Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №727/12546/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 727/12546/24

провадження № 51-1762км26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 лютого 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024260000000342, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Історія кримінального провадження

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 лютого 2026 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України і йому призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з навчанням та вихованням дітей строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 59-1 КК України покладено на ОСОБА_8 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Роз`яснено ОСОБА_8 , що за ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду передбачена кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 389 КК України.

Вирішено долю речових доказів і стягнуто судові витрати.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року вирок районного суду залишено без змін.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду, ОСОБА_8 вчинив умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій, а також умисне її зберігання без мети збуту чи розповсюдження за таких обставин.

У період із квітня 2021 року по 09 год 48 хв 14травня 2024 року ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з метою отримання доступу до матеріалів (відео -, фотофайлів), що містять дитячу порнографію, за допомогою ноутбука «Dell Inspiron 15», серійний номер NZ94612, у якому наявний жорсткий магнітний диск «ToshibaMQ01ABF050», серійний номер 54B8SM6RS, що належить йому на праві власності, використовуючи всесвітню мережу «Інтернет», доступ до якої надається інтернет-провайдером ТОВ «Сітінет», за допомогою кінцевого мережевого обладнання, що забезпечує доступ до мережі «Інтернет» з MAC-адреси НОМЕР_3, використовуючи закритий вебресурс ІНФОРМАЦІЯ_3 та за допомогою прямого завантаження з веб ресурсу, отримав доступ до продукції, що належить до дитячої порнографії, яку надалі зберігав без мети збуту чи розповсюдження.

Крім того, у період з 10 год 39 хв 09 вересня 2023 року по 15 год 57 хв 04 лютого 2024 року ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем свого проживання, за допомогою ноутбука «Lenovo G505s», серійний номер CB26850671, у якому наявний жорсткий магнітний диск «Seagate ST1000LM014», серійний номер W380NPKT, що належить йому на праві власності, використовуючи всесвітню мережу «Інтернет» та закритий вебресурс rutor.org та за допомогою програмного забезпечення додатку ПЗ Torrent, встановленого на зазначеному ноутбуці, отримав доступ до продукції, що належить до дитячої порнографії, яку потім зберігав без мети збуту чи розповсюдження.

Він же 03 травня 2024 року о 12 год 32 хв, перебуваючи за місцем свого проживання, за допомогою вказаного вище ноутбука «Lenovo G505s», використовуючи всесвітню мережу «Інтернет», доступ до якої надається інтернет-провайдером ТОВ «Сітінет», за допомогою кінцевого мережевого обладнання, що забезпечує доступ до мережі «Інтернет» із зазначеної вище MAC-адреси, використовуючи закритий вебресурс rutor.org та за допомогою програмного забезпечення додатка ПЗ Torrent, встановленого на цьому ноутбуці, отримав доступ до продукції, що належить до дитячої порнографії, яку потім зберігав без мети збуту чи розповсюдження.

Також ОСОБА_8 у період з 10 год 41 хв по 10 год 55 хв 26 січня 2024 року за допомогою мобільного телефона «Samsung Galaxy S23» (SM-S918B/DS), серійний номер НОМЕР_1 , належного йому на праві власності, використовуючи всесвітню мережу «Інтернет»та закритий вебресурс ІНФОРМАЦІЯ_2 та за допомогою прямого завантаження з вебресурсу, отримав доступ до продукції, яка належить до дитячої порнографії.

Крім того, у період з 10 год 16 хв 13 лютого по 13 год 27 хв 21 лютого 2024 року він за допомогою вказаного мобільного телефона «Samsung Galaxy S23», використовуючи всесвітню мережу «Інтернет» за допомогою прямого завантаження з вебресурсу, отримав доступ до продукції, яка належить до дитячої порнографії.

