Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №990/155/25 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026року

м. Київ

справа № 990/155/25

провадження № 11-76заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Губської О. А.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2026 року (судді Мацедонська В. Е., Білак М. В., Єресько Л. О., Соколов В. М., Уханенко С. А.),

УСТАНОВИЛА

Короткий зміст позовних вимог

1. 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд) як суду першої інстанції позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просила:

1) визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 12 березня 2025 року № 48/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» стосовно ОСОБА_1 за пунктом 108 додатка до цього рішення, код кандидата - 0052945, бал - 52,5;

2) визнати протиправними і скасувати пункти 1, 2, 4 рішення ВККС від 12 березня 2025 року № 49/зп-25 «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» стосовно ОСОБА_1 ;

3) зобов`язати ВККС відновити участь ОСОБА_1 у конкурсі для кандидатів на зайняття вакантних посад суддів апеляційних адміністративних судів, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зі стадії перевірки практичних завдань у складі інших членів Комісії та провести повторне оцінювання виконаного ОСОБА_1 практичного завдання (код кандидата - 0052945) з урахуванням висновків суду.

2. Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що рішення ВККС від 12 березня 2025 року № 48/зп-25 та № 49/зп-25 у частині визначення результатів етапу конкурсу «Виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду» стосовно неї відповідач прийняв із порушенням частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), норм Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VII) та прийнятих Комісією рішень щодо порядку та умов проведення Конкурсу, а тому вони підлягають скасуванню.

3. На переконання позивачки, оскаржувані рішення ВККС прийняті за відсутності належного обґрунтування висновків та підстав їх прийняття, а саме у частині їх обґрунтованості та вмотивованості. Зауважила, що рішення відповідача з приводу визначення негативних для особи результатів оцінки виконання практичного завдання у межах кваліфікаційного оцінювання не можуть бути вмотивовані суто посиланням на показник арифметичного значення результату оцінювання, позаяк такого порядку та способу реалізації відповідного повноваження нормами Закону № 1402-VII Комісії не надано. Позивачка вважає, що нормативна невизначеність (неврегульованість, неясність) певного питання, тобто відсутність чітких та зрозумілих для кожного учасника орієнтирів, покладає на ВККС обов`язок належно мотивувати її висновки.

4. На думку ОСОБА_1 , виконані нею практичні завдання (модельні судові рішення) повністю відповідають вимогам статті 322 КАС України та показникам оцінювання згідно з Методичними вказівками з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаних кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затвердженими рішенням Комісії від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки), оскільки демонструють: уміння застосовувати норми процесуального закону, які визначають структуру та зміст резолютивної частини постанови (ухвали) суду апеляційної інстанції; уміння застосовувати норми процесуального закону, які визначають повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на судове рішення та підстави їх реалізації; уміння застосовувати норми процесуального закону, які визначають правила розподілу судових витрат.

5. Також ОСОБА_1 звернула увагу на порушення ВККС процедури кваліфікаційного оцінювання, оскільки відповідно до екзаменаційної відомості, датою нарахування балів та підпису відомості зазначено 09 березня 2025 року, натомість на офіційному вебсайті відповідача немає інформації про роботу Комісії у вихідний день - 09 березня 2025 року.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

6. Указом Президента України від 19 вересня 2008 року № 843/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 05 вересня 2013 року № 451-VІІ обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.

7. Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ (далі також - конкурс), із заявою про участь у якому звернулася серед інших ОСОБА_1 .

8. Рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах 172 кандидатів. Цим рішенням також встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.

9. Також рішенням Комісії від 21 серпня 2024 року № 260/зп-24 затверджено тип 2 практичного завдання для виконання кандидатами на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах під час кваліфікаційного іспиту в межах конкурсу.

10. Рішенням ВККС від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит під час кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу, зокрема ОСОБА_1 , та визначено черговість етапів його проведення:

- перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду;

- другий етап - тестування когнітивних здібностей;

- третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

11. Рішенням Комісії від 23 жовтня 2024 року № 333/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду. До тестування когнітивних здібностей допущено 132 кандидати, які успішно пройшли перший етап кваліфікаційного іспиту, зокрема й позивачку.

12. Рішенням ВККС від 22 січня 2025 року № 19/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах. До виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду допущено 105 кандидатів, які успішно пройшли другий етап кваліфікаційного іспиту, у тому числі й позивачку.

13. Цим рішенням також визначено особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах. Серед іншого встановлено, що виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначено, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), - 150, та встановлено, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.

14. Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 21/зп-25 затверджено склад екзаменаційної комісії для перевірки та оцінювання практичних завдань, виконаних кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах.

15. Згідно з графіком, визначеним рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 19/зп-25, 24 та 25 лютого 2025 року проведено третій етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного адміністративного суду, участь у якому взяла ОСОБА_1 .

16. Рішенням Комісії від 12 березня 2025 року № 48/зп-25 затверджено кодовані результати практичного завдання, виконаного 24 та 25 лютого 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу.

17. Рішенням ВККС від 12 березня 2025 року № 49/зп-25, зокрема:

- затверджено декодовані результати практичного завдання, виконаного 24 та 25 лютого 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, у тому числі ОСОБА_1 , яка за результатами оцінювання першого судового рішення (код кандидата 0018302) отримала 58,5 бала, а за результатами другого (код кандидата 0052945) - 52,5 бала, що в сумі становить 111 балів;

- затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних адміністративних судів;

- відмовлено в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнано такими, що не підтвердили здатності здійснювати правосуддя в апеляційних адміністративних судах, припинено участь у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах 101 кандидата на посади суддів, у тому числі ОСОБА_1.

18. ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями ВККС від 12 березня 2025 року № 48/зп-25 та № 49/зп-25 у частині, що стосується її, та звернулася до суду з адміністративним позовом.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

19. Рішенням від 29 січня 2026 року Верховний Суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

20. Суд першої інстанції ґрунтував рішення на тому, що ненаведення в оскаржуваному рішенні ВККС оцінки за кожний елемент оцінювання не може підтверджувати те, що члени екзаменаційної комісії здійснили перевірку практичного завдання позивачки без застосування чи без дотримання Методичних вказівок.

21. Суд наголосив на тому, що Методичні вказівки за правовою природою є інструктивним і керівним документом, адресованим передовсім членам екзаменаційної комісії, яким визначено алгоритм оцінювання та уніфіковано процес перевірки. Ці Методичні вказівки складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та показники оцінювання. Обов`язку та способу фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки не містять. Відповідно сама лише наявність затверджених Методичних вказівок не означає, що в оскаржуваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент.

22. За висновком суду першої інстанції, оцінювання практичного завдання у межах конкурсної процедури за своєю правовою природою не спрямоване на встановлення «абсолютного» рівня професійної придатності чи компетентності учасника, а фіксує за внутрішнім розсудом членів ВККС підсумок застосування критеріїв саме у межах конкретного етапу конкурсу. Отже, менша кількість балів означає лише інший результат оцінювання в межах застосованої системи критеріїв та не може автоматично ототожнюватися з висновком про нижчий рівень компетентності чи підготовки порівняно з учасником, який отримав вищий бал. Різниця у балах відображає підсумковий результат оцінювання у конкретній процедурі та за конкретними підходами, а не є узагальненою характеристикою «якості фахівця» як такої. До того ж числовий показник, виставлений за результатами конкурсного оцінювання, не має і не може мати значення остаточного висновку про (не)компетентність або (не)належний рівень підготовки позивача та сам по собі не спростовує наявності у нього відповідної кваліфікації.

23. Суд першої інстанції, спростовуючи доводи позивачки про те, що Комісія допустила порушення порядку проведення конкурсу та ухвалення спірних рішень, оскільки керувалась положеннями нової редакції Закону № 1402-VIII і не застосувала норм цього Закону у редакції Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-VIIІ, яка діяла саме на момент оголошення цього конкурсу, дійшов висновку, що продовження та завершення конкурсу, має відбуватися за правилами, визначеними Законом № 1402-VIII, у редакції, чинній з 30 грудня 2023 року, оскільки Законом № 4072-ІХ пункт 57-1 розділу XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII викладено в такій редакції: «ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. ВККС проводить кваліфікаційний іспит у межах конкурсу, визначеного цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 4072-ІХ».

24. Крім того, суд першої інстанції вказав, що оскільки рішення Комісії № 48/зп-25 та № 49/зп-25 прийняті 12 березня 2025 року, тобто після завершення перебування ОСОБА_2 на лікарняному, то доводи про порушення процедури прийняття цих рішень є безпідставними, як наслідок, недоведеними обставини у цій справі про порушення ВККС (членом екзаменаційної комісії ОСОБА_2 ) вимог пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24.

Короткий міст доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

25. 02 березня 2026 року ОСОБА_1 подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Верховного Суду від 29 січня 2026 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення її позову.

26. Заявниця стверджує, що висновки оскаржуваної постанови ґрунтуються на неправомірних міркуваннях про відсутність заборони державному службовцю на виконання роботи за посадою публічної служби під час хвороби, рівень якої досягнув, за висновком спеціаліста у галузі медичної справи, тимчасової непрацездатності, та про невиключеність такої роботи, тоді як згідно із частиною другою статті 19 Конституції України для такого способу реалізації повноваження потрібен дозвіл.

27. Рішення Комісії з приводу визначення негативних для особи результатів оцінки виконання практичного завдання у межах кваліфікаційного оцінювання не можуть бути мотивовані суто посиланням на показник арифметичного значення результату оцінювання, позаяк такого порядку та пособу реалізації відповідного повноваження нормами Закону № 1402-VIII Комісії не надано.

28. За правовою природою повноваження Комісії на оцінку компетентності кандидата на посаду судді в частині визначення результатів виконання практичного завдання з написання проєкту рішення суду не можуть бути визнані безмежно дискреційними, на відміну від її повноважень на оцінку доброчесності кандидата на посаду судді.

29. Виконане позивачкою практичне завдання (код кандидата (перше судове рішення) - 0052945, отримано - 52,5 бала) відповідає вимогам статті 322 КАС України та правилам Методичних вказівок, але протиправно та абсолютно неумотивовано було оцінене Комісією на рівні показників, відображених у додатках до рішення № 1 та до рішення № 2. Ці рішення не містять жодних мотивів про те, яким саме положенням пункту 4 частини першої статті 322 КАС України та Методичних вказівок не відповідає виконане заявницею практичне завдання, (код кандидата (перше судове рішення) - 0052945, отримано - 52,5 бала.

