Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №822/504/13-а — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 822/504/13-а

провадження № 11-115зва26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.

розглянула в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Хмельницької області (правонаступником якого є Хмельницький апеляційний суд), Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2008 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, заявник) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1, ДСА), Апеляційного суду Хмельницької області (правонаступником якого є Хмельницький апеляційний суд), Міністерства фінансів України (далі - Міністерство), Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), в якому просив стягнути заборгованість по заробітній платі та грошовому утриманню за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року.

2. На обґрунтування позову зазначав, що постановами Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 30 червня 2005 року № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» (далі - постанова № 513) та № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (далі - постанова № 514) зазначеним особам підвищено посадові оклади з 01 червня 2005 року. Однак лише 03 вересня 2005 року КМУ прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова № 865), якою привів оклади суддів у відповідність з установленим частиною другою Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-XII) співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя, визначивши датою набрання нею чинності 01 січня 2006 року. Внаслідок цього з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року розміри окладів суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону № 2862-XII.

Хронологія розгляду справи судами та виконання судових рішень

3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: постановлено стягнути з ДСА і зобов`язано Головне управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені ДСА, на його користь 117635,42 грн, із них 70247,73 грн заборгованості по заробітній платі та 47387,69 грн компенсації.

4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 грудня 2012 року касаційну скаргу ДСА задовольнив частково, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. За наслідками нового розгляду справи Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з ДСА і зобов`язати Казначейство провести видатки з державного бюджету, передбачені ДСА, на користь ОСОБА_1 70247,73 грн заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

6. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону № 2862-XII з огляду на те, що, підвищивши постановами № 513, № 514 з 01 червня 2005 року посадові оклади, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України, КМУ повинен був одночасно привести посадові оклади суддів у відповідність з установленим статтею 44 Закону

№ 2862-XII співвідношенням.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості в частині виплати компенсації, то в цій частині суди дійшли висновку про наявність підстав для відмови в її задоволенні, оскільки до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 червня 2015 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишив без змін, погодившись із їх висновками про наявність підстав для перерахунку розміру окладу позивача за спірний період.

8. Позивач звернувся із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування цим судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої Закону № 2050-ІІІ.

Верховний Суд України постановою від 25 листопада 2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив. Мотивував таке рішення тим, що позивач у спірному випадку заявив вимогу про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, відтак до спірних відносин дійсно не можуть бути застосовані положення Закону № 2050-ІІІ.

Стислий виклад відомостей про виконання судових рішень, ухвалених на користь ОСОБА_1 .

9. 02 вересня 2015 року Казначейство на виконання виконавчого листа, виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом 20 червня 2013 року у справі № 822/504/13-а, перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_1 70247,73 грн (заборгованість із заробітної плати).

10. 25 вересня 2015 року Апеляційний суд Хмельницької області нарахував ОСОБА_1 185262,58 грн компенсації, нарахованої за порушення строків виплати заборгованості із заробітної плати за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року включно. Проте вказані суми виплачені не були з огляду на відсутність бюджетних призначень.

11. Позивач 23 жовтня 2015 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, в якому просив стягнути з останнього 185262,58 грн компенсації, нарахованої за порушення строків виплати 70247,73 грн заборгованості із заробітної плати за період з 01 червня по 31 грудня 2005 року включно.

12. Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 20 листопада 2015 року у справі № 822/6002/15, яка набрала законної сили 08 грудня 2015 року, задовольнив наведені вище позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації.

13. 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 було видано виконавчий лист у справі № 822/6002/15. 30 грудня 2015 року Казначейство надало Апеляційному суду Хмельницької області повідомлення про безспірне списання коштів на виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі № 822/6002/15. Цього ж дня у відповідь на вказане повідомлення Апеляційний суд Хмельницької області повідомив Казначейство, що станом на 30 грудня 2015 року не може виконати означену постанову з огляду на відсутність залишку коштів, і просив провести безспірне списання у 2016 році при надходженні відповідних асигнувань.

14. Ухвалою від 22 січня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд задовольнив заяву Апеляційного суду Хмельницької області та визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі № 822/6002/15, виданий Хмельницьким окружним адміністративним судом 11 грудня 2015 року.

15. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 31 травня 2016 року скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у справі № 822/6002/15 та ухвалив нове рішення про відмову в позові. Таке рішення вмотивоване тим, що Верховний Суд України постановою від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а встановив відсутність заборгованості із заробітної плати, тому відсутні й підстави для нарахування і стягнення компенсації за порушення строків виплати такої заборгованості.

Короткий зміст постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року

16. 15 січня 2016 року ДСА звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року у справі № 822/504/13-а з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 44 Закону № 2862-XII, у подібних правовідносинах.

