Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №641/385/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 641/385/23

провадження № 51-647 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022222050000051, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 грн. Крім того, цим же вироком ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 190 КК України скасовано та кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі ст. 417, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вирішено питання речових доказів. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась у підбурюванні до закінченого замаху на надання службовій особі, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась у тому, що працюючи на посаді завідуючої Дільничної лікарні ветеринарної медицини № 2 в м. Харкові, будучи службовою особою, до повноважень якої не входить звільнення працівників Дільничної лікарні ветеринарної медицини № 2, проте вона наділена організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями, виник злочинний умисел на незаконне збагачення, а саме на заволодіння коштами від підлеглих працівників шляхом обману та погрозами звільнення з посади.

В лютому 2022 року ОСОБА_6 , більш точного час не встановлено, перебуваючи на робочому місці, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи із корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 шляхом обману, не маючи права на звільнення з посад підлеглих працівників та не маючи наміру передавати будь-кому з керівництва грошові кошти, висунула останній вимогу, що вона щомісячно повинна надавати грошові кошти для керівництва вищого органу.

В подальшому, після відновлення діяльності Дільничної лікарні ветеринарної медицини № 2 м. Харкова в травні 2022 року, ОСОБА_6 у період з 22 червня по 25 жовтня 2022 року отримала від ОСОБА_8 , яка перебувала під контролем правоохоронних органів, грошові кошти на загальну суму 16 000 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що апеляційним судом, в порушення положень статей 23, 404 КПК України, не досліджено безпосередньо доказів у кримінальному провадженні, однак їм надано іншу оцінку, ніж судом першої інстанції. Крім того, вважає, що в діях ОСОБА_6 наявний обман,як спосіб заволодіння грошовими коштами та при цьому посилається на практику касаційного суду, зокрема на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, попри протилежний висновок апеляційного суду. Стверджує про неврахування доказів, які підтверджують вчинення ОСОБА_6 шахрайства, зокрема протоколів НСРД. На думку сторони обвинувачення, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії останньої за ст. 190 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції, в порушення положень ст. 419 КПК України, не надав вмотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги щодо виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, оскільки, на думку прокурора, не обов`язково встановлювати фактичну передачу неправомірної вигоди кінцевому одержувачу, як про це зазначив суд першої інстанції.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 підтримав подану касаційну скаргу з зазначених в ній підстав та просив задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 та виправдана ОСОБА_6 під час касаційного розгляду заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення. Вважали, що ухвала апеляційного суду є законною та вмотивованою, а касаційна скарга прокурора є необґрунтованою.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції є судом вищого рівня, тому повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Отже, суд апеляційної інстанції має перевірити й проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними в справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Наведених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався.

Доводи прокурора про порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів, заслуговують на увагу.

За змістом ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.

Верховний Суд у своїх рішеннях вже звертав увагу на те, що принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд(постанова ККС у справі №310/879/16-к).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, прокурор в апеляційній скарзі ставив питання не тільки про скасування вироку в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, а й про ухвалення нового обвинувального вироку щодо останньої, вказував на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, не врахування того, що ОСОБА_6 інкримінувалась не передача неправомірної вигоди, а саме підбурювання, а також зазначавпро допустимість зібраних доказів у кримінальному провадження, які, на його переконання, підтверджували її винуватість у вчиненні інкримінованого злочину, а тому просив суд апеляційної інстанції повторно дослідити всі докази у кримінальному провадженні.

Втім, апеляційний суд спочатку (судове засідання від 15 жовтня 2025 р.) відмовив у задоволенні клопотання як прокурора так і захисника, посилаючись на те, що докази у кримінальному провадженні були дослідженні судом першої інстанції. В подальшому, після перерви на додаткове вивчення матеріалів кримінального провадження, під час судового засідання 10 грудня 2025 р., колегія суддів апеляційного суду задовольнила в повному обсязі клопотання про дослідження доказів, проте дослідила докази лише частково (постанова про визнання речовими доказами від 31 жовтня 2022 року з додатками, протоколи за результатами проведення НСРД, протоколи обшуку від 25 жовтня 2022 року). Будь-які інші докази, а також безпосередній допит як потерпілої так і свідків, попри задоволене клопотання, апеляційним судом не досліджувались.

Отже, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі прокурора йшлося про встановлення певних фактів в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд без повторного дослідження доказів щодо цих фактів, в порядку ст. 404 КПК України, наперед висловив свою позицію, що не узгоджується з вимогами ст. 23 КПК України, а також суперечить принципу змагальності сторін, як про те слушно йдеться у касаційній скарзі прокурора.

Апеляційний суд, скасовуючи обвинувальний вирок у частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 190 КК України, вважав, що надані стороною обвинувачення докази, зокрема показання потерпілої ОСОБА_8 та зміст протоколів НСРД, є недостатніми для підтвердження пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, а можливості отримання додаткових доказів вичерпані. Водночас такий висновок зроблено без належної оцінки всієї сукупності доказів та без достатнього мотивування того, з яких саме обставин суд дійшов висновку про вичерпання можливостей їх отримання.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Отже, для застосування цієї підстави необхідна наявність сукупності двох умов, а саме недостатності доказів для доведення винуватості та об`єктивного вичерпання можливостей отримання додаткових доказів. Саме лише переконання суду в недостатності досліджених доказів не є достатньою підставою для закриття кримінального провадження за вказаною нормою.

В свою чергу, апеляційний суд, дійшовши висновку про недостатність доказів, не надав належної оцінки встановленим місцевим судом обставинам у їх сукупності. Зокрема, вироком установлено, що ОСОБА_6 отримувала від ОСОБА_8 грошові кошти, а під час проведення НСРД зафіксовано неодноразові розмови між ними щодо збору та передачі коштів, їх розміру й призначення. Місцевий суд також звернув увагу на відсутність документального підтвердження використання зібраних у відповідний період коштів на зазначені ОСОБА_6 господарські потреби.

Наведені обставини у поєднанні з показаннями потерпілої та іншими дослідженими доказами, на думку колегії суддів, підлягали оцінці саме з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, як того вимагає ст. 94 КПК України.

Посилання апеляційного суду на те, що окремі свідки підтвердили можливість використання коштів на господарські потреби лікарні, не спростовує наведених у вироку обставин та не дає підстав для автоматичного висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на заволодіння коштами ОСОБА_8 . Такі показання стосуються загальної практики використання коштів у закладі та поведінки ОСОБА_6 , однак самі по собі не підтверджують фактичного використання саме отриманих від ОСОБА_8 коштів за призначенням та не усувають необхідності оцінки змісту конкретних розмов між ними й обставин передачі коштів.

Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи обвинувальний вирок та закриваючи кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України, без безпосереднього дослідження доказів, фактично лише обмежився висновком про недостатність окремих доказів, не навівши переконливих мотивів щодо недостатності їх сукупності, а також не встановивши, які саме можливості отримання додаткових доказів були використані стороною обвинувачення та чому вони є вичерпаними. За таких обставин висновок про наявність передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України підстави для закриття кримінального провадження є передчасним.

Крім того, суд апеляційної інстанції формально підійшов до перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про відсутність безпосереднього контакту ОСОБА_6 та невстановлення фактичної передачі неправомірної вигоди службовій особі, однак не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та взаємозв`язку.

Також, колегія суддів касаційного суду вважає передчасним висновок судів про те, що невстановлення факту передачі коштів конкретному службовцю виключає кримінальну відповідальність ОСОБА_6 за інкримінованою статтею. Вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, у сукупності з ч. 4 ст. 27 КК України, не передбачає як обов`язкову умову встановлення факту фактичного одержання неправомірної вигоди службовою особою, якщо встановлено спрямованість умислу винної особи та вчинення нею дій, безпосередньо спрямованих на схиляння іншої особи до надання такої вигоди. Відсутність у розмовах повного анкетного найменування службової особи не є тотожною відсутності такого адресата в об`єктивній дійсності. Питання про те, чи дозволяла сукупність доказів ідентифікувати службову особу та встановити її службове становище і повноваження, мало вирішуватися шляхом комплексної оцінки всіх доказів, а не шляхом відхилення окремих із них як таких, що не містять прямої вказівки на прізвище потенційного одержувача. Визнаючи недоведеною винуватість ОСОБА_6 , суди першої та апеляційної інстанцій фактично звели оцінку доказів до встановлення факту передачі або непередачі грошових коштів конкретній службовій особі, не надавши належної оцінки доказам щодо поведінки останньої, змісту її домовленостей із ОСОБА_8 , обставин отримання від останньої грошових коштів та змісту зафіксованих під час НСРД розмов. Такий підхід не відповідає вимогам ст. 94 КПК України щодо оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурора йшлося про те, що місцевий суд у вироку дав оцінку конкретним доказам без урахування практики Верховного Суду, однак суд апеляційної інстанції ці доводи теж проігнорував і не дав в ухвалі відповідей на них.

У контексті викладеного допущені апеляційним судом порушення є істотними, оскільки вони ставлять під сумнів законність і обґрунтованість ухвали апеляційного суду, що за вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для її скасування, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Між тим, ці порушення перешкоджають дійти безспірного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому це питання має вирішити апеляційний суд за наслідками нового розгляду й ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовільнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року щодо виправданої ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3