Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №911/2389/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2389/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скрінтек" (м. Київ)

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, м. Москва)

про стягнення 689 270 518,00 грн,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: адвокат Журавльова Н.В.;

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Скрінтек" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 689 270 518,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 02.09.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 01.10.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.10.2026 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 08.10.2026.

У судовому засіданні 08.10.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, свого представника в судове засідання не направив; та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

08.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

08.10.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, –

ВСТАНОВИВ:

08.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Скрінтек" (позивач, Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейрфордж" (Орендодавець) укладено Договір оренди нежитлового виробничо-складського приміщення, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове виробничо-складське приміщення, загальною площею 2987,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Васильківський район, село Порадівка, вул. Затишна, буд. 66А. Означене приміщення надавалось для використання у господарській діяльності Орендаря.

У вищезазначеному орендованому приміщенні позивач розміщував складсько-випробувальний цех та склад, в якому здійснювалось виробництво продукції, відповідно до КВЕД 30.30 та зберігалась готова продукція, комплектуючі та інші товарно-матеріальні цінності.

01.09.2025 о 01:47 (орієнтовний час) вищезазначене приміщення та майно позивача було знищено внаслідок ворожої атаки російськими БПЛА та пожежі, що виникла після цієї атаки.

Факт влучення уламків російського БПЛА по орендованому приміщенню та майну позивача підтверджується наступними доказами:

-Актом про пожежу від 01.09.2025, складеним головним інспектором відділу запобігання надзвичайним ситуаціям Фастівського РУ ГУ ДСНС України у Київській області Олійником В.О., в якомі зафіксовано факт, що причиною виникнення пожежі та знищення майна є потрапляння боєприпасів, їх уламків, внаслідок бойових дій;

-Висновком про причини виникнення пожежі від 02.09.2025;

- Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.09.2025 та постановою слідчого від 04.09.2025, якою позивача залучено до кримінального провадження № 12025111460000326 від 02.09.2025, як потерпілого.

Факт збройної агресії російської федерації проти України є причиною виникнення ситуації, за якої позивач не зміг виконати свої зобов`язання за укладеними державними контрактами, оскільки відбулась істотна зміна обставин (потрапляння боєприпасів внаслідок бойових дій, через що відбулась пожежа у виробничих будівлях).

Київська торгово-промислова Висновками № 17/13-4/903 від 02.10.2025, № 17/13-4/904 від 02.10.2025 та № 17/13-4/905 від 02.10.2025 підтвердила настання істотної зміни обставин, що настали внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Актами списання № 799 від 03.09.2025, № 800 від 03.09.2025, № 801 від 03.09.2025, № 802 від 03.09.2025, № 803 від 03.09.2025 та актами списання малоцінних та швидкозношуваних предметів від 03.09.2025 та актами списання основних засобів від 03.09.2025 підтверджується повне знищення майна позивача, що знаходилось в орендованому приміщенні.

Відтак, позивач втратив своє майно і як наслідок останній позбавлений можливості отримувати дохід, що спричинило для нього істотні збитки.

З метою підтвердження розміру завданих йому збитків, позивач звернувся Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Увекон", яка є суб`єктом оціночної діяльності на підставі Сертифіката №338/2022 від 11.07.2022.

Відповідно до Звіту про оцінку розміру реальних збитків, що завдані рухомому майну позивача станом на 01.11.2025, розмір збитків становить 545 804 518,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 13 004 602 дол. США, з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ станом на 01.11.2025.

Згідно Звіту про оцінку розміру упущеної вигоди від неможливості провадження господарської діяльності внаслідок знищення/пошкодження об`єкта оцінки становить 143 466 000,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 3 418 300 дол. США, з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ станом на 01.11.2025.

Таким чином, підтверджений розмір майнової шкоди становить 689 270 518,00 грн.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини даної справи, суд відзначає наступне.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.

Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28– 36).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди.

Судом встановлено, що в даному випадку наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, а саме:

- неправомірні дії Російської Федерації, які полягають у воєнному вторгненні на суверенну території України, масованих артилерійських обстрілах та знищенні майна;

- завдання позивачу шкоди у загальному розмірі 689 270 518,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 16 422 902 дол.США.

- причинний зв`язок між неправомірними діями Російської Федерації та збитками;

- вина Російської Федерації у заподіянні збитків позивачу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як встановлено статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, суд встановив, що доводи позивача про наявність підстав для відшкодування йому заданих Російською Федерацією збитків у розмірі 689 270 518,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 16 422 902 дол. США, є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, тож підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому судом враховано наступне.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

У той же час загальновідомим є той факт, що починаючи з 2014 року РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

У світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України. Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, зокрема, і території Автономної Республіки Крим.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Суд врахував, що у справі, яка розглядається, позивачем пред`явлено вимоги до РФ про відшкодування шкоди, завданої безпосередньо створеними нею на тимчасово окупованій території АР Крим органами, тож у цій категорії спорів) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

При цьому судом враховано наступні обставини:

- предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, яка діє на території та за законодавством України, внаслідок експропріації належного їй на праві власності майна;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- шкода завдана незаконно створеними РФ на тимчасово окупованій території України органами влади, в порушення принципів та цілей, закріплених в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою та окупація території іншої країни не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Судом також враховано, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, в разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території в особи – резидента України, в тому числі юридичної особи, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Крім того суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Таким чином, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, а починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним та таким, що не відповідає воєнним реаліям, у яких Україна існує внаслідок збройної агресії РФ.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії позивачу. Країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.10. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з РФ збитків 689 270 518,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 16 422 902 дол. США, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати щодо проведення оцінки розміру реальних збитків внаслідок втрати/знищення майна та упущеної вигоди у розмірі 236 400,00 грн.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, судом встановлено, що розмір понесених позивачем витрат щодо проведення оцінки розміру збитків є обґрунтованим, документально підтвердженим належними доказами, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1; ОГРН 1037739668834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скрінтек" (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 5А, поверх 5, офіс 506; ідентифікаційний код 44225061) 545 804 518 (п`ятсот сорок п`ять мільйонів вісімсот чотири тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн 00 коп., що в еквіваленті іноземної валюти становить 13 004 602 (тринадцять мільйонів чотири тисячі шістсот два) дол США реальних збитків та 143 466 000 (сто сорок три мільйони чотириста шістдесят шість тисяч) грн 00 коп., що в еквіваленті іноземної валюти становить 3 418 300 (три мільйони чотириста вісімнадцять тисяч триста) дол США упущеної вигоди та 236 400 (двісті тридцять шість тисяч чотириста) грн 00 коп. витрат щодо проведення оцінки розміру збитків.

4. Стягнути з Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1; ОГРН 1037739668834) в дохід державного бюджету України 1 164 800 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі вісімсот) грн 00 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 09.10.2026.

Суддя А.В. Іванов