Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №990/177/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 990/177/26

провадження № 11-242заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження справу № 990/177/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2026 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Білак М. В., Мацедонська В. Е., Соколов В. М., Уханенко С. А.), та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 13 травня 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції позов до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якому просив (лексику, граматику та пунктуацію оригіналу збережено):

«- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у неналежному виконанні покладених на неї законом повноважень у сфері дисциплінарної відповідальності суддів, а саме у формальному залишенні без розгляду та поверненні скарг ОСОБА_1 , поданих ним особисто та через свого представника - адвоката Білінського Б. П. відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_3 від 07 травня 2024 року, відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_20 від 31 травня 2024 року, відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_17. від 01 липня 2024 року, від 12 травня 2025 року та від 11 серпня 2025 року, відносно судді Києво-Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_21. від 21 листопада 2025 року, відносно суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_16. від 22 вересня 2025 року, відносно суддів Верховного Суду ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5. від 10 червня 2025 року, відносно суддів Верховного Суду ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_7., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12 від 19 червня 2025 року, відносно суддів Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_17., ОСОБА_18., ОСОБА_18., ОСОБА_19. від 17 жовтня 2025 року;

- зобов`язати ВРП повторно вирішити питання про відкриття дисциплінарного провадження за скаргами ОСОБА_1 , поданими ним особисто та через свого представника - адвоката Білінського Б. П. відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_3 від 07 травня 2024 року, відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_20 від 31 травня 2024 року, відносно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_17. від 01 липня 2024 року, від 12 травня 2025 року та від 11 серпня 2025 року, відносно судді Києво-Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_21. від 21 листопада 2025 року, відносно суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_16. від 22 вересня 2025 року, відносно суддів Верховного Суду ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5. від 10 червня 2025 року, відносно суддів Верховного Суду ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_7., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12 від 19 червня 2025 року, відносно суддів Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_17., ОСОБА_22., ОСОБА_18., ОСОБА_19. від 17 жовтня 2025 року».

2. Підставою для подання адміністративного позову слугувало те, що відповідно до ухвали дисциплінарного інспектора від 14 січня 2026 року та ухвали Другої Дисциплінарної палати від 01 квітня 2026 року подані ОСОБА_1 дисциплінарні скарги були залишені без розгляду та повернуті скаржнику, що фактично свідчить про відмову відповідача здійснити дисциплінарну перевірку. Позивач переконаний, що ВРП фактично підмінила обов`язок надати належну правову оцінку доводам скаржника загальним і формальним твердженням про те, що такі доводи нібито виражають лише незгоду із судовими рішеннями. При цьому доводам скарг позивача про допущення зазначеними суддями істотних процесуальних порушень оцінки надано не було.

3. Позивач також висловив за змістом позову незгоду з тим, що ВРП об`єднала різні дисциплінарні скарги, подані у різні дати, щодо різних суддів, різних процесуальних епізодів і різних правових підстав, одним загальним висновком про залишення їх без розгляду та повернення. При цьому Рада не розмежувала, які саме доводи були залишені без розгляду у зв`язку зі звільненням судді або припиненням повноважень, які - у зв`язку з нібито незгодою із судовими рішеннями, а які - взагалі не отримали жодної змістовної відповіді.

Установлені судом першої інстанції обставини

4. ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою стосовно рішень дій суддів Верховного Суду ОСОБА_2 , ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12 та суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_15., які, з позиції позивача, вчинили дисциплінарний проступок.

5. 14 січня 2026 року дисциплінарний інспектор ВРП Ільницький О. В. постановив ухвалу про залишення без розгляду дисциплінарних скарг адвоката Білінського Б. П., який діє інтересах ОСОБА_1 , в частині суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_14., ОСОБА_15. та судді Верховного Суду ОСОБА_5. У резолютивній частині вказаної ухвали зазначив, що вона оскарженню не підлягає.

6. Також ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою стосовно суддів Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_3 , ОСОБА_20, ОСОБА_17., ОСОБА_22., ОСОБА_18., ОСОБА_19., судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_21., судді Київського апеляційного суду ОСОБА_13., суддів Верховного Суду ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12 під час розгляду та вирішення справ № 755/18777/20, № 755/16241/21, № 757/16862/22, які, з позиції позивача, вчинили дисциплінарний проступок.