Він же, у період часу з 20 год 55 хв по 20 год 56 хв 12 березня 2024 року, за допомогою мобільного телефона «Samsung Galaxy S23», використовуючи всесвітню мережу «Інтернет» і вебресурс rutor, за допомогою прямого завантаження з вебресурсу отримав доступ до продукції, що належить до дитячої порнографії.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та направити матеріали кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону вбачає, зокрема, у тому, що:

1) незаконно внесено відомості в ЄРДР щодо ОСОБА_8 , оскільки у витягу ЄРДР під час реєстрації кримінального правопорушення не вказано конкретної підстави для реєстрації кримінального діяння;

2) обшук від 14 травня 2024 року проведено з порушенням вимог КПК України, а тому всі докази, здобуті в результаті його здійснення, є недопустимими. Зокрема:

а) ухвала слідчого судді про надання дозволу органу досудового розслідування на проведення обшуку належним чином не вмотивована, а саме в ній не визначено чітких меж обшуку. Зазначав, що відсутні докази того, що здійснювалися аудіо- та відеофіксації судового засідання в ході розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку;

б) відеофіксація слідчої дії - обшуку квартири АДРЕСА_3 здійснювалася не безперервно, обшук проводили невпорядковано, під час нього особи, які його здійснювали самостійно вмикали пристрої та працювали з ними. Також працівники поліції зайшли у квартиру до початку відеофіксації. З відеозапису не вбачається, що була зачитана ухвала про надання дозволу на проведення обшуку власнику квартири та що вручено другий примірник протоколу;

в) під час обшуку не залучено адвоката, а обвинуваченого допитано без внесення відомостей про це до протоколу;

3) порушено право засудженого на захист, яке виразилося в перешкоджанні працівниками органів досудового розслідування ОСОБА_8 отримувати вторинну правову допомогу, неврученні йому процесуальної пам`ятки про права та обов`язки і нероз`ясненні його прав. Крім того, суд у вироку зазначив, що обвинувачений під час обшуку добровільно вказав, на його обізнаність з тим, що на належному йому ноутбуці зберігається дитяча порнографія, але ці показання, на думку захисника, здобуті у поза процесуальному порядку та за відсутності адвоката, без роз`яснення особі права не свідчити проти себе, а тому є недопустимими доказами;

4) висновки експертиз є недопустимими доказами, оскільки експерти є упереджені, експертна установа, як і орган слідства, перебувають у підпорядкуванні МВС України. Висновки експерта не містять вичерпної та повної відповіді на поставлені запитання, не є достатньо обґрунтованими, на об`єктах дослідження відсутні бирки первинного упакування, у зв`язку з чим неможливо встановити, чи це ті самі речові докази, які були вилучені під час обшуку, було порушено право обвинуваченого на відвід експертів;

5) протоколи огляду (протоколи огляду інформації щодо ІР-адреси НОМЕР_2 від 05 квітня 2024 року, огляду диска для лазерних систем зчитування від 28 травня 2024 року, огляду від 27 серпня 2024 року, огляду від 26 липня 2024 року, огляду носія НМЖД від 16 серпня 2024 року, огляду мобільного телефону від 17 червня 2024 року та огляду від 26 серпня 2024 року) є недопустимими доказами, оскільки вказані слідчі дії проведені без відеофіксації, за відсутності понятих, без залучення спеціаліста;

6) є помилковою, на його думку, кваліфікація дій підзахисного за ч. 1 ст. 301-1 КК України. Вказує, що в матеріалах провадження відсутні докази того, що саме обвинувачений, а не інші особи здійснювали пошук контенту. Вважає хибним висновок суду першої інстанції про те, що файли з дитячою порнографією не могли бути завантажені на ноутбук під час завантаження фільмів і користувач не міг не помітити цього. У ході розгляду провадження в суді не доведено того, що підзахисний був обізнаний про зберігання на пристроях, якими він користувався, зазначеного контенту, матеріали провадження не містять інформації про те, яким чином отримано доступ до файлів на телефоні та чи був в обвинуваченого умисел на отримання цих фалів. А тому вважає, що в діях підзахисного відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України;

7) в обвинувальному акті зазначено кілька епізодів вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, але їх кількість не конкретизована в самому документі, а вирахувати її неможливо, що перешкоджає засудженому повною мірою скористатися правом на захист. Наполягає, що відсутні докази вручення ОСОБА_8 обвинувального акта особою, яка мала на те повноваження.

Крім того, зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки не містить обґрунтованих мотивів прийнятого рішення та переконливого спростування доводів сторони захисту.

Аналогічну за змістом та вимогами касаційну скаргу подав захисник ОСОБА_7 . До початку розгляду він також подав доповнення до касаційної скарги, де вказував на порушення судом першої інстанції норм КПК України та стверджував, що на дату проголошення вироку районного суду (09 лютого 2025 року) закінчилася дія договору, укладеного між ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 про надання правничої допомоги, проте у вироку суду зазначено, що проголошення відбулося за участю захисника ОСОБА_9 , що, на його думку, є внесенням в текст вироку завідомо недостовірних даних.

