Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №910/6581/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2026Справа № 910/6581/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергостіл" про стягнення 990 081,64 грн,

за участю представників:

позивача: Лісецької Н.В.;

відповідача: Заїки О.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2026 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Залізниця) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Енергостіл" (далі - Товариство) 990 081,64 грн пені, нарахованої за порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу металобрухту від 2 вересня 2025 року № ОД/П-25-120дНЮ щодо своєчасного вивезення обумовленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 червня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/6581/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 18 червня 2026 року.

9 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Залізниці надійшла заява від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 9 червня 2026 року задоволено.

18 червня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 17 червня 2026 року, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки встановлений пунктом 3.2. договору 90-денний строк приймання-передачі товару сам по собі не встановлює окремого зобов`язання покупця щодо вивозу товару зі складу покупця у вказаний строк. Крім того, на думку відповідача, обов`язок покупця щодо вивезення товару зі складу продавця у визначений строк стосується виключно випадків самовивозу автомобільним транспортом, тоді як у спірних правовідносинах товар відвантажувався залізничним транспортом, а обов`язок організації його навантаження покладався на позивача. Відповідач наголошував на тому, що за несвоєчасне направлення листа-повідомлення пунктом 5.2. договору передбачено окрему відповідальність у вигляді штрафу, а не пені, встановленої пунктом 5.4. вказаного правочину. Крім того, відповідач зазначав, що придбаний товар був повністю оплачений, а затримка його відвантаження частково зумовлена обставинами непереборної сили, пов`язаними з обстрілами залізничної інфраструктури. Відповідач заперечував проти правильності розрахунку пені, а також наголошував на її неспівмірності, оскільки розмір вказаної штрафної санкції перевищує 90 % вартості фактично переданого товару та більш ніж у 4 рази перевищує вартість послуг з його навантаження.

У підготовчому засіданні цього ж дня судом було оголошено перерву до 30 липня 2026 року.

23 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній зазначив, що пунктом 3.2. договору встановлено граничний строк приймання-передачі всього товару - 90 календарних днів з дати укладення вказаного правочину, тобто до 1 грудня 2025 року. Зазначений строк є обов`язковим для покупця незалежно від способу перевезення товару. У той же час, саме відповідач визначав дати початку навантаження товару шляхом направлення відповідних листів-повідомлень, а тому був зобов`язаний забезпечити дотримання встановленого договором строку. Так, відповідач листом від 8 грудня 2025 року № 85 визначив початок навантаження залишку металобрухту з 9 грудня 2025 року, тобто після закінчення граничного строку приймання-передачі товару. Позивач вважав безпідставними твердження відповідача про те, що обов`язок вивезення товару у визначений строк стосується виключно перевезення автомобільним транспортом, оскільки відповідних обмежень договір не містить. А передбачена пунктом 5.2. договору відповідальність за несвоєчасне направлення листа-повідомлення не виключає можливості стягнення пені за порушення строку приймання-передачі товару відповідно до пункту 5.4. договору. Позивач наголошував на правильності здійсненого розрахунку пені, оскільки станом на 2 грудня 2025 року залишок непереданого товару становив 150,842 тонни металобрухту, вартістю 1 100 090,71 грн.

2 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній посилався на неоднозначність окремих умов договору, проект якого був одноосібно розроблений позивачем без можливості внесення покупцем змін. Також відповідач зазначав, що фактичне відвантаження товару здійснювалося з семи структурних підрозділів позивача замість двох попередньо заявлених, що ускладнило виконання договірних зобов`язань та спричинило затримки вивозу спірного товару. При цьому відповідач стверджував, що приймав товар без затримок у день його навантаження продавцем, а несвоєчасне завершення поставки було також пов`язане з обставинами непереборної сили. Відповідач наголошував на тому, що в добровільному порядку сплатив на користь відповідача пеню за допущені порушення строків оплати товару та висловив готовність сплатити передбачений договором штраф за несвоєчасне направлення листів-повідомлень.

