Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №911/480/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/480/26

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Остапчук В.В.

розглянувши справу № 911/480/26

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація), м. Київ

до 1. Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, сел. Рокитне Київська обл.;

2. Управління Білоцерківської єпархії Української православної церкви, м. Біла Церква Київська обл.

про зобов`язання вчинити певні дії

представники

прокурор: Попельнюк В.В., посвідчення № 085503 від 04.05.2026

від позивача: не з`явився

від відповідачів 1, 2: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (Київська обласна військова адміністрація) до 1. Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області та 2. Управління Білоцерківської єпархії Української православної церкви, з вимогами:

відновити становище, яке існувало до порушення права держави на державне майно - «Троїцька церква» (1750 року) в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 15.04.2002 б/н, виданого Релігійному об`єднанню Української православної церкви Білоцерківської єпархії на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8, з відміткою про здійснення реєстраційного напису про цей факт у реєстровій книзі № 1 за реєстровим номером 98 від 16.04.2002;

закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2899944232020, з назвою - закінчений будівництвом об`єкт (тип об`єкта - будівля; загальною площею - 106,3 кв м; опис: літера «А» - нежитлова будівля, Б - вбиральня, В - гараж, Г - сарай, Д - дровник, Ж - господарська будівля), що розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Бушеве, вул. Центральна (Леніна), 16, як такий, що відкритий безпідставно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно протиправно вибуло з власності держави, оскільки нежитлові будівлі є пам`яткою містобудування та архітектури Української РСР національного значення «Троїцька церква (дер.)», щодо якої встановлено спеціальний правовий режим, що виключає можливість передачі його у власність.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 відкрито провадження у справі № 911/480/26, постановлено здійснювати розгляд справи за привалами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 01.04.2026.

01.04.2026 через систему «Електронний суд» від Київської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення від 01.04.2026 (вх. № 5345/26), в яких остання просила прийняти такі та врахувати при розгляді справи. Крім того, позивач просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його поважного представника.

Ухвалою суду від 01.04.2026 підготовче засідання у справі № 911/480/26 було відкладено на 22.04.2026.

Ухвалою суду від 22.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 911/480/26 та призначено її до розгляду по суті на 20.05.2026.

Ухвалою суду від 20.05.2026 розгляд справи по суті був відкладений на 17.06.2026.

Присутній в судових засіданнях прокурор підтримав позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник позивача в жодне судове засідання не з`явився, проте надав письмові пояснення від 01.04.2026 (вх. № 5345/26) та заяву від 21.04.2026 (вх. № 6792/26 від 21.04.2026), в яких просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника.

Представники відповідачів в жодне засідання суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлені належним чином в порядку, визначеному статтею 242 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа - ухвал суду від 02.03.2026, 01.04.2026, 22.04.2026, 20.05.2026 до електронного кабінету відповідачів.

Відповідачі не скористались правом, наданим статтею 165 ГПК України, та відзиви на позов до суду не надіслали.

Відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Щодо представництва прокуратури в інтересах держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер.

Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Виконання цієї функції повинно відповідати принципам закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини (аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у пункті 68 постанови від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24).

Виключність звернення прокурора до суду в порядку представництва інтересів держави полягає у субсидіарному (додатковому) характері цієї функції, яка може бути реалізована лише за умови дотримання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Дана позовна заява становить особливу суспільну значущість та винятковий суспільний інтерес, оскільки спрямована на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки архітектури національного значення, її належне використання та збереження, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу.

В умовах сьогодення питання збереження ідентичності та самобутності нації набуло особливої гостроти, однією з важливих складових якого є охорона культурної спадщини.

Культурна спадщина є важливим ресурсом стратегічного розвитку суспільства та держави, вагомою складовою культури людської цивілізації. Ставлення до культурної спадщини є показником рівня розвитку суспільства та духовної зрілості громадян.

Діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у пам`яткоохоронній сфері з метою передачі культурних цінностей майбутнім поколінням, їх ефективному використанню у суспільному житті сприяє самоідентифікації нації, має соціально значиму функцію підтримки стабільності і сталого розвитку.

Відповідно до норм міжнародного права охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам`яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь, становить безпосередній державний інтерес.