У запереченнях на касаційні скарги захисників прокурор просить залишити їх без задоволення як безпідставні.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав подані скарги, а прокурор заперечував стосовно їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Отже, доводи в касаційних скаргах, де захисники заперечують фактичні обставини, встановлені судом, та відстоюють версію подій за власною оцінкою окремих доказів на предмет їх достовірності, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на приписи ст. 433 КПК України.

Мотиви Суду

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки продоведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України, були також предметом перевірки суду апеляційної інстанції за поданими захисниками апеляційними скаргами, які за доводами є аналогічними касаційним скаргам. За результатами перегляду апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, навівши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України, і переконався, що під час їх збирання орган досудового розслідування не порушив вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист, і шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє додержання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання.

Так, в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 суд першої інстанції поклав низку доказів, зокрема показання ОСОБА_8 , пояснення експерта, дані протоколу обшуку від 14 травня 2024 року, протоколів огляду від 17, 26 липня, 14, 16, 21, 26, 27 серпня 2024 року, висновки проведених у справі судових експертиз, письмові докази та документи, долучені до матеріалів справи. Сукупність досліджених доказів суд першої інстанції визнав достатньою для доведення винуватості ОСОБА_8 в умисному одержанні доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій, а також умисному її зберіганні без мети збуту чи розповсюдження, з огляду на що кваліфікував вчинене правопорушення за ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Щодо незаконного внесення відомостей стосовно ОСОБА_8 у ЄРДР

Так, сторона захисту стверджує, що відомості в ЄРДР були внесені за матеріалами правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, проте, на її думку, в цьому випадку слід було зазначити конкретну підставу, оскільки за таких обставин неможливо встановити, на підставі чого внесено відомості в ЄРДР.

В цьому контексті захисники звертають увагу також на те, що кримінальне провадження зареєстровано щодо ОСОБА_8 , а не жителів квартири, з IP-адреси якої отримано доступ до забороненого контенту.

Колегія суддів вважає ці доводи сторони захисту неспроможними, виходячи з таких обґрунтувань.

За змістом ст. 214 КПК України підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Разом із тим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого він приймає рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Отже слідчий або прокурор не проводять повноцінної перевірки обставин до моменту внесення відомостей в ЄРДР. Вони лише виходять із змісту заяви чи повідомлення, щоб перевірити наявність об`єктивних даних, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення.

З витягу з ЄРДР № 12024260000000342 від 04 квітня 2024 року вбачається, що підставою для внесення відомостей до Реєстру були матеріали правоохоронних органів про виявлення фактів вчинення кримінальних правопорушень, а саме 04 квітня 2024 року з ВПК в Чернівецькій області ДКП НП України до СУ ГУНП в Чернівецькій області надійшли матеріали про те, що в ході аналізу ресурсу «ісассорs» встановлено, що громадянин ОСОБА_8 , мешканець АДРЕСА_2 , здійснює розповсюдження творів, зображень, які містять дитячу порнографію, з використанням власного діапазону ІР-адрес.

Крім того, у ході реєстрації кримінального провадження в ЄРДР слідчий дотримався вимог ч. 5 ст. 214 КПК України та зазначив усі необхідні реквізити.

Таким чином, підстав вважати, що відомості в ЄРДР стосовно ОСОБА_8 були внесені незаконно, колегія суддів не вбачає.

Щодо ухвали слідчого судді від 09 травня 2024 року про надання дозволу на проведення обшуку квартири

На переконання колегії суддів, є надуманими доводи сторони захисту про те, що ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 є невмотивованою.

Зокрема, зі змісту вказаної ухвали слідує, що в ній зазначено всі відомості, передбачені ч. 2 ст. 235 КПК України, а її структура і зміст відповідають вимогам статей 370-372 КПК України.

Крім того, апеляційний суд, спростовуючи цей довід захисників, доречно відзначив, що в ухвалі не зазначено індивідуальних ознак речей і предметів, на відшукування яких слідчий суддя надав дозвіл, оскільки на день розгляду клопотання ні орган досудового слідства, ні слідчий суддя не володіли інформацією про те, на яких електронних пристроях чи в яких документах може зберігатися інформація, що має значення для кримінального провадження.

