Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №990/43/24 — Велика Палата Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 990/43/24

провадження № 11-230заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідачки Губської О. А.,

суддівБанаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

за участю:

секретаря судового засіданняДехтяренко О. В.,

представника позивачки - Романенка Я. М.,

представника відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2025 року (головуючий суддя Гімон М. М., судді Васильєва І. А., Дашутін І. В., Хохуляк В. В., Яковенко М. М.) в адміністративній справі № 990/43/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог і підстав позову

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якій просила:

- визнати протиправними дії ВККС щодо проведення 30 листопада 2023 року та 18 січня 2024 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;

- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 18 січня 2024 року яким її, ОСОБА_1 , визнано такою, що не відповідає займаній посаді судді Харківського окружного адміністративного суду та вирішено внести Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення її з посади судді.

2. На обґрунтування позову зазначила, що 15 жовтня 2019 року Комісія у складі колегії, з урахуванням висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) від 08 квітня 2019 року, ухвалила рішення № 1027/ко-19, яким визнала її, ОСОБА_1 , такою що відповідає займаній посаді, однак в резолютивній частині цього рішення ВККС вказала, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент ВККС), відповідно до якого у разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів»» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

3. Зазначає, що ВККС при проведенні кваліфікаційного оцінювання прийняла до розгляду складений стосовно неї, ОСОБА_1 , висновок ГРД від 08 квітня 2019 року, який був скасований у судовому порядку. Тому, вона вважала, що після скасування в судовому порядку висновку ГРД, фактично відпала підстава для розгляду питання про підтримку рішення колегії Комісії у пленарному складі.

4. Натоміть 18 січня 2024 року ВККС, як стверджує позивачка, протиправно, у пленарному складі оскаржуваним рішенням № 23/ко-24, вирішуючи питання про підтримку рішення колегії від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19 (цим рішенням позивачку визнано такою, що відповідає займаній посаді), визнала суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.

5. На переконання позивачки, належним складом ВККС, яка уповноважена проводити оцінювання судді на відповідність займаній посаді згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, є колегія ВККС.

6. Позивачка доводить, що ВККС, обґрунтовуючи рішення про не відповідність її, ОСОБА_1 , займаній посаді висновком ГРД від 22 листопада 2023 року, який був поданий після ухвалення Комісією (у складі колегії) рішення про її відповідність займаній посаді, як ґрунтувалося, зокрема на оцінці аналогічного за змістом висновку ГРД від 08 квітня 2019 року, фактично вдалася до її (позивачки) повторного оцінювання поза межами процедури, встановленої Законом № 1402-VІІІ.

7. До того ж, стосовно того, що оскаржуване рішення ВККС може бути самостійним предметом судового розгляду без остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП, позивачка зауважила, що 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 09.12.2023 № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким внесено зміни до Закону № 1402-VІІІ і запроваджено нове нормативне регулювання питання кваліфікаційного оцінювання суддів, згідно з яким рішення ВРП про відмову у звільненні судді не є остаточним у процедурі кваліфікаційного оцінювання, не завершує процедуру кваліфікаційного оцінювання судді, а навпаки відновлює її, повертаючи розгляд питання щодо відповідності судді займаній посаді на попередні стадії оцінювання, визначені ВРП або ВККС в залежності від рішення та мотивів ВРП. У зв`язку із наведеним, на переконання позивачки, оскаржуване нею рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів, підлягає оскарженню.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

8. Указом Президента України від 18 червня 2009 року № 458/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_1. призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

9. Рішенням від 26 березня 2014 року № 148/бо-14 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для обрання на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України. Це подання, як таке, що не було розглянуте станом на 30 вересня 2016 року (дата набрання чинності Законом №1401-VIII), було передано до Вищої ради юстиції 28 жовтня 2016 року.

10. 04 липня 2019 року ВРП, керуючись, зокрема пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, вирішила внести Президенту України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

11. ВРП зазначене вище рішення супровідним листом від 11 липня 2019 року направила до Офісу Президента України.

