Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №161/3509/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 161/3509/24

провадження № 51-3747 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 62023140130000302, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Селісок Камінь-Каширського району Волинської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на 6 років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_7 змінено на тримання під вартою, взято під варту в залі суду.

Зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_7 : перебування його під вартою з дня затримання, тобто з 31.08.2023 по 24.11.2023 включно, із розрахунку, що одному дню тримання вартою відповідає один день позбавлення волі; перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 24.11.2023 по 22.02.2024 включно, із розрахунку, що трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідає один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 серпня 2023 року, близько 23 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Audi А6», державний номерний знак

НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Єршова в м. Луцьку, в напрямку від вул. Карбишева до вул. Домни Гордіюк, зі швидкістю більше 50 км/год, поблизу будинку № 9Б по вул. Єршова у м. Луцьку, всупереч вимогам п.п.1.5, 1.10 (в частині значення термінів «дорожня обстановка», «небезпека для руху»), п.2.3 (підпунктів «б», «д»), п.п.12.3, 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху (далі - ПДР), які виразились в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, завчасно не реагував на її зміну, не зменшив швидкість транспортного засобу аж до його зупинки або безпечної швидкості для об`їзду пішоходів з моменту виникнення та виявлення небезпеки для руху та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в цей час рухались в попутному напрямку по смузі руху автомобіля. Після цього водій ОСОБА_7 не виконав обов`язки, визначені п.2.10 ПДР, та продовжив рух, намагаючись покинути місце пригоди, однак допустив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя які знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті, а пішохід ОСОБА_8 - отримав тілесні ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.

В обґрунтування зазначає, що у порушення положень ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції фактично не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 69 КК України.

Зокрема, суд першої інстанції призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України за наявності лише однієї пом`якшуючої обставини, тоді як дана норма закону передбачає наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення.

Також вказує, що постановою Верховного Суду від 17.12.2025 попередня ухвала апеляційного суду від 17.06.2025 щодо ОСОБА_7 була скасована саме у зв`язку з безпідставним застосуванням судом приписів ст. 69 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував вказівки касаційного суду та безпідставно залишив вирок місцевого суду в частині призначення покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, без змін.

На переконання прокурора, тяжкість вчиненого, наслідки у виді смерті потерпілого ОСОБА_9 та спричинення іншому потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням матеріальної шкоди. Крім того, позитивні дані про особу засудженого, а також відшкодування збитків є підставою для призначення покарання в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, однак з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме, що ОСОБА_7 після ДТП продовжив рух керованим ним транспортним засобом, не свідчать про можливість призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор доводи касаційної скарги підтримав.

Захисник ОСОБА_6 , посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження прокурора про ненадання апеляційним судом належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставного застосування при призначенні ОСОБА_7 покарання положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.

Положеннями ч. 1 ст. 69 КК України (у редакції норми на момент вчинення діяння) передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що її застосування пов`язується з наявністю кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

При цьому зазначені умови мають бути встановлені судом у їх сукупності та належним чином мотивовані у судовому рішенні.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, інформацію про стан його здоров`я, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має постійне місце реєстрації і проживання, є військовослужбовцем, за місцем проживання, роботи та служби характеризується виключно позитивно, є учасником бойових дій, протягом 2023 року брав безпосередню участь у бойових діях та здійснював заходи необхідні для забезпечення оборони, має відзнаки та намір продовжити службу надалі, відомості про те, що він вперше притягається до адміністративної та кримінальної відповідальності, його посткримінальну поведінку, яка засвідчує про суб`єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що він визнавши свою провину, критично оцінив свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, повністю усвідомив наслідки свого діяння, настання яких не бажав, зробив для себе відповідні висновки, те, що він відшкодував заподіяну потерпілим

ОСОБА_10 та ОСОБА_11 шкоду, яка йому оголошувалась і планує надалі її відшкодовувати, грубість порушень вимог ПДР, що потягло за собою тяжкі наслідки, думку самих потерпілих, які в судовому засіданні зазначили про відсутність будь яких претензій до ОСОБА_7 , але просили призначити покарання пов`язане з реальним позбавленням волі.

Водночас обставиною, що пом`якшує покарання, суд першої інстанції визнав щире каяття, при цьому не встановив обставин, що його обтяжують.

Таким чином, при вирішенні питання про застосування ч. 1 ст. 69 КК України суд першої інстанції виходив із наявності лише однієї встановленої ним обставини, що пом`якшує покарання.

Саме на це, серед іншого, звернув увагу Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2025 року у цьому кримінальному провадженні, скасувавши ухвалу апеляційного суду від 17 червня 2025 року і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з необґрунтованістю висновку щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Зазначене положення покликане забезпечити усунення порушень матеріального та процесуального закону, встановлених судом касаційної інстанції, та обов`язковість його правових висновків під час нового розгляду кримінального провадження.

Однак, під час нового розгляду Рівненським апеляційним судом, який ухвалою від 06 квітня 2026 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без змін, вказаних вимог закону та відповідно висновків суду касаційної інстанції не дотримано.

Обґрунтовуючи законність застосування місцевим судом приписів ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд зазначив, що крім щирого каяття, обставиною, яка пом`якшує покарання, є також добровільне відшкодування завданої шкоди, тому дійшов висновку про наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, та законність та обгрунтованість вироку суду першої інстанції.

Таким чином, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, апеляційний суд фактично доповнив його новою обставиною, яка пом`якшує покарання, та використав зазначене в якості обов`язкової передумови для підтвердження законності призначеного покарання, тобто фактично змінив вирок в частині підстав для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, що протирічить вимогам кримінального процесуального закону щодо ухвалення судових рішень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час нового розгляду апеляційний суд не виконав вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, при цьому не навів належного спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо безпідставного застосування місцевим судом при призначенні покарання положень ст. 69 КК України, при встановленні однієї обставини, що пом`якшує ОСОБА_7 покарання.

Крім того, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про відсутність передбачених ч. 1 ст. 69 КК України умов для призначення ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Вказане свідчить про те, що погодившись із застосуванням місцевим судом положень ч. 1 ст. 69 КК України за відсутності передбачених цією нормою обов`язкових умов, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.

Одночасно, не навівши належних мотивів для спростування доводів апеляційної скарги прокурора, суд не дотримався вимог ст. 419 КПК України.

З урахуванням викладеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином вмотивоване судове рішення.

У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим та відсутності інших обставин, які можуть бути враховані при призначенні покарання, застосування положень ст. 69 КК України при призначенні йому покарання слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризику, передбаченому ст. 177 КПК України, а саме спробам обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто по 05 грудня 2026 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3