Водночас в ухвалі визначено чіткий, обмежений родовими ознаками перелік речей, виключно тих, які можуть використовуватися для вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Не підтверджений матеріалами провадження і довід захисників про те, що в матеріалах провадження відсутні докази здійснення аудіо,- та відеофіксації судового засідання під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку. Вказаний довід був предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції та визнаний ним голослівним. Так, апеляційний суд у порядку підготовки судового розгляду витребував із Шевченківського районного суду м. Чернівців для огляду матеріали про розгляд слідчим суддею клопотань слідчого в кримінальному провадженні № 12024260000000342 про надання дозволів на проведення обшуків. Оглядом матеріалів встановлено, що в ході розгляду клопотань велися журнали судових засідань та здійснювалися записи судових засідань на цифрові носії за допомогою технічної фіксації судових процесів «Акорд». Отже, посилання адвокатів на можливі порушення вимог КПК України під час розгляду клопотання слідчим суддею про надання дозволів на проведення обшуку не відповідають дійсності.

Також слід відзначити, що, обґрунтовуючи свою позицію цим доводом, сторона захисту не надала відомостей про відсутність у районному суді зазначеної в скарзі інформації чи про відмову в її наданні, як і не надала доказів звернення в суд першої інстанції з клопотанням про витребування таких даних.

Щодо законності проведення обшуку від 14 травня 2024 року у квартирі АДРЕСА_4

Стосовно доводів сторони захисту, що всупереч вимогам КПК України до обшуку не залучено захисника та ОСОБА_8 допитано під час обшуку, колегія зазначає наступне .

Стаття 236 КПК України не містить обов`язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи забезпечити присутність захисника чи адвоката під час проведення обшуку. Натомість закон передбачає лише те, що «слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов`язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення».

Отже, хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час проведення обшуку, він не передбачає, що така участь є суворо обов`язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії.

Як встановив суд, обшук житла за місцем проживаннязасудженого проведено на підставі відповідної ухвали слідчого судді, у присутності засудженого і понятих, фіксувався технічними засобами, відеозапис долучений до матеріалів кримінального провадження. Протокол обшуку підписаний усіма учасниками без зауважень, у тому числі й засудженим, який у свою чергу будь-яких заперечень та зауважень щодо вилучених предметів та дій працівників поліції не заявляв.

Таким чином, підстав вважати, що в ході вказаної слідчої дії порушено норми кримінального процесуального закону, у колегії суддів немає.

Крім того, як слушно зазначив апеляційний суд, матеріали справи не містять даних, що під час обшуку допитано ОСОБА_8 . Той факт, що останній повідомив працівникам поліції певні відомості, які стосуються кримінального провадження, не свідчить про здійснення його допиту.

Доводи захисту стосовно невручення ОСОБА_8 письмової пам`ятки про процесуальні права перед початком обшуку також є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права. Спеціальна норма - ст. 236 КПК України, - яка чітко регламентує порядок проведення обшуку, не передбачає обов`язку вручення письмової пам`ятки. Натомість кримінальний процесуальний закон покладає на слідчого обов`язок роз`яснити учасникам їхні права та надати копію ухвали про обшук, що й було повноцінно виконано та зафіксовано у протоколі слідчої дії.

Те, що під час обшуку працівники поліції відкривали певні сайти на електронних пристроях, належних обвинуваченому, не є порушенням і це узгоджується з правилами проведення обшуку, передбаченими ч. 6 ст. 236 КПК України.

Зі змісту протоколів обшуку вбачається, що слідчі дії, як зазначено вище, проводилися в присутності понятих, відповідних спеціалістів, їх перебіг фіксувався за допомогою відеозаписувальної техніки, а саме «Panasonic -V180». Перед початком слідчої дії, на подвір`ї домогосподарства, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 було пред`явлено ухвали слідчого судді про проведення обшуку, а після - вручено їм копії протоколів слідчої дії, про що свідчать їхні підписи. Також у протоколі обшуку квартири, що належить ОСОБА_10 , зазначено, які предмети вилучено та яким чином вилучене упаковано .

Отже, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними твердження захисників про те, що під час обшуку 14 травня 2024 року в квартирі АДРЕСА_4 працівники поліції порушили норми КПК України та конституційні права обвинуваченого ОСОБА_8 . З огляду на це не вбачає законних підстав для задоволення вимог сторони захисту щодо визнання одержаних за результатами цієї слідчої дії доказів недопустимими.