12. Указ на підставі такого подання Президент України не видав, у зв`язку з чим у липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України Зеленського В. О., у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиданні указу про призначення позивачки на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду на підставі вказаного подання ВРП та зобов`язати видати указ про призначення її на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

13. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 9901/309/21, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду на підставі подання ВРП та зобов`язано відповідача згідно зі статтею 80 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402?VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» розглянути подання ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

14. На виконання пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII ВККС рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1

15. 08 квітня 2019 року до ВККС надійшов висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики з огляду на порушення нею реалізації права на мирні зібрання, ухвалення рішень, обумовлених політичними мотивами, ігноруючи практику Європейського суду з прав людини, а також використання родинних зв`язків для здійснення кар`єри.

16. Рішенням від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19 Комісія (у складі колегії) визнала суддю Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді. В абзаці третьому резолютивної частини цього рішення зазначила, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.

17. У продовження процедур оцінювання, передбачених Законом № 1402-VIII, рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснений повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС, зокрема, стосовно осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Комісії визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте щодо яких через висновок ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі.

18. Задля оновлення даних у суддівському досьє таких суддів Комісія надіслала запити та отримала відповіді від органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства юстиції України. Також Комісія проаналізувала інформацію є в повідомленнях та заявах, що надійшли від громадських організацій та громадян.

19. 23 листопада 2023 року до ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

20. ВККС у пленарному складі, розглянувши питання про підтримку рішення Комісії (у складі колегії) від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19, ухваленого в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, надавши оцінку інформації у висновку ГРД від 23 листопада 2023 року, рішенням від 18 січня 2024 року № 23/ко-24 визнала суддю Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, у зв`язку з чим вирішила внести ВРП подання про звільнення цієї судді із займаної посади.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

21. Касаційний адміністративний суд рішенням від 07 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 18 січня 2024 року № 23/ко-24; в іншій частині позову відмовив.

22. Суд першої інстанції виходив з того, що згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII виключно колегії ВККС наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII; набрав чинності з 30 вересня 2016 року).

23. Обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД, були предметом розгляду на засіданні колегії ВККС під час проведення з нею співбесіди, за результатами якої ухвалено рішення від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19 про відповідність судді займаній посаді. Будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККС у пленарному складі пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час ухвалення такого рішення) не передбачено.

24. Касаційний адміністративний суд виснував, що ВККС, як у складі колегії, ухвалюючи рішення від 15 жовтня 2019 року № 1027/ко-19 щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді, так і в пленарному складі, ухвалюючи рішення від 18 січня 2024 року № 23/ко-24 за результатом розгляду питання про підтримку зазначеного рішення колегії Комісії, помилково ототожнила дві відмінні за своєю природою та правовим регулюванням процедури оцінювання судді та застосувала до процедури оцінювання позивачки на відповідність займаній посаді за результатами проведення з нею співбесіди наслідки, передбачені для процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя.

25. Такий висновок Касаційний адміністративний суд зробив, урахувавши застосування Великою Палатою Верховного Суду норм права у подібних правовідносинах у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20.

26. Також суд першої інстанції зазначив, що не впливає на вищенаведені висновки та обставина, що оскаржуване рішення ВККС ухвалила 18 січня 2024 року, тобто, коли діяв пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII в новій редакції, оскільки визначальною є дата ухвалення рішення колегією ВККС щодо відповідності позивачки займаній посаді судді, яким завершено кваліфікаційне оцінювання (15 жовтня 2019 року). Після цього у ВККС не було законних підстав для продовження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки, зокрема, переходити до стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.

27. Касаційній адміністративний суд відмовив в задоволенні позову в частині визнання протиправними дій ВККС щодо проведення 30 листопада 2023 року та 18 січня 2024 року пленарного засідання, зазначивши, що такі дії не породжували обов`язкових юридичних наслідків для позивачки, а належним і достатнім способом захисту її прав є скасування рішення ВККС від 18 січня 2024 року № 23/ко-24, яке було прийнято за результатом проведення цих засідань.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

28. ВККС не погодилась із рішенням Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2025 року, подала апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

29. Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо підстав скасування оскаржуваного рішення, Комісія мотивує тим, що воно не відповідає таким вимогам закону, як законність й обґрунтованість, повнота та об`єктивність оцінки зібраних у справі доказів.

30. Зазначає, що відповідно до норм частини першої статті 88 Закону № 1402?VIII та підпункту 4.10.5 пункту 4.10 Регламенту ВККС рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Положення такого ж змісту визначені в Регламенті ВККС у редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23.