28 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, у яких останній заперечував проти доводів відповідача, викладених у запереченнях. Позивач зазначав, що вказана заява по суті спору подана відповідачем з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 2 червня 2026 року. Крім того, відповідач долучив до заперечень додаткові докази з порушенням передбачених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) строків на їх подання, не обґрунтувавши неможливості подати ці докази разом з відзивом на позовну заяву. По суті спору позивач наголошував на тому, що пунктом 3.2. договору встановлено граничний 90-денний строк приймання-передачі товару, який закінчився 1 грудня 2025 року та є обов`язковим незалежно від способу перевезення продукції. Відповідач у своєму листі самостійно визначив початок навантаження залишку товару - 9 грудня 2025 року, тобто після закінчення встановленого договором строку, усвідомлюючи можливість настання відповідальності за його порушення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 липня 2026 року було продовжено за власною ініціативою суду строк підготовчого провадження у справі № 910/6581/26 на 30 днів.

У підготовчому засіданні цього ж дня суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні усного клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку на подання заперечень; про продовження відповідачу з власної ініціативи суду процесуального строку на подання заперечень до 2 липня 2026 року; про встановлення відповідачу додаткового строку на подання доказів до 2 липня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 3 вересня 2026 року.

2 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від цієї ж дати.

3 вересня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на вказане клопотання відповідача.

У судовому засіданні 3 вересня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи; про оголошення перерви в засіданні до 1 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 1 жовтня 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позові, та наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача проти задоволення вищевказаних позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

2 вересня 2025 року за результатами проведеного електронного аукціону між Товариством і Залізницею в особі регіональної філії "Одеська залізниця" було укладено договір купівлі-продажу металобрухту № ОД/П-25-120дНЮ, за умовами якого остання зобов`язалась передати у власність відповідача металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з чинним ДСТУ 4121:2022), а Товариство - прийняти й оплатити зазначений товар на умовах, визначених цією угодою.

Вказаний правочин підписаний повноважними представниками його сторін та скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 1.1. договору покупець звертається до продавця за наданням послуг щодо організації навантаження товару в обсягах, визначених додатком № 6 до договору (специфікацією). Продавець зобов`язався надати такі послуги, а покупець - оплатити їх вартість. Для організації навантаження покупець направляє відповідні звернення в порядку та строки, встановлені пунктами 3.7. та 3.16. цього правочину.

Згідно з пунктом 1.2. вказаної угоди загальна кількість товару становить 480,000 тонн металобрухту, з допустимим відхиленням загальної ваги до мінус 5 % від погодженої кількості.

У додатку № 6 до договору "Специфікація щодо організації навантаження Товару № 1" сторони погодили надання позивачем послуг з організації навантаження 480,000 тонн металобрухту загальною вартістю 645 361,92 грн з ПДВ.

Плата за перевезення вантажу від станції відправлення до станції призначення та послуги подачі-прибирання вагонів, зважування, користування вагонами сплачується на станціях відправлення вантажоодержувачем (або уповноваженою особою - експедитором) або покупцем, у разі перевезення товару залізничним транспортом. Оплата вартості товару здійснюється покупцем трьома частинами у такому порядку: сума першої попередньої оплати - 40 %, яка становить 1 400 256,00 грн без ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10-ти робочих днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку; сума другої оплати - 30 %, яка становить 1 050 192,00 грн без ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5-ти робочих днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку; сума третьої оплати - 30 %, яка становить 1 050 192,00 грн без ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5-ти робочих днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку. Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище. Послуги з організації навантаження товару покупець оплачує продавцю трьома частинами в такому порядку: сума першої попередньої оплати - 40 %, яка становить 258 144,77 грн з ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за послуги щодо організації навантаження, протягом 5-ти робочих днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку; сума другої оплати - 30 %, яка становить 193 608,58 грн з ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за послуги щодо організації навантаження, протягом 5-ти робочих днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку; сума третьої оплати - 30 %, яка становить 193 608,57 грн з ПДВ, сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за послуги щодо організації навантаження, протягом 5-ти робочих днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку. Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після надання послуг по відвантаженню товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище. Рахунки для оплати вартості товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в розділі 12 цього договору. Продавець протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору надає рахунки на оплату вартості товару в розмірі, визначеному в пунктах 2.4., 2.5. цієї угоди, в залежності від етапу оплати (пункти 2.3.-2.6. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 2.10, 2.11. договору датою оплати за товар та послуги щодо організації навантаження товару вважається дата надходження суми платежу/ів на поточний рахунок продавця. Для цілей цього договору робочим днем вважається робочий день продавця, а саме - день календарного тижня, на який відповідно до законодавства України не припадає або не перенесений вихідний, святковий, неробочий день.