Щодо недопустимості висновків усіх проведених у справі експертиз

Відповідно до частин 2, 3, 7, 10 ст. 101 КПК України кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку. Незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована. Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення і проведення експертизи, у тому числі має бути перевірена компетентність експерта. Експертному дослідженню можуть піддаватися лише об`єкти, котрі належним чином процесуально оформлені.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, у матеріалах кримінального провадження немає жодних даних, які б вказували на необґрунтованість проведених судових експертиз або ставили під сумнів їх правильність. Висновки експерта складені із дотриманням вимог статей 101, 102 КПК України, дослідження здійснено відповідно до процесуального порядку призначення й проведення експертиз. Експерти попереджалися прокримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, про що свідчать особисті підписи. У висновках зазначено, яким чином були упаковані речі, що були надані на дослідження, та відсутні відомості про порушення упаковок. Також висновки містять фотозображення упакованих предметів з детальним описом упаковок, самі вони є достатньо обґрунтованими, логічними та об`єктивними, надані в межах компетенції експертів. Істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, не встановлено, а тому висновки експертів обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.

Також у касаційних скаргах захисники стверджують, що судові експертизи проведено експертами Чернівецького НДЕКЦ МВС, котрий, як і орган досудового розслідування, входить у структуру МВС України. Ці аргументи захисників не свідчать про недопустимість використання у кримінальному провадженні їх висновків з огляду на таке.

Згідно зі ст. 69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (ч. 1). Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2).

Питання стосовно діяльності, повноважень, прав та обов`язків експерта врегульовано Законом України «Про судову експертизу», який визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.

Відповідно до ст. 3 цього Закону судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Статтею 4 вказаного Закону, з-поміж іншого, передбачено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду.

Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, визначено, що МВС України відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує в межах повноважень, передбачених законом, організаційно-управлінське та науково-методичне забезпечення судово-експертної діяльності. Зі змісту Положення про Експертну службу МВС України, затвердженого наказом МВС України від 03 листопада 2015 року № 1343, з-поміж іншого, передбачено, що установами Експертної служби МВС, які здійснюють судово-експертну діяльність, є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, науково-дослідні експертно-криміналістичні центри МВС України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України регулює Закон України «Про Національну поліцію». Положеннями, передбаченими ст. 16 цього Закону, визначено основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах із поліцією.

Згідно зі ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Системне тлумачення наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що установи Експертної служби МВС України, а також органи Національної поліції України (орган досудового розслідування) хоча і входять до структурних підрозділів органів МВС України, однак підпорядковуються не один одному, а Міністру внутрішніх справ України, водночас вони є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності. На жодний нормативно-правовий акт, який би доводив протилежне, захисники не послалися, і доводів, які б підтверджували факт зацікавленості експертів, що проводили вказані експертні дослідження, не навели. Тому згадані вище експертизи не можуть бути визнані недопустимими з підстав, на які посилаються захисники.

Така позиція відображена у низці рішень Верховного Суду, зокрема у поставнові від 27 листопада 2025 року у справі № 208/128/21 (провадження № 51-892км25) .

Були предметом перевірки судів попередніх інстанцій і доводи сторони захисту про те, що протоколи огляду інформації щодо ІР - адреси НОМЕР_2 від 05 квітня 2024 року, протокол огляду диску для лазерних систем зчитування від 28 травня 2024 року, протокол огляду від 27 серпня 2024 року, протокол огляду від 26 липня 2024 року, протокол огляду носія НМЖД від 16 серпня 2024 року, протокол огляду мобільного телефона від 17 червня 2024 року та протокол огляду від 26 серпня 2024 року є недопустимими доказами. На обґрунтування своїх доводів захисники стверджували, що вказані слідчі дії проводилися без відеофіксації за відсутності понятих, без залучення спеціаліста. Вказані твердження апеляційний суд спростував, зазначивши, що ч. 7 ст. 223 КПК України передбачено вичерпний перелік слідчих дій, при проведенні яких слідчий зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих). В цьому переліку відсутня така слідча дія, як огляд предметів. Крім того, відповідно до змісту ст. 237 КПК України, запрошення спеціаліста для проведення огляду та застосування під час огляду вимірювань, фотографування, відео- чи звукозапису та здійснення інших дій, є правом слідчого чи прокурора, а не обов`язком.

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 301-1 КК України

Частина 1 ст. 301-1 КК України передбачає умисне одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем чи технологій або умисне її придбання, або умисне зберігання, ввезення в Україну, перевезення чи інше переміщення дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.