31. У зв`язку з тим, що є висновок ГРД про невідповідність судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, оцінювання судді на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням рішення Комісією у пленарному складі. Іншого чинним законодавством не передбачено.

32. ВККС уважає безпідставним урахування судом першої інстанції висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, зазначивши, що в цій постанові йдеться про «зміну раніше застосованого підходу до вирішення справ щодо оскарження рішень ВККС» в окремо взятому випадку, а не про формування правового висновку про застосування норм глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на момент призначення кваліфікаційного оцінювання позивачки) в їх системному взаємозв`язку.

33. Додатково Комісія вважає, що суд першої інстанції мав закрити провадження в цій справі, оскільки передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та разом із цим рішенням. З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Короткий зміст позиції позивачки

34. ОСОБА_1. у відзиві на апеляційну скаргу ВККС не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 07 травня 2025 року про підстави для задоволення позовних вимог, законності та обґрунтованості цього рішення.

35. Позивачка зазначає, що ВККС перевищила свої повноваження, застосувавши до неї, ОСОБА_1 , процедуру пленарного розгляду, яка законом не передбачена для оцінювання на відповідність займаній посаді діючих суддів.

36. Як стверджує позивачка, по-перше, ВККС ігнорує спеціальну норму пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, яка імперативно встановлює, що відповідність займаній посаді судді оцінюється колегіями ВККС. Ця норма є спеціальною відносно загальних положень статті 88 Закону № 1402-VIII і має пріоритет у застосуванні відповідно до принципу «lex specialis derogat legi generali» - спеціальна норма має перевагу над загальною нормою; по-друге, ВККС підміняє поняття, стверджуючи про тотожність процедур оцінювання на відповідність займаній посаді та кваліфікаційного оцінювання здатності здійснювати правосуддя, оскільки вони мають різну правову природу, різних суб`єктів проведення та різні правові наслідки. Норма абзацу 2 частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII регулює кваліфікаційне оцінювання здатності судді здійснювати правосуддя, а не оцінювання на відповідність займаній посаді.

37. Зазначає, що рішення, ухвалене ВККС у складі колегії від 15 жовтня 2019 року, завершило процедуру її оцінювання на відповідність займаній посаді за принципом res judicata («вирішена справа»), висновок ГРД, на якому воно базувалося, був скасований в судовому порядку, а тому спроба ВККС «продовжити» завершену процедуру через чотири роки є протиправною.

38. До того ж зазначає, що пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на 15 жовтня 2019 року, було імперативно передбачено, що суб`єктом оцінювання відповідності судді займаній посаді є колегія ВККС. Посилання Комісії на положення Регламенту ВККС, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення ВККС від 30 листопада 2023 року № 150/зп-23) щодо можливості пленарного складу приймати рішення про невідповідність судді займаній посаді, на переконання позивачки, є необґрунтованими, оскільки відповідні положення Регламенту ВККС суперечать Закону № 1402-VIII, а тому не підлягають застосуванню.

39. Виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20.

РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

40. Ухвалою від 04 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВККС, а ухвалою від 25 червня 2025 року - призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

41. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

42. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

43. Підпунктом 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

44. У статті 115 Закону № 1401-VIII серед іншого встановлено, що виявлена невідповідність судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

45. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

46. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

47. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

48. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС України.

49. Процесуальні особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

50. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.

51. Наведені положення Закону № 1402-VIII про кваліфікаційне оцінювання застосовні і до процедури оцінювання, яка проводиться на виконання вимог підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, щодо встановлення відповідності судді займаній посаді.

52. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

53. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (про відповідність/невідповідність займаній посаді у справі, що переглядається). Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

54. Рішення ВККС України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

55. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

56. Аналіз змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС України, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

57. За результатами кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться на виконання вимог підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, ВККС України може ухвалити рішення про відповідність судді займаній посаді, та рішення, якими встановлюється його невідповідність займаній посаді.

Рішення про відповідність судді займаній посаді засвідчує позитивний результат проведеного кваліфікаційного оцінювання та підтверджує його (її) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Натомість рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді має інше процедурне та юридичне значення, оскільки виявлення такої невідповідності є лише підставою для подальшої самостійної оцінки ВРП такої підстави для звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

58. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у первинній редакції було передбачено, що виявлення невідповідності судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії. Отже, законодавець не наділяв рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді самостійною здатністю припиняти повноваження судді.