Так, у Рекомендаціях про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини 1972 року, схвалених генеральною конференцією ООН, наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв`язку з чим, кожну країну на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням. Культурна і природна спадщина є багатством, охорона, збереження й популяризація якого покладають на держави, на території яких воно знаходиться, обов`язки як перед своїми громадянами, так і перед усім міжнародним співтовариством: держави-члени повинні уживати необхідних заходів для виконання цього обов`язку.

З огляду на виключну цінність об`єктів культурної спадщини, особливо під час сучасних загроз, пов`язаних із військовими діями та постійними обстрілами міст та селищ, охорона таких об`єктів є одним із першочергових завдань для держави, оскільки останні є частиною самобутності Українського народу, своєрідним ідентифікатором нації, української культури та історії.

Власність є матеріальною основою суспільного розвитку, а питання володіння, користування і розпорядження нею – ключовими у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення права державної власності включає відчуження державного майна, яке реалізується органами державної влади та іншими уповноваженими на це суб`єктами.

Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання захисту культурної спадщини, недопущення відчуження, втрати, руйнації об`єкта культурної спадщини національного значення.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників. Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності. Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, охороною пам`яток історії та культури (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

З огляду на вказане, у даному випадку уповноваженим суб`єктом владних повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою скеровано листи від 25.02.2025 № 15/4-48вих-25, від 30.04.2025 № 15/4-122вих-25, від 09.02.2026 № 15/4-1620вих-26 на адресу Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) з описом встановлених прокурором порушень вимог пам`яткоохоронного законодавства, в яких, зокрема, прокурор просив викласти позицію відносно необхідності самостійного вжиття заходів на їх усунення, у тому числі в судовому порядку.

Натомість, у листі від 16.02.2026 № 192/41.1-N/41N/2026 обласна адміністрація клопотала про вжиття таких заходів саме прокурором, що за викладених обставин безумовно є виключним випадком для здійснення конституційної функції представництва інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

З огляду на вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київської обласною прокуратурою листом від 17.02.2026 № 15/4-2036вих-26 повідомлено Київську обласну державну адміністрацію (Київську обласну військову адміністрацію) про підготовку та пред`явлення прокурором до суду вказаного позову.

У с. Бушеве Білоцерківського району Київської області знаходиться Троїцька церква 1750 року побудови.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» затверджено список пам`ятників архітектури УРСР, поданий комісією, створеною у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 29.10.1962 № 1236 «Про впорядкування справи обліку, реєстрації та охорони історико-архітектурних пам`ятників УРСР», пам`ятку архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року, що розташована у селі Бушеве Рокитнянського (нині - Білоцерківського) району Київської області, внесено до списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави (охоронний № 939).

У постанові Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» також відображена інформація щодо обліку пам`ятки архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року (охоронний № 939).

У 1991 році Українським спеціальним науково-реєстраційним проектним інститутом «Укрпроектреставрація» розроблено паспорт пам`ятки архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року, де зазначені типологічна належність - пам`ятка архітектури, датування пам`ятки - 1750 рік, адреса: с. Бушеве, Київська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятки, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан тощо.

З наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації встановлено, що рішенням приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Бобкова О.В. від 19.03.2024, індексний номер 72130257, зареєстровано право власності на пам`ятку за Управлінням Білоцерківської єпархії Української православної церкви (код ЄДРПОУ 22208244) з відкриттям розділу про реєстрацію об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2899944232020, правова підстава реєстрації - технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та свідоцтво про право власності від 15.04.2002, видане Бушевською сільською радою Київської області на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8.

Київська обласна державна адміністрація листом від 12.05.2025 № 509/31.01/31.02/2025 повідомила про оскарження Департаментом культури та туризму Київської обласної державної адміністрації рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на Пам`ятку до Міністерства юстиції України (скарга від 05.04.2024 № 565/41.1-N/41N/2024).

03.06.2024 Міністерством юстиції України на підставі Висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.05.2024, за результатами розгляду скарги Департаменту культури та туризму Київської обласної військової адміністрації від 05.04.2024 № 565/41.1-N/41N/2024, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.04.2024 № СК-2068-24, винесено наказ № 1645/5 «Про задоволення скарги», відповідно до якого вирішено: скаргу Департаменту культури та туризму Київської обласної військової адміністрації від 05.04.2024 № 565/41.1-N/41N/2024 задовольнити; визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 19.03.2024 № 72130257 приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бобкова Олександра Вікторовича.

