Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №155/1473/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 155/1473/25

провадження № 51-1743км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

представників потерпілих, адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9

(в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_10

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12025030000000638 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Горохівського районного суду Волинської області від 20 листопада 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки на підставі ст. 75 КК та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 02.08.2025 близько 12:20 керуючи автомобілем «Opel Vivaro» та рухаючись автодорогою Н-17 сполученням Львів-Радехів-Луцьк зі сторони міста Луцька Волинської області в напрямку до м. Горохів, поблизу с. Угринів на відстані близько 100 метрів від кілометрового знаку «106», в порушення п. 2.3. б), п. 2.3. д), п. 2.9. б), п. 10.1, п. 11.3, п. 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР, перебуваючи у стані втоми проявив безпечність, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не вибрав у встановлених межах безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, унаслідок чого не справився з керуванням і виїхав на смугу зустрічного руху де зіткнувся з автомобілем «Mercedes-Benz А 180 CDI» під керуванням водія ОСОБА_11 , яка рухалася в зустрічному напрямку.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Opel Vivaro» ОСОБА_12 та водій автомобіля «Mercedes-Benz А 180 CDI» ОСОБА_11 отримали тілесні ушкодження від яких на місці померли.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2026 року залишив його без змін, а скаргу без задоволення.

Вимоги касаційних скарги та викладені в них узагальнені доводи

У касаційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_13 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи скарги і безпідставно залишив це рішення без змін.

Вважає, що апеляційний суд, погодившись із висновком місцевого суду у вироку щодо розміру призначених ОСОБА_5 основного та додаткового покарань і можливість його виправлення без реального відбування покарання за умов застосування до нього положень ст. 75 КК, не взяв до уваги, що скоєний ним злочин відноситься до категорії тяжких, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років та його наслідки у виді загибелі двох осіб, а також особу засудженого.

Звертає увагу на те, що цей суд не врахував, що обставини, які були враховані місцевим судом під час визначення виду і розміру покарання засудженому були одночасно ним враховані і як підстави для його звільнення від відбування призначеного покарання.

Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишився і зазначений у резолютивній частині вироку зміст рішення про позбавлення ОСОБА_5 права керування транспортними засобами, що суперечить змісту санкції ч. 3 ст. 286 КК де вказано про позбавлення «права керувати транспортними засобами».

Також стверджує, що апеляційний суд не спростував доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про безпідставне зарахування судом першої інстанції у строк покарання ОСОБА_5 на підставі ч. 5 ст. 72 КК 04 серпня 2025 року одночасно як дня попереднього ув`язнення, так і дня цілодобового домашнього арешту.

З урахуванням зазначеного стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор підтримала вимоги касаційної скарги.

Засуджений, захисник, представники потерпілих та потерпіла ОСОБА_7 заперечили проти касаційної скарги і просили залишити оскаржуване рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги і вправі вийти за її межі, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 3. ст. 286 КК прокурором у касаційній скарзі не оспорюються.

У своїй скарзі прокурор вказує на неправильне застосування судом положень ст. 75 КК та на м`якість призначеного ОСОБА_7 основного покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією кримінального закону за вчинений злочин, що не було виправлено судом апеляційної інстанції при перегляді вироку.

Однак такі доводи прокурора є безпідставними.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Положеннями статей 50, 65, 74, 75 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання в кримінальному провадженні та звільнення від його відбування повинні вирішуватися судом з урахуванням мети, для досягнення якої воно призначається.

Дотримання визначених законом загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі такого його виду та розміру, які б ґрунтувалися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації і сприяли досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави і суспільства від протиправних посягань.

Цих вимог закону апеляційний суд дотримався.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд, перевіривши наведені в ній доводи, дійшов переконливого висновку про правильність рішення місцевого суду щодо визначення ОСОБА_5 виду і розміру покарання та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства за умов застосування до нього положень ст. 75 КК.

При цьому апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що при ухваленні вироку суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, за місцем роботи та проживання характеризується виключно позитивно, в стані алкогольного сп`яніння обвинувачений не перебував, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, при ДТП втратив внутрішній орган, а також характер вчинених обвинуваченим адміністративних правопорушень.

Також апеляційний суд вказав на те, що при призначенні покарання місцевий суд узяв до уваги обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття засудженого та активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, які його обтяжують.

Ураховуючи обставини вчинення злочину та його наслідки, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити засудженому також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зважаючи на обставини справи і дані про особу засудженого апеляційний суд погодився з правильністю висновку місцевого суду про необхідність призначити ОСОБА_5 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 286 КК, оскільки таке покарання узгоджується з засадами справедливості й співмірності.

Обґрунтованих підстав ставити під сумнів цей висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає, а прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих аргументів, які б доводили явну несправедливість основного покарання призначеного засудженому.

Окрім того, апеляційний суд дав належну оцінку і доводам прокурора про неможливість звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням.

Зокрема, спростовуючи ці доводи апеляційний суд в ухвалі вказав на позицію потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_7 у судовому засіданні, які просили суд призначити засудженому покарання не пов`язане з реальним відбуттям.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін апеляційний суд в ухвалі вказав, що поведінка засудженого після вчинення злочину та впродовж досудового розслідування, послідовно висловлений ним в ході судового та апеляційного розгляду щирий осуд скоєного, а також встановлені судом відомості про його особу та позитивна характеристика, дають переконливі підстави вважати, що останній повністю усвідомив суспільну небезпеку вчиненого ним необережного злочину, а тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

При цьому апеляційний суд слушно вказав в ухвалі на те, що загибель кількох осіб є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 286 КК і за наявності передбачених законом підстав не виключає можливості застосувати до засудженого положення ст. 75 КК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів правильність висновків апеляційного суду в оскаржуваному рішенні та свідчили про неможливість досягти мети покарання через визначений судом строк та порядок його відбування засудженим, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Застосований судом у кримінальному провадженні захід примусу до ОСОБА_5 та визначений порядок його відбування відповідає меті покарання та є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення.

Що стосується доводів скарги прокурора про неправильне зарахування судом засудженому 04 серпня 2025 року одночасно як дня тримання під вартою, так дня цілодобового домашнього арешту, то з цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Зарахований судом першої інстанції строк попереднього ув`язнення та цілодобового домашнього арешту за наявності рішення про застосування ст. 75 КК не визначає фактичну тривалість перебування особи в місцях позбавлення волі. У разі скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням у порядку, передбаченому ст. 78 КК, питання точного обчислення строку відбування покарання із зарахуванням строків попереднього ув`язнення відповідно до ст. 72 КК підлягає вирішенню судом першої інстанції в порядку виконання вироку на підставі п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК.

Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній зазначені відповідні підстави та мотиви, з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення, а також положення закону, якими він керувався.

Зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині вироку словосполучення "права керування" замість "права керувати" за своєю правовою природою є граматичною опискою. Відповідно до ст. 379 КПК описки та очевидні арифметичні помилки у судовому рішенні можуть бути виправлені судом, який ухвалив рішення, за власною ініціативою або за заявою учасників провадження. Вказана неточність носить технічний характер, не впливає на зрозумілість та правильне сприйняття виду такого додаткового покарання, і не становить труднощів для його виконання відповідним органом, а тому не є підставою для зміни чи скасування законного по суті судового рішення.

Під час перевірки оскаржуваної ухвали судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких можуть бути зміна чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року щодо ОСОБА_5 без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

____________________ __________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3