Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №392/1843/19 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 392/1843/19

провадження № 51-4718 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника

ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019120190000668, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Паліївка Маловисківського району Кіровоградської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України,

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Благовіщенського районного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання перебування його під вартою з 19 год 14 хв. 12 вересня 2019 року до дня набрання вироком законної сили із розрахунку день за день.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року вказаний вирок в частині призначеного покарання скасовано, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 в період з 22.08.2019 по ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав спільно з ОСОБА_8 та двома її малолітніми дітьми:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . В ході спільного проживання плач малолітнього ОСОБА_10 дратував ОСОБА_7 , в результаті чого останній знущався над дитиною в різні способи, спричиняючи їй фізичний біль та тілесні ушкодження. Це призвело до того, що через постійний плач дитини ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді позбавлення життя дитини, у період часу з 08 по 15 год, перебуваючи на території власного домоволодіння за вищевказаною адресою, взявши малолітнього ОСОБА_10 за обличчя, декілька разів вдарив його головою об стіну, в результаті чого в цей же день, близько

18 год, від закритої черепно - мозкової травми: забій речовини головного мозку, крововилив під тверду та павутинну мозкові оболонки, перелом кісток склепіння та основи черепа, що ускладнилось розвитком набряку головного мозку та здавленням життєво важливих стовбурових структур, настала смерть

ОСОБА_10 .

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічні за змістом та вимогою, захисник

ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просять оскаржуване судове рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважають, що призначене покарання у виді довічного позбавлення волі є надмірно суворим та необґрунтованим, оскільки при його призначенні належним чином не враховано практику Європейського суду з прав людини щодо такого виду покарання, перебування ОСОБА_7 у АТО, відсутність судимості, а також соціальні зв`язки. Разом з цим вказують, що під час досудового розслідування не було проведено судової психологічної експертизи потерпілої ОСОБА_8 та не встановлено ступінь її розумової відсталості.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг, просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 доводи касаційних скарг підтримали.

Прокурор вважав вирок апеляційного суду законним і обгрунтованим та просив залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за п. 2 ч. 2

ст. 115 КК України, у касаційних скаргах не заперечуються.

Згідно положень статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Як убачається з вироку місцевого суду, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, як працьовитий і товариський, водночас як грубий та некоректний у спілкуванні з оточуючими та неврівноважений, є неодруженим, утриманців не має, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, психічними захворюваннями не страждає, при цьому не встановив обставин, що пом`якшують чи обтяжують його покарання. Разом з цим при призначенні покарання у якості обставини, що позитивно характеризує обвинуваченого, враховано, що

ОСОБА_7 проходив строкову військову службу у Збройних силах України у період з 13.11.2012 по 05.11.2013 та військову службу за контрактом з 14.06.2016 по 20.09.2016, є учасником бойових дій. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 за п. 2 ч. 2

ст. 115 КК Українипокарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Згідно положень статей 370, 420 КПК України, судапеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК Українипередбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК Українидовічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Так, скасовуючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора в частині призначеного покарання та ухвалюючи свій вирок відповідно до вимог

ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції в обґрунтування зазначив, що враховуючи ступінь тяжкості та суспільної небезпеки, конкретні обставини і характер вчиненого кримінального правопорушення, а також дані про особу винного, покарання у виді позбавлення волі на певний строк не в змозі досягти головної мети, яка полягає у виправленні засудженого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, як зазначено апеляційним судом, при призначенні покарання судом першої інстанції безпідставно не враховано обтяжуючу покарання обставину, передбачену п. 13 ст. 67 КК України, а саме вчинення ОСОБА_7 злочину у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, дослідженими судом першої інстанції під час судового розгляду.

Крім цього суд вказав, що про жорстокість та холоднокровність дій

ОСОБА_7 свідчать тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_10 та обставини, зафіксовані у протоколі від 06.11.2019 року аудіо,- відеоконтролю з додатками, із записом від 12.09.2019, відповідно до якого обвинувачений розповів, що він нервував коли ОСОБА_10 плакав, тому кидав дитину у коляску та один раз бив по сідницях, а приблизно за два тижні до смерті, узявши його за одяг, ударив двічі потилицею об стіну та кинув на ліжко, потім викотив коляску до веранди будинку і сказав співмешканці, щоб поклала дитину спати у веранді. Також ОСОБА_7 , не вказуючи точної дати, розповів, що у четвер кинув ОСОБА_10 у металеве відро, внаслідок чого дитина отримала тілесні ушкодження у вигляді садна з лівого боку та кидав його у миску з водою (т. 2 а. п. 86-102).

Вчинений ОСОБА_7 злочин проти життя малолітньої дитини становить собою підвищену суспільну небезпеку, характеризується виключною аморальністю та цинічністю дій винного, а обставини його вчинення свідчать про відсутність співчуття та людської моралі у обвинуваченого.

Крім цього, поведінка обвинуваченого, у тому числі посткримінальна, свідчить про чітко виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе ставлення до закону та нехтування загальнолюдськими моральними цінностями, крайню зневагу до людського життя та вказує на його виключну високу небезпеку для суспільства.

При цьому обвинувачений ОСОБА_7 , заперечуючи упродовж 6 років судового розгляду свою винуватість та причетність до вчинення умисного вбивства малолітньої дитини, з метою уникнення кримінальної відповідальності, намагався перекласти провину на його матір - потерпілу ОСОБА_8 та зазначав, що тілесні ушкодження могла спричинити саме остання.

Таким чином, врахувавши фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу та посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , які свідчать про те, що останній становить постійну та серйозну загрозу для суспільства, апеляційний суд дійшов висновку, що інші, менш суворі заходи, окрім як довічне позбавлення волі, не здатні забезпечити захист суспільства і справедливість.

Посилання у касаційних скаргах сторони захисту на перебування ОСОБА_7 в АТО, соціальні зв`язки та відсутність попередніх судимостей не спростовує висновок апеляційного суду про призначення обвинуваченому за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі. Такі відомості про особу були предметом оцінки апеляційного суду в сукупності з характером і ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та іншими встановленими обставинами.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а покарання засудженому

ОСОБА_7 призначено з дотриманням положень статей 50, 65 КК України.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.

Крім цього, неспроможними є доводи касаційних скарг щодо не призначення під судової психологічної експертизи щодо потерпілої ОСОБА_8 та, відповідно, не встановлення ступеня її розумової відсталості, оскільки такі доводи стосуються повноти дослідження обставин справи та оцінки доказів, що не узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України та компетенцією суду касаційної інстанції.

Разом з цим, скарги не містять обґрунтування того, яким чином непроведення судової психологічної експертизи потерпілої ОСОБА_8 перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення та яку конкретно обставину, що входить до предмета доказування у цьому кримінальному провадженні, неможливо було встановити без проведення такої експертизи.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3