Пунктом 3.2. вказаного правочину визначено, що строк приймання-передачі товару становить 90 календарних днів з дати укладення договору. Датою передачі кожної відвантажувальної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних за формою, встановленою додатком № 2 до договору.

За пунктами 3.5., 3.7. договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних на станції відправлення або на складі продавця (у разі перевезення товару автомобільним транспортом). Такий акт оформлюється на кожну окрему відвантажувальну партію товару. Навантаження товару здійснюється продавцем власними силами на підставі листа-повідомлення, форма якого погоджена сторонами в додатку № 7 до договору. Сканована копія відповідного листа-повідомлення повинна направлятися покупцем не пізніше десяти робочих днів з моменту підписання договору на електронну адресу відповідальної особи продавця - ІНФОРМАЦІЯ_1. У листі-повідомленні покупець зобов`язаний зазначити кількість товару, що планується до навантаження, строк початку навантаження та бажану годину його початку. Оригінал листа-повідомлення направляється продавцеві письмово за адресою, визначеною в реквізитах для листування. Лист-повідомлення після його письмового погодження продавцем не пізніше одного робочого дня з моменту отримання сканованої копії вважається дозволом на початок навантаження товару та підтвердженням готовності покупця оплатити відповідні послуги.

Відповідно до пункту 3.17. договору після фактичного надання послуг з організації навантаження продавець повинен надати покупцеві акт приймання-передачі наданих послуг. Покупець зобов`язаний підписати цей акт не пізніше двох робочих днів з дня його отримання.

Пунктом 4.1.4. вказаного правочину передбачений обов`язок покупця прийняти товар у строки, визначені пунктом 3.2. договору.

За порушення строків, передбачених пунктами 3.2. та 4.1.4. договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 10 % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення (пункт 5.4. зазначеної угоди).

Відповідно до пункту 11.7. договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

9 вересня 2025 року продавець на виконання пункту 2.6. договору направив у встановленому вказаним правочином порядку покупцеві рахунок від 5 вересня 2025 року № 6/12/167 на здійснення першої попередньої оплати вартості металобрухту та рахунок від 5 вересня 2025 року № 14/167 на здійснення першої попередньої оплати вартості послуг з організації навантаження товару, які були оплачені відповідачем у повному обсязі на підставі платіжних інструкцій від 11 вересня 2025 року: № 14100, № 14102. Копії вказаних рахунків та платіжних інструкцій містяться в матеріалах справи.

1 жовтня 2025 року Товариство направило Залізниці в установленому договором порядку лист-повідомлення від вказаної дати № 212 щодо здійснення навантаження 192,000 тонни металобрухту починаючи з 2 жовтня 2025 року. На виконання цього повідомлення Залізниця організувала навантаження 191,508 тонни металобрухту, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: актів приймання-передачі наданих послуг: від 7 жовтня 2025 року № 1В (місто Одеса), від 8 жовтня 2025 року № 1 (місто Білгород-Дністровський), від 9 жовтня 2025 року № 1 (місто Христинівка); актів приймання-передачі металів чорних вторинних: від 7 жовтня 2025 року № 1, від 8 жовтня 2025 року № 1, від 9 жовтня 2025 року № 1. Вказані акти підписані сторонами без жодних заперечень і зауважень.

Надалі листом регіональної філії "Одеська залізниця" від 16 жовтня 2025 року № НГ-004/673н. відповідачу були надіслані рахунки від 15 жовтня 2025 року № 23/167 на здійснення другого етапу попередньої оплати вартості товару та послуг з організації його навантаження, які було оплачені покупцем на підставі відповідних платіжних інструкцій від 27 жовтня 2025 року № 14442 та № 14443. Копії вказаних рахунків і платіжних інструкцій містяться в матеріалах справи.