30. У розумінні статей 73-77, 90, 211 КАС України те, що відповідними внутрішніми нормативами не передбачено цілодобовий нагляд за пацієнтом та фіксування часу входу та виходу пацієнтів з відділення, не означає, що пацієнт під час знаходження на стаціонарному лікування (за відсутності доказів про вплив медичних препаратів) був здатний поза межами лікувального закладу у вихідний день вийти з лікарні та прямувати виконувати посадові обов`язки суб`єкта владних повноважень у звичайному режимі без порушень і помилок у проставленні підсумкових оцінок невідомо від кого отриманих і невідомо де перевірених практичних робіт, які є документами з грифом «Для службового користування» і тому їх не можна було роздруковувати без фіксації у відповідних журналах Комісії і виносити з приміщення адміністративної будівлі Комісії.

31. Суд першої інстанції неправомірно установив, що як діагноз пацієнта, так і лікувальний процес не виключали можливості здійснення ним інтелектуальної діяльності, зокрема перевірки та оцінювання практичних завдань, а також фізичної можливості виставлення оцінок за виконані практичні завдання в адміністративній будівлі Комісії 09 березня 2025 року.

32. На переконання заявниці, ВККС застосувала положення національного закону України, які не відповідають вимозі «якості закону», а саме: пункт 57-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII у редакції Закону України від 20 листопада 2024 року № 4072-ІХ замість частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII у редакції Закону від 12 липня 2018 року № 2509-VIII.

33. До того ж штучно вигадані Комісією у підзаконному локальному нормативно-правовому акті умови для перегляду результатів виконання практичних завдань (існування розбіжності у понад 20 %, тобто у 15 балів) не відповідають ані критерію розумності, ані критерію виваженості, ані критерію здорового глузду, суперечать нормам Закону № 1402-VIII та унеможливлюють оскарження рішення кандидатом у разі незгоди з отриманими балами до Комісії.

Позиція сторін щодо апеляційної скарги іншої сторони

34. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . ВККС просить залишити її апеляційну скаргу без задоволення.

35. Комісія доводить, що наявність затверджених Методичних вказівок не означає, що в екзаменаційній відомості необхідно відображати, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожен його елемент.Тобто виставлення індивідуальної оцінки роботи здійснюється за результатами саме перевірки виконаного кандидатом практичного завдання, під час якої члени екзаменаційної комісії, діючи з певною свободою розсуду, однак виключно в межах визначеної Методичними вказівками градації балів за кожен окремий елемент оцінювання, керуючись власним внутрішнім переконанням, встановлюють відповідність змісту завдання відповідним показникам (методичним вказівкам) з його оцінювання.

36. Крім того, заявниця зазначає, що надана Клінічною лікарнею «Феофанія» Державного управління справами інформація не свідчить про відсутність у ОСОБА_2 фізичної або фактичної можливості здійснювати перевірку та оцінювання практичних завдань у зазначений період. Зокрема, підтвердження перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні саме по собі не є доказом неможливості виконання ним інтелектуальної діяльності, пов`язаної з перевіркою та оцінюванням робіт.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

37. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 04 березня 2026 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 01 квітня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

38. 22 вересня 2026 року від ОСОБА_1 та представниці ВККС - Таркаєвої О. С. надійшли клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

39. У судове засіданні сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Водночас, з огляду на подані сторонами клопотання про розгляд справи без їхньої участі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін та перейшла до її розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

40. Велика Палата перевірила в межах доводів апеляційної скаргиправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Щодо нормативного регулювання проведення конкурсу

41. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що ВККС застосувала положення національного закону України, які не відповідають вимозі «якості закону», а саме: пункт 57-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII у редакції Закону України від 20 листопада 2024 року № 4072-ІХ замість частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII у редакції Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII.

42. Враховуючи такі доводи позивачки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати на таке.

43. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

44. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

45. З огляду на частину першу статті 92 цього Закону ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

46. За приписами частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII ВККС проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, проводить кваліфікаційне оцінювання, затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), програму та порядок проходження початкової підготовки судді тощо.

47. Частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується ВККС, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

48. Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді ВККС ухвалює рішення про його оголошення, розміщує (оприлюднює) відповідну інформацію на своєму офіційному вебсайті та офіційному веб-порталі судової влади України (частина друга статті 79 Закону № 1402-VIII).

49. На виконання зазначених положень Закону № 1402-VIII рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах згідно з додатком (у тому числі в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ - 66 вакантних посад), у якому ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь.

50. 09 грудня 2023 року прийнято Закон України № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року.

51. 20 листопада 2024 року прийнято Закон України № 4072-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо особливостей складання кваліфікаційного іспиту» (далі - Закон № 4072-ІХ), який набрав чинності 11 грудня 2024 року.

52. Законом № 4072-ІХ пункт 57-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII викладено в такій редакції: «ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. ВККС проводить кваліфікаційний іспит у межах конкурсу, визначеного цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 4072-ІХ».

53. На момент набрання чинності Закону № 3511-IX конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, був на етапі подання документів особами, які виявили бажання взяти участь у ньому, а отже, його продовження та завершення повинне було відбуватися за правилами, визначеними Законом № 1402-VIII у редакції, чинній з 30 грудня 2023 року.

54. Наведені позивачкою доводи не свідчать про порушення її прав чи наявність у ВККС протиправної поведінки, оскільки Комісія діяла виключно на підставі та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII у редакції, чинній на момент проведення відповідних етапів конкурсу.

55. Так, пунктом 57-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 4072-ІХ прямо передбачено, що ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-ІХ, а кваліфікаційний іспит у межах цього конкурсу проводить за правилами, чинними після набрання чинності Законом № 4072-ІХ.

