Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №760/12903/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 760/12903/22

провадження № 51-1803 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100170000237 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Брянка Луганської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Солом`янський районний суд м. Києва вироком від 20 листопада 2024 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, і призначив йому покарання із застосуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років і 7 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_6 покарання за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року та остаточно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років і 7 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_6 31 серпня 2022 року, приблизно о 09:53, перебуваючи на зупинці громадського транспорту на площі Вокзальній, 1 у м. Києві, підійшов до кіоску «Трафік» та, побачивши за вікном кіоску склянку з грошовими коштами; усвідомлюючи, що склянка з грошовими коштами знаходиться у закритому приміщенні, до якого немає доступу стороннім особам; розуміючи, що він може через вікно дотягнутися до склянки, у нього виник злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна.

ОСОБА_6 , діючи відкрито, вихопив з вікна склянку з грошима та почав тікати, однак не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежало від його волі, оскільки був затриманий працівником поліції.

Київський апеляційний суд вироком від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив.

Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року скасував в частині призначеного покарання й ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років і 8 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70, 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року, більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років і 8 місяців. В решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, не вказав, чому визнав їх безпідставними, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації діянь ОСОБА_6 та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Вважає, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів скарги щодо недоведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення дослідженими під час судового розгляду доказами, не дав їм належної оцінки з точки зору належності та достовірності.

Крім цього, сторона захисту у касаційній скарзі зазначає про допит потерпілої під час судового провадження за допомогою мобільного месенджера, що є порушенням вимог КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, заяв про участь у ньому не подавали. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.

Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильної оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо їх неналежності, недопустимості чи недостовірності.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів провадження вбачається, що захисник ОСОБА_7 , не погоджуючись з вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу (т. 1 а. с. 174).

Апеляційна скарга захисника викладена на двох сторінках й зміст скарги зводиться до двох доводів: 1) незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції щодо доведеності ними винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення; 2) посилання на порушення вимог КПК України у зв`язку із допитом потерпілої в місцевому суді за допомогою відеозв`язку із використанням месенджера.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України виклав ці доводи захисника у мотивувальній частині ухвали і навів підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Зокрема, спростовуючи доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, апеляційний суд послався на досліджені судом першої інстанції докази, зокрема показання потерпілої, яка вказала, що саме ОСОБА_6 забрав склянку з грошима з кіоску і побіг, після чого вона стала кликати на допомогу, його наздогнали і затримали.

Також апеляційний суд вказав, що показання потерпілої узгоджуються з даними відеозапису, на якому зафіксовано події, що мали місце 31 серпня 2022 року в кіоску.

Також суд послався на показання свідка ОСОБА_8 , який, будучи працівником поліції, перебуваючи на робочому місці поблизу зупинки громадського транспорту біля залізничного вокзалу у м. Києві, почув як дівчина кличе на допомогу, наздогнав ОСОБА_6 , який тікав з грошима потерпілої, і затримав його.

Крім цього, апеляційний суд вказав, що вина ОСОБА_6 підтверджується й іншими доказами, зокрема: протоколами огляду предметів від 31.08.2022 та 10.09.2022, у яких зафіксовано огляд грошових коштів та речей обвинуваченого, вилучених під час його затримання; протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 31 серпня 2022.

Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що вказані докази підтверджують винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, тому обґрунтовано відхилив доводи захисника в цій частині.

При цьому колегія суддів касаційного суду вбачає безпідставними також і доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, висловлені ним в одному з письмових клопотань на адресу Верховного Суду про те, що судом не були допитані інші особи, які були свідками інкримінованих йому подій, оскільки дослідження місцевим судом відеозапису події кримінального правопорушення обґрунтовано надавало суду можливість повно встановити всі необхідні для правильної кваліфікації діяння обвинуваченого обставини.

Також апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо порушення вимог КПК України у зв`язку із допитом потерпілої за допомогою відеозв`язку у месенджері.

Зокрема суд вказав, що потерпіла виїхала за межі території України, тому проведення судового засідання за участю потерпілої у режимі відеоконференцзв`язку з використанням інших технічних засобів є обґрунтованим та необхідним з метою забезпечення оперативності судового провадження у розумний строк та з метою забезпечення встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення.

При цьому суд попередив потерпілу про кримінальну відповідальність та привів до присяги, й сторона захисту в засіданні не висловлювала заперечень щодо забезпечення таким чином участі потерпілої в судовому засіданні.

Крім цього апеляційний суд звернув увагу, що апеляційна скарга захисника не містить зазначення того, яким чином допит потерпілої за допомогою звичайного відеозв`язку порушував права обвинуваченого, оскільки сторона захисту не була позбавлена можливості ставити їй питання з метою з`ясування всіх обставин справи та доведення невинуватості обвинуваченого, отже обвинувачений не був обмежений в можливостях ефективного використання своїх прав.

Однак з цього питання Верховний Суд вважає необхідним вказати таке.

Відповідно до змісту ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 цієї статті визначає, що застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки, передбачені цим Кодексом.

Вказані норми, крім іншого, покликані забезпечити можливість ідентифікувати особу, з якою встановлюється зв`язок.

При вивченні відеозапису судового засідання за 01 серпня 2024 року встановлено, що у залі судового засідання були присутні обвинувачений ОСОБА_6 та прокурор. Захисник ОСОБА_7 брав участь у розгляді в режимі відеоконференції.

Також за допомогою засобів зв`язку була присутня, як вказав секретар судового засідання, потерпіла ОСОБА_9 . При цьому на відеозаписі лише чути голос допитуваної особи, яку секретар представив як потерпілу, однак її зображення не відображається (постійний чорний екран).

Таким чином, учасники провадження не мали об`єктивної можливості бачити особу, допит якої здійснюється, тобто в повному обсязі бачити хід судового провадження, що є однією з умов належного проведення судового засідання в режимі відеоконференції. При цьому захисник в судовому засіданні Верховного Суду висловив сумнів у тому, що допитано було саме потерпілу.

За таких обставин Верховний Суд вбачає необхідним виключити з мотивувальних частин вироку апеляційного суду та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України і з вироку суду першої інстанції посилання на показання потерпілої ОСОБА_9 як на доказ винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому виключення з мотивувальних частин указаних вироків посилання на цей доказ в цілому не впливає на обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, що підтверджується іншими доказами, наявними в матеріалах провадження.

Стосовно посилань захисника у касаційній скарзі на суворість призначеного засудженому покарання, а також стосовно клопотання засудженого про необхідність врахування даних про нього з офіційних відкритих джерел, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суди виходили з тих даних про особу обвинуваченого, які були надані сторонами кримінального провадження.

Зокрема суди виходили із загальних засад призначення покарання, передбачених положеннями ст. 65 КК України, з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, й за відсутності обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, урахували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів; дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, характеризується нейтрально, та дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України.

Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі засудженого та конкретним обставинам кримінального провадження й за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Виключити зі змісту указаних вироків посилання на показання потерпілої ОСОБА_9 як на доказ.

У решті вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 року та вирок Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3