7. За результатами попередньої перевірки скарги дисциплінарний інспектор ВРП Ільницький О. В. склав висновок з пропозицією залишити без розгляду скарги та повернути скаржнику.

8. 01 квітня 2026 року Друга Дисциплінарна палата ВРП постановила ухвалу про залишення без розгляду та повернення означених дисциплінарних скарг скаржникам, оскільки ці скарги не містять відомостей та ознак дисциплінарного проступку судді, а також посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку суддів; частина доводів дисциплінарних скарг зводяться до заперечення законності й обґрунтованості ухвалених суддею процесуальних рішень під час розгляду справи, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. У резолютивній частині вказаної ухвали також зазначено, що вона оскарженню не підлягає.

Короткий зміст ухвали суду про відмову у відкритті провадження у справі

9. Ухвалою від 19 травня 2026 року Касаційний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

10. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду із цього приводу, Касаційний адміністративний суд вмотивував свою ухвалу тим, що рішення ВРП щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Заявлений предмет спору, в якому оскаржується рішення дисциплінарного органу, є видом правовідносин, в яких особа, яка не згодна з рішенням дисциплінарного органу ВРП про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно судді(-ів), за спеціальним законом не може оскаржити таке рішення, бо знову-таки за законом таке рішення з боку скаржника (не судді) не підлягає оскарженню до компетентного органу.

11. Касаційний адміністративний суд зауважив, що розгляд таких спорів до ВРП перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

12. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Білінського Б. П., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

13. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що ця справа стосується не звичайного дисциплінарного спору, а питання існування ефективного механізму реагування держави на твердження про фундаментальні порушення принципів правосуддя, а тому її не можна було автоматично ототожнювати з категорією справ, у яких особа лише висловлює незгоду з поведінкою судді або результатом розгляду дисциплінарної скарги.

14. На переконання скаржника, наявна у цій справі правова ситуація має виключний характер, адже після закриття кримінального провадження щодо позивача Київським апеляційним судом 07 липня 2022 року позивач втратив процесуальний статус обвинуваченого. Проте внаслідок ухвалення постанови від 25 вересня 2023 року Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду позивач знову почав розглядатися як обвинувачений у справі. З огляду на викладене у цій справі виникли питання меж касаційного перегляду; допустимості погіршення становища особи; правової визначеності після закриття кримінального провадження; меж кримінального переслідування після декриміналізації; допустимості фактичного поновлення статусу обвинуваченого без чіткої процесуальної конструкції; наявності або відсутності ефективного механізму реагування держави на таку правову невизначеність.

15. Суд першої інстанції також не врахував і особливого статусу позивача у цій справі, який є суддею у відставці та безпосереднім учасником багаторічного кримінального провадження, що стосується подій Майдану. Відповідно, ця справа стосується не лише індивідуального інтересу позивача, але й ширших питань, які мають значення для всієї системи правосуддя, а саме принципів правосуддя; незалежності суддів; правової визначеності; меж кримінального переслідування; довіри до судової системи; обов`язку держави забезпечити ефективний механізм реагування на твердження про фундаментальні порушення.

16. Скаржник вважає висновок суду першої інстанції про те, що бездіяльність ВРП у цій категорії справ взагалі не може бути предметом судового контролю, таким, що позбавляє позивача права на ефективний засіб юридичного захисту. У такій ситуації виникає стан правової безконтрольності, за якого сама серйозність порушених питань не посилює обов`язок держави реагувати, а навпаки - стає підставою для уникнення розгляду, що є несумісним із принципами верховенства права, справедливого суду та ефективного юридичного захисту.

17. Посилаючись на попередні висновки Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд не врахував, що ця справа не стосується звичайної дисциплінарної скарги, не свідчить про бажання заявника домогтися покарання суддів та не є спробою використати дисциплінарну процедуру як додаткову інстанцію для перегляду судового рішення. Позивач порушив принципово інше питання: чи може особа, яка стверджує про фундаментальні порушення принципів правосуддя, незаконний склад суду, порушення правової визначеності, порушення заборони погіршення правового становища та фактичне поновлення кримінального переслідування після його припинення, бути повністю позбавлена можливості судової перевірки того, чи була ВРП зобов`язана належно відреагувати на такі твердження. Враховуючи викладене, скаржник переконаний, що на прикладі цієї справи слід чітко відмежувати звичайні дисциплінарні скарги від виняткових ситуацій, у яких звернення особи порушує питання ефективності самого механізму захисту від фундаментальних порушень правосуддя.