Управління Білоцерківської єпархії української православної церкви звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило суд визнання протиправним та скасувати пункту 2 наказу Міністерства юстиції України № 1645/5 від 03.06.2024 «Про задоволення скарги Департаменту культури та туризму Київської обласної військової адміністрації», яким анульовано рішення від 19.03.2024 № 72130257 приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бобкова О.В.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі № 910/9712/24 в задоволенні позову Управління Білоцерківської єпархії Української православної Церкви було відмовлено.

Зокрема, з рішення суду від 30.01.2025 у справі № 910/9712/24 вбачається, що приватним нотаріусом Бобковим О.В. проведено державну реєстрації права власності Управління Білоцерківської єпархії УПЦ на будівлю з порушеннями законодавства у сфері державної реєстрації прав, зокрема приватним нотаріусом не зроблено запит до органів, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 01.01.2013, та не встановлено правонаступництва Управління Білоцерківської єпархії УПЦ на будівлю. Таким чином, оскаржуване рішення приватного нотаріуса Бобкова О.В. прийнято з порушенням Закону.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про правонаступництво, зокрема, реорганізацію та зміну назви з Релігійного об`єднання Української православної церкви Білоцерківської єпархії на Управління Білоцерківської єпархії Української православної церкви, як про це вказував приватний нотаріус Бобков О.В.

Правовою підставою для реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Управління Білоцерківської єпархії Української православної церкви на вищевказану пам`ятку зазначено свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна від 15.04.2002, видане на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8, з відміткою про здійснення реєстраційного напису про цей факт у реєстровій книзі № 1 за реєстровим номером 98 від 16.04.2002.

Даним свідоцтвом посвідчено право колективної власності Релігійного об`єднання Української православної церкви Білоцерківської єпархії на нежитлову будівлю площею 106,3 кв. м, що розташована по вул. Леніна (на даний час - вул. Центральна), 16 в с. Бушеве Рокитнянського (нині-Білоцерківського) району Київської області.

Підставою звернення до суду з вказаним позовом прокурор зазначає факт протиправної реєстрації права колективної власності на пам`ятку архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року, що розташована у селі Бушеве Рокитнянського (нині - Білоцерківського) району Київської області, яка внесена до списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави (охоронний № 939).

При цьому, прокурор вказує на відсутність первинних документів, які б вказували на існування підстав для набуття права власності на спірний об`єкт, а також передачі спірного об`єкта з державної в колективну власність.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до положень ст. 87 ЦК Української РСР (діяв до 31.12.2003 року) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Відповідно ст. ст. 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно ст. 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Зокрема, об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).

Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно цього переліку у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтновиробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Втім, до вказаного переліку не увійшли об`єкти культурної спадщини - пам`ятки архітектури національного та місцевого значення, у тому числі культові споруди. Вказане засвідчує, що під час здійснення розмежування державного майна між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки архітектури національного та місцевого значення, - залишилися у державній власності.

На підтвердження доводів, що пам`ятка архітектури «Троїцька церква» є державним майном, яка не передавалась ні до комунальної власності, ні у приватну власність в порядку, визначеному законом, Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) листом від 12.05.2025 № 509/31.01/31.02/2025 скерувала до обласної прокуратури копії розпорядження представника Президента України в Київській області від 22.03.1993 № 106 «Про порядок передачі релігійним організація культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність» та розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 29.03.1996 № 210 «Про поліпшення стану охорони і використання пам`яток містобудування та архітектури».

Відповідно до розпорядження представника Президента України в Київській області від 22.06.1992 № 197 «Про взяття на баланс управління архітектури обласної державної адміністрації пам`яток архітектури і містобудування» саме на балансі управління містобудування та архітектури облдержадміністрації з 1992 року перебувала низка пам`яток архітектури та містобудування області державної власності, функції власника щодо яких виконувала власне Київська обласна державна адміністрація.

З розпорядження від 22.03.1993 № 106 «Про порядок передачі релігійним організація культових споруд, які становлять історичну та культурну цінність» вбачається, що культові споруди, які знаходяться під охороною держави як пам`ятки архітектури, історії та культури є її власністю, роздержавленню та приватизації не підлягають, а можуть бути передані релігійним організаціям лише у користування.