3 листопада 2025 року покупець у встановленому договором порядку направив продавцю лист-повідомлення від вказаної дати № 021 про необхідність здійснення чергового відвантаження металобрухту в кількості 144,00 тонн, починаючи з 4 листопада 2025 року. На виконання цього повідомлення Залізниця організувала навантаження 137,650 тонни металобрухту, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: актів приймання-передачі наданих послуг: від 10 листопада 2025 року № 3 (місто Знам`янка), від 19 листопада 2025 року № 2 (місто Долинська); актів приймання-передачі металів чорних вторинних: від 10 листопада 2025 року № 3/ПЧ-10, від 19 листопада 2025 року № 1/ПЧ-23. Вказані акти також підписані сторонами без жодних заперечень і зауважень.

24 листопада 2025 року Залізницею було складено та направлено відповідачу рахунки від 21 листопада 2025 року: № 24/167, № 25/16 на здійснення третьої попередньої оплати вартості товару та вартості послуг з організації його навантаження. Належні докази направлення Товариству вказаних рахунків у встановленому договором порядку містяться в матеріалах справи. Ці рахунки були оплачені відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 3 грудня 2025 року: № 14787, № 14789.

8 грудня 2025 року Товариство направило Залізниці лист-повідомлення від вказаної дати № 085 щодо здійснення відвантаження залишку металобрухту в кількості 150,84 тонни починаючи з 9 грудня 2025 року. Зазначене повідомлення було прийнято Залізницею до виконання, у зв`язку з чим остання здійснила організацію навантаження залишку металобрухту в загальній кількості 150,600 тонни, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: актів приймання-передачі наданих послуг: від 11 грудня 2025 року № 3 (місто Одеса), від 16 грудня 2025 року № 3 (місто Ізмаїл), від 16 грудня 2025 року № 8В (місто Одеса), від 17 грудня 2025 року № 3 (місто Вознесенськ); актів приймання-передачі металів чорних вторинних: від 11 грудня 2025 року № 3/ПЧ-22, від 16 грудня 2025 року № 3, від 17 грудня 2025 року № 3/ПЧ-13. Вказані акти підписані сторонами без жодних заперечень і зауважень.

Вищевказані обставини не заперечувались сторонами в їх заявах по суті справи та в судовому засіданні.

При цьому, листом від 15 грудня 2025 року № НГ-004/1072н. Залізниця повідомила відповідача про те, що внаслідок військової агресії російської федерації та масованого обстрілу об`єктів критичної інфраструктури, який відбувся 13 грудня 2025 року, виникла затримка відвантаження металобрухту за укладеним між сторонами договором. У цьому ж листі Залізниця зазначила про те, що вказані обставини є обставинами непереборної дії у розумінні розділу 7 договору й остання вживає всіх можливих заходів для найшвидшого усунення наслідків обстрілів і забезпечення відправлення вантажу в найкоротший можливий строк.

Надалі 2 лютого 2026 року Залізниця направила Товариству лист-вимогу від вказаної дати № НГ-004/110 про сплату пені за порушення строків виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу металобрухту від 2 вересня 2025 року ОД/П-25-120дНЮ в зв`язку з порушенням останнім строків приймання-передачі товару, встановлених пунктом 3.2. вказаного правочину. Копія вказаного листа-вимоги з належними доказами його направлення відповідачу містяться в матеріалах справи.

У своєму листі від 23 лютого 2026 року за вих. № 34 (копія якого міститься в матеріалах справи) Товариство повідомило позивачу про відсутність підстав для задоволення вищевказаної вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне приймання-передачу металобрухту. Водночас, відповідач не заперечував факту порушення строків оплати товару за другим і третім етапом відвантаження продукції. У зв`язку з цим останній 20 лютого 2026 року здійснив на користь регіональної філії "Одеська залізниця" Залізниці два платежі на суму 6 338,28 грн та 12 676,55 грн за платіжними інструкціями від вказаної дати №№ 15488, 1548 відповідно (копії вказаних платіжних інструкцій містяться в матеріалах справи). З вказаних платіжних інструкцій вбачається, що в призначенні обох платежів зазначено сплату пені за порушення строків оплати товару відповідно до умов договорів № ОД/П-25-119дНЮ та № ОД/П-25-120дНЮ.

