Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №392/566/26 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 392/566/26

провадження № 51-2799км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2026 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК)

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2026 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

За обставин, детально викладених у вироку районного суду ОСОБА_8 визнано винним: у незаконному придбанні, носінні, зберіганні та збуту вибухових речовин, а також бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, за таких обставин.

Так, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», у невстановлений час та місці, діючи умисно, в порушення вимог пунктів 1, 2 Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2471-XII від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якими зброя, боєприпаси, вибухові речовини й засоби вибуху віднесені до майна, яке не може перебувати у власності громадян, Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою КМУ № 576 від 17 жовтня 1992 року, «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року, знайшов у невстановленому місці, тим самим незаконно придбав три пристрої типу «Ліра -Б» (із зарядом вибухової речовини) для FPV- дронів квадрокоптерного та літакового типу, які зберігав при собі з моменту віднайдення, з метою збуту без передбаченого законом дозволу.

Після чого, реалізуючи злочинний умисел, направлений на збут вибухових речовин, 29 серпня 2025 року в період часу з 15:01 до 15:26 особі з легендованими установчими даними ( ОСОБА_9 , до якого застосовано заходи безпеки, шляхом забезпечення конфіденційних відомостей), діючи на добровільних засадах, в порядку та на умовах зазначених законом, з метою викриття злочину, перебуваючи по вулиці Шкільна в с-ще Смоліне Новоукраїнського району Кіровоградської області, передав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 2000 грн з метою придбання в останнього трьох пристроїв типу «Ліра -Б» (із зарядом вибухової речовини) для FPV- дронів квадрокоптерного та літакового типу.

В свою чергу, ОСОБА_8 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на збут вибухових речовин, діючи умисно та цілеспрямовано, збув ОСОБА_9 три пристрої типу «Ліра -Б» (із зарядом вибухової речовини) для FPV- дронів квадрокоптерного та літакового типу, тим самим вчинив незаконний збут вибухових речовин.

Вказані вибухові речовини ОСОБА_8 незаконно придбав, зберігав, носив та збув, без передбаченого законом дозволу.

Крім того, ОСОБА_8 знайшов у невстановленому місці, тим самим незаконно придбав ручну осколкову американську гранату типу М67 з бойовим підривачем типу М213, яку зберігав при собі з моменту віднайдення, з метою збуту без передбаченого законом дозволу.

Після чого, реалізуючи злочинний умисел, направлений на збут бойових припасів, 24 грудня 2025 року в період часу з 11:15 до 11:48 особа з легендованими установчими даними ОСОБА_9 , перебуваючи по вулиці Будівельників в с-ще Смоліне Новоукраїнського району Кіровоградської області передав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 1600 грн з метою придбання у останнього ручної гранати.

В свою чергу, ОСОБА_8 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на збут бойових припасів, діючи умисно та цілеспрямовано, збув ОСОБА_9 ручну осколкову американську гранату типу М67 з бойовим підривачем типу М213, тим самим вчинив незаконний збут бойових припасів.

Вказані бойові припаси ОСОБА_8 незаконно придбав, зберігав, носив та збув, без передбаченого законом дозволу.

Крім того, ОСОБА_8 у невстановлені досудовим слідством час, обставини і спосіб, незаконно придбав: проміжні патрони, промислового виготовлення, вчинивши, тим самим, незаконне без передбаченого законом дозволу, придбання бойових припасів. Вказані патрони ОСОБА_8 незаконно зберігав в приміщенні квартири за місцем свого колишнього проживання по АДРЕСА_2 .

24 грудня 2025 року, в період часу з 17:46 до 18:2, під час обшуку квартири за вищевказаною адресою (місця колишнього проживання ОСОБА_8 ), проведеного працівниками поліції на підставі ухвали слідчого судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2025 року, було виявлено та вилучено: тридцять патронів, які являються боєприпасами 5,45-мм (5,45*39 мм), проміжними патронами з кулями зі сталевим сердечником, промислового виготовлення, які можуть використовуватись при стрільбі з автоматів системи Калашникова («АК-74», «АКСУ-74У»), кулемету РПК-74 та інших.

Кропивницький апеляційний суд вироком від 02 липня 2026 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання та зарахування строку попереднього ув`язнення) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 24 грудня 2025 року до 08 квітня 2026 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданих касаційних скаргах:

- прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості та кваліфікацію дій ОСОБА_8 , просить змінити вирок апеляційного суду та на підставі статей 96? та 96? КК конфіскувати в ОСОБА_8 у дохід держави 3 600 грн.

Свою позицію обґрунтовує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке він убачає в тому, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок, не застосував спеціальну конфіскацію у цьому провадженні, оскільки судом встановлено і цей факт підтверджено обвинуваченим під час допиту, що ОСОБА_8 одержав 3 600 грн за продаж боєприпасів та вибухових речовин, тобто внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, а тому, на думку прокурора, підлягали застосуванню статті 96? та 96? КК;

- захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити без змін вирок суду першої інстанції.

Зокрема стверджує, що суд апеляційної інстанції, призначаючи його підзахисному покарання у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК, не врахував належним чином усіх даних про особу засудженого, який має позитивні характеристики, відсутність судимостей, наявність сім`ї, постійних місця роботи та проживання, обставини, що пом`якшують покарання (активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття). З огляду на викладене уважає вирок суду апеляційної інстанції не справедливим.