Згідно з розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 29.03.1996 № 210 «Про поліпшення стану охорони і використання пам`яток містобудування та архітектури» лише доручено передати їх на баланс (не у власність) районним державним адміністраціям і виконкомам міських (міст обласного підпорядкування) рад народних депутатів, доказів виконання якого не надано. За викладених обставин слід дійти висновку про відсутність наміру держави в особі уповноваженого органу управління здійснити заходи щодо відчуження цього державного майна або втрати такими об`єктами культурної спадщини статусу державного майна.

Викладене вище вказує на необхідність здійснення подальшого їх обліку у складі державного майна, що перебуває в управлінні облдержадміністрації, а також державного контролю за належним його утриманням і збереженням усіма наступними балансоутримувачами / користувачами.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Лише власникові надано, згідно зі ст. 319 ЦК України право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у т.ч. передавати його у власність іншій особі.

Згідно ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.

Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 № 3600-ІХ, пам`ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам`яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.

За змістом ст. 1 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, пов`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Статтею 6 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.

За приписами ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Частина 1 статті 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" визначала, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 втратив чинність 08.06.2000.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української PCP" обліковується пам`ятка архітектури національного значення - пам`ятка архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року, що розташована у селі Бушеве Рокитнянського району Київської області (охоронний номер 939).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції 1991 року) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.

Таким чином, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачу у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади.

Більш того, порядок передачі державного майна у приватну власність передбачено положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з п. 2 ст. 5 цього Закону приватизації не підлягали національні культурні та історичні цінності та об`єкти, що мають загальнодержавне значення. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.

Як вже було зазначено, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" державою взято на облік та охорону пам`ятку архітектури національного значення «Троїцька церква (дер.)» 1750 року.

Статтею 16 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" № 3600-IХ від 13 липня 1978 року передбачено що пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй вони власності перебувають, підлягають державному облікові.

Відповідно до п. З Розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Тому слід враховувати той факт, що спірне нерухоме майно з огляду на приналежність до пам`яток культури національного значення мало особливий режим використання та відчуження.

Набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщин", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії культури" у врегулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини. Отже, пам`ятка архітектури «Троїцька церква (дер.)» 1750 року охороняються Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Таким чином, передача комплексу споруд «Троїцька церква (дер.)», яка становить архітектурну цінність та є пам`яткою архітектури національного значення у власність відповідачу 2 було законодавчо унеможливлено.

Таким чином, ухвалюючи у 2002 році рішення про оформлення права власності релігійного об`єднання виконавчий комітет Бушевської сільської ради Рокитнянського району Київської області перевищив надані йому чинним законом повноваження, оскільки не мав необхідного обсягу цивільних прав на оформлення будь-якого права на релігійну організацію тощо, передачу пам`ятки архітектури національного значення будь-яким суб`єктам господарювання, позаяк така культова споруда у комунальну власність громади з державної власності не передавалася.

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Положення).

Пунктом 6.1 вище зазначеного Положення передбачено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

На підставі рішення Бушевської сільської ради № 8 від 22.02.2002 Релігійному об`єднанню Української православної церкви Білоцерківської єпархії видано Свідоцтво про право власності, зареєстрований у реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 97 від 16.04.2022 на нерухоме майно - нежитлова будівля, розташована в м. Бушево, вул. Леніна, 16.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтва про право власності, так як такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює захист порушених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як правовстановлюючих документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності.

Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна (додаток 1 до п. 2.1 Положення).

З урахуванням наведеного, спір про скасування свідоцтва про право власності має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на будівлі іншою особою, за якою зареєстровано одноосібне право щодо спірного майна.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 Верховний Суд, відхиляючи посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, зокрема зазначив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону.

Таким чином, Свідоцтво про право власності за реєстровим № 97 від 16.04.2022, видане Білоцерківським бюро технічної інвентаризації на нежитлову будівлю від 15.04.2002, виданого Релігійному об`єднанню Української православної церкви Білоцерківської єпархії на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8 підлягає визнанню недійсним.