14 квітня 2026 року Залізниця направила Товариству лист-вимогу від вказаної дати № НГ-004/766, у якому повторно вимагала сплатити на підставі пункту 5.4. договору пеню в розмірі 990 081,64 грн, нараховану на 1 100 090,71 грн вартості залишку непоставленого станом на 1 грудня 2025 року металобрухту в кількості 150,842 тонни, за період з 2 грудня 2025 року по 10 грудня 2025 року. У відповідь на вказаний лист-вимогу відповідач направив лист від 21 квітня 2026 року вих. № 116, у якому повторно заперечив проти задоволення вимог Залізниці щодо стягнення пені за порушення строків приймання-передачі товару. Водночас Товариство не заперечувало можливості застосування інших положень договору, зокрема пункту 5.2., який передбачає відповідальність за порушення строків направлення листів-повідомлень на відвантаження товару.

З матеріалів справи також вбачається, що 30 квітня 2026 року Залізниця повернула Товариству на підставі листа останнього від 27 квітня 2026 року залишок невикористаної попередньої оплати за товар та послуги з організації навантаження на загальну суму 2 090,28 грн згідно платіжного доручення від 30 квітня 2026 року № 273159, копія якої міститься в матеріалах справи.

У зв`язку з відмовою Товариства добровільно сплатити пеню за порушення строків виконання зобов`язань за договором від 2 вересня 2025 року № ОД/П-25-120дНЮ, Залізниця звернулась до суду з цим позовом.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори, інші правочини та юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами договір поставки містить елементи договорів поставки та послуг, тобто є змішаним договором.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

За приписами статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У пункті 3.7. договору сторони погодили, що навантаження товару Залізницею здійснюється саме на підставі листа-повідомлення Товариства, який підлягає направленню продавцю в порядку, визначеному зазначеним пунктом.

Відповідний лист-повідомлення № 085 про навантаження товару в кількості 150,84 тонни загальною вартістю 1 100 090,71 грн, відповідач направив лише 8 грудня 2025 року. У цьому листі відповідач визначив дату початку навантаження товару - 9 грудня 2025 року.

Відповідно до пункту 3.8. договору нормативний час навантаження кожного окремого вагона становить 24 години, що має враховуватися покупцем під час формування листа-повідомлення та визначення строку приймання-передачі товару, передбаченого пунктом 3.2. договору.

Відтак, з урахуванням вищевказаних положень договору, а також визначеної самим відповідачем дати початку навантаження товару, завершення відповідних вантажних операцій (з урахуванням нормативного часу навантаження) було можливим не раніше 10 грудня 2025 року. Отже, належне виконання зобов`язання щодо приймання-передачі залишку товару загальною вартістю 1 100 090,71 грн у межах установленого договором строку стало неможливим вже на момент направлення відповідачем відповідного листа-повідомлення.

Водночас у пункті 3.2. договору сторони чітко визначили, що строк приймання-передачі товару становить 90 календарних днів з дати укладення договору. З огляду на дату укладення вказаного правочину - 2 вересня 2025 року, останнім днем погодженого сторонами строку приймання-передачі товару було 1 грудня 2025 року.

Таким чином, відповідач направив лист-повідомлення про навантаження залишку товару вже після закінчення встановленого договором строку його приймання-передачі, визначивши при цьому дату початку навантаження, яка також виходила за межі зазначеного строку.

У той же час відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження існування обставин, які об`єктивно перешкоджали йому своєчасно вчинити передбачені договором дії, необхідні для забезпечення приймання-передачі спірного товару в строк, установлений пунктом 3.2. договору.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Залізниці, відповідач посилався на те, що положення пункту 3.2. договору щодо встановленого строку приймання-передачі товару застосовуються виключно у випадку перевезення такого товару силами покупця автомобільним транспортом.

Однак, пунктом 3.18. договору прямо передбачено, що в разі перевезення товару автомобільним транспортом з ініціативи покупця, за умови належного повідомлення продавця про таке перевезення відповідно до пункту 3.16., положення договору, які стосуються організації навантаження товару у вагони та відправлення для перевезення залізничним транспортом, не застосовуються.