17. Верховний Суд України постановою від 30 березня 2016 року заяву ДСА задовольнив. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року скасував. У задоволенні позову відмовив.

18. Суд мотивував таке рішення тим, що незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Оскільки в період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року жодних змін ні в обсязі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах № 513, № 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було. Суд зауважив, що аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року № 21-1461а15.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

19. 05 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) із заявою про порушення національними судами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 1 Першого протоколу до Конвенції, в якій стверджувалося про скасування остаточних та обов`язкових судових рішень Верховним Судом України на підставі практики, яка сформувалася після постановлення цих остаточних судових рішень, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності.

20. Рішенням від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» (CASE OF VASHCHENKO AND TRETYAK V. UKRAINE; заяви № 42489/16 та № 74213/17), яке є остаточним, ЄСПЛ постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд також постановив, що впродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити, зокрема, заявнику в заяві № 42489/16: 4700 (чотири тисячі сімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як відшкодування моральної шкоди; 200 (двісті) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, як компенсація судових та інших витрат.

21. ЄСПЛ нагадав, що у своїй ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, він уже оцінив зазначений порядок перегляду у Верховному Суді України, постановивши, що він не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

22. Ураховуючи свої висновки в згаданій ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra, PP and Others v. Ukraine), ЄСПЛ зазначив, що остаточні рішення національних судів у справі заявника були скасовані в межах порядку перегляду у Верховному Суді України на підставі подальшої практики, яка була постановлена через чотири місяці після ухвалення касаційним судом остаточного рішення у справі заявника. Отож подальша практика була застосована ретроактивно до справи заявника, що було для нього непередбачуваним і призвело до юридичної невизначеності.

23. Суд зауважив, що ніщо не свідчить, що скасування остаточних судових рішень у справі заявника було зумовлене необхідністю виправлення помилки, яка мала дійсно основоположне значення для судової системи, або обставинами суттєвого та переконливого характеру. Це було результатом звичайного застосування приписів законодавства, які дозволяли на момент подій поставити під сумнів остаточні та такі, що підлягали виконанню, рішення лише з тієї причини, що подальша практика вказувала на інше вирішення питання.

24. З наведених підстав ЄСПЛ дійшов висновку, що скасування постановлених на користь заявника остаточних та обов`язкових рішень у результаті перегляду Верховним Судом України на підставі відмінностей у практиці, ухваленій після постановлення цих рішень, не відповідало принципу res judicata, одному з елементів принципу юридичної визначеності, а тому було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

25. Стосовно скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ повторив, що борг, достатньо встановлений остаточним судовим рішенням, яке підлягало виконанню, становить «майно» для цілей цієї статті, а скасування такого рішення після набрання ним законної сили становить втручання у право власника на мирне володіння цією власністю.

26. ЄСПЛ зазначив, що внаслідок скасування Верховним Судом України остаточних та обов`язкових рішень, постановлених на користь заявника, він втратив або ризикував втратити у повному обсязі або частково первинно присуджене йому у грошовій формі відшкодування. Беручи до уваги свої висновки щодо скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ виснував, що скасування остаточних та обов`язкових судових рішень було несумісним з принципом юридичної визначеності, а тому цей захід не був «законним» згідно з Конвенцією.

27. Водночас ЄСПЛ не вважав за потрібне на підставі статті 41 Конвенції присудити ОСОБА_1 будь-яку суму, оскільки він не зазнав жодної матеріальної шкоди за цих обставин (див. пункт 10). Відповідно до змісту означеного пункту Суд встановив, що ніщо не свідчить, що заявник повернув суму грошових коштів, присуджених йому скасованими судовими рішеннями, або що він досі зобов`язаний повернути їх.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

28. 24 березня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення цієї справи судом.

29. Заявник просить скасувати означене судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ДСА про перегляд судових рішень у справі № 822/504/13-а відмовити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року залишити без змін.

30. Мотивує вимоги заяви тим, що відновлення його попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції, потребує перегляду постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року. Наголошує, що відновлення законної сили судових рішень у справі № 822/504/13-а дає підстави для відновлення права позивача на отримання компенсації за порушення строків виплати 70247,73 грн заробітної плати, зокрема шляхом перегляду постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі № 822/6002/15.

31. Заявник звертає увагу, що в постанові від 23 червня 2021 року у справі № 826/164664/13-а (провадження № 11-389апп20) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, аналогічних тим, що викладені в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а.

Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

32. Ухвалою від 27 березня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду Гімон М. М. відкрив провадження у цій справі, витребував з Хмельницького окружного адміністративного суду справу № 822/504/13-а, а з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» разом з автентичним перекладом українською мовою.

33. 08 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду від Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов лист № вих-822/504/13-а/10621/26 від 07 квітня 2026 року, за змістом якого повідомлено, що згідно з актом № 1/13 від 19 липня 2023 року «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», адміністративна справа № 822/504/13-а у складі двох томів була знищена (запис № 479), вилучено тільки оригінал судового рішення. У зв`язку з викладеним Хмельницький окружний адміністративний суд повідомив про неможливість виконання ухвали від 27 березня 2026 року та надсилання на адресу Великої Палати Верховного Суду справи № 822/504/13-а.

34. 10 квітня 2026 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України».

35. Ухвалою від 16 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ініціювала перед Хмельницьким окружним адміністративним судом питання про відновлення втраченого провадження у справі № 822/504/13-а за позовом ОСОБА_1 до ДСА, Апеляційного суду Хмельницької області, Міністерства, Казначейства про стягнення коштів.

36. Ухвалою від 25 травня 2026 року Хмельницький окружний адміністративний суд відновив втрачене судове провадження в адміністративній справі № 822/504/13-а за позовом ОСОБА_1 до ДСА, Апеляційного суду Хмельницької області, Міністерства, Казначейства про стягнення коштів, в частині визначених у цій ухвалі документів та постановив направити матеріали адміністративної справи № 822/504/13-а до Великої Палати Верховного Суду для розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року.

37. 15 червня 2026 року матеріали справи № 822/504/13-а в двох томах надійшли до Великої Палати Верховного Суду.

38. Ухвалою від 18 червня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду Гімон М. М. призначив справу № 822/504/13-а до розгляду в судовому засіданні на 24 вересня 2026 року о 10:00.

39. 24 серпня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Просив урахувати, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2021 року у справі № 826/16464/13-а відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, у тому числі від висновку, що викладений у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 2-а-9288/10/2270, тобто від висновку, аналогічного тому, що викладений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в цій справі № 822/504/13-а.

40. Міністерство 25 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» також подало заяву про розгляд справи без участі представника.

41. У судове засідання, призначене на 24 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до частини другої статті 368 КАС України.

42. У зв`язку з неприбуттям 24 вересня 2026 року в судове засідання учасників справи, хоча вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, Велика Палата Верховного Суду вирішила розглянути справу в порядку письмового провадження.

43. Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду здійснила заміну Апеляційного суду Хмельницької області на його правонаступника, яким є Хмельницький апеляційний суд.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо підстав для перегляду постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а

44. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

45. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

46. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

47. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

48. Відповідно до положень статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

49. Велика Палата Верховного Суду також враховує при застосуванні статті 10 Закону № 3477-IV Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде прийнята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

50. У рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, пункт 249) ЄСПЛ вказував, що під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

51. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що у рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру чи із самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.

52. На підставі наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R(2000)2 Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі. Із цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема в частині характеру (змісту) констатованих Судом порушень Конвенції.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції

53. У справі, що розглядається, Верховний Суд України постановою від 30 березня 2016 року задовольнив заяву ДСА, скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, а в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву № 42489/16 від 05 травня 2016 року.

54. 12 березня 2026 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Ващенко та Третяк проти України», у якому за наслідками розгляду, зокрема, заяви ОСОБА_1 № 42489/16 установив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

55. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

56. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (частина друга статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

57. В ухвалі щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України», заява № 60680/16 та 6 інших заяв, від 02 вересня 2025 року, ЄСПЛ виснував, що порядок перегляду у Верховному Суді України, передбачений на момент подій

статтями 353-360-7 Цивільного процесуального кодексу України та

статтями 235-244-2 КАС України (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), не був ефективним національним засобом юридичного захисту, оскільки сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

58. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справі № 822/504/13-а, яка є предметом цього розгляду, постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, набула статусу остаточної та обов`язкової до виконання, а сума, стягнута на користь ОСОБА_1 за цими судовими рішеннями, набула статусу «майна» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

59. Станом на дату скасування Верховним Судом України означених судових рішень та ухвалення нового про відмову в позові будь-яких обставин, які б свідчили про необхідність виправлення помилки, що мала б дійсно основоположне значення для судової системи, або про обставини суттєвого та переконливого характеру, що могли б виправдати відступ від принципу res judicata, у справі заявника встановлено не було. Скасування Верховним Судом України остаточних та обов`язкових судових рішень стало результатом звичайного застосування приписів процесуального законодавства, які дозволяли на момент подій поставити під сумнів остаточні та такі, що підлягали виконанню, рішення лише з тієї причини, що подальша практика вказувала на інше вирішення питання.

60. Негативні наслідки для заявника від постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року полягають у скасуванні остаточних та обов`язкових судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати. Попри те, що присуджена за скасованими Верховним Судом України судовими рішеннями сума заробітної плати у розмірі 70247,73 грн не була повернута заявником, ОСОБА_1 вбачає необхідність відновлення свого попереднього юридичного становища також в тому, що у нерозривному зв`язку із судовими рішеннями у справі № 822/504/13-а, що були неправомірно скасовані Верховним Судом України, перебуває питання отримання компенсації за порушення строків виплати 70247,73 грн заробітної плати у розмірі 185262,58 грн, яке є предметом розгляду в межах справи № 822/6002/15.

61. Враховуючи наведені вище обставини, Велика Палата Верховного Суду висновує, що у спірному випадку негативні наслідки для заявника від ухвалення Верховним Судом України постанови від 30 березня 2016 року не обмежуються виключно позовними вимогами, заявленими у межах справи № 822/504/13-а. З огляду на ухвалення судових рішень на користь ОСОБА_1 у вказаній справі останній звернувся до суду з позовом у межах справи № 822/6002/15. Зміст ухваленої Вінницьким апеляційним адміністративним судом у справі № 822/6002/15 постанови про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати вказує на те, що, відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції керувався виключно обставинами скасування Верховним Судом України судових рішень у справі № 822/504/13-а.

62. За таких обставин факт неповернення ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі 70247,73 грн та присудження ЄСПЛ 4700 євро моральної шкоди не відновлює порушених прав заявника в повній мірі.

63. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду висновує, що у цій справі належним та ефективним засобом для відновлення попереднього правового становища заявника є скасування постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року з одночасним розглядом по суті заяви ДСА від 15 січня 2016 року про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року.

Щодо розгляду заяви ДСА про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року

64. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

65. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати Верховного Суду (частина третя статті 365 КАС України).

66. За правилами частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

67. За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов: про повне або часткове задоволення заяви; про відмову у задоволенні заяви (частина перша статті 242 «Повноваження Верховного Суду України» КАС України - в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

68. Велика Палата Верховного Суду розглядає заяву ДСА про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року в межах процесуальних повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України».

69. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДСА, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 44 Закону № 2862-XII, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року (№ К/800/39755/15, № К/800/39750/15, № К/800/36505/15), у якій цей суд дійшов висновку про відсутність підстав для перерахунку розміру окладів суддів за період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року.

70. ЄСПЛ у рішенні від 12 березня 2026 року у справі «Ващенко та Третяк проти України» констатував, що скасування Верховним Судом України постановою від 30 березня 2016 року остаточних та обов`язкових судових рішень, постановлених на користь заявника, на підставі практики, яка сформувалася через чотири місяці після того, як ці рішення набрали законної сили, не відповідало принципу res judicata, одному з елементів принципу правової визначеності, та становило порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

71. З огляду на висновки ЄСПЛ застосування зазначеного порядку перегляду до судових рішень, які набрали законної сили, на підставі практики, що сформувалася вже після ухвалення цих рішень, є несумісним з принципом res judicata та юридичної визначеності, що становить невід`ємну складову права на справедливий суд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

72. У справі, що розглядається, постанова Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року, на яку посилалася ДСА, була ухвалені через понад чотири місяці після ухвали цього ж суду від 11 червня 2015 року.

73. Отже, заява ДСА від 15 січня 2016 року ґрунтується на судовому рішенні, ухваленому після набрання законної сили оскаржуваною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, а тому її задоволення означало б ретроактивне застосування пізнішої судової практики до правовідносин, остаточно вирішених набранням законної сили судовим рішенням, що згідно з висновками ЄСПЛ суперечить принципу res judicata і є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таке ретроактивне застосування пізнішої судової практики, відповідно до висновку ЄСПЛ, не було спрямоване на усунення істотної судової помилки у цій справі та загалом неправильної судової практики, тому у спірних правовідносинах воно призвело до порушення принципу res judicata у зв`язку з недотриманням принципу правової визначеності.

74. За таких обставин заява ДСА від 15 січня 2016 року не підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду заяви

75. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

З огляду на викладені вище висновки, заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає задоволенню, а констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи усуваються Великою Палатою Верховного Суду шляхом скасування постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви ДСА про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року.

Керуючись статтями 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі

№ 822/504/13-а задовольнити.

Постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 822/504/13-а скасувати.

У задоволенні заяви Державної судової адміністрації України про перегляд судового рішення відмовити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко О. А. Губська Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. КравченкоО. В. Кривенда К. М. Пільков С. О. Погрібний Т. Г. Стрелець О. В. Ступак М. Ю. Тітов І. В. Ткач В. Ю. Уркевич