Таке рішення є необхідною передумовою подальшого розгляду питання про звільнення судді ВРП, яка, здійснюючи передбачене Конституцією України дискреційне повноваження, не зобов`язана автоматично погоджуватись з висновком Комісії та має самостійно вирішити питання про наявність підстав для звільнення судді.

Це підтверджується і чинним законодавчим регулюванням. Пунктом 20-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, у редакції з 30 грудня 2023 року, передбачено, що в разі відмови ВРП у задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а оцінювання продовжується Комісією в пленарному складі із стадії, визначеної ВРП (або самою Комісією, якщо ВРП таку стадію не визначила).

59. Отже, за своєю правовою природою рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є не остаточним рішенням про процедурі кваліфікаційного оцінювання, яке є самодостатньою підставою для звільнення, а актом, який містить висновок Комісії та пропозицію до компетентного органу - ВРП - вирішити питання про звільнення судді.

Саме тому таке рішення має рекомендаційний характер у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII. Воно не породжує автоматичного припинення повноважень судді, а лише ініціює наступну стадію єдиної процедури оцінювання - розгляд ВРП подання Комісії та прийняття за його результатами власного рішення.

Отже, правова природа рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді визначається не самим формулюванням резолютивної частини цього рішення, а його місцем у передбаченій законом процедурі та юридичними наслідками: остаточне вирішення питання про звільнення судді внесенням подання до ВРП, до виключних повноважень якої належить остаточне вирішення питання про звільнення судді.

Цей висновок узгоджується з наведеною нижче в цій постанові практикою Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків, а є підставою для самостійної оцінки ВРП питання щодо обґрунтованості висновку ВККС України щодо невідповідності судді займаній посаді та наявності у зв`язку з цим підстав для звільнення судді.

60. Отже встановлення у частині восьмій статті 101 Закону № 1402-VIII такої умови, як оскарження рішень-рекомендацій ВККС тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС України до адміністративного суду, однак вказує на можливість звернення до суду за захистом своїх прав тоді, коли рішення Комісії як суб`єкта владних повноважень створить відповідні наслідки для особи.

Таке тлумачення наведених положень закону відповідає суті гарантованого Конституцією України права на судовий захист, яке передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, та вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивачка, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи.

61. Пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.

62. Як вже зазначалось в позиції відповідача, Комісія під час розгляду справи в суді першої інстанції зверталася до суду з клопотаннями про закриття провадження у справі, у зв`язку з необхідністю першочергового оскарження її рішення до ВРП. Аналогічні заперечення Комісія виклала на ухвали суду першої інстанції про відмову в закритті провадження у справі. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне першочергово вирішити у цій справі чи взагалі може рішення ВККС України про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, бути самостійним предметом судового оскарження до того, як відповідне подання Комісії буде розглянуте ВРП у випадку, коли позивачка посилається не лише на необґрунтованість висновків Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання, а й на порушення процедури його проведення (крім пунктів 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII) та ухвалення рішення.

Для відповіді на це питання необхідно визначити правову природу рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді, його місце у процедурі кваліфікаційного оцінювання, співвідношення повноважень ВККС України та ВРП, а також межі судового контролю на відповідних стадіях процедури кваліфікаційного оцінювання (додатково див. пункти 58-60 цієї постанови).

Обґрунтування правової позиції

63. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 9901/637/18 вперше дійшла висновку, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків, а є лише підставою для звільнення судді за рішенням ВРП. Оскарження рішення Комісії можливе лише після того, як воно було предметом розгляду у ВРП, оскільки в протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим. У підсумку це мало наслідком висновок про неможливість самостійного судового оскарження рішення Комісії до його розгляду ВРП, а також закриття Великою Палатою Верховного Суду провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої стаття 238 КАС України.

Важливо зауважити, що цей правовий висновок сформульовано без будь-якого застереження щодо підстав оскарження рішення ВККС і послідовно відтворено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/39/19, від 07 березня 2024 року у справі № 9901/541/18, від 27 червня 2024 року в справі № 990/48/24, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 07 листопада 2024 року у справі № 990/115/24, від 27 лютого 2025 року в справі № 990/127/24 та інших.