Отже, зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що сторони передбачили особливості виконання договірних зобов`язань залежно від обраного способу перевезення товару. Зокрема, у випадку перевезення товару автомобільним транспортом не підлягають застосуванню саме ті положення договору, які регулюють організацію його навантаження у вагони та відправлення залізничним транспортом.

Водночас зазначений пункт не містить жодних застережень щодо неможливості застосування пункту 3.2. договору у випадку перевезення товару залізничним транспортом або встановлення іншого строку приймання-передачі товару залежно від способу його перевезення.

Навпаки, положення пункту 3.2. договору встановлюють загальний строк приймання-передачі товару, який є обов`язковим для сторін незалежно від обраного способу його перевезення, тоді як пункт 3.18. договору регулює виключно особливості організації навантаження та відправлення товару автомобільним транспортом.

Крім того, пункт 3.8. договору прямо передбачає необхідність врахування нормативного часу навантаження вагонів під час визначення строку, встановленого пунктом 3.2. договору. Вказане додатково підтверджує те, що погоджений сторонами 90-денний строк приймання-передачі товару поширюється і на випадок його перевезення залізничним транспортом.

Інше тлумачення наведених положень договору фактично позбавляло б пункт 3.8. цього правочину практичного змісту, оскільки передбачене ним посилання на строк, визначений пунктом 3.2. договору, не мало б жодного правового значення для перевезення товару залізничним транспортом.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт порушення Товариством встановленого пунктом 3.2. договору строку приймання-передачі товару, а наведені відповідачем заперечення щодо порядку застосування зазначеного положення договору не спростовують факту завершення приймання-передачі товару після закінчення погодженого сторонами строку.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі від 28 березня 2018 року № 444/9519/12.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість нарахування пені виключно за неналежне викання виключного грошового зобов`язання. Приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими була передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання господарського зобов`язання (як грошового так і негрошового) на час виникнення спірних правовідносин сторін за додатком № 2 до договору втратили чинність у зв`язку з скасуванням ГК України з 28 серпня 2025 року.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Разом із цим, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 6 лютого 2026 року в справі № 904/2953/24 викладено такий правовий висновок: "Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами".

Як уже було зазначено судом, відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого механізму нарахування пені ні приписами статті 549 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства не встановлено.

У свою чергу, у пункті 5.4. договору сторони передбачили нарахування пені за порушення відповідачем саме негрошового зобов`язання.

Крім того, за частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 2 грудня 2025 року по 10 грудня 2025 року, яка обґрунтована посиланням на умови пункту 5.4. договору щодо відповідальності покупця за порушення негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статей 5, 549 ЦК України та суперечить вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Судом також враховано, що нормами ЦК України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання. Крім того, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 березня 2026 року в справі № 924/567/25.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вказану правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 лютого 2020 року в справі № 918/116/19, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 2 листопада 2021 року в справі № 910/14591/21, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Тобто застосування штрафних санкцій насамперед має на меті стимулювання боржника до належного та своєчасного виконання взятих на себе договірних зобов`язань, а не створення для кредитора можливості отримання надмірної майнової вигоди внаслідок допущеного контрагентом порушення.

Крім того, як вже було зазначено судом згідно з умовами частини 3 статті 549 ЦК України договором може бути визначено лише менший розмір пені, ніж передбачений цією нормою Кодексу. Однак, у порушення вказаної норми чинного законодавства, спірним пунктом договору була встановлена пеня в розмірі 10 % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Зокрема, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, розмір нарахованої ним пені за порушення відповідачем строку приймання-передачі товару на 9 календарних днів становить 990 081,64 грн, тоді як вартість товару, який було вивезено з порушенням установленого пунктом 3.2. договору строку, становила 1 100 090,71 грн. Отже, нарахована позивачем пеня становить 90 % вартості товару, приймання-передачу якого було здійснено з порушенням установленого договором строку, та більш ніж у п`ять разів перевищує погоджену сторонами вартість послуг Залізниці з організації навантаження відповідного товару (193 608,57 грн з ПДВ).

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що позов Залізниці задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Залізниці слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 12 жовтня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко