Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №911/1875/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1875/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" (Київська обл., м. Біла Церква)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (м. Київ)

2) Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця" (м. Київ)

про скасування зведеного передавального акту та визнання відсутнім права власності,

Суддя Іванов А.В.

Секретар судового засідання Стадник А.Ю.

Представники сторін:

від позивача: адвокат Ружицький Р.Ф.;

від відповідача: Лях К.М.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2:адвокат Лаврова М.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до прохальної частини якого просить суд:

- визнати недійсним Зведений передавальний акт від 06.08.2015, складений між Фондом державного майна України та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в контексті, що стосується нерухомого майна, яке знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" згідно договору № 1593 від 17.07.2014, а саме: пакгауз № 4 та № 5, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. біла Церква, вул. Товарна, 29, видавник: ФДМУ та АТ "Українська залізниця";

- визнати відсутнім право власності АТ "Українська залізниця" на нерухоме майно з реєстраційним номером 1972413632103 зареєстроване за ним 25.11.2019 номер запису 34358476.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

30.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 22.07.2026, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

17.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.07.2026 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

21.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 22.07.2026 представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі – Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та зазначив про необхідність надання додаткового часу для подачі уточнень з приводу вказаного клопотання, представник відповідача проти залучення третьої особи заперечив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 02.09.2026.

24.08.2026 від відповідача надійшли заперечення щодо клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

06.08.2026 від позивача надійшли уточнення з приводу клопотання про залучення третьої особи.

01.09.2026 від позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача, клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судових рішень у кримінальних провадженнях № 42023112030000229 та № 12023116130000188; та клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суд Київської області від 02.09.2026 підготовче засідання відкладено на 17.09.2026 та залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця".

08.09.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2026 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" про забезпечення позову відмовлено.

09.09.2026 від відповідача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

10.09.2026 від відповідача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі та заперечення на клопотання про призначення судової експертизи у справі.

16.09.2026 від позивача надійшло клопотання про витребування оригіналу Зведеного передавального акту від 06.08.2026 та інших документів.

16.09.2026 від позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача.

17.09.2026 від Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" надійшли пояснення по справі.

17.09.2026 від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2026 відмовлено в задоволенні клопотань позивача про зупинення провадження у справі, про призначення судової експертизи та витребування документів; підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.10.2026.

У судовому засіданні 17.09.2026 представник позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, викладені в позовній заяві; представники відповідача та третьої особи-2 проти задоволення позову заперечили, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та поясненнях. Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив; та його неявка не перешкоджає розгляду справи.

01.10.2026 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

01.10.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, –

ВСТАНОВИВ:

17.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РОСЕР", як Орендарем, та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, як Орендодавцем, було укладено Договір оренди № 1593 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно – нежитлові приміщення пакгауз №4 та № 5, а також частину відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 м.кв. (далі – Майно), що розташоване за адресою: 09100, вул. товарна, 29, м. Біла Церква, Київська обл., Україна та обліковується на балансі Будівельного монтажно-експлуатаційного управління № 2 в м. Козятин (далі – Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.01.2014 і становить за незалежною оцінкою 1 163 069,00 грн без врахування ПДВ.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передачі Майна.

Згідно з п. 2.2 Договору, передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Власником Майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Сторони у п. 3.1 Договору погодили, що розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 № 786 (зі змінами внесеними Постановою КМУ від 10.04.2013 № 253) і без врахування ПДВ 14 538,36 грн, згідно розрахунку орендної плати, який додається.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що останній укладено строком на 1 рік, що діє з 17.07.2014 до 16.07.2015 включно.

У разі відсутності заяви однієї з Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною Договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (п. 10.4 Договору).

Між орендодавцем та орендарем 17.07.2014 складено та підписано акт № 1 приймання-передачі державного майна – додаток № 2 до договору № 1593, який, відповідно до розділу 12 договору № 1593, є його невід`ємною і складовою частиною. Акт № 1 погодив балансоутримувач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено ПАТ "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

Згідно з пунктом 2 вказаної постанови статутний капітал Товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку № 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 відбулась державна реєстрація позивача – АТ "Укрзалізниця".

06.08.2015 було складено зведений передавальний акт майна залізничного транспорту, який затверджений Міністерством інфраструктури України та погоджено відповідними уповноваженими органами, у тому числі Фондом державного майна України. Відповідно до означеного передавального акту та зведеного переліку майна ДТГО "Південно-Західна залізниця", спірне майно було включено до статутного капіталу Товариства.

21.10.2015 відбулась державна реєстрація ПАТ "Українська залізниця".

25.11.2019 за АТ "Українська залізниця" було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що майно (нежитлові приміщення пакгауз №4 та № 5, а також частина відкритої вантажної платформи, загальною площею 627,4 м.кв., що розташоване за адресою: 09100, вул. товарна, 29, м. Біла Церква, Київська обл., Україна) включене до зведеного передавального акту з порушенням процедури передачі майна від ФДМУ до АТ "Українська залізниця " та порушенням процедури державної реєстрації права власності на майно; крім того, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №190636156 теж має ряд порушень.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним Зведений передавальний акт від 06.08.2015, складений між Фондом державного майна України та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в контексті, що стосується нерухомого майна, яке знаходиться в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСЕР" згідно договору № 1593 від 17.07.2014, а саме: пакгауз № 4 та № 5, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. біла Церква, вул. Товарна, 29, видавник: ФДМУ та АТ "Українська залізниця" та визнати відсутнім право власності АТ "Українська залізниця" на нерухоме майно з реєстраційним номером 1972413632103 зареєстроване за ним 25.11.2019 номер запису 34358476.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Отже, практика Верховного Суду щодо необхідності першочергового встановлення порушеного права позивача є усталеною, як і неодноразово наголошувалося судом касаційної інстанції на необхідності встановлення судами порушеного права позивача та можливості його поновлення в обраний ним спосіб.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що заявлені позивачем вимоги позовної заяви не спрямовані на захист його порушених прав чи законних інтересів, а мають на меті в судовому порядку поставити під сумнів наслідки утворення АТ "Українська залізниця", правомірність включення спірного майна до статутного капіталу Товариства, державну реєстрацію АТ "Українська залізниця" та обставини, які вже були предметом судової оцінки у попередніх справах між цими ж сторонами.

Позивачем не обґрунтовано, яке саме його порушене право або законний інтерес може бути захищене за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Отже, відсутність порушеного права позивача зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Враховуючи недоведеність наявності порушення законних прав та інтересів позивача, які можуть бути захищені в обраний ним спосіб, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст.253,254,256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.10.2026.

Суддя А.В. Іванов