Як зазначено вище, підставою для реєстрації права власності на пам`ятку архітектури національного значення «Троїцька церква» зазначено свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна від 15.04.2002, видане на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8, з відміткою про здійснення реєстраційного напису про цей факт у реєстровій книзі № 1 за реєстровим номером 98 від 16.04.2002.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за приписами п. 1 ч. 1 ст. 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Водночас Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

Так, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

Крім судового розгляду спору, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд, коли існує спір про право.

Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Міністерство юстиції України не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

Здійснене Міністерством юстиції України у межах адміністративної процедури анулювання реєстраційних дій не вирішує спір про право власності на майно та не призводить і не може призвести до втрати юридичної сили документами, використаними державним реєстратором в якості правової підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію прав на таке майно.

Чинність таких документів може і в подальшому бути використана як основа для повторних протиправних реєстраційних дій.

Задовольняючи скаргу Київської обласної державної адміністрації від 05.04.2024 № 565/41.1-N/41N/2024 Міністерство юстиції України наказом від 03.06.2024 № 1645/5 хоча і визнало рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Бобкова О.В. від 19.03.2024 з індексним номером 72130257 таким, що прийнято з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» й анулювало його, при цьому документи, які стали підставою для прийняття такого рішення та подальшу реєстрацію права власності на пам`ятку архітектури за Управлінням Білоцерківської єпархії Української православної церкви з відкриттям розділу про реєстрацію об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2899944232020 досі є чинними.

Нерухоме майно за відкритим розділом щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2899944232020, з назвою - закінчений будівництвом об`єкт (тип об`єкта - будівля; загальною площею - 106,3 кв м; опис: літера «А» - нежитлова будівля, Б - вбиральня, В - гараж, Г - сарай, Д - дровник, Ж - господарська будівля), що розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Бушеве, вул. Центральна (Леніна), 16, держава не зможе зареєструвати своє право власності на пам`ятку, оскільки подані відповідачем 2 документи, які вказані як правові підстави для проведення такої державної реєстрації з відкриттям розділу про державну реєстрацію прав з присвоєнням цьому об`єкту відповідного реєстраційного номера та відкриттям реєстраційної справи не відповідають дійсності й не мають сили правовстановлюючих документів.

Натомість держава з використанням наявних у неї документів на пам`ятку, які мають силу правовстановлюючих, отримає змогу безперешкодно здійснити державну реєстрацію прав на цю пам`ятку з відкриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нового розділу про реєстрацію цього об`єкта нерухомого майна як пам`ятки з новим реєстраційним номером.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 178 Цивільного кодексу України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Тобто, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Зокрема, правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

У додатку до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, який діяв на час видачі свідоцтва на право власності від 15.04.2002, встановлено, що Троїцька церква в с. Бушеве, як пам`ятка архітектури національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності.

Водночас, якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом (зокрема, й через відсутність правових підстав чи нікчемність документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно), був відкритий окремий розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей об`єкт та відповідної реєстраційної справи, а реєстраційний номер такого об`єкта скасовується (ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо інших аргументів суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається судом на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Відновити становище, яке існувало до порушення права держави на державне майно - «Троїцька церква» (1750 року) в особі Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 00022533) шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 15.04.2002 б/н, виданого Релігійному об`єднанню Української православної церкви Білоцерківської єпархії на підставі рішення Бушевської сільської ради від 22.02.2002 № 8, з відміткою про здійснення реєстраційного напису про цей факт у реєстровій книзі № 1 за реєстровим номером 98 від 16.04.2002.

3. Закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 2899944232020, з назвою - закінчений будівництвом об`єкт (тип об`єкта - будівля; загальною площею - 106,3 кв м; опис: літера «А» - нежитлова будівля, Б - вбиральня, В - гараж, Г - сарай, Д - дровник, Ж - господарська будівля), що розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський р-н, с. Бушеве, вул. Центральна (Леніна), 16, як такий, що відкритий безпідставно.

4. Стягнути з Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області (09601, Київська область, Білоцерківський район, селище Рокитне, вул. Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 04358997) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп судового збору.

5. Стягнути з Управління Білоцерківської єпархії Української православної церкви (09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Млинова (Гагаріна), 12, код ЄДРПОУ 22208244) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп судового збору.

Видати накази.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 08.10.2026

Суддя О.О. Христенко