56. Отже, законодавець визначив особливості правового регулювання саме цього конкурсу та прямо поширив на нього нові правила проведення відповідних процедур. У зв`язку із цим у ВККС не було правових підстав застосовувати до спірних правовідносин редакцію Закону № 1402-VIII та підзаконних нормативних актів, чинних станом на вересень 2023 року, як того просить позивачка.

57. До того ж на момент набрання чинності Законом № 3511-ІХ конкурс перебував лише на стадії подання документів, а тому позивачка не набула права на завершення конкурсу за попереднім правовим регулюванням чи на застосування до неї порядку оцінювання, який надалі був змінений законодавцем. Факт участі в конкурсі не породжує у кандидата «набутого права» на незмінність законодавчого регулювання процедури його проведення.

58. Таким чином, оскільки ВККС під час проведення конкурсу діяла відповідно до приписів Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на момент здійснення відповідних процедур, а застосування нових правил прямо передбачене законом, то немає підстав вважати, що права чи законні інтереси ОСОБА_1 були порушені.

59. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що позивачка, будучи обізнаною із законодавчим регулюванням та порядком проведення конкурсу, продовжила участь у ньому та складала відповідні етапи кваліфікаційного іспиту вже після набрання чинності законами № 3511-ІХ та № 4072-ІХ, тобто фактично погодилась із визначеними державою умовами та процедурою його проведення.

60. При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що до моменту отримання результатів практичного завдання ОСОБА_1 оскаржувала порядок проведення конкурсу, застосування нової редакції законодавства чи відповідних положень нормативних актів ВККС, заявляла про неможливість участі у конкурсі за новими правилами або вказувала на порушення своїх прав у зв`язку із самим фактом їх застосування.

61. Натомість заперечення щодо правомірності застосування чинного на момент проведення іспиту правового регулювання позивачка висловила лише після того, як за результатами виконання практичного завдання вона не отримала прохідного бала. Такі обставини свідчать про те, що фактично позивачка ставить під сумнів не саму процедуру проведення конкурсу як таку, а її результат, який виявився для неї несприятливим, що саме по собі не підтверджує протиправності дій ВККС чи порушення прав позивачки.

62. Зміна законодавчого регулювання після оголошення конкурсу не порушує прав позивачки та не свідчить про поставлення її у гірше становище порівняно з правовим регулюванням, чинним на момент оголошення конкурсу. Застосування нових правил було однаковим для всіх учасників відповідного конкурсу, мало загальний та недискримінаційний характер і здійснювалося на виконання прямого припису закону.

63. Принцип lex prospicit, non respicit - «закон дивиться вперед, а не назад» - означає, що новий закон поширює свою дію на правовідносини, які тривають після набрання ним чинності. Оскільки конкурс на момент внесення змін до законодавства не був завершений, держава була вправі змінити порядок його подальшого проведення, а ВККС як орган публічної влади була зобов`язана діяти відповідно до актуального нормативного регулювання.

64. Отже, доводи апеляційної скарги позивачки щодо порушення Комісією нормативного регулювання проведеного конкурсу не знайшли свого підтвердження.

65. У цій категорії спорів щодо оскарження рішення ВККС про затвердження результатів практичного завдання, виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах у конкурсі, Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію у постанові від 20 листопада 2025 року у справі № 990/171/25 (провадження № 11-302заі25) (далі по тексту - постанова від 20 листопада 2025 року). З того часу згадана позиція знайшла своє підтвердження у численних судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, така практика є усталеною під час вирішення цієї категорії спорів.

66. Востаннє подібне правове питання за скаргою ВККС Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 990/215/25 і ухвалила судове рішення від 09 липня 2026 року (далі - постанова від 09 липня 2026 року).

67. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для повного викладення тих мотивів, що стали підставою для формування її правової позиції у постанові від 20 листопада 2025 року, обмежившись посиланням на відповідні пункти згаданих судових рішень.

Право, застосоване судом

68. Питання визначення права, застосовуваного судом для вирішення цієї категорії спорів, було піддано детальному аналізові в постановах Великої Палати Верховного Суду, mutatis mutandis: пункти 63-89 постанови від 20 листопада 2025 року, пункти 52-78 постанови від 09 липня 2026 року.

69. Правові засади регулювання спірних правовідносин визначають приписи частини другої статті 19 Конституції України, Закону № 1402-VIII, Закону № 3511-ІХ, Закону № 4072-ІХ, який набрав чинності 11 грудня 2024 року.

70. Безпосереднє правове регулювання спірних відносин визначають приписи частини другої статті 128 Конституції України, частини першої статті 79, пункту 2 частини першої статті 79-2 Закону № 1402-VIII (тут і далі - в редакції законів № 3511-IX та № 4072-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

71. До повноважень Комісії входить, зокрема, проведення кваліфікаційного оцінювання (пункт 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII).

72. Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди (частини перша, друга статті 85 Закону № 1402-VIII).

73. Рішенням від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 на виконання вимог частини третьої статті 74 та пункту 6 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII Комісія затвердила Положення № 185/зп-24.

74. Методика оцінювання учасників іспиту врегульована розділом 5 Положення № 185/зп-24.

75. Порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання встановлений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24, в якому йдеться про таке.

76. Практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії (підпункт 5.5.1). Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті (підпункт 5.5.4). Перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання (підпункт 5.5.5). За результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії виставляється індивідуальна оцінка роботи від 0 до 150 балів (підпункт 5.5.6).

77. Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії програмою виводиться остаточна оцінка учасника шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5 (підпункт 5.5.8).

78. Бали за кожен етап іспиту визначаються окремо (пункт 5.6 розділу 5 Положення № 185/зп-24).

79. У вирішенні цієї категорії спорів Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване винятково з підстав, визначених у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах послідовно зазначала, що судовий контроль за рішеннями Комісії не має всеосяжного характеру і не передбачає повторного оцінювання судом рівня відповідності судді (кандидата на посаду судді). Судове втручання можливе у випадках порушення процедури оцінювання, перевищення Комісією своїх повноважень або ухвалення рішення неповноваженим складом, а також у випадках ухвалення рішення за явної його необґрунтованості та свавільності висновків. У всіх інших випадках оцінка критеріїв кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) належить до виняткових повноважень Комісії (mutatis mutandis: пункт 63 постанови від 12 березня 2026 року у справі № 990/261/25, пункт 146 постанови від 28 травня 2026 року у справі № 990/578/25, пункт 133 постанови від 28 травня 2026 року у справі № 990/578/25, пункт 120 постанови від 04 червня 2026 року у справі № 990/417/25).

80. Позивачка у своїй позовній заяві не посилалася на обставини, визначені пунктами 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII. Наявності таких обставин не встановили ні суд першої інстанції, ані Велика Палата Верховного Суду.

81. Водночас позивачка у своїх доводах акцентувала увагу на порушеннях, які, на її думку, допустила Комісія безпосередньо під час перевірки її практичного завдання, тобто на підставі скасування оскаржуваних рішень ВККС, визначеній у пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

Щодо особливостей перевірки практичного завдання, складеного в межах процедури кваліфікаційного іспиту, в аспекті з`ясування наявності обставини, визначеної пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII

Дискреція членів екзаменаційної комісії у визначенні індивідуального бала

82. Верховний Суд (як Касаційний адміністративний суд, так і Велика Палата Верховного Суду) вже неодноразово давав оцінку діям ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання на такій стадії кваліфікаційного іспиту, як виконання практичного завдання, та сформував усталений підхід до вирішення такої категорії спорів. Відповідно до такої сталої правової позиції з`ясування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами ВККС за їх внутрішнім переконанням [зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19 (пункт 7), від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19 (пункт 61)].

83. Питання щодо повноважень членів екзаменаційної комісії у визначенні індивідуального бала кандидата на зайняття вакантних посад суддів у межах конкурсу, піддано детальному аналізові Великою Палатою Верховного Суду у її постановах, mutatis mutandis: пункти 106-143, 149-162 постанови від 20 листопада 2025 року, пункти 96-128, 133-147 постанови від 09 липня 2026 року.

84. Проаналізувавши наведене вище нормативне врегулювання, Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на змісті повноважень ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання, які є дискреційними. Зміст здійснюваних Комісією процедур на зазначеному етапі не зазнав істотних змін, адже визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання. Таких вимог не містить і Закон № 1402-VIII.

85. Отже, нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту на час виникнення спірних правовідносин не запровадило обов`язку для Комісії з відображення у підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначеної у Методичних вказівках.

86. Сама лише наявність затверджених Методичних вказівок не означає, що в оскаржуваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент. Це є цілком недоцільним також з огляду на те, що предметом оцінювання є практичне завдання загалом, а не його окремі елементи.

87. Методичні вказівки за своїм змістом встановлюють сукупність (шкалу) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання; визначення цих балів, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії в межах їх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення.

88. Фактично позивачка не погоджується з кількістю балів, виставлених за виконане практичне завдання, та наполягає, що складені нею проєкти судових рішень за формою та змістом відповідають вимогам процесуального закону. Нерозуміння позивачкою критеріїв формування членами екзаменаційної комісії виставлених балів загалом є її суб`єктивним негативним ставленням до результату кваліфікаційного оцінювання та фактично є висловленням її особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії. Самі сумніви не є достатніми для висновку про порушення її прав та інтересів, а відповідно й не є підставами для задоволення позову. Будь-який подібний конкурс є професійним змаганням кандидатів, де переможцями є ті, чиї результати виявляться кращими за інших, інакше можна тлумачити будь-який конкурс як такий, що апріорі порушуватиме права тих, хто у ньому набрав менше балів, порівняно з іншими учасниками, які пройшли у наступний етап конкурсу.

89. Згідно з пунктом 2.9 Положення № 185/зп-24 практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.

90. З практичного погляду, наявність усіх елементів судового рішення автоматично не свідчить про його довершеність; не менш важливим є змістове наповнення цих елементів і те, як ці елементи узгоджуються між собою та формують зміст законного та обґрунтованого судового рішення.

91. До того ж умови конкурсу були публічно оголошені та відомі позивачці станом на момент, коли вона погодилася брати участь у ньому, та не зазнали сутнісних змін протягом часу його проведення. Такі правила мали універсальний характер і були застосовні до всіх учасників конкурсу. Позивачка не довела, що стосовно неї мали місце порушення принципів рівності та недискримінації.

92. Навіть більше, ВККС визначила перелік осіб, допущених до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», тож задоволення позову ОСОБА_1 , з урахуванням того, що оскаржуване рішення Комісії стосовно неї не має ознак очевидної свавільності та протиправності, призведе до порушення прав усіх цих осіб - переможців відповідного етапу конкурсної процедури.