18. У підсумку скаржник просить суд також:

- визнати, що суд першої інстанції передчасно ототожнив цю справу зі звичайною дисциплінарною скаргою та не врахував, що позов стосується не вимоги притягнути суддів до дисциплінарної відповідальності, а питання наявності ефективного механізму реагування держави на твердження про фундаментальні порушення принципів правосуддя;

- вирішити питання щодо необхідності відступу від попередніх правових позицій Великої Палати Верховного Суду або уточнення меж їх застосування у справах, що стосуються фундаментальних порушень принципів правосуддя, правової визначеності, незаконного складу суду, фактичного поновлення кримінального переслідування після його припинення та права особи на ефективний засіб юридичного захисту;

- сформулювати правовий підхід, відповідно до якого неможливість скаржника вимагати від суду притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не виключає права особи на судову перевірку бездіяльності ВРП у виняткових випадках, коли така бездіяльність, за твердженням особи, призводить до відсутності будь-якого ефективного реагування на фундаментальні порушення принципів правосуддя.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

19. У відзиві на апеляційну скаргу Рада наголошує, що умови та порядок оскарження актів ВРП та її Дисциплінарних палат у питаннях, що вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття / відмови у відкритті дисциплінарної справи або повернення дисциплінарної скарги, чітко регламентовані в Законі України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги. За сформованої практики Верховного Суду цей спір не підвідомчий адміністративному суду, законних підстав для відкриття провадження у справі немає, на що правильно вказав суд першої інстанції.

20. З огляду на викладене відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Короткий зміст відповіді на відзив

21. У відповіді на відзив та додаткових поясненнях позивач наголошує, що не просить суд переглянути рішення ВРП по суті дисциплінарного провадження. ОСОБА_1 просить перевірити, чи виконала ВРП свій мінімальний обов`язок - належно, індивідуально та мотивовано розглянути дисциплінарні скарги. Такий контроль не є втручанням у дискрецію ВРП.

22. Наведені судом першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду стосуються загального підходу, за яким скаржник не може впливати на питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Поряд із цим позивач у цій справі не намагається впливати на результат дисциплінарного провадження, а ставить питання про те, чи мала ВРП право формально повернути дисциплінарні скарги без індивідуальної оцінки доводів, які прямо стосуються його процесуальних гарантій у кримінальному провадженні. На переконання позивача, якщо суд першої інстанції мав сумніви щодо наявності у позивача порушеного права або інтересу, ці питання мали бути предметом розгляду справи по суті, а не підставою для відмови у відкритті провадження. Такі питання не можуть бути вирішені формально без відкриття провадження, дослідження дисциплінарних скарг, ухвал ВРП та доводів сторін.

23. Позивач також переконує, що у спірному випадку бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень проявляється у формальному та неналежному вчиненні дій, які фактично не забезпечують досягнення мети відповідного владного повноваження. ВРП не надала індивідуальної оцінки кожній скарзі, не розмежувала доводи за окремими суддями, датами, процесуальними епізодами та правовими підставами, не пояснила, чому доводи про законний склад суду, автоматизований розподіл, самовідводи, повторну участь суддів, право на захист і розумний строк не є доводами про можливий дисциплінарний проступок. Такий формальний підхід ВРП порушує право позивача на ефективний засіб юридичного захисту.

Рух апеляційної скарги

24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 червня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі.

25. Ухвалою від 18 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 24 вересня 2026 року.

26. На стадії розгляду справи суддя ОСОБА_10. подав заяву про самовідвід від участі у розгляді цієї справи, яка вмотивована тим, що предмет спору в цій справі пов`язаний із розглядом дисциплінарних скарг ОСОБА_1 , поданих, зокрема, безпосередньо на суддю Верховного Суду ОСОБА_10. Суддя вважав за доцільне заявити самовідвід для того, щоб у сторін не виникало сумнівів у неупередженості та безсторонності суду, який розглядає цю справу.