З примітки до ст. 301-1 КК України вбачається, що у цій статті одержання доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій слід вважати умисним, якщо доведено, що особа усвідомлювала, що у такий спосіб вона отримає доступ до дитячої порнографії (наприклад, доведено, що особа отримала такий доступ повторно або шляхом внесення плати тощо).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 обвинувачується в умисному одержані доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій, а також умисному її зберіганні без мети збуту чи розповсюдження.

З покладених в основу вироку доказів, зокрема з протоколів оглядів 2 ноутбуків та мобільного телефона, висновків комп`ютерно-технічних та мистецтвознавчих експертиз, на всіх гаджетах, якими користувався ОСОБА_8 , вбачається наявність файлів з повномірними зображеннями (а не картинки, які могли випадково завантажитися, як на тому наголошує сторона захисту) дитячої порнографії, доступ до якої він отримував у різний час упродовж тривалого періоду. Крім того, суд першої інстанції послався на переглянутий відеозапис проведеного за місцем проживання ОСОБА_8 обшуку, в ході якого останній особисто без будь-якого тиску повідомив слідчому та всім присутнім, що він знає, що на ноутбуці є дитяча порнографія, але її не розповсюджував.

Той факт, що файли з дитячою порнографією були виявлені на двох ноутбуках та мобільному телефоні, які належать засудженому і якими він користувався, також свідчить про умисне вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому діянь.

До того ж, про його умисел на вчинення злочину свідчать частота та тривалість відвідувань певних сайтів з електронних пристроїв ОСОБА_8 та завантаження на них файлів, що містять дитячу порнографію.

Були розглянуті і спростовані судом твердження ОСОБА_8 стосовно того, що на ноутбук «Lenovo G505s», серійний номер CB26850671, файли з дитячою порнографією потрапили під час завантаження фільмів, оскільки користувач не міг не помітити значну кількість файлів, завантажених на зазначений пристрій у різний період часу. Крім того, у ході огляду пристрою встановлено, що файли завантажено за допомогою закритого вебресурсу, що свідчить про обізнаність ОСОБА_8 з тим, що він завантажував умисно протиправний контент. Доводи про завантаження файлів ненавмисно, а разом із звичайними фільмами спростовано наданими у судовому засіданні показаннями експерта ОСОБА_11 , який зазначив, що до завантажених користувачем файлів на ноутбуці могли доєднуватися картинки, без відома користувача, проте вони меншого розміру, ніж повномірне зображення. Натомість, відповідно до протоколу огляду файлів, виявлених на ноутбуці «Lenovo G505s», встановлено, що це повномірні фотозображення, а не картинки.

У справі також відсутні відомості про те, що належні ОСОБА_8 електронні пристрої, на яких виявлено файли, з дитячою порнографією, були викрадені у нього або перебували у володінні сторонніх осіб в той період, коли вчинено інкриміновані йому діяння. Також ці пристрої мали обмеження в доступі - паролі для їх відкриття.

Не знайшли свого підтвердження наявними у матеріалах доказами твердження захисників про те, що сторона обвинувачення не довела, що підзахисний вчиняв якісь дії із зазначеними файлами після 2018 року. Відхиляючи ці доводи, суд першої інстанції вказав, що мінімум один із наявних на ноутбуці файлів використовувався ОСОБА_8 упродовж зазначеного періоду, зокрема 07 жовтня 2023 року. При цьому суд послався на пояснення експерта ОСОБА_11 про те, що система не фіксує часу відкриття файлу, а тільки фіксує внесення змін до нього.

Серед виявлених на ноутбуці «Dell Inspiron 15» 63 файлів, що містять дитячу порнографію, видалено 29 файлів, решта 34 були в наявності на час обшуку.

Визнані необґрунтованими і доводи сторони захисту про те, що виявлені файли містились у системних папках, оскільки спростовуються висновком експерта від 28 травня 2024 року № СЕ-19/126-24/5713-КТ, відповідно до якого на накопичувачі на жорстких магнітних дисках «Toshiba MQ01ABF050» серійний номер 54B8SM6RS, наданого на дослідження ноутбука «Dell Inspiron 15», серійний номер HZ94612, як серед наявних, так і серед видалених, крім файлів операційної системи та встановленого програмного забезпечення, містяться 73 567 графічних файлів та 3098 відеофайлів. Тобто експерт опрацював виключно лише ті файли, до яких ОСОБА_8 мав доступ як користувач.

Отже, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши в сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Таким чином, колегія суддів констатує, що суди здійснили ретельну перевірку посилань захисту на недоведеність вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення та спростували їх низкою здобутих та належно оцінених доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку. Зібрані у справі докази у сукупності достатньою мірою підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені під час формулювання обвинувачення, а доводи захисників про протилежне є непереконливими.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінальних правопорушень, щодо яких їй пред`явлено обвинувачення.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Колегія суддів вважає голослівними твердження адвоката ОСОБА_6 про те, що у вироку ОСОБА_8 ставилося в провину вчинення кількох епізодів протиправної діяльності, але неможливо встановити кількість таких епізодів, оскільки у вироку суду вказано як період вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь, так і окремі дати вчинення таких дій, із зазначенням часу їх вчинення.

За таких обставин у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Доводи захисників щодо неповноти судового розгляду, незгода з оцінкою доказів, яку надав суд, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, як зазначено вище, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість апеляційний суд, перевіривши обґрунтованість доводів апеляційних скарг захисників щодо неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у рішенні навів докладні мотиви їх відхилення й не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

Зокрема, були предметом перевірки апеляційного суду, крім іншого, та визнані необґрунтованими доводи захисників щодо відсутності відомостей про вручення обвинувального акта ОСОБА_8 уповноваженою особою.

Відповідно до ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем.

За змістом ст. 293 цього Кодексу, обов`язок вручити копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику покладено на прокурора.

Апеляційний суд, спростовуючи зазначене вище твердження сторони захисту, послався на наявну в матеріалах провадження розписку ОСОБА_8 прокурору ОСОБА_12 про те, що він 07 листопада 2024 року отримав обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12024260000000342 (т. 3, а.с.13). Таким чином під час вручення обвинувального акта були дотримані норми КПК України. Крім того, як відзначив апеляційний суд, захисники не оспорювали того факту, що ОСОБА_12 є прокурором, і не вказували, що обвинувальний акт ОСОБА_8 вручено іншою особою.

Слід також зазначити, що в доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_13 стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягали, на його думку, у тому, що ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_9 не були присутні під час оголошення вироку, проте у вироку зазначено про їх участь. До того ж звертає увагу, що на день проголошення вироку дія договору на правничу допомогу між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 закінчилася. Все наведене вважає внесенням у вирок недостовірних відомостей та підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів на спростування вказаних тверджень захисника зазначає таке.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Ця норма є імперативною і встановлює обов`язок проголошення судом ухваленого рішення незалежно від того, хто зі сторін чи учасників провадження фактично присутній особисто чи в режимі відеоконференції під час такого оголошення.

Як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_8 і його захисник, дійсно, не були присутні під час оголошення вироку 09 лютого 2026 року, однак їх присутність чи відсутність у ході оголошення ніяким чином не вплинула на законність, обґрунтованість чи вмотивованість вироку, оскільки він вже складений і підписаний. Крім того, копія вироку того ж дня була вручена сторонам судового процесу, про що свідчать відповідні підписи сторін.

Вказана позиція колегії суддів узгоджується і з практикою Верховного Суду, зокрема сформованою у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 445/1095/16-к.

Крім того, слід відзначити, що ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 брали участь у судовому процесі, судових засіданнях, а тому суд і зазначив у вироку про їх участь.

Також колегія суддів вважає, що закінчення строку дії договору на правничу допомогу на момент оголошення вироку не свідчить про порушення права на захист, оскільки захист обвинуваченого здійснювався в повному обсязі на всіх ключових етапах судового розгляду (дослідження доказів, дебати, останнє слово),у день проголошення вироку уже не проводилосяжодних процесуальних дій, де була потрібна активна допомога адвоката.

При цьому захисник не зазначив, які саме права і свободиОСОБА_8 цимбуло реально обмежено і в чому це виразилося.

Отже, висловлені у доповненнях до касаційної скарги доводи захисника ОСОБА_7 , колегія суддів вважає неспроможними.

Решта доводів у касаційних скаргах захисників також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого й обґрунтованості його винуватості та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Покарання, призначене ОСОБА_8 судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, відповідає приписам статей 50, 65 КК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час збирання, дослідження і оцінки доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що є безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, не допущено.

Призначене засудженому покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі.

З урахуванням викладеного касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 лютого 2026 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3