Водночас зазначена практика Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, у тому числі, на тому, що таке рішення Комісії має рекомендаційний характер для ВРП, за наслідками якої остання має прийняти власне рішення, яке у свою чергу може містити як згоду, так і незгоду з позицією ВККС. Водночас рекомендаційний характер такого рішення Комісії не може змінюватись в залежності від обраних позивачкою підстав його оскарження та може бути оскаржене виключно разом з рішенням ВРП, прийнятим за наслідком розгляду відповідної рекомендації, з огляду на таке.

64. Частина восьма статті 101 Закону № 1402-VIII встановлює основоположне та безумовне правило: рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Зазначена норма не містить і ніколи не містила жодного застереження на кшталт «крім випадків, коли рішення оскаржується з процесуальних підстав» у будь-якій редакції Закону № 1402-VIII. Виняток із процесуального правила, що визначає момент виникнення права на судове оскарження, має випливати з чіткого й недвозначного законодавчого формулювання, а не виводитися шляхом розширеного тлумачення лаконічної норми.

Положення ж статті 88 Закону № 1402-VIII, яка має назву: «Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», визначають підстави для скасування рішення ВККС України.

Як зазначено в цій постанові вище, за формою, змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII.

65. Зокрема такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 990/14/24: «за формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про її звільнення з посади є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого позивачка визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею (або не відповідає займаній посаді). За законом таке рішення Комісії не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади судді, а лише стає підставою (властиво, рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з «рекомендаційних» причин».

66. Отже, рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, з одночасним внесенням до ВРП подання про звільнення, за своєю правовою природою є рекомендацією у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII незалежно від того, з яких підстав суддя не згоден (не згодна) з цим рішенням і його оскаржує (процедурних порушень, чи мотивів).

67. Правова кваліфікація акта суб`єкта владних повноважень визначається його об`єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивачка вирішила послатися в позові. Отже, один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його прийняття процедура.

68. Створення можливості різноспрямованої правової оцінка акта [з підстав оскарження по суті (мотивам) чи з процедурних аспектів], що змінюється залежно від обраних позивачкою підстав оскарження рішень Комісії, не узгоджується з вимогою об`єктивного визначення юрисдикції та принципом правової визначеності.

69. Те, що рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді має рекомендаційний, а не остаточний характер, підтверджується і практикою Вищої ради правосуддя, яка неодноразово не погоджувалася з висновками Комісії та відмовляла у задоволенні подань про звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Так, рішенням ВРП від 18 серпня 2020 року № 2403/0/15-20 щодо судді К. ВРП відмовила у задоволенні подання ВККС України про її звільнення, встановивши недостатність обґрунтування висновку Комісії про невідповідність судді займаній посаді. ВРП надала цим обставинам власну оцінку та не погодилася з висновком Комісії.

Рішенням ВРП від 21 травня 2026 року № 959/0/15-26 відмовлено у задоволенні подання ВККС України про звільнення судді Ч. ВРП, дослідивши рішення Комісії, дійшла висновку, що воно в окремих частинах не містить належного мотивування, зокрема щодо оцінки ефективності здійснення правосуддя та обставин, пов`язаних із декларуванням, а тому є немотивованим та необґрунтованим.

Аналогічний підхід застосовано ВРП у своєму рішенні від 11 березня 2025 року № 480/0/15-25 щодо судді Ш. за поданням ВККС України. ВРП встановила, що наведені Комісією обставини не були достатніми для висновку про невідповідність судді займаній посаді, зокрема врахувала, що частина відповідних обставин уже була предметом дисциплінарного розгляду, а рішення ВККС не містило належного аналізу їх впливу на відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. У зв`язку з цим ВРП відмовила у задоволенні подання про звільнення.

Подібний висновок міститься і в рішенні ВРП від 13 серпня 2026 року № 1657/0/15-26 щодо судді С.

Так само ВРП відмовляла у задоволенні подань ВККС України, коли вважала недостатнім обґрунтування висновків Комісії про невідповідність судді займаній посаді, зокрема у рішеннях ВРП від 09 червня 2020 року № 1759/0/15?20 щодо судді М., від 24 лютого 2026 року № 259/0/15-26 щодо судді Г. та багатьох інших.

Наведені приклади мають істотне значення та підтримують висновки, які сформовано у цій справі, оскільки демонструють, що розгляд ВРП подання Комісії не є формальним. ВРП здійснює власну оцінку матеріалів кваліфікаційного оцінювання та може не погодитися з висновком Комісії про невідповідність судді займаній посаді.

Отже, саме існування передбаченої законом стадії розгляду ВРП подання ВККС України має реальне, а не формальне значення. До ухвалення рішення ВРП не виникають, не змінюються і не припиняються права позивачки, оскільки на цьому етапі ВККС України не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов`язків. Водночас рішення ВРП може мати юридичні наслідки для судді.

70. Жодна норма ані Закону № 1402-VIII, ані Закону № 1798-VIII чи регламентних актів ВРП не містить прямої або опосередкованої заборони ВРП перевіряти, чи мала Комісія повноваження на проведення кваліфікаційного оцінювання певним складом, чи додержано процедуру дослідження висновку ГРД, чи підписано рішення належним складом членів Комісії. Навпаки, ухвалюючи власне рішення про звільнення судді на підставі подання Комісії, ВРП реалізує самостійне дискреційне конституційне повноваження (стаття 131 Конституції України) і зобов`язана, як і будь-який орган державної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

71. Здійснюючи це повноваження, ВРП має ex officio встановити юридичні передумови для ухвалення власного рішення, у тому числі перевірити повноважність суб`єкта, який ухвалив подання, та дотримання встановленої законом процедури його прийняття, незалежно від того, чи ставилися відповідні питання перед нею учасниками провадження.

72. ВРП не може легітимно обґрунтовувати власне рішення поданням, ухваленим неповноважним складом Комісії, з порушенням процедури дослідження висновку ГРД або без посилання на визначені законом підстави: таке подання апріорі не може вважатися обґрунтованим, оскільки встановлення процесуальної правомірності акта, покладеного в основу рішення, є неодмінною логічною передумовою оцінки цього акта по суті.

73. Поняття «обґрунтованість подання» не є вужчим за поняття «підстави та мотиви ухвалення рішення» в розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а поглинає його. Так само встановлений законом повноважний склад суб`єкта ухвалення рішення (пункт 1 частини третьої статті 88) є передумовою для того, щоб відповідний акт взагалі міг вважатися «поданням Комісії» в розумінні статей 109, 110 Закону № 1402-VIII. У разі якщо відповідне подання ухвалене неуповноваженим складом Комісії ВРП, встановивши цю обставину ex officio, зобов`язана відмовити в його задоволенні саме з цієї підстави, а не залишати її без оцінки, вважаючи, що така виходить за межі її повноважень.

74. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обґрунтування, покладене в основу висновку, викладеного в вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 про неприпустимість дублювання функцій судового контролю та контролю ВРП, - стосується однаковою мірою оцінки як процедурної, так і змістовної складової рішення Комісії.

Якщо суд, розглядаючи «процедурний» позов, підтвердить повноваження складу Комісії й додержання нею процедури, а ВРП під час розгляду подання дійде протилежного висновку (наприклад, установить, що висновок ГРД долучено з порушенням процедури), виникне ситуація існування взаємовиключних оцінок того самого юридичного акта, встановлених різними органами в межах того самого кваліфікаційного провадження, з ризиком множинності проваджень і суперечливих результатів. Саме уникнення такої конкуренції юрисдикцій, а не абстрактна економія часу становить справжню суть принципу єдності процедури кваліфікаційного оцінювання, яка підлягає судовому контролю після її завершення.

Позбавлення судом ВРП повноважень щодо оцінки процесуальних порушень, допущених під час проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання судді, фактично означає втручання суду у сферу дискреційних повноважень ВРП як незалежного державного органу України.

75. Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 викладено висновок, згідно якого до 30 грудня 2023 року відмова ВРП у задоволенні подання Комісії мала наслідком втрату юридичного значення рішення Комісії. Натомість відповідно до пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII у редакції, чинній із зазначеної дати, ВРП уповноважена визначати стадію, з якої Комісія має продовжити кваліфікаційне оцінювання судді.

76. Отже, законодавець передбачив не ізольоване здійснення ВРП повноважень після завершення відповідного етапу діяльності Комісії, а взаємопов`язаність повноважень ВРП і Комісії в межах єдиної процедури кваліфікаційного оцінювання. Повноваження ВРП визначити стадію, з якої Комісія має продовжити оцінювання, за своєю природою передбачає можливість встановлення обставин, що зумовлюють необхідність продовження провадження з попередньої стадії, у тому числі пов`язаних із недодержанням установленої законом процедури на попередніх етапах.

77. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої ВРП наділена законом повноваженням визначити стадію продовження кваліфікаційного оцінювання, але позбавлена можливості оцінити обставини, які зумовлюють необхідність такого продовження.

78. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що розмежування доводів позову на «процесуальні» та «змістовні» саме по собі не може бути підставою для виключення останніх із предмета судової оцінки. Практично будь-яке заперечення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання може бути сформульоване як довід про неповноту дослідження інформації, неналежне мотивування чи інше процесуальне порушення.

79. Водночас поділ доводів, які суд вправі розглядати, на «процесуальні» та такі, що нібито стосуються виключно змісту оцінювання і тому не підлягають розгляду судом до ухвалення відповідного рішення ВРП, призводить до однобічного визначення підстав позову та фактичного позбавлення учасника справи можливості на власний розсуд обґрунтовувати свою позицію щодо оскаржуваного рішення, що не узгоджується з принципом змагальності судового процесу.

80. Частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII належить застосовувати з урахуванням того, що межі судового контролю не можуть визначатися підставами позовних вимог чи класифікацією наведених у них доводів.

81. Визнання передчасним оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній до розгляду ВРП не применшує гарантованого статтею 55 Конституції України права особи на судовий захист, а визначає належну послідовність його реалізації з урахуванням стадійності процесу кваліфікаційного оцінювання та участі у ньому у визначених законом випадках як ВККС, так і ВРП.

Жодна з обставин, на які позивачка посилається у «процедурній» частині позову, не втрачає свого значення до розгляду ВРП відповідного подання. Такі доводи можуть бути наведені перед ВРП під час розгляду подання, а у разі незгоди з оцінкою відповідних обставин - бути предметом судового розгляду під час оскарження рішення ВККС одночасно з рішенням ВРП. Такий підхід не звужує обсяг судового контролю, а забезпечує його здійснення після завершення передбаченої законом процедури та щодо остаточного результату кваліфікаційного оцінювання.

82. Інше тлумачення створювало б передумови для фрагментації єдиного процесу кваліфікаційного оцінювання, паралельного розгляду пов`язаних між собою питань та повторного оцінювання судом обставин, які в подальшому можуть бути предметом розгляду ВРП. Водночас можливість оскарження кожного окремого процесуального питання до завершення передбаченої законом процедури може створювати умови для зловживання процесуальними правами та штучного затягування провадження.

Таке тлумачення, зокрема, враховує концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, та яким має усталено керуватися Велика Палата Верховного Суду.

83. До того ж такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини щодо співвідношення попередньої адміністративної процедури та подальшого судового контролю.

84. У справах «Овчаренко та Колос проти України», «Albert and Le Compte проти Бельгії», «Tsfayo проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини розглядав питання про відповідність статті 6 Конвенції процедури, яка передбачала прийняття рішення позасудовим органом із подальшим судовим переглядом. Суд зазначив, що навіть у разі, якщо орган, який на попередній стадії приймає рішення щодо цивільних прав та обов`язків, не відповідає усім вимогам статті 6 Конвенції, порушення цієї статті може бути відсутнім, якщо провадження перед таким органом підлягає подальшому контролю судового органу, який має достатню юрисдикцію та забезпечує необхідні гарантії справедливого суду. При визначенні достатності такого контролю ЄСПЛ враховує, зокрема, предмет спору, процесуальні гарантії, наявні на адміністративній стадії, а також характер і обсяг фактично здійсненого судового контролю.

85. Цей підхід має значення і для правовідносин, що виникають у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді. Рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді є результатом однієї стадії процедури кваліфікаційного оцінювання, за якою закон передбачає наступну стадію - розгляд ВРП подання Комісії.

86. Отже, сама наявність проміжної, позасудової стадії вирішення питання не суперечить праву на доступ до суду за умови, що законодавчо передбачено реальну можливість подальшого судового контролю щодо остаточного рішення у відповідній процедурі оцінювання.

87. У справах подібній справі, що переглядається судом, такий механізм забезпечується можливістю викласти відповідні доводи перед ВРП під час розгляду подання ВККС України, а після ухвалення ВРП рішення - оскаржити його до адміністративного суду разом із рішенням Комісії, що відповідає передбаченій законом послідовності проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

88. ВРП не позбавлена повноважень і, більше того, зобов`язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Відсутність окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає відсутності самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені законом.

