Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №911/2525/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа № 911/2525/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034)

в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (07201, Київська область, Вишгородський район, смт Іванків, вулиця Миколи Клименка (Розважівська), будинок №192; код ЄДРПОУ 33593431)

про стягнення 262 951,61 гривень

без повідомлення (виклику) сторін

Р У Х С П Р А В И

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» про стягнення 262 951,61 гривень, з яких: 122 416,84 гривень основний борг, 117 068,48 гривень інфляційні втрати, 23 466,29 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026 справу № 911/2525/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.08.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/2525/26; справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Позивач у даній справі має зареєстрований Електронний кабінет в системі «Електронний суд» ЄСІТС, а тому ухвала суду від 24.08.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2525/26 доставлена до його Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.

Водночас відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду, внаслідок чого копія ухвали суду від 24.08.2026 про відкриття провадження у справі направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням за адресою: 07201, Київська область, Вишгородський район, смт Іванків, вулиця Миколи Клименка (Розважівська), будинок №192 (трекінг відправлення R067263075533).

Положеннями статей 89, 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Поштове відправлення з копією вказаної ухвали суду повернуто на адресу суду з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».

Частинами третьою та сьомою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з положеннями пункту 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну юридичну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулись до суду з відміткою про неможливість вручення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі № 914/1191/20, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду, у тому числі, у зв`язку із закінчення встановленого терміну зберігання поштового відправлення, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, а тому він є таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.

Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».

Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 24.08.2026 у справі № 911/2525/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В

02.01.2020 між Державним підприємством «Коростенське лісомисливське господарство» (правонаступником якого є позивач, далі – продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (покупець або відповідач) укладено договір № 34 (далі – Договір) на таких умовах:

- продавець передає у власність покупця на умовах франко-склад продавця (франко-нижній, франко-проміжний) необроблену деревину (далі – товар), найменування, загальна кількість і асортимент (номенклатура) якої обумовлюється сторонами в пункті 1.2 і встановлюється в документах на відпуск, які, після їх оформлення, стають невід`ємними частинами даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього по цінах, не нижчих від тих, що склалися на останньому аукціоні (пункт 1.1 розділу 1);

- найменування товару: необроблена деревина, найменування, загальна кількість і асортимент (номенклатура) якої обумовлюється сторонами в додатках (специфікаціях) і встановлюється в документах на відпуск, які, після їх оформлення, стають невід`ємними частинами даного Договору (пункт 1.2 розділу 1);

- одиниця виміру: кубометр (пункт 1.3 розділу 1);

- загальна кількість: кількість продукції в розрізі сортиментів замовляється покупцем окремими заявками будь-якими зручним способом, в тому числі і в усній формі. При цьому сторони обов`язково враховують виробничі можливості продавця (пункт 1.5 розділу 1);

- загальна сума договору: складає суму накладних на фактично отриману продукцію (пункт 1.6 розділу 1);

- оплата проводиться на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунка-фактури чи накладної на отримання партії товару протягом 30 календарних днів з дати отримання продукції або протягом 3-х банківських днів з дати надання рахунку на проведення попередньої оплати (пункт 2.1 розділу 2);

- доставка товару проводиться силами покупця за рахунок покупця (пункт 2.2 розділу 2);

- сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним Договором (пункт 4.1 розділу 4);

- Договір вступає в силу з часу підписання і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків до повного їх виконання (пункт 5.3 розділу 5).

Специфікацією № 1 від 02.01.2020, що є додатком № 1 до договору № 34 від 02.01.2020 сторонами визначено найменування товару, характеристики та ціну за кубометр.

У пунктах 2-5 вказаної Специфікації № 1 визначено, що загальна кінцева вартість та загальний обсяг продукції за даними додатком до Договору складає суму накладних на фактично отриману продукцію, які є його невід`ємною частиною. Терміни відвантаження: січень-червень 2020 року. Умови відвантаження продукції: франко-верхній склад продавця з навантаженням силами та засобами продавця шляхом оформлення замовлення в усній формі чи будь-яким зручним способом, у тому числі і по телефону. Дана специфікація № 1 є невід`ємною частиною договору № 34 від 02.01.2020, складена у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу тощо.

Договір та додаток до нього підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток без жодних зауважень.

На виконання умов Договору продавець передав у власність покупця товар на загальну суму 612 416,84 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних (ліс) за період з 23.03.2020 по 28.03.2020 та з 30.03.2020 по 31.03.2020.

Відповідач частково оплатив товар на суму 490 000,00 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями виписок по рахунку.

За результатами взаємовідносин за даним Договором були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, що підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

У постанові від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, неврахування яких є підставою касаційного оскарження, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним; оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Саме такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Якщо сторона реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, то у такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

20.09.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією від 17.09.2025 за вихідним № 19850/40.1.7-2025 про сплату заборгованості за договором № 34 від 02.01.2020 у розмірі 122 416,84 гривень.

На підтвердження направлення вказаної вимоги відповідачу надано фіскальний чек від 20.09.2025 щодо оплати послуг пересилання відправлення та копію поштового конверту з відміткою про повернення поштового відправлення 1105100017288.

18.06.2026 позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 17.06.2026 за вихідним № 11166/40.1.7-2026 про сплату заборгованості за договором № 34 від 02.01.2020 у розмірі 122 416,84 гривень.

На підтвердження направлення вказаної вимоги відповідачу надано: опис вкладення до цінного листа, накладну та фіскальний чек від 18.06.2026 щодо оплати послуг пересилання поштового відправлення 1112200287114.

Відповіді на вказані претензію та вимогу матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача з урахуванням частково проведених оплат складає 122 416,84 гривень.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати переданого йому товару.

Несплата виниклої заборгованості за поставлений товар стала підставою для звернення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» 122 416,84 гривень основного боргу, 117 068,48 гривень інфляційних втрат та 23 466,29 гривень 3% річних.

Щодо правонаступництва Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» та права звернення філії до суду для захисту інтересів юридичної особи.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 825 «Про припинення Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено Державне підприємство «Коростенське лісомисливське господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034 (пункт 1); визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Коростенське лісомисливське господарство» (пункт 8).

Згідно інформації з Єдиного державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26.10.2022 проведена державна реєстрація Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

09.09.2024 наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 1520 «Про створення філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»» створено філію «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», визначено місцезнаходження: Україна, 03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок № 30.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 1871 від 18.10.2024 припинено філію «Коростенське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття; наказано забезпечити оформлення передавального балансу майна до філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та передачу активів, пасивів до філії «Столичний лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 № 2334 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Столичним лісовим офісом» затверджений передавальний акт про передачу активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, нерухоме майно та інше філії «Коростенське лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на баланс філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Відповідно до пунктів 1.1. 3.1 Положення про філію «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філія є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Філія діє від імені Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та в його інтересах.

Відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.

Отже, обсяг повноважень відособленого підрозділу юридичної особи на здійснення у суді повноважень сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Юридичну особу в цивільно-правових відносинах може представляти її відокремлений підрозділ. При цьому, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації-юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

З огляду на зазначене, представництво інтересів Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в судах є прямим делегованим правом філії «Столичний лісовий офіс», яка відповідно має право подавати позовні заяви та інші процесуальні заяви за для захисту інтересів юридичної особи.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За змістом статей 662-664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продаж. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого йому товару, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача становить 122 416,84 гривень, і відповідач, на момент ухвалення судового рішення, не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем чи спростовували їх заявлений розмір, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 122 416,84 гривень основного боргу.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Позивачем нарахування інфляційних втрат здійснюється на суму заборгованості у розмірі 122 416,84 гривень з квітня 2020 року по липень 2026 року включно, а нарахування 3% річних на вказану суму заборгованості за період з 01.04.2020 по 21.08.2026. Проте, такі нарахування здійснені позивачем без врахування умов пункту 2.1 розділу 2 Договору, яким визначено, що оплата проводиться на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунка-фактури чи накладної на отримання партії товару протягом 30 календарних днів з дати отримання продукції або протягом 3-х банківських днів з дати надання рахунку на проведення попередньої оплати.

До матеріалів справи не надано виставлених відповідачу рахунків на проведення попередньої оплати, а лише долучені копії рахунків № 161 від 16.02.2022, № 263 від 11.04.2022, № 239 від 29.03.2022, № 298 від 19.04.2022, № 571 від 21.06.2022, № 748 від 28.07.2022, № 1532 від 15.12.2022 та № 1581 від 22.12.2022, які виставлялись відповідачу на залишок заборгованості у розмірі 122 416,84 гривень.

Незважаючи на те, що продавець передав у власність покупця товар в період з 23.03.2020 по 28.03.2020 та з 30.03.2020 по 31.03.2020, позивач визначає дату прострочення за усіма партіями поставки товару, починаючи з 01.04.2020, тобто без врахування узгодженого строку оплати – протягом 30-ти календарних днів.

Згідно з наданих позивачем виписок по рахунку відповідач здійснював оплати з призначенням платежів «оплата за деревину дров`яну згідно рахунку № 34 від 02.01.2020», що відповідає номеру та даті самого Договору.

За змістом вимог пункту 1 частини першої статті 534 ЦК України у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, що означає хронологічний порядок зарахування коштів від найдавнішого боргу до найновішого, тобто, будь-який здійснений платіж у першу чергу спрямовується на погашення тієї заборгованості, яка виникла раніше за всі інші за часом.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідач зобов`язання з оплати переданого йому товару за товарно-транспортним накладними виконав частково, сплативши 490 000,00 гривень та розрахувавшись за товар, переданий йому за товарно-транспортними накладними з 23.03.2020 по 27.03.2020, а також частково за товар, переданий 28.03.2020 на суму 48 768,29 гривень.

Загальна вартість поставленого товару за товарно-транспортними накладними:

- за 28.03.2020 складає 85 771,29 гривень;

- за 30.03.2020 складає 42 476,68 гривень;

- за 31.03.2020 складає 42 937,16 гривень.

За таких обставин, спірною є заборгованість за товар, переданий відповідачу за товарно-транспортними накладними за 28.03.2020 (частково в сумі 37 003,00 гривень) та повністю за 30-31.03.2020.

У даній справі відповідач не надав власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків оплати товару, враховуючи встановлену судом дату прострочення з оплати за кожним днем поставки, з урахування умов Договору та порядку розрахунків, встановленого сторонами, в межах визначеної позивачем суми заборгованості, на яку здійснюються такі нарахування, розмір інфляційних втрат та 3% річних становить 115 167,79 гривень та 23 177,84 гривень відповідно, виходячи з розрахунку:

1) інфляційні втрати:

- за товарно-транспортним накладними за 28.03.2020 на суму 37 003,00 гривень за період з 28.04.2020 по 31.07.2026 сума складає 34 811,83 гривень;

- за товарно-транспортним накладними за 30.03.2020 на суму 42 476,68 гривень за період з 30.04.2020 по 31.07.2026 сума складає 39 961,38 гривень;

- за товарно-транспортним накладними за 31.03.2020 на суму 42 937,16 гривень за період з 01.05.2020 по 31.07.2026 сума складає 40 394,58 гривень.

2) 3% річних:

- за товарно-транспортним накладними за 28.03.2020 на суму 37 003,00 гривень за період з 28.04.2020 по 21.08.2026 сума складає 7 011,27 гривень;

- за товарно-транспортним накладними за 30.03.2020 на суму 42 476,68 гривень за період з 30.04.2020 по 21.08.2026 сума складає 8 041,46 гривень;

- за товарно-транспортним накладними за 31.03.2020 на суму 42 937,16 гривень за період з 01.05.2020 по 21.08.2026 сума складає 8 125,11 гривень.

З огляду на викладене, є правові підстави для стягнення з відповідача 115 167,79 гривень інфляційних втрат та 23 177,84 гривень 3% річних, а в решті вимог про стягнення слід відмовити у зв`язку із безпідставністю таких нарахувань.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» частково та ухвалює рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» 122 416,84 гривень основного боргу, 115 167,79 гривень інфляційних втрат та 23 177,84 гривень 3% річних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково на суму 260 762,47 гривень із заявлених до стягнення 262 951,61 гривень, на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 129,15 гривень, а на позивача у сумі 26,27 гривень пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні якої судом відмовлено.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» про стягнення 262 951,61 гривень задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (07201, Київська область, Вишгородський район, смт Іванків, вулиця Миколи Клименка (Розважівська), будинок №192; код ЄДРПОУ 33593431) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596) 122 416,84 гривень основного боргу, 115 167,79 гривень інфляційних втрат, 23 177,84 гривень 3% річних та 3 129,15 гривень судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 900,69 гривень інфляційних втрат та 288,45 гривень 3% річних відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 12.10.2026.

Позивач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (07201, Київська область, Вишгородський район, смт Іванків, вулиця Миколи Клименка (Розважівська), будинок №192; код ЄДРПОУ 33593431)

Суддя С.М. Фурсова