Анонімність кваліфікаційного іспиту як гарантія об`єктивності його результатів

93. Важливим аспектом цієї категорії спорів є питання анонімності кваліфікаційного іспиту, оцінка якого детально здійснена Великою Палатою Верховного Суду у її постановах, mutatis mutandis: пункти 144-148 постанови від 20 листопада 2025 року, пункти 129-132 постанови від 09 липня 2026 року.

94. Велика Палата Верховного Суду акцентувала на тому, що, не маючи інформації про те, чиє саме практичне завдання перевіряють, члени екзаменаційної комісії не можуть виявити суб`єктивне ставлення до того чи іншого учасника конкурсу. Натомість повторна перевірка практичного завдання конкретного конкурсанта фактично унеможливлює дотримання принципу анонімності.

95. Саме анонімність кваліфікаційного іспиту, що узгоджується із частиною третьою статті 74 Закону № 1402-VIII, є основною гарантією для його учасників щодо дотримання відповідачем загальних принципів проведення іспиту та забезпечення відповідно до пункту 1.6 Положення № 185/зп-24 об`єктивності, неупередженості, прозорості та рівності.

Щодо способу захисту права, який суд першої інстанції вважав ефективним та правомірним

96. Питання визначення правомірного та ефективного способу захисту у цій категорії спорів було піддано детальному аналізу Великою Палатою Верховного Суду у її постановах, mutatis mutandis: пункти 163-169 постанови від 20 листопада 2025 року, пункти 148-155 постанови від 09 липня 2026 року.

97. Такий спосіб захисту, як зобов`язання ВККС забезпечити повторне оцінювання практичних завдань, виконаних ОСОБА_1 , не лише не встановлений законом, а навпаки, суперечить йому та є непропорційним, оскільки суперечить таким основним принципам кваліфікаційного іспиту, як його безумовна анонімність, адже у будь-якому разі з`явиться фактор обізнаності щодо авторства відповідної роботи, та рівність учасників, які мали законні очікування на застосування єдиного підходу до оцінювання усіх практичних завдань.

98. До того ж у ситуації, коли основна сформульована позивачкою вимога є безпідставною, то й похідні від неї вимоги не підлягають задоволенню. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у цій справі не встановила, що відбулося реальне порушення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 з боку суб`єкта владних повноважень, то є підстави для відмови в задоволенні позову загалом.

Щодо окремих доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

99. Наведені в апеляційній скарзі доводи про нібито порушення членами ВККС порядку перевірки практичного завдання не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

100. Перебування окремих членів екзаменаційної комісії у відпустці чи у стані тимчасової непрацездатності в окремі дні не свідчить про неможливість здійснення ними перевірки виконаного практичного завдання, оскільки право на відпустку є суб`єктивним правом працівника, а факт перебування у відпустці не свідчить про неможливість виконання трудової функції. Перевірка і оцінка практичного завдання членом екзаменаційної комісії в неробочі дні (святкові, вихідні, дні відпустки тощо) не свідчить про необ`єктивність такої перевірки (оцінювання) та не зумовлює негативних наслідків.

101. Перевірку робіт здійснює сформована Комісією екзаменаційна комісія у складі трьох членів Комісії. Статус екзаменаційної комісії, режим її роботи та її членів не є тотожним статусу і режиму роботи самої Комісії. Організація роботи екзаменаційної комісії є дискреційним повноваженням Комісії та покладається нею на самих членів екзаменаційної комісії.

102. Водночас Велика Палата Верховного Суду констатує, що ані загальне трудове законодавство України (зокрема, положення Кодексу законів про працю України), ані спеціальне (Закон № 1402-VIII і Положення № 185/зп-24) не містить імперативної норми, яка б прямо забороняла особі (у цьому випадку - члену екзаменаційної комісії), що перебуває у стані тимчасової непрацездатності, здійснювати будь-яку діяльність, яка пов`язана з виконанням обов`язків, і якщо така діяльність: не суперечить медичним рекомендаціям; не погіршує стан здоров`я особи; не пов`язана з виконанням трудових обов`язків у примусовому порядку; здійснюється з власної ініціативи та волевиявлення особи; не суперечить посадовим обов`язкам.

103. Отже, за відсутності прямої законодавчої заборони або медичних обмежень особа, яка перебуває у стані тимчасової непрацездатності, усвідомлюючи спроможність, може здійснювати певні дії / виконувати роботу.

104. Як установив суд у цій справі, перевірка практичного завдання позивачки проведена повноважним складом екзаменаційної Комісії, а виставлення оцінки здійснено відповідно до встановленої процедури індивідуального оцінювання кожним членом Комісії. При цьому немає будь-яких належних та допустимих доказів того, що через тимчасову непрацездатність або перебування у відпустці окремі члени Комісії були фактично позбавлені можливості ознайомитися з роботою кандидата, здійснити її перевірку та сформувати власне професійне судження.

105. Доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на ототожненні трудових гарантій працівника з питанням дійсності результатів здійснення процедури оцінювання практичних завдань кандидатів, хоча такі правовідносини регулюються різними нормами права та мають різний предмет правового регулювання.