27. З метою недопущення будь-яких сумнівів щодо неупередженості та об`єктивності складу суду при розгляді адміністративної справи Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 вересня 2026 року заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_10. задовольнила. Відвела суддю Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_10. від участі у розгляді цієї справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи апеляційним судом

28. Відповідно до частин першої - третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

29. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

30. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

31. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

32. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, ухвалювати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень ухвалив рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

33. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

34. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів, вказаних у статті 55 Конституції України, утворено систему адміністративних судів.

35. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

36. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

37. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване, зокрема, у нормах КАС України право на судовий захист визначає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ідеться про реально існуючі порушення індивідуально виражених прав (законного інтересу) особи, яка звертається до суду за захистом.

38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

39. За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

40. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України. Відповідно до частини першої цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

41. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

42. Згідно зі статтею 108 Закону № 1402-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

43. За змістом частини другої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до

Закону № 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

44. Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VІІІ).

45. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

46. Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом № 1402-VІІІ; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

47. Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VІІІ).

48. З аналізу наведених правових норм випливає, що чинним законодавством не визначено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ні до ВРП, ані до суду.

49. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не може ототожнюватися із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

50. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

51. Отже, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсягу прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

52. Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

53. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність ВРП, що полягає у неналежному, на його погляд, розгляді низки його скарг на суддів.

54. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на його інтереси, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

55. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом якої були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

56. Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП). Відтак якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП, то немає причин поширювати адміністративний судовий контроль на його перегляд.

57. Аналогічних за змістом висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25, від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, від 07 травня 2026 року у справі № 990/46/26.

58. Касаційний адміністративний суд під час постановлення оскаржуваної ухвали правильно врахував правові висновки, викладені у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду.

59. Наполягаючи на необхідності відступу від наведених вище правових позицій або уточнення меж їх застосування, скаржник не наводить змістовних та ґрунтовних підстав для такого відступу, зокрема зміни суспільного контексту, вад у попередньому правозастосуванні, які б зумовлювали потребу в перегляді усталеного підходу. В цілому доводи зводяться до незгоди позивача із прийнятими ВРП щодо його скарг рішеннями та висловленими судом першої інстанції висновками щодо можливості їх оскарження. На переконання позивача, саме його конкретна правова ситуація потребує іншого, відмінного від усталеного, підходу до визначення механізму оскарження ухвали ВРП про залишення скарги без розгляду особою, яка подала відповідну дисциплінарну скаргу. Проте таке обґрунтування не може бути розцінене як таке, що об`єктивно свідчить про наявність підстав для відступу Великою Палатою Верховного Суду від своїх попередніх висновків або необхідності їх уточнення.

60. Реагуючи на довід позивача про позбавлення його права на ефективний засіб юридичного захисту і, відповідно, обмеження його у праві на доступ до правосуддя, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавчі обмеження можливості оскаржити діяльність суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки заявлені ним позовні вимоги не спрямовані на відновлення чи захист прав позивача, натомість його правовідносини з ВРП лежать лише в площині дисциплінарної процедури.

61. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

62. Фактично доводи апелянта щодо обмеження доступу до правосуддя і помилковості висновків суду першої інстанції, який не звернув увагу на особливий характер обставин, яких стосувалися скарги позивача до ВРП, ґрунтуються на твердженнях про позбавлення його можливості реалізувати право на те, щоб спонукати ВРП в межах дисциплінарних процедур відреагувати і надати оцінку прийнятим судами рішенням на предмет їх відповідності фундаментальним принципам та процесуальним нормам, які позивач вважає грубо порушеними. Водночас такі аргументи безумовно стосуються не стільки оцінки дій чи поведінки суддів, скільки оцінки ухвалених ними судових рішень, на що і послався відповідач при прийнятті оспорюваних позивачем рішень. Проте такі доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції стосовно відсутності у позивача права на оскарження цих рішень ВРП.

63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

64. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста вказаної статті КАС України).

65. З огляду на предмет спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає за доречне наголосити, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

66. Ураховуючи обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом, зміст позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача розглянути його дисциплінарні скарги і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду про те, що цей спір не підлягає судовому розгляду.

67. Інші міркування і твердження скаржника не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

69. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі № 990/177/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко О. А. Губська Л. Ю. Кишакевич О. В. КривендаК. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич