Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №404/6029/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 404/6029/25

провадження № 51-964 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025121130000314 від 17 травня 2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Фортечного районного суду міста Кропивницького від 16 липня 2025 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, а також касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на згадану ухвалу.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Фортечного районного суду м. Кропивницького від 16 липня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2025 року й остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК, а саме незаконно придбав та зберігав психотропну речовину без мети збуту протягом року після засудження за цією статтею.

Як з`ясував суд, ОСОБА_6 , будучи 25 березня 2025 року засудженим вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда за ч. 2 ст. 309 КК, у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці та способі незаконно придбав особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, а також пристрій для її вживання у вигляді скляної трубки, які зберігав при собі в кишені куртки без мети збуту.

Надалі 16 травня 2025 року близько 19:00 біля гаражного приміщення за адресою: АДРЕСА_2, працівниками поліції було зупинено ОСОБА_6 , у кишені куртки якого виявлено та під час огляду місця події вилучено: один прозорий безбарвний полімерний пакет із зип застібкою з кристалічною речовиною світло-коричневого кольору, один згорток липкої ізоляційної стрічки синього кольору, усередині якого був прозорий безбарвний полімерний пакет із зип застібкою з кристалічною речовиною білого кольору, а також прозору скляну трубку із нашаруванням речовини світло-коричневого кольору.

Відповідно до висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів від 27 травня 2025 року № СЕ-19/112-25/7098-НЗПРАП у наданих на дослідження кристалічній речовині, полімерних пакетах та змивах зі скляної трубки міститься особливо небезпечна психотропна речовина - PVP, обіг якої заборонено, загальною масою 0,7701 г, яку ОСОБА_6 незаконно придбав та зберігав при собі без мети збуту.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 10 грудня 2025 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження стосовно нього.

На обґрунтування своїх вимог засуджений і його захисник з підстав, детально викладених у касаційних скаргах, посилаються, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ст. 419 КПК, оскільки належним чином не перевірив доводів сторони захисту щодо:

- фактичного затримання ОСОБА_6 без складання протоколу затримання;

- суперечностей між відеозаписом, заявою про добровільну видачу та протоколом огляду місця події;

- провокаційного характеру дій працівників поліції;

- недоведеності такої кваліфікуючої ознаки, як незаконне придбання;

- порушення права на захист;

- неповного відкриття матеріалів кримінального провадження;

- порушення при призначенні й проведенні експертизи.

Так, засуджений і його захисник, обґрунтовуючи вказане вище, серед іншого, посилаються на те, що:

- працівники поліції фактично обмежили свободу пересування ОСОБА_6 , однак суд апеляційної інстанції не перевірив, чи не йшлося фактично про його затримання в розумінні ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та як це впливає на допустимість і достовірність доказів, одержаних після такого затримання;

- сторона захисту стверджувала, що дії працівників поліції не були нейтральною фіксацією вже існуючої події, а містили елементи провокаційної та керованої поведінки стосовно ОСОБА_6 .

Водночас засуджений і його захисник зазначають, що сторона захисту порушувала питання про необхідність повторного дослідження доказів, у тому числі відеозапису, з огляду на те, що саме його зміст мав ключове значення для перевірки доводів сторони захисту стосовно, зокрема, фактичного затримання та провокації, однак суд апеляційної інстанції формально відмовив у задоволенні такого клопотання.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційні скарги засудженого та його захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК.

Звертаючись із касаційною скаргою, засуджений і його захисник посилаються на те, що суд апеляційної інстанції, усупереч ст. 419 КПК, належним чином не перевірив доводів сторони захисту.

Перевіривши матеріали кримінального провадження та зазначені доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла наведених нижче висновків.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому вона повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.

Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Стосовно доводів касаційних скарг щодо провокаційного характеру дій працівників поліції

У касаційних скаргах засуджений та його захисник звертають увагу на те, що сторона захисту порушувала питання про необхідність повторного дослідження доказів, у тому числі відеозапису, оскільки саме його зміст мав ключове значення для перевірки їхніх доводів, зокрема щодо провокації.

Однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду й правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження та оцінки доказів. Разом з тим у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд, у тому числі гарантією надання належної оцінки доводам апеляційної скарги із зазначених у ній підстав.

Як видно з вироку, ОСОБА_6 судом першої інстанції було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, а саме в незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту, вчинених протягом року після засудження за ст. 309 КК.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції дослідив зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, зокрема дані оптичних дисків з відеозаписами з камер нагрудних відеореєстраторів поліцейських, відповідно до яких місцевий суд установив, що 16 травня 2025 року поліцейськими за обставин, які відповідають висунутому обвинуваченню, було виявлено в ОСОБА_6 особливо небезпечну психотропну речовину.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого ОСОБА_6 вбачається, що останній, наводячи доводи, які стосуються провокаційного характеру дій працівників поліції, серед іншого, стверджував, що один із поліцейських повідомив, нібито це він поклав наркотичні засоби на стежку та чекав, поки хтось їх підніме.

За таких обставин ОСОБА_6 вважав, що працівники поліції навмисно поклали наркотичні засоби на видному місці.

Проте, як випливає зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого в цій частині взагалі не були викладені.

До того ж, як видно з прохальної частини апеляційної скарги (з доповненнями), ОСОБА_6 просив суд апеляційної інстанції дослідити матеріали справи, у тому числі відеозапис.

Відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про повторне дослідження доказів, суд апеляційної інстанції зазначив, що стороною захисту не було доведено підстав, які б покладали на апеляційний суд обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 404 КПК, а тому вважав за необхідне обмежитися лише аналізом доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, наданою судом першої інстанції, що, як зауважив суд апеляційної інстанції, не суперечить установленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Водночас, спростовуючи доводи апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого ОСОБА_6 щодо провокації злочину, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив про невстановлення будь-яких даних про те, що особливо небезпечну психотропну речовину та пристрій для її вживання було навмисно залишено працівниками поліції з метою провокації.

Однак колегія суддів уважає, що, відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про повторне дослідження відеозапису, суд апеляційної інстанції, з огляду на позицію сторони захисту стосовно провокативних дій працівників поліції та наявний у матеріалах провадження відеозапис, який, на їхню думку, підтверджує зазначені обставини, не обґрунтував свого висновку про невстановлення будь-яких даних щодо навмисних дій працівників поліції та, як наслідок, усупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, вказаних вище доводи апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого в цій частині належним чином не перевірив і не спростував, а своє рішення достатньо не мотивував.

Стосовно доводів касаційних скарг щодо відсутності протоколу затримання

У касаційних скаргах засуджений та його захисник посилаються на те, що працівники поліції фактично обмежили свободу пересування ОСОБА_6 , проте суд апеляційної інстанції не перевірив, чи не йшлося фактично про його затримання в розумінні ст. 208 КПК та як це впливає на допустимість і достовірність доказів, одержаних після такого затримання.

Згідно із ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Статтею 209 КПК визначено, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою.

У доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 , серед іншого, стверджував, що після затримання йому було наказано залишатися на місці події та попереджено, що в разі непокори буде застосовано зброю, у зв`язку із чим він був змушений залишатися з поліцейськими до приїзду іншого наряду поліції, однак протокол його затримання згідно зі ст. 208 КПК не складався.

Утім, ухвалюючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції взагалі не виклав таких доводів апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого й не навів належного та вмотивованого обґрунтування своїх висновків у цій частині.

Висновки за результатами касаційного розгляду

Колегія суддів уважає, що наведені вище порушення могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), яке, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, тож відповідно до положень пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК така ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки, з огляду на зміст апеляційної скарги (з доповненнями), заявлене до суду апеляційної інстанції клопотання про повторне дослідження відеозапису, а також відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо дослідження доказів, зазначені порушення можливо усунути лише на стадії апеляційного перегляду.

Разом з тим, ураховуючи наявність вказаних істотних порушень вимог процесуального закону, які є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не бачить підстав для надання оцінки доводам касаційних скарг засудженого і його захисника в іншій частині, адже оцінку таким доводам можна буде надати після усунення наведених вище істотних порушень КПК.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що вимоги касаційних скарг засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого цей суд має врахувати зазначене вище, надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченого й постановити законне та обґрунтоване рішення.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі від 16 жовтня 2014 року «Едуард Шабалін проти Росії») про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, у контексті цього кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_6 від суду, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені гл. 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне обрати засудженому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання стосовно запобіжного заходу, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 369, 412, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більше ніж на 60 днів.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3