89. Такий підхід не виключає судового контролю за процедурними порушеннями, допущеними Комісією, а визначає належну послідовність його здійснення. Відповідні обставини можуть бути предметом розгляду ВРП під час вирішення питання за поданням Комісії, а у разі незгоди з рішенням ВРП - предметом судового контролю під час оскарження загального очевидно негативного для судді результату кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, яке має своїм наслідком звільнення судді.

Отже, особа не позбавляється можливості поставити перед судом питання про процедурну правомірність проведеного кваліфікаційного оцінювання, натомість судовий контроль здійснюється щодо остаточного результату відповідної стадії провадження та з урахуванням оцінки, наданої цим питанням ВРП.

90. Ризик того, що ВРП може не надати належної оцінки процедурному порушенню, сам по собі не є підставою для перенесення судового контролю на попередню стадію провадження. Такий ризик усувається можливістю оскарження рішення ВРП та перевірки судом, зокрема, повноти й належності оцінки ВРП обставин, що мають значення для вирішення питання за поданням Комісії.

91. Отже, оскарження рішення ВККС України про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим Вищою радою правосуддя за наслідками такого розгляду.

92. Це правило застосовується незалежно від того, чи ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії, чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки Вища рада правосуддя не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії;

93. Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті. Зокрема, такий виняток має місце, коли предметом оскарження є не процедурний недолік у межах розпочатого й незавершеного кваліфікаційного оцінювання, а обставина, що виключає саму можливість проведення або продовження такого оцінювання (остаточне завершення щодо судді відповідного кваліфікаційного провадження, зокрема у зв`язку з безстроковим призначенням на посаду судді, як у справі № 990/51/24), а також коли після ухвалення рішення Комісії подання не може бути розглянуте ВРП по суті, а рішення ВРП за наслідками розгляду цього подання не буде ухвалене (зокрема через припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на посаді, як у справі № 990/243/25).

Щодо розгляду апеляційної скарги та застосування сформульованого підходу

94. У справі, що розглядається, наведені позивачкою підстави позову пов`язані з процедурними порушеннями щодо розгляду її питання та, на її думку, повторного ухвалення рішення ВККС щодо питання відповідності її займаній посаді.

95. Водночас обставини, що виключали б можливість розгляду ВРП подання ВККС у цій справі відсутні, а всі доводи позивачки стосуються ходу кваліфікаційного оцінювання.

96. За таких обставин жоден з доводів позивачки не міг бути предметом самостійного судового розгляду до розгляду ВРП відповідного подання Комісії. Із матеріалів справи не встановлено, що станом на час ухвалення цієї постанови ВРП розглянула подання Комісії і ухвалила за його наслідками рішення.

97. Суд першої інстанції, розглянувши доводи позивачки по суті та частково задовольнивши позовні вимоги, застосував підхід, що не відповідає нормам матеріального права (частині восьмій статті 101 Закону № 1402-VIII) та порушив норми процесуального права (статтю 2, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України), що є підставою для скасування його рішення.

98. Оскільки предметом спору в цій справі є оспорюване визнання протиправним та скасування рішення Комісії, яке ще не було предметом розгляду ВРП, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, без ухвалення рішення по суті заявлених вимог. Це не позбавляє позивачку права на судовий захист: усі наведені ним доводи можуть бути подані до ВРП під час розгляду останньою подання Комісії, а в разі ухвалення ВРП рішення, з яким позивачка не погодиться, - стати предметом оскарження до адміністративного суду разом із рішенням ВРП.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

99. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

100. Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» потрібно тлумачити у широкому розумінні у світлі частини третьої статті 124 Конституції України, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

101. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.

102. З огляду на те, що ВРП не переглядала оспорюване рішення Комісії, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2025 року підлягає скасуванню, а провадження у справі № 990/43/24 - закриттю.

Щодо судових витрат

103. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

104. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 238, 241-243, 266, 308, 310, 315, 319, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити частково.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2025 року у справі № 990/43/24 скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування рішення закрити.

Постанова суду у цій справі № 990/43/24 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяС. О. Погрібний

Суддя-доповідач О. А. Губська

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко А. А. Ємець Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. Кравченко О. В. Кривенда М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич

Постанову на підставі частини третьої статті 321 КАС України оформила суддя Ступак О. В.