106. Посилання апелянта на частину другу статті 19 Конституції України також є безпідставними, оскільки ця конституційна норма вимагає від суб`єктів владних повноважень діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Разом із тим апелянт не навів жодної норми Закону № 1402-VIII чи Положення № 185/зп-24, яка б прямо забороняла члену екзаменаційної комісії здійснювати перевірку практичних завдань у вихідний день або в період тимчасової непрацездатності. Натомість такі обмеження апелянт намагається вивести шляхом поширення норм трудового законодавства на процедуру оцінювання, хоча законодавець таких наслідків не встановив.

107. Видача листка непрацездатності лише посвідчує тимчасове звільнення працівника від виконання трудових обов`язків та є підставою для реалізації гарантій соціального страхування. Він не встановлює юридичної презумпції повної фізичної чи інтелектуальної неспроможності особи здійснювати будь-яку діяльність, а також не свідчить автоматично про недійсність будь-яких дій, вчинених такою особою протягом періоду непрацездатності.

108. Не можуть бути прийняті й доводи апелянта щодо нібито фізичної неможливості перевірки 210 практичних завдань протягом одного дня. Такі твердження побудовані виключно на припущеннях. Апелянтом не доведено, що всі роботи були фактично перевірені саме 09 березня 2025 року, адже виставлення підсумкових балів в інформаційній системі не є тотожним процесу безпосереднього аналізу та оцінювання практичних завдань, який міг здійснюватися протягом усього періоду роботи екзаменаційної комісії.

109. З огляду на це у суду немає підстав для висновку про те, що ці обставини якимось чином вплинули на законність проведеної процедури оцінювання виконаного позивачкою практичного завдання або порушення принципу анонімності такого оцінювання та, відповідно, порушення її права як учасниці конкурсу.

110. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушень процедури перевірки та оцінювання практичного завдання позивачки членом екзаменаційної комісії ОСОБА_2 .

111. Як правильно встановив суд, сам факт перебування ОСОБА_2 у період із 05 до 11 березня 2025 року на стаціонарному лікуванні не свідчить про неможливість виконання ним функцій екзаменатора та не підтверджує порушення процедури оцінювання практичних завдань. Отримана судом інформація від Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами не містить відомостей ані про порушення ним режиму лікування, ані про наявність медичних обмежень, які б унеможливлювали здійснення ним інтелектуальної діяльності чи виконання повноважень члена екзаменаційної комісії.

112. До того ж чинне законодавство, зокрема Закон №1402-VIII, Кодекс законів про працю України та Положення № 185/зп-24, не містять прямої заборони для особи, яка перебуває у стані тимчасової непрацездатності, здійснювати діяльність, що не суперечить медичним рекомендаціям та не перешкоджає процесу лікування. Відтак перебування члена екзаменаційної комісії на лікарняному не може розглядатися як безумовна підстава для висновку про незаконність здійсненого ним оцінювання або ухвалених за результатами такого оцінювання рішень Комісії.

113. Крім того, рішення Комісії № 48/зп-25 та № 49/зп-25 прийняті 12 березня 2025 року, тобто після завершення періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 . За таких обставин доводи позивачки щодо порушення процедури прийняття зазначених рішень ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

114. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення Комісії прийняті з дотриманням установленої процедури, а підстав для визнання їх протиправними з наведених позивачкою мотивів не встановлено.

115. Доводи ОСОБА_1 про невідповідність застосованого ВККС законодавства вимозі «якості закону» спростовуються тим, що Комісія діяла відповідно до прямого припису пункту 57-1 розділу XII Закону № 1402-VIII у редакції Закону № 4072-ІХ, яким законодавець спеціально визначив порядок завершення конкурсу та проведення кваліфікаційного іспиту за новими правилами. Зміна законодавчого регулювання під час незавершеного конкурсу не створює для учасників права на збереження попередніх умов його проведення, не свідчить про звуження їхніх прав та однаково поширюється на всіх кандидатів. Відтак сам факт застосування чинного на момент проведення конкурсу законодавства не може свідчити про протиправність дій ВККС чи порушення прав позивачки.

116. Доводи апеляційної скарги про неумотивованість рішення Комісії щодо затвердження результатів виконання практичного завдання Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки насамперед необхідно врахувати, що ані Закон № 1402-VIII, ані нормативні акти, які регулюють проведення кваліфікаційного оцінювання кандидатів та суддів, не передбачають обов`язку Комісії при затвердженні результатів виконання практичного завдання викладати окремі мотиви щодо кожної роботи учасника конкурсу.

117. Рішення про затвердження результатів оцінювання є процедурним актом, яким фіксується підсумковий результат здійсненого оцінювання, а не рішенням про вирішення спору між сторонами чи встановлення індивідуальних прав та обов`язків особи. Відтак законодавець не встановив для такого рішення вимог щодо наведення розгорнутого мотивування, аналогічного судовому рішенню або рішенню органу, який вирішує індивідуальний спір.

118. Вимога апелянта фактично зводиться до покладення на Комісію обов`язку, який прямо не передбачений законом. Отже, відсутність у рішенні Комісії мотивів, наведення яких не передбачено законодавством, не може свідчити про його протиправність.

119. Крім того, конкурсне оцінювання передбачає здійснення фахового експертного судження щодо якості виконаної роботи та визначення її відповідності встановленим критеріям. Результатом такого оцінювання є виставлення підсумкового бала, який відображає узагальнену оцінку роботи учасника. Законодавство не містить вимог щодо обов`язкового розкриття у рішенні Комісії внутрішнього процесу формування такого експертного висновку або деталізації причин нарахування чи ненарахування балів за окремі аспекти виконаного завдання.

