія автотранспортних засобів у філії «Старосамбірський райавтодор» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 05 січня 1981 року виданої на ім`я громадянина ОСОБА_1 .

18 червня 2024 позивача звільнено за власним бажанням згідно вимог статті 38 КЗпП України.

За твердженням позивача відповідач досі не виплатив заробітну плату у розмірі 101 030,27 грн та надбавку за роз`їзний характер робіт 1 951,84 грн, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 102 982,11 грн, стягнення якої є частиною предмета позову. Зважаючи на затримку у виплаті заробітної плати позивач також просить стягнути з відповідача 60 756,80 грн середнього заробітку.

Відповідачем через систему «Електронний суд» 09.06.2026 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що визначений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку заявлений поза встановленим строком та просить застосувати строки позовної давності та відмовити у стягненні середнього заробітку.

Серед іншого у відзиві відповідач просив врахувати значний розмір середнього заробітку порівняно з розміром заборгованості, а також перебування підприємства у процедурі банкрутства та скрутний фінансовий стан, відтак просив суд застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку більш як на 25% від розрахункової суми, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.

Обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив таке.

Згідно з наказом філії «Старосамбірський райавтодор» № 25-ВК від 18 червня 2024 року звільнено ОСОБА_1 з посади водія 1- класу КамАЗ – 5511 за власним бажанням згідно вимог статті 38 КЗпП України згідно поданої заяви.

На підтвердження факту трудових відносин між сторонами матеріали справи містять запис в трудовій книзі позивача.

Відповідно до Довідки про залишок невиплачених коштів працівнику ОСОБА_1 , виданої головним бухгалтером Філії «Старосамбірський райавтодор», заборгованість відповідача перед позивачем станом на 16.04.2026 становить 102 982,11 грн, з яких: заробітна плата у розмірі 101 030,27 грн., а також виплати надбавки за роз`їздний характер робіт у розмірі 1 951,84 грн.

Згідно із Довідкою про доходи ОСОБА_1 заробітна плата позивача в квітні 2024 року становила 1 869,44 грн за 4 відпрацьованих днів, у травні 2024 року 467,36 грн за 1 відпрацьований день.

Оцінка суду.

Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 та 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено також ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Отже, у відповідача існував обов`язок по виплаті працівнику належної йому заробітної плати у встановлений законодавством строк. Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати та надбавки за роз`їзний характер робіт, що становить 102 982,11 грн.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в п. 2.2. Рішення №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив: «..за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки про доходи № 15 від 20.04.2026 року виданої філією «Старосамбірський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» нарахована заробітна плата за останні два місяці роботи позивача є квітень 2024 року (4 робочих днів) та травень 2024 року (1 робочий день), а тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить (заробітна плата за квітень 2024 року – 1869,44 грн. + заробітна плата за травень 2024 року - 467, 36 грн.): 5 відпрацьованих днів = 467,36 грн. Х 130 робочих днів (за період з 19 червня 2024 року по 18 грудня 2024 року) = 60 756,80 грн.

Враховуючи наведене, відповідач повинен сплатити позивачу 60 756,80 грн середнього заробітку за шестимісячний період, з 19 червня 2024 року по 18 грудня 2024 року, через затримку у виплаті всіх належних при звільненні працівника коштів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить зменшити розмір середнього заробітку на більше ніж 25% від розрахункової суми, враховуючи значний розмір середнього заробітку порівняно з розміром заборгованості, перебування підприємства у процедурі банкрутства та скрутний фінансовий стан, що дозволить забезпечити баланс інтересів всіх сторін та виконання рішення суду у межах наявних фінансових можливостей підприємства-боржника.

Суд дійшов висновку зменшити розмір середнього заробітку на 25% до суми 45 567,60 грн, враховуючи таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. 2) Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на зазначену правову позицію Верховного Суду до інших обставин слід віднести те, що ухвалою від 20.03.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що вказує на необхідність застосування співмірності ймовірною розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Надмірне стягнення середнього заробітку в умовах процедури банкрутства порушує баланс інтересів усіх кредиторів та ставить під загрозу задоволення вимог інших працівників щодо виплати заборгованостей. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Аналогічною є позиція Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 30 січня 2019 року згідно із якою, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП).

У Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тримісячний строк пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні застосовується лише при фактичному розрахунку. Відповідач не сплатив всіх сум належних працівникові ОСОБА_1 при звільненні. Враховуючи, що за змістом ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду обчислюється саме з дня фактичного розрахунку, позивач реалізував своє право на судовий захист своєчасно, не пропустивши встановленого законом строку. Отже, доводи відповідача в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом був звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати, судовий збір в розмірі 3 328,00 грн за такою вимогою на підставі 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Натомість, судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, сплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, відповідно до норм ст. 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 86, 236-241 ГПК України, статтями 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 101 030,27 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 1 951,84 грн заборгованості з виплат за роз`їзний характер робіт, 45 567,60 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та 3 328,00 грн судового збору.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) в дохід Державного бюджету України 3 328,00 грн судового збору.

4. У решті вимог в позові відмовити.

5. Наказ видати згідно зі статтею 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 12.10.2026.

Суддя Чорній Л.З.