Окремо висловлює заперечення щодо доводів касаційної скарги прокурора про застосування спеціальної конфіскації, оскільки, як акцентує адвокат, суму 3 600 грн в ОСОБА_8 під час досудового розслідування не вилучали, а тому, відповідно, немає чого конфісковувати.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу сторони захисту та висловили незгоду щодо касаційної скарги сторони обвинувачення, прокурори ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підтримали касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечили проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Мотиви Суду

Згідно зіст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що під час судового розгляду справи ОСОБА_8 визнав свою винуватість за пред`явленим обвинуваченням повністю, надавши відповідні показання щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, що дозволило суду першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК не досліджувати доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. Із зазначеним порядком дослідження доказів погодилися всі учасники судового провадження, що позбавляє їх права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі сторони захисту не заперечуються висновки суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 263 КК.

Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання (незастосування положень ст. 75 КК) тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, Верховний Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Ухвалюючи вирок, апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Так, частиною 1 ст. 263 КК передбачено покарання за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, - у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Як слідує із вироку районного суду ОСОБА_8 призначено за ч. 1 ст. 263 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Апеляційний суд перевірив вирок місцевого суду за відповідними доводами сторони обвинувачення на предмет призначення більш суворого покарання ОСОБА_8 . Цей суд, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, обґрунтував свою позицію тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем в умовах введеного в державі воєнного стану, наявності прямої загрози національній безпеці держави, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високо дисциплінованими та мати високу моральну та патріотичну свідомість, останній всупереч викладеному, вчиняє злочин проти громадської безпеки, який прямо впливає на укомплектованість підрозділів Сил оборони України боєздатність військових підрозділів та спроможність підрозділів виконувати поставлені бойові завдання.

Також суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання без застосування ст. 75 КК, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких; обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме вчинення трьох епізодів злочинної діяльності з яких два є корисливими, підривають обороноздатність держави в період воєнного стану; дані що характеризують особу обвинуваченого, умови життя, ставлення обвинуваченого до вчиненого ним діяння, посткримінальну поведінку, та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню злочинів як винним, так і іншими особами - це так зване загальне запобігання злочинів. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільне небезпечними і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до кримінально-протиправної поведінки.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що за конкретних обставин скоєного та його наслідків, звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, як це зробив районний суд, не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами.

У той же час, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки (тобто в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 263 КК), врахував не тільки тяжкість скоєного ним діяння, а й усі дані про особу винного, зокрема й ті, про які вказується у касаційній скарзі сторони захисту (досудову розповідь, позитивні характеристики, відсутність судимостей, наявність сім`ї, постійних місця роботи та проживання, обставини, що пом`якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття).

Обставини, на які сторона захисту посилається в касаційній скарзі як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані апеляційним судом під час призначення покарання в мінімальній межі, передбаченої ч. 1 ст. 263 КК. Ці обставини не є безумовними і достатніми для застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК та зміни або скасування вироку апеляційного суду.

Касаційний суд уважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є законним та справедливим, сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено, а тому підстав для її задоволення немає.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи сторони обвинувачення про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, а саме статей 96? та 96? КК, з огляду на таке.

Так, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 96? КК).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96? КК спеціальна конфіскація застосовується, якщо гроші, цінності та інше одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 96? КК регламентовано, що у разі якщо «… якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у частині першій цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна».

Із матеріалів цього кримінального провадження слідує, що його розгляд проводився в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, тобто суд обмежився лише допитом обвинуваченого, та вивченням характеризуючих даних на його особу, визнавши недоцільним вивчення письмових доказів у провадженні. Також районним судом роз`яснено учасникам наслідки розгляду провадження із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК. Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засідання під час допиту вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав повністю, не заперечував щодо фактичних обставин, зазначених в обвинувальному акті, вчинення ним злочинів, а також підтвердив факт продажу вибухових речовин та боєприпасів з отриманням грошей на загальну суму 3 600 грн (за обома епізодами).

Той факт, що гроші не вилучалися органом досудового розслідування, та їх не визнавано речовими доказами за ст. 100 КПК, як про те стверджує захисник, не є перешкодою для спеціальної конфіскації грошової суми, яка отримана від збуту, оскільки судом встановлено факт отримання цієї суми, що чітко відображено в обвинувальному акті та не заперечувалося самим обвинуваченим ОСОБА_8 під час допиту.

Отже, на підставі зазначеного вище, а також враховуючи постанову Верховного Суду від 16 вересня 2024 року у справі № 183/4229/23, відповідно до якої «… застосування згідно положень статей 96-1, 96-2 КК судом апеляційної інстанції спеціальної конфіскації не є тим «іншим випадком», передбаченим ч. 1 ст. 421 КПК, що погіршує становище обвинуваченого», тому колегія суддів уважає за необхідне змінити вирок апеляційного суду та застосувати спеціальну конфіскацію у цьому провадженні.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 436, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити, а касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.

Вирок Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_8 змінити.

На підставі статей 96?, 96? КК застосувати спеціальну конфіскацію, зокрема стягнути із засудженого ОСОБА_8 в дохід держави грошову суму в розмірі 3600 грн, одержану внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3