120. За таких обставин немає підстав для висновку, що оскаржуване рішення не відповідає принципам належного урядування, юридичної визначеності чи вимогам статті 6 Конвенції. Негативний для учасника результат конкурсної процедури не породжує обов`язку суб`єкта владних повноважень надавати додаткове мотивування понад те, яке прямо передбачене спеціальним законом. Expressio unius est exclusio alterius - пряме визначення законодавцем змісту та форми відповідного рішення унеможливлює покладення на Комісію інших не передбачених законом вимог щодо його мотивування.

121. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що під час оцінювання відповідності кандидата критерію компетентності, визначеному частиною восьмою статті 69 Закон № 1402-VIII, Комісія нібито позбавлена дискреційних повноважень, а її діяльність має зводитися виключно до механічної констатації наявності або відсутності певних об`єктивних ознак.

122. Такий висновок апелянта ґрунтується на ізольованому та буквальному тлумаченні окремих положень статті 69 Закону № 1402-VIII без урахування їх системного зв`язку та правової природи кваліфікаційного оцінювання.

123. Частини восьма та дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII регулюють різні складові оцінювання кандидата на посаду судді. Якщо частина дев`ята визначає критерії доброчесності та прямо оперує категорією «обґрунтованого сумніву», то частина восьма встановлює критерії компетентності, які охоплюють не лише наявність певного обсягу теоретичних знань, а й уміння їх застосовувати, навички юридичного письма, правничої аргументації та когнітивні здібності кандидата.

124. На відміну від фактичних обставин, які можуть бути встановлені шляхом безпосередньої перевірки, такі характеристики, як рівень правничої аргументації, якість юридичного письма, здатність аналізувати фактичні обставини справи, виявляти релевантні норми права та формулювати переконливі правові висновки, за своєю природою є оціночними категоріями. Їх встановлення неможливе без здійснення професійного експертного судження уповноваженими суб`єктами оцінювання.

125. Отже, сама сутність критерію компетентності передбачає здійснення Комісією оціночної діяльності та формування професійного висновку щодо рівня підготовки кандидата. Твердження апелянта про повну відсутність у Комісії дискреції при застосуванні частини восьмої статті 69 Закону № 1402-VIII фактично зводить процедуру оцінювання компетентності до арифметичного або технічного підрахунку окремих показників, що суперечить змісту зазначеної норми та меті кваліфікаційного оцінювання.

126. Крім того, використання законодавцем у частині дев`ятій статті 69 Закону № 1402-VIII конструкції «відсутні обґрунтовані сумніви» не свідчить про відсутність дискреційних повноважень при застосуванні частини восьмої цієї статті. Таке формулювання лише відображає особливості оцінювання критерію доброчесності, який пов`язаний із перевіркою поведінки кандидата, його способу життя, джерел походження майна та інших обставин, що об`єктивно потребують застосування відповідного стандарту доказування. Натомість оцінювання компетентності здійснюється за іншими показниками та за допомогою інших інструментів, однак так само передбачає наявність у Комісії певної свободи професійної оцінки у межах, визначених законом.

127. Таким чином, відмінність між змістом частин восьмої та дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII свідчить не про наявність або відсутність дискреційних повноважень Комісії, а про різний предмет оцінювання та різні правові критерії, що застосовуються під час перевірки компетентності та доброчесності кандидата на посаду судді.

128. Інше тлумачення призвело б до підміни професійного оцінювання компетентності кандидата формальною перевіркою окремих ознак та фактичного нівелювання тих повноважень Комісії, які законодавець надав їй саме як спеціалізованому конституційному органу суддівського врядування. Qui distinguit, non separat - «той, хто розмежовує, не відокремлює»: законодавче розмежування критеріїв компетентності та доброчесності не означає різної правової природи повноважень Комісії щодо їх оцінювання, а лише визначає особливості застосування відповідних критеріїв.

129. Поза увагою апелянта залишається й те, що поняття компетентності у розумінні статті 69 Закону № 1402-VIII не зводиться до механічної перевірки правильності чи неправильності окремих відповідей кандидата. Компетентність є комплексною характеристикою особи, яка охоплює рівень професійних знань, здатність до їх практичного застосування, навички юридичного письма, логічного та аналітичного мислення, правничої аргументації, тобто ті якості, оцінювання яких за своєю природою передбачає формування професійного судження екзаменатора. Саме тому законодавець поклав здійснення такої оцінки на спеціально уповноважених суб`єктів, а не передбачив автоматизований чи суто формальний механізм встановлення відповідності кандидата критерію компетентності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

130. Велика Палата вважає, що оскаржувані рішення ВККС відповідають вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, тому підстав для їх скасування немає.

131. Суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи, правильно застосував норми матеріального права, якими врегульовано процедуру кваліфікаційного оцінювання, та норми процесуального права, що є підставою для залишення оскаржуваного рішення суду без змін.

132. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

133. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

134. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

135. Оскільки наведені в апеляційній скарзі позивачки доводи не спростовують викладених у рішенні суду першої інстанції висновків, то апеляційну скаргу ОСОБА_1 потрібно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 990/155/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка О. А. Губська

Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков

О. В. Білоконь С. О. Погрібний

О. Л. Булейко Н. С. Стефанів

М. М. Гімон Т. Г. Стрелець

Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак

В. В. Король І. В. Ткач

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда

Постанову оформила суддя Ступак О. В. у порядку частини третьої статті 321 КАС України.